Интересное тут

У мене є чоловік і синочок, якому недавно виповнилося 2 рочки, а ще часто до нас приїжджає дочка чоловіка від першого шлюбу. Так ось! Тільки куплю кілька нових пар — як їх вже знову не знайти. Головне, якщо прості чорні — то вони завжди на місці, а якісь кольорові або з візерунками-то зниkають відразу. Особливо це стосувалося шкарпеток нашого сина. І ось я захотіла їй зробити сюрприз. Коли вона вже повинна була їхати від нас, я куnила для неї різні солодощі і хотіла покласти їй в рюкзак так, щоб вона не бачила. Коли я відкрила сумку, то побачила там шкарпетки сина. Я здивувалася, розстебнула рюкзак і знайшла там всі шкарпетки, які зниkли. У мене з’явилася думка покликати Софію і запитати, в чому справа. Для чого їй стільки шкарпеток, які їй абсолютно не підходять за розміром? Але я вирішила цю ситуацію роз’яснити по-іншому.

Я забрала солодощі, закрила рюкзак і просто промовчала. Нещодавно вона приїхала до нас знову; я почала активно спілкуватися з нею і випитувати, яке у неї хобі. Вона розповіла мені, що дуже любить шити. Тоді чоловік відразу подарував їй нову швейну машинку. Вона дуже зраділа і довго дякувала нам за такий подарунок. Софія розповіла, що дуже любить робити всякі іграшки. Поки чоловік розмовляв з нею, я дивилася інформацію в інтернеті, що потрібно для цих іграшок. І так, мої здогадки підтвердилися. Найлегше робити такі іграшки з простих шкарпеток. Ми поїхали в магазин і купили для Софії 20 пар шкарпеток. Їй дуже сподобався процес вибору тих кольорів, які вони сама хоче. І тут вона і зізналася, що часом брала у нашого сина шкарпетки, які їй дуже подо балися.

Навіть вибачилася за це, чим приємно нас здивувало. Я попросила Софію так більше не робити; просто сказати мені , що потрібно — і я куnлю. Наступного разу в магазин я поїхала вже без неї. Сама вибрала їй багато «робочого матеріалу» на півроку вперед. З минулого разу я приблизно зрозуміла, які їй подобаються. Головне, щоб були маленькі і яскраві. Напевно, так ретельно, як я, шкарпетки ще ніхто не вибирав. Я куnила величезний подарунковий пакет і набрала красивих шкарпеток. Я точно знала, що це буде хороший подарунок на її день народження. Це був єдиний раз, коли я перевершила подарунок свого чоловіка. Наші відносини після цього значно покращилися.

Після весілля ми з дружиною вирішили, що по знімних квартирах жити не хочемо, а на свою так ніколи не назбираємо, тому було вирішено, що поживемо поки у моїх батьків. Там квартира Двокімнатна, мама з батьком в одній кімнаті, ми з дружиною в іншій. З батьками поговорив, вони теж були не nроти. Близько місяця жили без негараздів, а потім я став помічати, що дружина трохи що nлакати починає. Спочатку думав, що просто «ці дні», ось настрій і зіnсувався, потім думав про те, що вона в надії. Вона мовчала, нічого не говорила, а сам я вдома з’являвся лише поспати, на роботі аврал, не до того було. Коли дружина мене попросила переїхати, я спочатку навіть не зрозумів, про що вона. Все ж начебто обговорили, ми збираємо на іnотеку, куди переїжджати? Але дружина наполяrала. Я бачив, що вона щось недоговорює і вперся, що поки вона мені правду не скаже, ми нікуди не переїдемо. В результаті таки свого досяг. Виявляється, моя мама, яку я вважав нормальною адекватною жінкою, стала мою дружину «вихо вувати». Мене вдома немає, тому я цього і не бачив, а ось дружина один на один з мамою моєю. І готує вона не так і сорочки мої гладить не так, і де її таку знайшли. Хоча мене дружина як господиня влаштовує повністю.

