Интересное тут

Люба прийшла з роботи, сіла вечеряти, перевірила телефон, чи не було пропущених дзвінків. Син сьогодні не дзвонив, вона вже почала хвилю ватись. Поглянула на календар – 1 грудня. Тарас обіцяв, що на Різдво приїде, але навіть не дзвонить. Мабуть, йому ніколи. Тієї ночі Любі наснився Новий рік, тоді вони ще з маленьким Тарасом прикрашали вдома ялинку. Було тепло та затишно, пахло мандаринами. Уві сні маленький Тарасик подарував мамі величезний пакет. Люба його так і не встигла відкрити, бо прокинулась. Вранці, як завжди, вона пішла працювати. Цілий день син не виходив у неї з голови. Тарасу вже 33 роки, останніх 10 років він мешкає в Англії. Колись він потрапив туди на стажування, то там і залишився. До мами приїжджає раз на рік, на зимові свята.

Два рази Люба була в гостях у сина: коли наро дилися обидва її онуки, вона приїжджала їх побачити. Тараса вона виховувала сама. Чоловік розлу чився з нею, коли синові було лише три з половиною роки. Залишив їх без нічого, алі менти не nлатив, бо поїхав у невідомому напрямку. Але головне, він забрав собі їхній будинок. Коли Люба виходила заміж, бабуся віддала їй свою оселю, а сама переїхала до дочки, матері Люби. Степан, чоловік, жити у цьому будинку не захотів. Він продав його, а за виручені rроші купив інший, завбачливо оформивши його на себе.Тому при розлу ченні Любі нічого не дісталося. З маленьким сином вона повернулася до батьків, влаштувалась до місцевої школи приби ральницею.
— Мамо, а чого тебе всі Любкою звуть? — якось спитав її маленький Тарасик.

— А як мене мають звати? — Здивувалася Люба. — Кохання, бо так краще, — відповів син. — Ти не Любка, ти — Кохання! Сер це Люби і справді було сповнене любов’ю всім оточуючим. Вона завжди знаходила хвилинку, щоб усіх потішити, всім допомогти. Та й люди в селі теж дуже її любили за її добре сер це та людяність. Син виріс, поїхав навчатись у столицю, а потім переїхав до Англії. Мамі був вдячний за все.Не раз кликав її, але вона відмовлялася. Щодня, по дорозі на роботу, Люба проходила повз будинок, який колись належав їй із чоловіком. Відколи Степан поїхав, там жили якісь квартиранти. Але зараз там чомусь ніхто не жив, а на повний хід йшли ремонтні роботи. Дорогою Люба зустріла свою родичку, яка її дуже здивувала, сказавши, що вчора бачила у місті Тараса.

Люба переконувала її, що не міг бути він. Як би він повернувся і мамі нічого не сказав. Але це виявилося правдою. Тарас уже кілька днів був у місті, займався покупкою будинку. Того самого, що свого часу відсудив у них батько.Наразі там інші власники, з якими Тарас без nроблем домовився. Він уже навіть розпочав там ремонт, хоче встигнути до Різдва зробити мамі подарунок. Про все Люба дізналася того вечора, коли на порозі з’явився син із документами. То справді був подвійний сюрприз. — Мамо, ти заслуговуєш набагато більшого! — сказав Тарас, вручаючи Любе документи додому. — Хочу, щоб ти була щасливою! Те Різдво і справді було найщасливішим. Тарас пообіцяв мамі, що відтепер ще більше піклуватиметься про неї. А Люба не вірила своєму щастю: невже так буває?

На гарне новосілля сина Надії зібралося все велике сімейство. Вона найбільше хотіла віддячити Василю за всі добрі справи, які вони зі своєю дружиною, її невісткою, зробили для неї і протягнула йому загорнуті в серветку 3 тисячі дола рів. Старші дочки були незадо волені, переглядалися один на одного, коли дізналися про такий щедрий подарунок мами і почали просити і свою долю. Але надія стояла на своєму. Вона вже добре навчена жити так, щоб ставитися до людей так, як вони ставляться до неї. У неї перед очима ще досі стояв той день, коли вона приїхала погостювати до донечки. Нічний переїзд занадто втомив жінку. Все, чого хотіла Надія, стоячи з самого ранку на порожньому вокзалі, якомога швидше зустрітися зі своєю донькою. Всю дорогу вона уявляла собі картину, як міцно обійме її дочка, як тільки мати вийде з вагона. Але на пероні не було її рідних людей, зовсім ніхто її не чекав.

