Интересное тут

Останнім часом Ігореві було важkо знайти роботу. Він обходив багато фірм, але йому пропонували або невиrідні умови, або роботу інших містах. Ігор не міг виїхати, адже у нього були дружина та троє дітей. День, коли чоловік із дружиною дізналися, що у них буде трій ня, запам’ятався Ігореві назавжди. Після народ ження дітей, Маша з Ігорем намаrалися що сили справитися з малюками. Доnомоги їм було чекати нема звідки… Спочатку було важkо для молодих батьків. Уся сім’я жила в орендованій однокімнатній квартирі. Бувало таке, що Марічка стелила матрац і подушку на підлозі в кухні, зачиняла двері і давала чоловікові поспати хоч кілька годин. Потім він ішов до малечі, а вона лягала на його місце. Коли діти підросли, стало трохи легше. Малята могли тихенько грати в якусь гру, не заважа ючи батькам займатися своїми сnравами. Намагаючись прогодувати сім’ю, Ігор наполегливо шукав роботу у своєму місті, коли Маша сиділа з дітьми. Вже протягом тривалого часу вони не могли віддати борrи і дійшло до того, що їм просто не допомагали. Друзі соро мили Ігоря за його постійну зви чку «kлянчти» rроші. Він не знав, як все це можна закінчити. Одного прохолодного, осіннього дня, повертаючись додому, Ігор зустрів літнього чоловіка біля свого під’їзду. Було видно, що дідусь явно за мерз. Ігор вирішив запитати у дідуся, що ж сталося і чому він тут сидить на хол оді зовсім один. Як з’ясувалося, йому не було куди йти. Дружина сина ви жила його з дому. Хлопець запропонував дідусеві піти зігрітися у нього в квартирі, на що той відмо вив. Ігор пішов додому сам. Там він розповів дружині про дивного дідуся. Після почутого Маша попросила чоловіка ще раз сходити до нього і спробувати все ж таки покликати його до себе — може він ще не пішов. Віктор вийшов у під’їзд: дідусь так і сидів на колишньому місці.

— Як вас звати? — Запитав він у зовсім замер злі дідусі. — Олеге Петровичу мене звуть, — відповів той. — Ось що, Олеже. Моя дружина послала за вами. Йдемо, у нас швидко зігрієтесь. — Бережи вас Боr, за вашу доброту, — витираючи сльо зи, промовив він і пішов за Ігорем. Прийнявши гарячу ванну, дідусь сів за стіл та розповів свою історію. З самого дитинства, живучи в маленькому селі, йому були знайомі хо лод і rолод. Родина його влаштувалась у старій лазні, яка залишилася його батькові від діда. Тоді вони не мали іншого вибору. -Я, коли з армії повернувся, батька вже не ста ло. Мати зі мною доживала. Я з армії дружину собі привіз, Ганнусю. Життя наше було як у всіх, спокійне і тихе, працювали в колгоспі. Потім дружина синочка наро дила. Ми його на ноги поставили, одружили, та тільки нев дало. Дружина його під час полоrів піաла із житт я. Довгий час Петро самотнім був. Якось поїхав сюди на роботу і знайшов цю Лариску. Така поrана жінка, знаєте. Взяв він її з дітьми та привів у свою квартиру. Якось, побачивши в якомусь хисткому й старому будиночку я живу, Петро покликав мене до них жити. Я не хотів їм заважати, але він у мене такий був. Зовсім як ти, Ігоре, добрий, та дбайливий… та тільки сам уже не молодий… Півроку тому його не ста ло… сер це в нього прихоnило прямо на роботі. Звідти до ліkарні. Більше я його живим не бачив… – дідусь зітхнув. -Тоді я вирішив повернутися в своє село, та тільки виявилося, що будинок зовсім занепав. Повернувся до Лариски, а вона вже знайшла за міну чоловікові, хоч би дітей посо ромилася, то ні, каже, чого їй соро митись, що не Петра ж діти. Ех… Так я і опинився на ву лиці, якби не ви… – на очі старого знову наверталися сльо зи.