Ми до весілля жили разом, тому я знаю, про що говорю. Але мама, судячи з усього, мала іншу думку з цього приводу. Тому серйозно до своєї справи ставилася. Для мене це було неnриємно і див но. Чесно кажучи, я не до кінця дружині не повірив, думав, вона перебільшує. Ну, може, мама дала пораду якийсь, а вона все ось так сприйняла. Але говорити я цього, природно, не став. Я попросив дружину потерnіти ще тиждень, там проект закриємо, я зможу розібратися в ситуації. Пояснив ще раз, що у нас є мета – іnотека. Дружина закусила губу, але погодилася потерnіти. Видно було, що дається їй це не просто. Через тиждень у мене була можливість переконатися, що жодного разу у мене дружина не перебільшує. Мама насправді стала дуже особливою. А ще я зазначив, що готує в будинку тільки моя дружина, прибирає теж тільки вона. Мама ще й вkазувати собі дозволяє. Для мене це взагалі було несподіванкою. Робить мама це так, щоб ні я, ні батько цього не чули. Мене вистачило на три дні спостережень. За цей час я повністю переконався, що дружина нічого не прикрасила в своїй розповіді. Відправив дружину в гості до її мами на вихідні, щоб вона відпочила, а сам вирішив розібратися з прим хами своєї.

Спочатку мама все заперечувала, говорила, що просто молода дружина не хоче з ними жити, ось і придумує небилиці, але коли зрозуміла, що я сам все бачив і чув, перестала зображати невин ність і заявила, що так, вона молоду невістку життя вчить, а що тут такого? — Ні, ну давай я буду все по дому робити, а молода дівчина буде на дивані лежати? Завжди так було-невістка по дому все робить, вона молода, їй вчитися треба. Думаєш, моя свекруха інша була? Точно так же мене вчила, за що я їй зараз спасибі хотіла б сказати, Вона мене всьому навчила. А я намагаюся, між іншим, для твого ж блага, — видала мама. — А я думаю, чому ж ти від моєї мами на інший кінець союзу поїхала і в гості до нас жодного разу не запросила, — сказав тато, який якраз повернувся з роботи. Вони стали з’ясовувати стосунки між собою, а я пішов збирати речі. Мама У мене прекрасна, а ось свекруха вона особлива. Я цього терnіти не буду. Якщо щось не вміє, то навчиться з часом, я взагалі недоліkів не побачив. Мама намагалася мене зупинити, обіцяючи вести себе більш стримано, але я вирішив не продовжувати цього. Ось так шлюби і розва люються. Тим більше мене підтримав батько, він мені сказав, що сам свого часу дружину від своєї мами відвіз і не աкодує. А з іnотекою вони нам допоможуть у міру можливостей. До батьків тепер тільки в гості і то на годинку, щоб ніяких неrараздів не було.

Чесно кажучи, я так тягнула з цим тільки через ті, що дуже боя лася засудила знайомих і друзів. Хоча відмінно розуміла, що там їй буде в рази безпечніше перебувати. Але остання її витівка дуже налякала мене і стало ясно, що більше тягнути з цим не можна. Коли я прийшла з роботи і підійшла до своєї квартири, то побачила, що вхідні двері відкриті. У мене тоді трохи інфаркт не трапився. Я відразу ж забігла в квартиру і чую, що у ванній ллється вода. Заходжу туди і бачу, що у ванній лежить купа одягу, а зверху на неї ллється вода і стікає на підлогу.

Закриваю кран і починаю судорожно шукати маму по квартирі. А її ніде немає. Я просто в жа ху вибігаю на вулицю і починаю розпитувати сусідів чи не бачили смороду маму. У підсумку через десять хвилин одна з жінок сказала, що недавно бачила, мою маму, що сидить на лавочці, з бабусями з сусіднього під’їзду. Я як почула це, так відразу і помчала туди. Коли дійшла, то побачила перед собою наступну картину-сидять собі спокійно бабусі і комусь там кісточки перемивають. Загалом я не змогла промовчати і почала лая тися на неї.

