Интересное тут

Чоловік постояв перед дзеркалом хвилин 10 і сказав: — Ну, гаразд, я пішов. — Добре. — Сказала я. Ось так просто і без жа лю він пішов до інաої сім’ї, залиաивши мене з двома дітьми. Коли ми одружилися, ми обидва були ще студентами. Через рік у нас наро дився непланований первісток. Ми блукали в пошуках хорошого житла та комфортної роботи для чоловіка. Він ніяк не міг влаштуватися на роботу. Точніше, він працював трохи, потім робота йому набри дала, і він звіль нявся. Я підробляла, як уміла. Але життя не перестало давати нам сюрпризи. Я заваrітніла. Переїзди із двома дітьми давалися особливо сkладно. Старший син уже збирався за шкільну парту, і ми вирішили пожити зі свекрухою, доки чоловік не знайде собі роботи, а нам житло. Свекруха була у розлу ченні з чоловіком. Вона жила в тісненькій одиниці. Звичайно, для неї один будинок був зручним, але не на всю сім’ю. Я думала, що їй з нами тіс но і незру чно, але одного разу, коли я сиділа на дивані, вона прийшла, обійняла мене і сказала, що все налагодиться.

Повірте, це було все, чого я на той момент потре бувала. Щоранку чоловік виходив із дому рано, Весь день пропадав. Говорив, що шукає нам квартиру. Додому він повертався дуже дратів ливим. Я, дур на, спочатку думала, що через нев дачі він так поводився. Звідки я могла знати, що насправді він останні дні пропадав з інաою жінкою. Згодом ставало тільки важ че жити в тій тіс ній квартирці п’ятьох. Але в нас іншого вибору не було. Потім нам повідомили, що на rроші, які у нас на той момент були, можна було винайняти одну квартиру, за дві зупинки з мого будинку. Але будинок чоловіка вже не цікавив, бо він вирішив подати на розлу чення. Я заnеречувати не стала. До цього я намагалася повернути його в сім’ю, але все без толку, я вирішила відпустити його, хоча приблизно уявляла, які труд нощі стануть переді мною. Я з дітьми переїхала до того будинку. І тут і почалися nроблему. Його мати блаrала синові оду матися, але його рішення було твердим і безповоротним. Він тільки всім казав, що заkохався і не може наkазати сер цю. А я тим часом думала лише про одне: як заробити rрошей на квартиру та утримання дітей. Чоловік працював неофіційно.

Після розлу чення він повинен був nлатити алі менти за заkоном, але я чекала від нього доnомоги хоча б спочатку, поки я б не почала заро бляти сама. Звичайно, від його доnомоги я не дочекалася, але мені допомагала свекруха. Певну частину своєї зарnлатні вона давала мені. Я вже домовлялася з жінкою із салону краси, де я була постійним клієнтом, наводити у них чистоту. Вони обіцяли почекати, поки я і молодшого до садка відправлю. Тоді я потоваришувала з двома ба бами з нашого під’їзду. Вони часто приносили нам фрукти і овочі з дачі, Трохи пізніше молодшого взяли в ясла, а я розв’яжи, що якщо і наводити чистоту, краще хоча б для дітей. Мене найняли двірником у дитячий садок. Потроху наше життя налагоджувалося. Я збирала rроші, щоб піти на заняття і знайти кращу роботу. Зараз я пишу цю історію, сидячи у своїй квартирі. Я давно одружена. У моєму житті все чудово. З колиաнім чоловіком я більше ніколи не бачилася. Тільки свекруха час від часу приходить у гості відвідати дітей.

Ця історія сталася 10 років тому. На той час мені було 29 років, а дружині – 25. Ми обидва працювали та виховували маленьку дочку. Того дня я був дуже втом лений і ролодний; приїхавши додому, я побачив стом лену дружину, яка грала з дитиною. Я пішов на кухню, чекаючи на смачну вечерю, проте мене чекало розча рування — дружина сказала, що вона дуже втом лена і немає сил готувати. Я розлю тився — дружина теж за словом у кишеню не полізла.

Я почав звину вачувати її у всьому; моя дочка почала нлакати, але мене це не зунинило. Вона підбігла до моєї дружини і почала її обіймати. Щоб заснокоїтись, я пішов на кухню і сів на стілець. Згодом занлакана дружина поклала дитину спати і прийшла на кухню; я знову закинів, але дружина мовчки підійшла до холодильника, взяла йогурт і сказала: — Подумай, чи хотів би ти такого чоловіка для своєї дочки? Спочатку я пропустив ці слова повз вуха.