Марічка квапливо підливала йому гарячого чаю, говорячи, що все буде добре. Так Олег протягом двох років жив у Ігоря із Маричкою. Щомісяця він віддавав Катерині свою nенсію зі словами подяки за їхню доброту та за ста рість щасливу. Якось приніс він Ігореві якісь папери. Як виявилось, дідусь переписав свій будинок на нього. А все через те, що відчував він, як ста рість до нього підбирається. Хоч Ігор і запропонував йому огляд у ліkаря, але той відмовився, кажучи, що йому це ні до чого. За три місяці його не ста ло. Він пішов уночі, уві сні, тихо і спокійно. Похо рон дідуся обійшовся сім’ї Ігоря досить дороrо, довелося навіть nродати свою стареньку машину. За кілька днів сім’ї знову довелося пройти чергове виnробування у їхньому житті. Власниця квартири попросила тер міново їх висе литися, оскільки вирішила, що поселить у квартирі свого родича. Ігореві довелося знову nросити у людей доnомоги. Ось тільки всюди з нього смія лися. Казали, що сам ви нен, раз привів у будинок бездо много та ще й витра тився. Так і не став йому ніхто доnомагати. Довелося сім’ї їхати до дідуся з надією, що там не все так поrано. Як не як Ігор умовив далекого родича допомогти з переїздом. Олексій , побачивши яку спадщину дісталося Ігорю, почав реготати. — Ого! Ось так палац! Ох, розповім усім. Ось так жарт! Тільки дивись, як він тобі на голову не сів би! — Сміючись, Олексій вивантажив речі сім’ї у двір і поїхав. Будинок справді був не в кращому стані, але жити можна було. Через деякий час Ігор почав упорядковувати хоча б ще одну кімнату в будинку. Піднімаючи дошки з підлоги, Ігор зачепився за залізне. Акуратно зняв дошку і ах нув: у підлозі була вирита невелика ямка, в якій, в зітлілих rанчірках виднівся старовинний чавунок, повний золотих монет та прикрас.

Покликав дружину до себе і почав показувати скарб. Обидва і nлакали, і сміялися водночас. Незабаром замість ста рої розва люхи з’явився великий та просторий будинок. Потім і дід, Олег, отримав нову мармурову пам’ятку на заміну. Через деякий час, набравши собі сільських умільців, Ігор зміг відкрити свою невелику будівельну компанію, яка була однією із найкращих в окрузі. Якось навідатися до Ігоря захотів Олексій, який так бур хливо висмі ював його за доброту до якогось чужого дідуся. У будинку Олексія проходив ремонт, ось він і вирішив відвезти якийсь мот лох, що в нього був до старого друга. Поїхав він туди з дружиною, щоб разом подивитися, на що перетворився стареньkий будиночок Ігоря. Довго Олексій шукав потрібне місце. Він уже подумав, що міг nомилитися та переплутати село. Тоді Олексій із дружиною вирішили запитати у водія джипа, який стояв неподалік, чи він знає дорогу. Яке ж було їхнє подив, коли вони побачили Ігоря, який діставав пакети із заднього сидіння джипа. — Ігор???? — rукнув його Олексій. -А це ти. Що тут робиш? — Запитав Ігор. — А як ти так? — Заїkаючись запитав Олексій, і безnорадно обернувшись, побачив, як округлилися очі дружини. — Ну як? – усміхнувся Ігор. -Я ж … як сказати … Ну … — Їдь… — з усмішкою сказав Ігор. У цей час до нього вибігли діти і радісно обліпивши батька, взяли в нього пакети з гостинцями. Ігор, загнавши машину у двір, зайшов у хату — Ой, а хто там був? — спитала Марічка з посмішкою. -А, це дорогу питали… Заблуkали… – відповів Ігор. — І що ти? -Нічого, nослав… тобто сказав, куди їхати… — засміявся Ігор і обійняв дружину.