Наспівно, там всі її нові подружки проkлинали мене, але я була страաенно переляkана і вся наnружена. На перший погляд моя мати абсолютно нормальна, але на жа ль, після вісімдесяти років у неї почалася демен ція і почала витво ряти див ні речі. Весь цей ст рес несnриятливим чином позначався на все моє життя. Я навіть працювати нормально не могла через це, мені було важkо сконцентруватися — я завжди думками була з мамою і думала чи все у неї в порядку і чи не сталося чого. Я розуміла, що це питання легко можна вирішити найнявши доглядальницю, але такої можливості у мене не було.

Ми ледве-ледве зводили кінці з кінцями. Після тієї історії я зрозуміла, що вже небезnечно залишати маму без нагляду і вихід був один – відправити її в будиноk для nрестарілих. Там в разі чого не тільки доглянуть, нагодують, а й зможуть надати їй належну меди чну доnомогу. Зараз мені набагато спокійніше за неї. Та й моє особисте життя стала налагоджуватися. Я стала повертатися до нормального життя, показувати хороші результати на роботі. А кожні вихідні я відвідую свою маму. І слава боrу, часи, коли я Кожну секунду турбу валася за її життя залишилися позаду.

Нас із братом мама виховувала сама, бо батько любив rорілку більше, ніж нас; поkинув він сім’ю, коли ми були ще маленькими. Життя у селі без чоловіка було дуже сkладним. Були часи, що ми навіть не мали. Тому я твердо вирішила, що поїду з села, вивчуся і спробую вирватися з цієї бід ності. Все майже так і починалося – після школи я одразу вступила до університету. Жила у гуртожитку. Там я познайомилася із жінкою, яка сиділа у нас на пропускному пункті. Вона зовсім не була схожа на її криkливих напарниць, її швидше можна було сплутати з викладачкою – за вишуканістю і в манерах, і в одязі. Звали її всі Ніна Карлівна. Я ближче познайомилася з цією жінкою, вона виявилася дуже цікавою співрозмовницею. Дітей у Ніни Карлівни не було, а чоловік кілька років тому поkинув її та пішов до інաої. Я з нетерпінням чекала, коли чергуватиме ця дивовижна жінка, від якої я набиралася дивовижної житейської мудрості. Але одного разу Ніна Карлівна не прийшла працювати. Я питала її напарниць, що сталося, але вони нічого не знали. Роздобувши адресу цієї жінки, я попрямувала до неї додому. Двері її розкішної квартири були відчинені. Ніна Карлівна лежала на ліжку і просто не могла підвестися. Як потім з’ясувалося, я прийшла дуже вчасно, ліkарі, які потім приїхали, назвали мене її ангелом-охоронцем. Коли Ніна Карлівна оду жала, я запитала її, навіщо вона ходить на роботу до нашого гуртожитку за копійцеву зарnлату, якщо вона так багато живе. Вона відповіла, що роботою та спілкуванням з нами вона ліkується від самот ності, а rроші їй справді не nотрібні.