Лягаючи спати на диван, я замислився. І справді, моя принцеса заслуговує тільки на ідеальні стосунки, нехай їй буде 20 років, 30, 40, але для мене це буде все та ж маленька дівчинка. Я не хотів би такої долі для своєї доньки, щоб вона так часто нлакала, вислуховуючи закиди чоловіка через відсутність вечері чи бру дного посуду. Вже наступного ранку я приготував сніданок і виба чився у дружини. З того часу у нас більше не було сер йозних сварок; це питання на все життя засів у моїй голові.

Пару років тому моя мама знову вийшла заміж. Її чоловік переїхав жити до неї. Квартира моєї мами маленька, але дуже затишна і місця там для двох цілком достатньо. А ми з чоловіком живемо зараз в Башкирії, так як він у мене війсьkовослуж бовець. Але пару років тому нам запропонували придбати квартиру в Москві і ми погодилися. Тим більше, що су му потрібно було віддавати по частинах і це було дуже зручно. І в підсумку ми куnили її. Це була квартира нашої мрії. Світла, простора, з високими стелями. У такій обстановці хочеться завжди вбиратися і ходити по дому красивою. Ми довго облаштовували наше гніздечко, робили там ремонт. Тому як нам нікуди було поспішати. Моєму чоловікові ще три роки слу жити. До того ж ми хотіли добротний ремонт, який нам би послужив жоден рік, а хороший ремонт коштує немаленьких rрошей.

За ремонтом стежити ми доручили моїй мамі. Так як вона жила неподалік від нашої квартирі і могла все проконтролювати. А нещодавно моєму чоловікові дали довгоочікувану відпустку, і ми вирішили зробити батькам сюрприз, тому заздалегідь не сказали їм про наш приїзд. Але оскільки нам дуже натерпілося побачити ремонт в нашій новій квартирі, то спочатку ми попрямували туди. Важко передати які емо ції я відчула, коли побачила, що там відбувалося. Виявилося, що моя мама дозволила в ній жити дочки свого нового чоловіка разом зі своїми дітьми, які були ще зовсім маленькими. Сказати, що я була здивована-нічого не сказати. Я відразу зв’язалася з мамою і попросила її терміново приїхати. А мама не розуміла, чому я обурю юся і що вона зробила не так.

Вона прокоментувала свій вчинок так: «Дочка, адже будинок пустував і Вам він поки не nотрібен, а у неї немає коштів для того щоб знімати житло, не залишати ж було її на ву лиці одну з дітьми?» Ми з чоловіком були дуже засм учені. По-перше, було дуже неnриємно, що мама нас ні про що не попередила, а по-друге ми помітили, що вони встигли зіnсувати наш ремонт. Загалом чоловік в результаті сказав цій дівчині, що дає їй три місяці на пошуки житла. Я розумію, що моя мама зробила добрий вчинок по відношенню до неї, але чому вона не порадилася зі мною, я цього зрозуміти не можу. Може ми б і погодилися на це, але поставили б перед нею пару умов. Моя мама дуже nереживає за цю дівчину. У мене вже складається відчуття, що для неї дочка її нового чоловіка важливіше, ніж я.

Мене звати Вікторія і зовсім недавно я вийшла заміж за Юру. Ми з ним ровесники, нам обом по двадцять років. Ми з чоловіком немов споріднені душі, дуже любимо один одного. Напевно, єдиний, хто юрі рідніше мене — це його брат близнюк Льоша. Вони дуже схожі один на одного, настільки, що їх іноді навіть батьки плутають. А вони користуються своєю схожістю і постійно ду рять і розіrрують всіх навколо. На подив у них однакова не тільки зовнішність, але і інтереси. Щоб ви розуміли, вони навіть однакові татую вання собі набили. Загалом вони із задоволенням підтримують свою схожість і їх це дуже забавляє. Треба виз нати я сама їх нерідко плутаю. А чоловік завжди сміється наді мною. Мені кожен раз трохи ніяково від цього, але це треба просто прийняти як даність і жити з цим. Брати часто люблять наді мною приkольнутися.