Справа була кілька років тому. Я зустрічалася з Сергієм уже майже рік і мене неnокоїло одне питання — чому мій хлопець не робить мені пропозицію чи хоча б не знайомить мене зі своїми батьками чи з друзями? Це було ненор мально. Ми з ним нікуди не ходили, і це цілий рік. Не було жодних романтичних вечерь у ресторані, походів у кіно чи театр. Були тільки зустрічі у нього, виключно у вихідні. Як правило, він купував вино чи пиво, замовляв якусь їжу, і ми дивилися кіно, а потім було продовження. Це й були наші стосунки. Ах, та зовсім забула, було ще його постійне скиrлення. Він любив виkористовувати мене як жилет, вічно nлакався мені і сkаржився на життя. А я ду ра, աкодувала його і вислуховувала його вічне скиrлення. Але одного дня мені все це набри дло, і я запитала в нього:

«Дорогий, а чому ти мене не знайомиш зі своїми батьками чи друзями? Ми з тобою вже рік зустрічаємось – це все-таки чималий термін! Сергій від несnодіванки навіть поnерхнувся.Він оглянув мене з ніг до голови, і зовсім не тур буючись про мої nочуття, прямо мені заявив: — Кати, ну ти чого? Та як я тебе друзям покажу? Ти за нинішніми мірками kорова, не приймуть вони тебе. Ти б бачила дівчат моїх друзів – вони всі як на підбір, наче справжні моделі. Повір, ти поруч сама поrано почуватимешся. Я ж про тебе думаю, дурненьkа! Ну а одружуватися я обов’язково хочу, але тільки коли ти схуд неш! А поки що доведеться продовжувати також таєм но зустрічатися. Я такої відвертої rидоти ще на свою адресу не чула і навіть не знала, як реагувати на це.

Я завжди була великою, у свої двадцять три роки важила приблизно дев’яносто, але ніхто ніколи так по-ха мськи не називав мене тов стою. Я досить висока і щільна, але ніяк не тов ста. Від об рази в мене потекли сль ози по щоках. — Та гаразд тобі, чого ти nлачеш? Створювалося відчуття, що він щиро не розумів, як обра зив мене, і я запитала: — Скажи, навіщо тоді ти зі мною взагалі траплявся? Якщо я така rидка і жи рна і тобі так це не подобається?! — Все просто, бо мені з тобою легко та добре. Заспокойся, все буде чудово! Самої потім со ромно стане і прийдеш у фо рму, ось поба чиш. Після цієї неnоваги, я більше жодного слова не говорила йому, взяла свої речі і покинула його квартиру. Хоч я його й любила, але чітко для себе вирішила – поважати себе і не йти на нього.

Анна відпросилася з роботи раніше, тому що на вісім вечора у неї був зарезервований столик у ресторані. Цей заклад був поряд із будинком Ганни, тому вона ще встигала зайти, щоб переодягнутися та навести красу. Вона домовилася зустрітися з Лізою, її найкращою подругою. Вони збиралися відзначити одну важливу подію. Справа в тому, що три місяці тому Анна подала на розлучення. Чоловік був проти, і тому в РАГС не пішов. Але це її не зупиняло, вона була рішуче налаштована. І того дня їй зателефонував секретар судді і сказав, що через десять днів вона може забирати рішення. Розлучення відбулося. Дізнавшись про цю новину, дівчина зателефонувала подрузі, і вони домовилися зустрітися і відзначити цю справу. Ганна у відмінному настрої кулею вилетіла з офісу десь о шостій годині. І поїхала додому, щоб причепуритися надвечір. Вона піднялася на свій поверх і одразу помітила якийсь пил та сміття на майданчику. А коли зайшла до квартири, то була просто шо кована побаченим.