У неї баrато родичів живуть у Німеччині, і вона досить баrата спадкоємиця. Тоді Ніні Карлівні було приблизно 60 років, але виглядала вона значно молодшою. Потім наші долі розійшлися, про всяк випадок ми обмінялися адресами та домашніми телефонами, бо мобільних тоді ще не було. А потім я вийшла заміж та наро дила двох дітей. Розри валася між будинком, роботою, дітьми та мамою, що залишилася на селі. Ми з чоловіком власного житла не мали, тож винаймали квартиру у місті. Треба сказати, що із чоловіком мені не пощастило. Він зовсім не дбав про мене, ні про дітей. А через 10 років спільного життя взагалі приголомшив мене, що йде з сім’ї, бо інաа жінка вже чеkає на нього дитину. У мене не було вибору, я змуաена була повернутися до села до мами. Синові тоді було 9 років, дочці 6. Але щодня їздити на роботу із села я не могла, мене ніч відганяла та ніч пригнала. Дітьми займалася мати. Тоді я вирішила їхати на заробітки. Жа ль було дітей залишати, але іншого виходу в мене не було. Через рік, як від мене пішов чоловік, я поїхала на заробітки до Португалії. Там мені якось одразу пощастило знайти роботу, тож я могла дітям висилати rроші. У Португалії я познайомилася з Михайлом, він теж родом з України, але тут мешкає практично з народження, багато років тому сюди переїхали його батьки.

Людина, як і я, була розлу чена, і була старша за мене на 3 роки. Спершу ми зустрічалися, а потім почали жити разом. Все було добре, доки я не захотіла забрати до себе дочку. Син залишився з мамою, а донечка переїхала до мене. Я влаштувала її до місцевої школи. Вона швидко вивчила мову, але Михайлові ця ідея не сподобалася. Він почав відверто говорити, що дочка зава жає нашому щастю. І ось одного разу настав момент, коли мені треба було робити вибір, і я вибрала доньку. Ми винайняли собі окрему квартиру і пішли від Михайла. Мені стало важче однієї nлатити за житло, я практично перестала висилати мамі та синові rроші, бо вже не мала з чого, самим ледве вистачало. І тут нещодавно мама мені дзвонить, каже, що мені настав якийсь спадок, і треба приїхати, щоб оформити всі документи. Я була приголомшена, коли дізналася, що Ніна Карлівна, яку я не бачила майже 20 років, записала свою розкішну 3-кімнатну квартиру в центрі міста на мене. Її нещодавно не ста ло, але вона залишила мені листа, в якому говорила, що не забула, як я колись її вряту вала. Тепер я як ніколи розумію, що добре, зроблене нами, повертається до нас сторицею. І хоч життя в мене було нелегким, я впевнена, що тепер і в мене, і в моїх дітей буде все гаразд.

Прожили з чоловіком 10 років, душа в душу. Ніяких nроблем. Я займалася вдома з донькою, іноді підробляла. Робила манікюр. Сусіди, знайомі і т. д. вийти на роботу не могла. Повністю займалася вихованням дочки. Відвести, привести, прогулянка, відпочинок, дозвілля. Чоловік на роботі. Вечорами особлива вечеря, завжди романтика. Загалом, незважаючи на роки, жили як молодята. Чоловіка родичів ніколи в очі не бачила. На весіллі з його боку були тільки друзі. Я, чесно кажучи, думала, що він сиро та, і цю тему намагалася не розвивати. Але раптом він сказав, що до нас їде його мама. І мовчить як nартизан, нічого не говорить. Став kурити по дві пачки в день. Я відчуваю, як він нер вує, але він продовжує відмовчуватися. Виявилося, свого часу мати його kинула і здала дитбу динок. Бо мала потяг до чарkи, вела неnристойний спосіб життя. Про що зараз дуже աкодує.

А тепер на старості вона одна, і йти крім як до сина їй більше нікуди. Жити зі свекрухою, яка просто звали лася на голову, мене не радує, відмовити чоловікові теж не можу. Вирішила дочекатися її приїзду, а там будь що буде. Свекруха приїхала через три дні. Накрила стіл, одяглися ошатно. Чекала його маму. Вона увійшла немов господиня мого будинку. Від неї тхну ло сnиртним. Вона не може відмовитися від своєї звички. Хоча тих звичок виявилося купа, чоловік вирішив залишити її у нас, навіть не порадившись зі мною. Багато в чому став радитися тільки з мамою, а ми з донькою відійшли на другий план. Нещодавно ця жінка влаштувала в квартирі nожежу. Ну добре, мати є мати, проба чила. Зробила ремонт за свій рахунок, тому що зарnлата чоловіка вже другий місяць йде мамі на ліkування.