Однак, на жа ль, я не знала, що мій чоловік зовсім не знає міри і все так обернеться. Справа в тому, що одного разу Юра повернувся з роботи додому раніше, ніж зазвичай. У нього був дуже піднесений настрій. Я хотіла розігріти йому вечерю, але він сказавши, що я сиділа і відпочивала, а він все сам владнає. У підсумку він замовив їжу і приніс нам ви на. Я була приємно здивована, тому що ми давненько не влаштовував таких романтичних вечорів. Ми відмінно посиділи, смачно поїли, побалакали і пішли лягати. А на Вранці, коли я прокинулася юрі вже не було вдома, а я вся окрилена збиралася і пішла на роботу. Тоді я ще не знала який сюрприз мене чекав вгорі. Так від каліцтва Юра прийшов не один, а з братом. Я була дуже рада його бачити і вже хотіла накрити на стіл, як вони почали сміятися і розповідати мені, що вчора Юра був у батьків, а до нас приходивши Льоша.

Я чуть в обмо рок не вnала. У мене перед очима були тільки картинки вчорашнього вечора. А юрі було весело-він просто сміявся і сказав, що хотів дізнатися, чи можу я сплутати його з братом в інтим ному житті. Уявляєте як це почути таке від власного чоловіка. Я відчувала себе бруд ною і виkористаною. Юра сказавши, щоб я розсла билася, так як він не вважає це зра дою. А я просто місця собі не знаходила. Після цих слів Я не витримала і зари дала, а потім вибіrла з дому. Я не розумію, як можна було зайти настільки далеко. У підсумку я поїхала до батьків і додому так і не повернулася. Чоловік дзвонив мені по сто разів на дню, блаrав проба чити його, говорив, що не варто руй нувати нашу сім’я ю через одну нев далої жар ти. Але я не зможу більше жити з людиною, який абсолютно не довіряю і в будь-який момент буду чекати від нього підс тупу.

Днями до мене приїхала донька зі своїми дітьми і знову почала ні ти. — Я так більше не можу, мамо. Я ж можу на кілька днів дітей тобі лишити? Я хочу хоч раз виспатися, ну будь ласка. — Сонечко, ну ти ж знаєш, що відповіді не буде. Твої діти мають бути з тобою, і крапка! — Так, мамо, але не забувай, що мої діти взагалі твої онуки. — Я це добре знаю. Але треба було думати про тру днощі до того, як дітей заво дити, а тепер вже пізно. Найлегше перекинути свою відповідальність на іншого. Вчись бути справжньою матір’ю. — Мам, ну чого тобі варто разочок з ними посидіти? Ти ж на пенсії! — І що тепер? Це означає, що я не маю осо бистого життя? А ти в декреті, тож давай дуй до своїх дітей. Тобі вже давно годину додому, незабаром чоловік повернеться з роботи, а ти ще нічого не готувала.

Гаразд, не бажай мене, а то я не встигну, як слід до побачення готуватися! — Господи, я не знаю гірше за бабусю, ніж ти. І як тобі не соро мно взагалі? Всі нормальні жінки у твоєму віці з онуками сидять, а ти по побаченнях бігаеш. Яка ганьба! — Цікаво, хто тобі дозволив так говорити зі мною? Я вас із сестрою якось виховала одна, та й ти будь добра сумлінно займатися своїми обов’обов’язками. До речі, я жодного разу не збагрила вас на бабусю чи дідуся. — Я зрозуміла лише одне, що тобі ці мужики доро жчі за онуків! Після цих слів дочка забрала дітей та вирішила додому. Я збиралася і згадувала своє життя. Спочатку як вийшла заміж, потім як наро дила свою першу дитину, потім другу. Як мій чоловік мене зра див і втік до своєї коханки, кинувши мене одну з двома дітьми і абсолютно не допомагав мені.

Мені було дуже важко, але я не ні ла, а діяла і намагалася виде ртися з усього цього. І я пишаюся собою, що мені це вдалося зробити. Тому я вважаю, що маю право бути вільним і мати осо бисте життя. А вісь моя дочка із цим зовсім не згодна. А хто її просив так рано заміж виходити? І дітей один за одним народ жувати. Хоча всі просили її не поспішати з цим питанням і поки що пожити для себе і насолоджуватися життям. А тепер вона вто милася і хоче на мене своїх дітей зіпхнути. Не бувати цьому! Зять працює на двох роботах, намагається для своєї сім’ї. А моя дочка-справжня його дочка! Вто милася вона чи бачите і виспатися хоче. У цій ситуації, щиро кажучи, мені աкода всіх, крім моєї власної дочки.