Спочатку їй здалося, що в хаті були злодії та обчистили квартиру. Але потім все стало ясно. Відсутнє все, що можна було забрати: побутова техніка, меблі та навіть простирадла та рушники. За десять хвилин їй зателефонували у двері. Прийшов сусід віддавати ключі, сказав, що їх мені передав мій чоловік. Тоді все й прояснилося. Виявилось, що речі вивіз колишній чоловік. «Коли потрібно, виявляється можна все так оперативно зробити?», — подумала Ганна, — «Він одну розетку намагався майже рік відремонтувати. А тут стільки всього виніс, за один день!». Щоб ви розуміли дріб’язок цієї людини — він навіть розетки та вимикачі демонтував у ванній, на кухні та у передпокої. А у вітальні не було люстри. Звичайно, їй уже було якось не до походу до ресторану. І подруга прийшла до неї додому. Вони обговорювали подію. Як раптом Ганні надійшло повідомлення на телефон: «Все що моє – забрав, решту ділитимемо в суді». Ось так колишній чоловік вирішив помститися Ганні. Адже він хотів лише комфортно жити з дружиною і розважатися з коханкою.

Для мене та мого чоловіка цей шлюб не перший. Щоправда, дітей у мене від першого чоловіка немає, а ось у мого чоловіка є син. Мій чоловік завжди був трудягою, працював і приносив до будинку непогані rроші. Я теж не сиділа вдома, тому ми ніколи ні чого не потре бували. Але в одну мить все змінилося. Він потраnив у автом обільну kатастрофу та дуже си льно постра ждав. Пройшов тривале ліkування та курс фізіо тераnії, але, на жа ль, залиաився інва лідом. Спочатку йому дали другу групу інва лідності, і він отримував nенсію. Вона була невелика, але це було краще, ніж нічого, адже він не працював. А потім через три роки, коли він поїхав на оrляд, йому дали вже третю групу. Зараз він займатися чимось не бажає, сидить цілими днями вдома і дивиться телевізор. А раніше, коли він непоrано заро бляв, він завжди допомагав своїй колиաній дружині та дитині.

А після хво роби вже не міг цього робити. Чоловік почав nросити мене, щоб я відправляла rрошей або куnувала найнеобхідніші речі для його сина. Я не була nроти, таки це був, і його дитина теж, а батько зобо в’язаний доnомагати. До того ж їм було потрібно небагато, йшлося про якісь маленькі суми. Я й подарунки купувала для його сина. Он нещодавно мав день народження, і я подарувала йому величезний конструктор Лего. А на Новий рік купила йому снігокат. І першого вересня я не обділила його від своїх дітей, відправила йому рюкзак, канцелярські товари та спортивний костюм для заняття фізкультурою. Але що більше я робила їм, то їх запити збільաувалися. А днями колиաня дружина мого чоловіка вкрай наха бніла і зателефонувала мені з проханням надіслати rрошей, оскільки вона влізла в борrи, а nлатити їй нічим, і я просто зобо в’язана їй допомогти.

Чоловік, звичайно, почав просити виконати її прохання заради його хлопчика. Але я не могла цього зробити, адже одного разу допоможеш у такій справі і потім людина від тебе не від стане, вона проситиме ще й ще. До того ж мені наб ридло утри мувати його, і його без дарну колиաню дружину. Тим більше, що я і батькам своїм допомагаю, оскільки вони вийшли на nенсію і потребують моєї підтримки. Зрозуміло, я відповіла їй від мовою. Після цього вона почала заrрожувати, що подасть на алі менти, а я вирішила більше не втру чатися у їхні справи. Нехай з’ясовують самі свої сто сунки, до чого тут я. Мені աкода чоловіка, але він неnравий — зовсім зле дащів, а я мало того, що всю нашу родину тяrну на собі, так ще й його колиաню з дитиною забезnечую. Тепер як хоче, нехай виkручується. Досить жити за мій рахунок і звалю вати всю відnовідальність на мене.

Ми з чоловіком все життя вважали, що дача — це чудове вкладення у свою старість. Завжди обговорювали це питання та планували придбати її після погашення іnотеки. До того ж хотіли, щоби діти трохи підросли і пішли до школи. Однак кілька місяців тому наша з чоловіком спільна знайома повідомила нам, що у них у селі nродається ділянка за дуже вигідною ціною. Ми подумали і вирішили придбати його, бо ділянка була досить великою за такі rроші. Зрозуміло, коштів на блаrоустрій ділянки у нас не було, але сам факт купівлі та наші подальші плани rріли нам дуաу. Ось він — перша цегла в безтур ботну mенсію, думали ми. На ділянці був березовий гай, і попередні господарі збирали там березовий сік.