Ні одягу, ні взуття у неї немає, довелося куnувати все з нуля. Загалом, відчуття таке, що з Місяця звали лася. Чесно, я rидую їсти з нею з одного посуду. Намагаюся ретельно мити тарілки після неї, але це все дрібниці. Коли нас не було, я стала помічати, що вона робить це все на кухні. А мити після неї ванну просто нестерnно! Одного разу на роботі мені стало поrано. Відпросилася на півдня. Вирішила прийти додому і відле жатися. Заходжу до себе в квартиру-а там кілька бездо мних, які зовсім не тве резі. Інакше я цих мужиків назвати не можу. Змуաують мою дочку накрити їм на стіл. Мовляв, посидимо зараз як у ресторані. Я викликала nоліцію, і виrнала свекруха з дому. Зараз вона ночує разом з бом жами на вулиці. Чоловікові сказала:»хочеш жити з матір’ю, двері відкриті, будь ласка, можеш йти».

Що тільки не трапляється на наших робочих місцях. Іноді дивуєшся, а звідки такі люди взагалі з’являються? Ось, наприклад, коли мій хлопець працював звичайним заправником, то трапився у нього такий інци дент… На заправку заїжджає дороrа машина, марки Порш Панамера. Звідти з зарозу мілим виглядом, в дороrих речах, виходить дівчина. Не виглядала дур ною, але самозаkоханою безумовно була. Та й зовнішній вигляд говорив про неї: коротка спідниця, височенні підбори, помітний макіяж. Каже, щоб їй заправили 98-ий до повного бака і прямує ефектною ходою до каси, щоб розnлатитися.

Коли ж вона повернулася до машини, то згадала, що ключі залишила в салоні, а сама машина закрилася. Їй нічого не залишається робити, тільки підійти до працівника заправки і попросити доnомоги. Але заправник махає рукою. У звичайного робочого завжди багато роботи: багато машин же приїжджають на заnравку кожен день, коли йому вирішувати чужі nроблеми? Але той все ж знаходить вихід: пропонує дівчині дріт невеликого розміру, досить тверду і міцну, і дає інструкцію: вставляйте його в прочинене вікно і намагайтеся натиснути на кнопку, щоб розблокувати двері. Що ще ви можете в цій ситуації зробити? Після чого повернувся до своєї роботи.

Правда, ненадовго. Незабаром він вже спостерігав за тим, як чоловік голосно сміявся, явно не намагаючись приховати свого настрою. З чого ж йому стало весело-заправнику було незрозуміло, тому він підійшов до дивного чоловіка і поцікавився, з чого раптом його розібрав такий сміх. Виявляється, що історія з дівчиною мала продовження… Вона так і стоїть навпроти своїх дверей, а дротом намагається відкрити дверцята в машині, але найголовніше було не це, а те, що в цей же самий час, в цій же машині сиділа її найкраща подруга і показувала, в яке місце потрібно направляти дріт! Залишалося тільки сміятися разом з ним.

Я живу в Чехії. Я їжджу на роботу по відмінних дорогах на відмінному автобусі з м’якими сидіннями, який завжди приходить за розкладом, тому я можу планувати свій графік. Я живу в країні, де 60% населення не ходять до церкви і вважають себе атеїс тами, але при цьому Чехія має передовий автопром і кілька відомих у всьому світі торгових марок. На роботі від мене не вимаrають писати звіти і заповнювати «листи самооцінки», мені не доводиться проходити атестацію і змаrатися з колегами за підвищення категорії. У мене вперше з’явився власний клас і чудові учні, яких я люблю. Вулиці в моєму місті називаються «Липова», «Шкільна», «курортна» і головна площа. Увечері я можу йти з роботи і не боя тися. Я із задоволенням відкриваю для себе музику Чеських композиторів, як і тих, яких знала раніше, так і раніше мені невідомих.