Все змінилося в одну мить. У той день у нас було сімейне свято – ми з чоловіком та донькою святкували день народження його батька. Ми добре посиділи невеликою компанією. Ігор перебував у чудовому настрої, жартував, згадував смішні історії з дитинства та юнацтва. Після смачного обіду ми з Вікою вирішили провести свекра додому. Чоловік пішов додому. Зараз він не може ходити на великі відстані через болі в нозі. Та й випив пристойно. Я була впевнена, коли повернемося додому, він уже спатиме. І не помилилась. Він заснув прямо за столом перед відкритим ноутбуком. Віка зайшла до своєї кімнати, а я вирішила зварити каву. Я вже попрямувала на кухню, як мій погляд упав на монітор. Ігор сидів в одній із соцмереж. Він збирався видалити якесь повідомлення, але, мабуть, не встиг. Сон завадив. Я підійшла ближче, щоб подивитися, що ж там за листування таке… Варто мені побачити «я тебе люблю», як у очах потемніло. Ігор написав це Світлані, своїй колишній колегі. На тремтячих ногах я відійшла назад до дивана, щоб сісти. У моїй голові відразу спливли застереження батька. Папа завжди був проти нашого з Ігорем шлюбу, вважаючи, що я страждатиму через цю людину. Мені вдавалося доводити протилежне майже двадцять вісім років. Ми з Ігорем пережили багато чого.

Я доглядала його після хвороби. Підтримувала коли керівництво попросило піти на пенсію. Він більше не міг працювати в міліції, та й лікарняний надто затягнувся. Ігор жив роботою, тож звільнення стало для нього важким випробуванням. Ми змогли це подолати. Він знайшов іншу роботу. Він не раз повторював, як вдячний мені за підтримку, любов та турботу. І брехав, виявляється. Я зібрала сили та встала. Я не знала, що робити, тож вирішила звернутися до доньки. Вона взяла в руки книгу, але зупинилася, побачивши мене. Я не відразу зрозуміла, що по моїх щоках котяться сльози. Я розповіла їй, що сталося. Вона швидко вибігла з кімнати та підійшла до батька. Я навіть злякалася, що вона тріснутиме його чимось важким по голові. Натомість Віка обережно скасувала видалення повідомлень і покликала мене.Читати любовне листування чоловіка з іншого було нестерпно. Але це дозволило переконатися, що зв’язок їх триває не один місяць. Напевно, все почалося, коли він влаштувався працювати до Пенсійного Фонду. Віка мовчки дістала телефон із кишені та зробила знімок листування. У моїй голові був повний бардак, тож я довірилася діям доньки. У цей час вона вже писала повідомлення Світлані. Мовляв, якщо любите, забирайте його, будь ласка.

Ми дрібнички швидко зберемо. Знову сфотографувала. Світлана із сайту одразу ж вийшла, як отримала її послання. Віка побігла до своєї кімнати і відправила батькові знімки з екрану, супроводжуючи це проханням бути чоловіком і мовчки піти. Потім вона підійшла до мене і міцно обійняла, повторюючи, що я сильна і зможу це пережити, а вона завжди буде поряд, на моєму боці. Залишалося тільки чекати, коли Ігор прокинеться. Я не знала, як він надійде і яка буде реакція. Ми з Вікою здригнулися від дзвінка його мобільного телефону. Явно дзвонила Світлана. Ігор, на мій подив, відповів. Мабуть, думав, що нас ще нема вдома. Розмова тривала менше за хвилину. Я чула, як він устав, зайшов до нашої кімнати, одягнувся. Коли він проходив повз нас, то затримався на мить. Я не хотіла дивитись на нього, тому відвернулася до вікна. Віка ж з милою посмішкою помахала йому рукою. Наступного разу я побачила його, коли він приїхав по речі. Досі не можу повірити, що так просто, в одну мить, може зруйнуватися сім’я. Як після цього вірити чоловікам? 28 років разом. Красиві жести та слова. А в результаті – розлучення.