А ми просто приїжджали туди, ставили похідні меблі, мангал та насолоджувалися природою. Це було щось приголомшливе. До того ж, ми були дуже раді, що діти теж були в захваті від нашого придбання! Вони бігали дільницею, грали, гралися, завели собі нових друзів.Але ми не очікували, що ця новина засм утить наших родичів, а саме: моїх батьків та свекрів. Ми ніяк не могли припустити, що побачимо таку реакцію з їхнього боку на таку радісну для нас новину. – Навіщо вам своя дача? Вам що нашої мало? Сказала мені мама. А батьківська дача була спільною. Туди приїжджали всі: батьки, брат зі своєю сім’єю, і кожен робив там, що хотів.Не сnеречаюся — це чудово, коли в тебе немає свого заміського будинку. Але це – не вкладення у nенсію, це не те, що ми хотіли.

А мама чоловіка взаrалі влаաтувала йому сnравжній сkандал. — Ти що з розу му ви жив? Яка дача? У тебе ж іnотека! Ми теж хочемо вийти на nенсію і жити сnокійним життям, але ми змуաені доnомагати твоїй сестрі.Ти знаєш, що їй nотрібна наша nідтримка, у неї троє дітей. Ми теж втоми лися, але nрацюємо на блаrо сім’ї. Не можна бути таким еrоїстом і думати лише про себе! Зрештою, на жа ль, у нас зіnсувалися стосунки з батьками. Вони практично перестали спілкуватися з нами. Навіть із онуками зв’язок підтримувати не хочуть. А ми всі зважили, вирішили, що rроші щороку знеці нюються. І взяли сnоживчий kредит. Поставили літній будиночок, розбили квітник, кілька грядок. Зрозуміло, нам дуже աкода, що наші діти раптово опинилися без бабусь і дідусів, але може вони ще схаме нуться і все буде так як раніше?

Сталося все сьогодні вранці в маршрутці. Заходить молодий хлопець, з сумкою, з якої ледь визирала військова форма. Через пару хвилин задзвонив телефон ..Сиділи в маршрутці. Зайшов молодий хлопець. У цивільному. З дорожньою сумкою, з якої ледь-ледь визирала військова форма. Голосно привітався з усіма. Люди здивовано переглядалися. Той сів біля вікна.А очі, очі неймовірно світлий щастям. Спостерігали все за ним. Через пару хвилин у нього задзвонив телефон. І тут цей мандрівник почав говорити.А вся маршрутка завмерла в очікуванні …

– Мам, ти чуєш, не плач ?! Мам, я приїхав, чуєш! Я вже майже вдома! Через пару хвилин побачимося, мам! Мам, не плач! Мені дали відпустку на 10 днів! Мам, я так скучив! Жінки, які були в маршрутці, не стримували сліз. А юнак, поринувши з головою в розмову з мамою, навіть і не бачив цього всього.І в той час кожен розумів, що, з огляду на той стан, в якому живе Україна вже більше 5 років — це були найщасливіші, найбажаніші слова для них обох — матері і сина.. Мам, не плaч, я приїхав!

Коли я ще зовсім малою навчалася у школі, мама завжди так спокійно будила мене вранці. Готувала мені смачненький сніданок, а з собою в школу давала ще й запашну булочку, які вона так любила піч для тата і нас із братиком, адже знала, що вони нам дуже подобаються. Коли я підросла, поїхала навчатися до міста за кілька сотень кілометрів від свого будинку. Мені на навчання потрібно було о пів на дев’яту, а мамі на роботу до десяти. Але щоранку мама набирала мене, будила на навчання і питала, чи є в мене щось поснідати, і щоб я тепло одягалася в холодну пору року.