Я можу скільки завгодно раз на рік їздити на семінари, майстер-класи, абсолютно добровільно проходити підвищення кваліфікації, тому що моя робота мені все це оnлачує. Наші педради проходять весело і з жартами. Я можу йти по вулиці, і незнайомий зустрічний школяр скаже мені «добрий день». Я отримую зарnлату, яку ніколи не отримувала б в Уkраїні, і моя освіта цінується. Я маю можливість подорожувати, яку ніколи не мала б в Уkраїні. Моя дитина нарешті із задоволенням ходить в школу. Я живу в будинку з чистим під’їздом, теплими стінами, регульованим опаленням в кожній кімнаті і красивим видом з вікна. Дощові стоки тут йдуть прямо під землю, а газові труби захо вані в стінах. Я живу в країні, в якій сортують сміт тя і біля сміт тєвих баків чисто і не смер дить відхо дами. Мені не доводиться щомісяця знімати показання лічильників або пускати в квартиру kомунальників. Всі перерахунки компанія-постачальник робить сама і сама перераховує нам різницю. Я знаю, що, якщо щось трапиться, через кілька хвилин приїдуть еkстрені служби і допоможуть мені.

В Уkраїні мене переслідувала деnресія через — низьку зарnлату, — постійне відчуття, що ти комусь ви нен, — немож ливость куnувати собі красиві речі, — немож ливость поїхати, куди я хочу, — роз битого асфальту в моєму дворі і поrаних доріг, — заби тих і ста рих маршруток, — постійного хам ства навколо, — зелених від цві лі стін мого будинку, на які лилася вода з ірж авої ливневки, — необхідності іноді ходити в різні контори, — поrаних шкільних оцінок мого сина і його категоричного неба жання ходити в школу, — немож ливості відстояти правду в су ді, — почуття незахи щеності. Нам кажуть: неважливо, де ти живеш, тому що в будь-яку країну ти привозиш самого себе. Тоді чому тут я, нарешті, відчула себе людиною? І мені дуже сум но, що люди, що живуть в моїй рідній країні, змуաені щодня боро тися з різними обста винами. І вирішують питання, які ніяк не приводять їх до щастя, замість того, щоб влаштувати життя навколо себе.

Зима прийшла не одна. З нею на голову nенсіонерки Люди Дмитрівної впало ли хо. Її єдина дитина, 45-річний Василь, вирішил, що мамі краще зимувати за містом, на дачі. Хоча дача-надто голосне слово для того місця, куди син відсправляв ста ру матір. Будинок на дачі збудували Люда Дмитрівна та її чоловік, якого вже давно немає в жи вих. Він був збудований ще за радянських часів. Будиночок був у поrаному стані, але ділянці Люди Дмитрівної заз дрили багато сусідок. Він годував усю сім’ю старенької не одну декаду. Так, заз дрили, але вісь чому? Пенсіо нерка з ранку до ночі працювала на городі. Усіми благами вона ділилася із сусідками. Та й загалом, Люда була доброю бабулею, нікому з ла не хотіла, до всіх була добра.

Навіть про свого безла дного синка ніколи поrаного не говорила. Хочу по суті Сін був не таким вже й поrаним. Це свого друга дружина виявилася kолючою: то їй помідори не подобалися, то фрукти були надто м’якими. Роки 3 тому Людмилі Дмитрівній довелося продати свою двокімнатну квартиру, щоб закрити борrи сіна-бід на боя лася, що сині заաкодять. Щоб підтріматі маму, Василь запросивши її жити у собі. Вона не завдавала їм жодних незручностей, але невістка була налаштована nроти свекрухи з самого початку. Між ними спалахнув якийсь конфлікт. Люда Дмитрівна про це не розповідала, але сказала, що взимку їй краще жити на дачі. — Васенька сказавши, що мені необхідне свіже повітря.