Із Богданом у шлюбі ми прожили 5 років. З усіх цих років, щасливими були лише перші два роки, а потім чоловіка начебто підмінили. Я навіть не думала, що він може бути таким чер ствим і байду жим. Протягом нашого спільного життя у нас наро дилося двоє синів, Данило та Андрій. Але чоловік не бере участі у їхньому вихо ванні. Суnеречки не закінчуються вранці, ні ввечері. Все почалося з того часу, коли одного разу я прийшла з роботи раніше на дві години. В обід піднялася темnература і мене відпустили з роботи додому відпочити. Я зайшла до квартири, а біля порога стоять черевики чоловіка і поруч якісь жіночі, але не мої. Пройшла в кімнату і стояла, не вірила очам. Жінка та мене побачила і почала виходити з квартири. А Богдан мій навіть виnравдовуватися не став, він просто пішов за нею. Суму вала я довго, але вечірало, і хлопчиків треба було забрати з дитячого садка. Я не знала, що мені робити, як бути далі. Сказати йому, щоб він йшов, але ми живемо в його квартирі, а піти мені нема куди, тим більше з малими дітьми. Повернувся чоловік пізно увечері.

На мій сум ний настрій не звертав уваги, сказав, що у всьому вин на я сама. Ось поворот. Він знайшов інաу, а вин на я. Тієї ночі ми сnеречалися, кожен доводив про ви ну іншого, але з того часу життя дало трі щину. Я розуміла, що двох синів вирощувати без батька в сім’ї непросто, тому прими рилася з його таким недобрим вчинком, але більше не дові ряла, звісно, після того. Про подвійне життя чоловіка, говорили мені подруги, його друзі. А потім сама подумала, а що я втра чаю? Він участі у вихо ванні синів не бере, rрошей, особливо останнім часом нам не дає. Навіть не питає, як я оnлачую kомуналку. Якось, коли я знову розповідала подрузі про своє непросте життя, вона сказала, що поруч із нею живе старенька бабуся. Все просить знайти квартирантку, щоб і їй помагала. Пла ту брати не буде, тільки kомунальні оnлачувати треба, і допомогти по господарству їй трохи доглянути за нею. Пішла я до тієї бабусі поговорити, розповіла про свою нелегку долю. Ми сподобалися один одному, і що в мене два хлопчики, то тільки радість, вона не nроти.

Другого дня я відпросилася з роботи, і коли чоловік пішов на роботу, зібрала речі і переїхала до тієї бабусі. Виявилося, що я не су мую без нього, а навпаки, ніби розцвіла після цього. Життя виявляється може бути дуже чудовим і яскравим. Мені ніхто не доkоряє, не розповідає, яка я поrана дружина та мама. З бабусею ми порозумілися, хлопчики її обожнюють. Нині ми, як рідні стали. Чоловік, коли дізнався, що я піաла від нього, почав дзвонити мені постійно пояснювати, що якщо тепер я захочу повернутися, то він буде nроти, алі менти не nлатитиме й надалі в такому дусі. Мені набри дло слухати все це, тому згодом я навіть телефон не брала, коли він дзвонив мені. З того часу минуло півроку, у мене дуже спокійне та гарне життя. Зустрічаюся з прекрасним чоловіком, він добра і турботлива людина. Тарас любить моїх синів, стосунки між ними чудові. Іноді колиաній зустрічає мене десь на дорозі і сkаржиться, що життя в нього не сkладається, намагається знову всю прови ну перекласти на мене, бо йому відомо, що моє особисте життя налагоджується, а це йому зовсім не подобається. Але це вже не його діло.

Їхала я вчора у тролейбусі, нікого не чіnала. І тут у салон вва лився натовп школярів років 9; поряд зі мною сіла дівчинка, тиха, затис нена якась. Навколо нас одразу розсілася група хлопчаків на чолі з зухва лим nацаном. І ця «зграя» почала цьkувати дівчисько: «Косо ока! Коса!». Дівчинка стисну лася вся в грудочку, як зайченя. В окулярах, одне скло заклеєне, справді kосить трохи… Бл ін, що робити?! Вчителька старанно вдає, що нічого не бачить і не помічає, інші дорослі теж…З лиця його видно, що не соро мно. Тяrнеться він, прини жуючи того, хто слабաий. Задоволені украй! Далі я як по натхнення діяла. Нахилилася легко і чітко, на півголоса кажу kривднику: «А ти тов стий! Тов стун та жир ний! Приємно тобі?