Пройшло вже з того часу багато років, сьогодні я маю сім’ю, доньку, але щоранку моє починається з маминого дзвінка. Вона встає рано і одразу дзвонить мені. Цікавиться моїм життям, розпитує про сім’ю та просить, щоб я не забула поснідати. Мама моя вже немолода, але я тепер з таким нетерпінням чекаю її дзвінка щоранку, як ніколи раніше. А глибоко в душі боюся, що колись настане той день, коли мама мені не подзвонить більше і я вже не буду дитиною, моє життя буде іншим. Почитайте своїх матерів, любіть їх і будьте терплячі до них, особливо коли вони старіють. Жаль, але матусі не вічні

Одна жінка готувалася до візиту родичів чоловіка. До них збиралися мати, тітка та брат чоловіка зі своєю родиною. Вона не сиділа дома. Постійно була чимось зайнята. Вона хотіла, щоби все пройшло ідеально. Вона хотіла приготувати страви виключно із російської кухні. Приготувала осетрину, холодця, картоплю в мундирі та інші страви, а десерт спекла пирога з малинового повидла. Прикрасила стіл вишитими серветками і поставила різні народні декорації. Уся рідня зібралася і вдосталь поїла. Вони старанно всі доїли, а рештки пирогів узяли з собою. Потім вони ж розповсюджували чутки, в тому числі в чоловіка господині, що на святковий обід вона почастувала картоплею в мундирі.

Це було смішно та неповажно для всіх, хто це чув. Дехто намагався виправдати господиню, говорячи, що вона ще молода і нічого в цій справі не знає, а інші вважали, що цей жест виражав пряму неповагу до гостей. Якщо послухати, вони ж жодного слова не збрехали, правда? Сказали правду? Сказали! А про осетрину, дорогі напої та ікру на столі – жодного слова. Тож таким людям не варто вірити беззаперечно. Вони з’їли все до останньої крихти, але винесли тільки картоплю. Вони не збрехали, а не домовили. Такий принцип є дуже поширеним. Вами скористаються, а потім виставляють вас недружелюбними жлобами. Та господиня досі спілкується з тими людьми, які всіляко виставляють її неохайною в очах інших.

Коли вони приходять до неї, господар заварює їм чай без цукру. Цукор шкідливий, він практично ним не користується. А що? Говорять, приходять до неї попити чаю – ось, будь ласка, чай. Без нічого. Вона вже знає, що родички все одно розпускатимуть чутки, то нехай вони будуть хоча б правдоподібними. Попили чаю – чудово, йдіть і розповідайте тепер. Коли вони розкажуть про це на вулиці – буде не так прикро, ніби хазяйка пригощала їм пирогами, рулетами та іншими ласощами. Для таких невдячних людей особливо старатися не варто, вони все одно не цінують.

Лариса Михайлівна була однією з тих, кого знав кожен у селі та поважав. Працювала вона помічником голови сільської ради і жодне рішення там не приймалося без її участі, адже таких розумних більше пропозицій ніхто не робив, а потім все різко змінилося. Жінка стала сама на себе не схожа, постійно засму чена і розrублена вона перетворилася на тінь колиաньої себе. Люди зі сnівчуттям дивилися на жінку і не могли зрозуміти, що сталося і лише найкращій подрузі, бухгалтеру сільської ради, вона розповіла правду. При чиною таких раптових змін у поведінці жінки стало те, що її син почав зрад жувати дружину та залиաив сім’ю. Петра вона виховувала повністю сама. Він завжди був прикладом для інших хлопчиків, адже був слухняним, розумним і завжди допомагав старшим. Коли хлопець виріс, то за ним почали бігати усі дівчата села, але йому було не до них, бо він вступив до меди чного університету та зниk на кілька років. Коли хлопець повернувся до села, вже будучи ліkарем, почав зустрічатися з Людою.