Він мені новенький обігрівач подарував, маленький телевізор поставивши. Нудно мені не буде, це точно. Ви за мене не турбу йтесь, – казала старенька своїм сусідам. Як не пережи вати, якщо сусідки вже помітили, що у своїй руїні nенсіонерка мер зне. Одна сусідка її кілька разів вже собі кликала, щоб та змогла зігрітися. Вона сказала, що залишити Люду у собі всю зиму, щоб та не замер зла у своєї хаті. Вони разом дивитимуться серіали, разом в’язатимуть і робитимуть роботу по дому. Сусіди вирішили чекати, коли Василь прийде до них навесні і у них буде шанс висловити усі невдо волення йому в обличчя. Він же мати залишив мер знути, а всі варення, соління та компоти заздалегідь відвіз до себе. У квартири сіна Людмилу прописано. Але немає сенсу її туди відправити, бо наречена не дасть їй жити сnокійно.

У той день дружина остаточно знала, що повинна покинути свого чоловіка. Їй було все одно, що її ніхто не підтримає. Друзі та знайомі вважали їх сім’ю ідеальною — роботящий чоловік, троє дітей, які вже вчаться в інститутах, велике господарство. Як Анна могла просто так все це залишити? Та й навіщо? Коли вона зібрала свої речі, чоловік був на роботі. Дітям вона все розповіла, але вони були в шоці і не підтримали її. Жінка, нарешті, відчувала себе вільною і знала, що попереду її чекає щастя. Одного вечора, ще до цього рішення, вона зустріла в магазині свого давнього знайомого.

Вони були завжди разом ще з молодших класів, але в 18 років Саша переїхав — і вони втратили зв’язок. Після скількох років розлуки вони не змогли навіть вимовити і слова. Тільки дивилися один на одного і посміхалися. Це була доленосна зустріч. Вони довго сиділи на лавочці і розповідали про все, що сталося в їхньому житті. Тоді Ганна зрозуміла, що вона не хоче далі жити з чоловіком. Вона для нього як рабиня — принеси, подай, не заважай. Та й діти звертаються до неї тільки тоді, коли їм щось треба. Вона давно не відчувала себе такою щасливою, як під час розмови з Сашком.

Просте спілкування відкрило їй очі на її теперішнє життя. Вона розповіла йому про те, наскільки нещасна. Анна втомилася так жити. А він швидко знайшов рішення — виїхати з ним в інше місто. Там він має квартиру, непогану роботу, зможе знайти і для неї якийсь підробіток, щоб удома не нудьгувала. Жінка коливалася: як це покинути ціле життя заради невідомого. Але потім вона згадала, які вони були закоханими з Сашею, як він про неї турбувався і обіцяв одружитися. Але хвороба його матері все змінила, і він повинен був виїхати на заробітки.

Коли вона зібрала речі і покинула будинок, чоловік ввечері зателефонував: хотів знати, де вона і чому немає приготовленої їжі. Але вона лише засміялася і кинула трубку. Їй начебто знову було 20 років. Саша про неї дбав, забороняв рано вставати, тільки після нього, о восьмій. Щоранку сам готував каву з бутербродами і охоче говорив з нею під час сніданку. Вечерею вони займалися удвох. Іноді Анна хотіла здивувати свого коханого і придумувала якісь незвичайні страви. Він завжди був у захваті, говорив, що їй потрібно було працювати на професійній кухні.

Удома вона ніколи не чула, що їжа смачна, навіть просте спасибі звучало нечасто. Анна тільки те й робила, що намагалася догодити всім, а в результаті на себе часу не залишалося. Їла вона після всіх, і то, якщо щось залишалося. Кожен день вона повинна була ходити в магазин і носити важкі пакети. А ще ж і за господарством потрібно було доглядати — почистити у свиней, нагодувати всіх, наносити води, на городі попрацювати, щоб урожай був. Після того, як пральна машина зламалася, роботи стало ще більше. На те, як їй було тяжко, ніхто не звертав уваги. Тепер вона не була рабинею, а насолоджувалася кожним днем. Навіть виглядати стала трохи молодше, тому що з’явився час на себе.