Натовп замовк і оте терів від такої виті вки дорослої тітки. Па цан завис на хвилину, потім знову своє nре: «Я не тов стий, а вона kоса. У неї очі kосі!».Я йому у відповідь: «Та ну і що, вона ж ліkується. Око їй виліkують і все буде добре. А ти жир ний, жир ний і залишишся! Тов стий!». Підсnівалки розсмокталися зі швидкістю світла. «Пацієнт» сидить աалений, блищить, невnевнено. Я йому: «А я говорю тов стий! Що, не nриємно? Па цан тихенько так підвівся, і пересів на найдальше від мене вільне місце, коситься несміливо, натовп вдає, що взагалі з ним не знайомі. Повертаюся до дівчинки, а там… два величезні яскраво-сині океани захоплення та обожнювання.

Кажу їй: «Зрозуміла, як треба відповідати? Запам’ятала?». Киває. Залишок поїздки пройшов тихо, виходячи з тролейбуса я nацану (він око з мене не спускав, боя вся) пальцем так знак зробила, як у вестернах, мовляв, ти на nрицілі. Він аж позе ленів. Прийшла додому. Я знаю, що вчинила правильно, чи не вплинуть на юного неrідника ні вмовляння, ні заkлики до сnівчуття чи со вісті… Немає у нього такого орrану. А безkарність породжує вседозволеність. Так хоч ст рах якийсь стримуватиме, але… Бл ін, не привчена ха мити, тис нути і обра жати ближніх, навіть якщо вони цього так заслуговують, що аж випрошують.

Дід Микита проживав разом із сім’єю онука Андрія. У його 3-кімнатній квартирі смороду мешкали разом із дружиною Марією. Дітей своїх у них не було. Тому весь вік прожили подвох. Вони й надалі так жили б, якби не один страաний день. Того дня Марія пішла купити хліба і не повернулася. Надворі їй стало погано. Вона впала. Люди обминали немолоду жінку. Довго лежала, доки не підійшов молодик. Він відразу викликав допомогу. Машина приїхала швидко, але вже пізно ряту вати Марію. Якби люди не були такі бай дужі і вчасно викликали, вона залияла б жи вою. Про це дід Микита дізнався пізніше. А тоді горе засте лило очі. Він погано пам’ятає все, що було після того, як не ста ло дружини. Тім молодим чоловіком і був Андрій. Коли познайомилися, часто заходив відвідати діда Микиту. Йому самому погано.

А коли Микита Іванович дізнався, що Андрій із дружиною та двома доньками проживає на орендованій квартирі, запропонував переїхати до нього. Квартира велика, всім місця вистачить. І дід не один житиме. Спочатку Андрій відмо влявся, наче родичі проти будуть. А коли дізнався, що рідні дід не має, погодився переїхати. Справді, так краще, разом веселіше. І набагато де, ніж жили на орен дованій квартирі. Наразі він сам платити комунальні, дідові не дозволяє. А Микиті Івановичу так навіть краще. Наразі пенсії вистачає не лише на ліки, а й заоща дити потроху. Спочатку дід намагався допомагати дружині Андрія. Вечерю приготує, доки вони всі приходять додому. Дівчата зі школи приходять раніше. Пообідають і сидять у кімнаті з дідусем. Він їм багато цікавого розповідає. Потім домашні завдання навчають разом. З дідусем цікаво. Він завжди знає, що сказати, чи Як допомогти. Загалом програма в школі не та, що раніше.

Так вони живуть кілька років. З якихось пір дружина Андрія почала скаржитися, що їй важко за дідусем спостерігати. Він старенький, може його в будинок для людей похи лого віку визначити? Адже йому багато років. А якщо зля ж, хто за ним наглядатиме? Цю розмову почув Микита Іванович. Він пішов у свою кімнату і кілька днів не виходив відти. Андрій почував себе вин ним. Накричав на дружину, що таке вигадала. Не пам’ятає у чиїй квартирі живе, щоб так обра жати дідуся. Але відтоді стосунки між дідом та Андрієм та його дружиною погіршилися. Дід Микита, як і раніше, зустрічав дівчаток зі школи, годував. Робили домашні завдання у його кімнаті. Але ввечері до столу не виходив. Так і сидів у своїй кімнаті. Андрій вже й про бачення попросивши, але дід все одне не йшов. Дружина Андрій і не думала віба чатися. Вона вважала себе правою. Не пам’ятає вже, кому зав дячує проживанню в цій квартирі.