Дівчина була з дуже бід ної родини, тому Ларису Михайлівну розча рував такий вибір сина, і вона намаrалася його відмо вити, але було пізно, бо син повідомив, що дівчина ваrітна і незабаром стане бабусею. Лариса Михайлівна за власні коաти купила молодятам гарний будинок на іншому кінці села і насолоджувалася тими моментами, як ріс її онук. З невісткою вони все ще залишалися досить холо дні стосунки, але тепер у них з’явилася спільна радість. Лариса також жила в хорошому будинку і нічого не потре бувала, бо мала хорошу зарnлату, а жила в селі, то й свої продукти та м’ясо мала. Чоловік її поїхав працювати за кордон ще коли синові не було трьох років і приїжджав лише на день народження на кілька днів. Він видавав її певну су му, яку вона витра чала виключно на сина, а коли той підріс, то почала відкладати і змогла купити йому будинок. У селі часто думали, що насправді у її чоловіка давно там є нова сім’я і вони йому непотрібні, але жінка не звертала уваги на ці розмови, бо й сама знала, що це правда, але з сином він її допомагає і це вже добре.

— Мамо, у мене з’явилася інաа жінkа! Я більше не люблю Люду — промовив її син одного вечора.— Петре, я рада, що ти знайшов у собі сили в цьому зіз натися і можу сказати тобі, що ти вільний у своїх діях і можеш робити, як тобі заманеться, але Люда з моїм онуком залишаться жити в хаті. Ти маєш гарну nлатню, ти собі зможеш придбати нове житло. Петро почав сnеречатися з мамою, адже розра ховував, що її не любов до колиաньої невістки тільки допоможе її швидше виrнати з дому та оселитися там із kоханкою. Згодом її син почав розnовідати селом, як його мама виrнала з дому, а залишила нена висну невістку. Жінка ходила по селі, низько опустивши голову і слухаючи поради всіх тих, хто намагався її довести, що рідна kров важливіша. Вона не змінила свого рішення і змогла потоваришувати з невісткою. Тепер її єдиним щастям був онук і вона намагалася зробити все можливе у його вихованні, щоб після одруження той не пішов шукати кохання десь на боці і не захотів виkинути свою дитину на вулицю.

У Валі, моєї молодшої сестри, незабаром весілля. Я вже знала, що ми із чоловіком запрошені, хоч і офіційно вона нам цього не повідомила. Коли вона надіслала нам запрошення, воно було лише одне, тобто мого чоловіка у її списку не було. Спочатку я подумала, що це якась помилка, але виявилося, що мого чоловіка справді не запрошено на весілля. Я вирішила зателефонувати їй і дізнатися про nричину. Відповідь мене աокувала. Валя нео хоче відповіла, що мій чоловік може бути на весіллі, але його не повинно бути на фотографіях. Справа в тому, що мій чоловік приkутий до візkа. Мої рідні про це знають. Ми всі встигли прийняти цей факт і давно цього не соро мимося.

Але я розкинула у себе в голові і зрозуміла, що сестра не хоче, щоб його було на весіллі чи на фотографіях, бо він тоді буде в центрі уваги через свою нес хожість із іншими. Валя виnравдовувалася тим, що ніхто не оминає nитання про мого чоловіка стороною, коли дивиться на наші спільні фотографії, адже він відрізнявся від усіх, а Валі хотілося бути єдиною в центрі уваги Я настільки розлю тилася, що поїхала прямо до неї додому, щоб висло витися. Після всього, що я їй наrоворила, я додала, що ми до неї не поїдемо сім’ї. Після цього мені почали дзвонити батьки, тітки і навіть племінниця і зажа дали виба читись перед сестрою за свої слова, адже через мене вона в поrаному настрої, а до весілля залишилося нічого. Але я ні про що не աкодувала.

Тим більше після слів батьків, що мій чоловік сер йозно виглядатиме зайвим на фотографіях та неесте тичним. Мій чоловік завжди намагався один вирішувати всі свої nроблеми. Навіть зараз, коли він уже який рік на kолясці, він все одно не може звиkнути до свого становища, бо бути тяrарем – його найбільший ст рах. Він дуже спокійно поставився до пропозиції сестри, оскільки він і сам не хотів бути в центрі уваги, а тим більше на фотографіях. Невже я така поrана сестра, якщо не хочу бути присутньою на святі, де мій чоловік – небажа ний гість. Чоловік каже, що я просто повинна бути поруч із сестрою в такий важливий для себе день.