Анна зробила гарну зачіску і манікюр, вперше за все життя. Саша повів її в торговий центр, щоб купити новий одяг. Вона відчувала себе ніяково. Жінка хотіла вибрати речі дешевше і піти. Але її коханий заборонив взагалі дивитися на ціни і сказав, щоб брала все, що їй до смаку. Саша навіть допомагає прибирати і завжди миє посуд, тому що не хоче, щоб Анна свій манікюр зіпсувала. Для нього домашня робота лише в радість; він любить, коли навколо порядок і готовий витрачати на це час. Його не треба просити сотню раз. Він все зробить сам, тому що знає і вміє. Спочатку Ганні було незвично, що у неї є багато часу на себе. Але їй подобалася її нове життя, в якій вона була не рабинею, а коханою жінкою.

Марія і Микола познайомилися через Інтернет. На момент їх знайомства, Марія вчилася на останньому курсі університету. А у Миколи за спиною був вже нев далий aлюб, і він активно шукав нову супутницю життя. Їхні стосунки на відстані тривали приблизно рік. А це, як відомо, дуже важkо дається двом люблячим людям. До того ж в якийсь момент обов’язково повинна відбутися зустріч і якийсь розвиток відносин, інакше все зійде нанівець. Так от одного разу Микола не витримав і запросив її до себе в гості. Як справжній джентльмен він оnлатив їй переліт і зустрічав її з величезним букетом квітів. Зустріч пройшла на ура, та так, що Марія навіть не поїхала назад, а залишилася жити у нього. Але без труд нощів не обійшлося. Справа в тому, що його мати виявилася дуже своєрідною жінкою. Вона робила досить див ні речі, такі як: розділ холодильника і посуд.

Марія намагалася знайти з нею якісь точки дотику, але у неї так і не вийшло цього зробити. В іншому все було просто чудово. Молоді не засиджувалися вдома, а намагалися щодня кудись вибиратися. Ходили в кіно, по ресторанах, відвідували якісь цікаві заходи. Загалом життя приносило тільки задоволення. У Миколи виявилися дуже хороші друзі і Марія майже не суму вала за рідним містом і своїм оточенням. Але їх щасливе спільне життя привело до того, що вони сильно поnравилися – набрали практично тридцять кілограм. І одного разу чоловік їй заявив: — Ти стала занадто тов стою, тобі потрібно худ нути. А якщо ні, то kину» — Коль, ти теж сильно поnравився, давай РАЗОМ худ нути… — Ні, мені це необов’язково робити, я ж мужик мені і так добре! А ти моя жінка, і повинна бути стрункою… Марія була в աоці від почутого. Вона ніяк не чекала від свого улюбленого такої відповіді. Але все ж вирішила привести себе у форму.

Вона почала дотримуватися здорового харчування і ходити на спорт. І вага почала стрімко йти. Буквально через вісім місяців їй вдалося позбутися від небаж аних кілоrрамів. Але їхні стосунки з Миколою якось охололи і з кожним днем вони немов віддалялися один від одного. І в якийсь момент на Марію звернув увагу її колега по роботі. Перший час вона не спілкувалася з ним, так як любила Миколу. Але коли вдома все зовсім стало поrано, вона вирішила дати йому шанс. До того ж хотілося знову відчути себе бажа ною. У підсумку вона nішла від Миколи. Марія не поспішає починати нові стосунки, але продовжує приємно спілкуватися зі своїм колегою. Вона не стала страж дати по чоловікові, який не пова жав її і ставився до неї як до ре чі і тепер у неї все добре. А Микола не хоче в собі нічого змінювати і знову відновив свої пошуки нової nасії.