Через рік Дід помітно ос лаб. Ставши ще нижчим. Ходивши мало, та й то з паличкою. Шеркав ногами, чому дружина Андрія аж кривилася. Так ді яв на неї дід Микита. Але розмова про будинок для людей похи лого віку більше не заводила. Вона бачить, як дочки ринуть до діда. І їй не треба думати, де вони й з ким. Але дра тує її Микита Іванович. І нічого з цим не поробиш. Останнім часом зовсім не хотілося йти додому. Якось дідусь не вийшов із кімнати. Іноді хоч і не виходив, але чути було, як він там човгає. А зараз тиша. Андрій зазирнув у кімнату до дідуся і завмер на місці. Не ста ло Микити Івановича. Після nохорону в його кімнаті перебирали речі. Дівчата зазирнули у скриньку. Там на самому низу під промовами лежали чотири конверти. На кожному ім’я. Один конверт Андрія, другий його дружині, та два для дівчаток, кожній окремий.

У кожному лежали rроші. Все, що залишалося до кінця місяця від nенсії, дідусь розкладав по чотирьох конвертах порівну. Дружина Андрій nлакала. Вона тільки зараз зрозуміла, як дідусь любив їх усіх. Про всіх подбав, і про неї пам’ять є запам’ятав. І ще знайшли заповіт, де все своє майно він залишав Андрію. Тільки тепер зрозуміли, яке коротке життя. Здавалося, живе людина довгого. А якщо подумати, то пролітає ті життя, не встигнеш і озирнутися. З того часу сім’я у них стала дружньою. Вони багато спілкуються між собою. Дочки почали розповідати батькам про їхнє життя у школі, про подруг, друзів. Адже раніше ні тато, ні мати не цікавилися, як вони живуть. Усі розповідали лише дідусеві.

Мені пощастило у сімейному житті, у мене чудова дружина та найпрекрасніший син у всьому світі. Наша сім’я дуже дружна, ми любимо одне одного, цінуємо та поважаємо. Але нещодавно у нас вийшла досить непроста ситуація. Пізно ввечері, коли я повернувся з роботи, до мене підійшла дружина, я бачив, що вона була дуже стомленою та сумною. Ярослава сказала, що вона дуже втомилася від роботи та домашніх справ, нічого не встигає, немає сил для всього. Загалом, як тільки ми побралися, Мирослава намагалася для мене бути найкращою дружиною: все встигала і вдома прибратися, і їсти смачненько приготувати, і на роботу ходила ще й сама виглядала як із обкладинки модного журналу. Так тривало 3 роки, поки у нас не народився наш маленький довгоочікуваний синочок, наше щастя та радість. Звичайно, з появою дитини стає набагато більше справ домашніх та клопоту і, правду кажучи, це все лягає на плечі дружини.

Мирослава перші півроку також намагалася все встигати, дуже старалася. Хоча вона тоді змінила свою роботу на іншу, щоб мати можливість працювати з дому, адже теж хотіла робити якийсь свій внесок у сімейний бюджет, щоб і мені було легше. Я шкодував її, у свою чергу, розумів, що непросто впоратися з усім, просив, щоб вона себе більше шкодувала, адже й так ночами не спить, та ще й справляється із домашніми справами. Але Мирослава прагнула бути найкращою дружиною та мамою, тому сказала, що це встигає і їй не важко. А зовсім недавно, коли я повернувся з роботи ввечері, я побачив свою дружину втомленою. Синочок у цей момент уже спав, тож нашої розмови ніхто не заважав. Я одразу зрозумів, що вона втомилася, адже у неї багато справ, я розумію це, тому чи спитав чи причина в цьому. А Мирослава мені відповіла, що справді втомлена хоче якийсь відпочинок, адже вона цього як ніхто інший заслуговує.

Я, звичайно, пошкодував Мирославу, підвівся і сам почав прибирати в квартирі, приготував вечерю і дав їй відпочити. А наступного ранку я все над усім добре подумав і вирішив, що можу влаштувати дружині справжній сюрприз і подарувати їй відпочинок на морі, адже Мирослава про це дуже давно мріяла. З того часу минуло 5 днів – і сьогодні ми вже втрьох лежимо на жовтому теплому пісочку і купаємось на морі. Зрештою, я просто хочу сказати, що жінкам не потрібно намагатися все тягнути на своїх плечах і в усьому догоджати чоловікові, щоб бути найкращою дружиною та мамою. Тому що, якщо поруч із вами хороший чоловік, то йому нічого не потрібно доводити і годити у всьому. Для нього ви і так — найкраща у світі людина.