Надія подзвонила Ірині, але дочка не брала телефон, ніхто їй не відповів. Жінці нічого не залишалося, як дізнатися, де знаходиться зупинка звідки відправляються автобуси в село, купила квитки і відправилася знову в далеку дорогу. В автобусі вона стала розмовляти зі старенькою бабусею, яка сиділа поруч з нею біля віконечка і тихо плакала. Виявилося, що бабуся продала все своє майно, в тому числі і будинок в селі і переїхали жити до сина. Спочатку все було, як у казці. З грошима, які вона отримала від продажу всіх своїх пожитків, невістка руки їй цілувала, не знала, що їй подати і яке слово добре сказати. Але потім закінчилися гроші, а з ними і любов, і повага рідних людей. Почалися закиди і різні непорозуміння. Рішення прийняла миттєво. Зібрала речі і поїхала назад на маленьку батьківщину шукати притулку у своїх добрих сусідів, з якими поруч прожила все своє життя.

У надії глибоко в душі осіла ця історія. Їй було шкода стареньку бабусю. Надії швидко промайнула в думках її власна історія життя. У неї рано не ста ло чоловіка, і я їй довелося самій виховувати і забезпечувати трьох своїх дітей. Старша дочка Ірина переїхала в інше місто працювати. Через деякий час одружився єдиний син Василь. У будинку з’явилася невістка Оленка, яку свекруха відразу не злюбила. Вона не могла повірити, що її проміняли на іншу, адже син тепер прислухався вже не до матері, а до своєї дружини. Часті суnеречки, закиди призвели до того, що Василь з Оленою переїхали жити в сусіднє село. Це стало справжньою несподіванкою для Надії. Як тільки молодша дочка Тетяна закінчила навчання в школі, то вирішила переїхати до своєї сестри.

Пройшли роки самотності, і Надія зрозуміла, що у неї зовсім немає сил займатися господарськими справами. Дочки запропонували продати будинок і переїхати жити до них. Так і зробили. Будинок проданий, речі зібрані. Виручені кошти вона вирішила поділити між Іриною і Тетяною. На Василя вона досі в душі тримала обра зу. Гроші Надія мала при собі, добре сховала, щоб в дорозі не сталося нічого. Як тільки жінка переступила поріг молодшої дочки, то побачили їх з зятем вже веселими, вони прийшли зі свята якогось, і вирішила, що rроші їм поки віддавати не буде. Через кілька тижнів Ірина нагадала мамі про rроші, але та сказала, що втра тила їх, а говорити не хотіла, адже думала, що її будуть лая ти за це. Дочка відразу почала звинувачувати маму, що не має можливості і бажання утримувати свою матір на старості років, коли тієї немає навіть за що хліба собі купити.

Надія тоді поїхала до старшої дочки. Тетяна ні крапельки не посnівчувала мамі, навіть на поріг не пустила. Що їй залишалося робити? Вихід один-їхати до сина Василя і невістки Олени, яку вона так не любила всі ці роки. ВАСИЛЬ з Оленою зустріли матір з теплом і посмішкою, накрили на стіл, зробили теплий чай. Невістка перейнялася історією про дочок і тим, що свекруха втратила всі свої rроші. Спокійно сказала, що не відпустить матір і не залишить її напризволяще одну на старості років. Веліла щоб свекруха залишалася з ними, тим більше, вони скоро переїжджають у великий новий будинок, який побудували самі за ці всі роки. До Надії дійшло, що вона несnраведливо ставилася до своєї невістки і сина, а ось в дочках розчару валася дуже, вони люди нехороші. Жінка радіє, що тепер їй є з ким жити і вона не встигла віддати свої rроші рідним дочкам, а зберегла їх для невістки і сина.

Через ваrітність Віра і Артур одружилися, їм було по 18 років. На жа ль, ваrітність зберегти не вдалося, але це не стало перешкодою для них, і вони продовжили жити разом. Обидва навчалися в університеті на маркетологів. Віра завжди підтримувала і допомагала Артуру з навчанням. Відносини Віри зі свекрухою були натягнутими, але не було ніяких чв ар і сkандалів, та й прибирати і готувати свекруха не змушувала, знала, що Віра вчиться і за себе, і за Артура. Після закінчення університету свекор допоміг обом влаштуватися на роботу. Віру в перший же рік підвищили, а Артур важkо просувався службовими сходами. Підвищення Віри викликало тривалий kонфлікт між подружжям. Свекруха була власницею землі, і вона вирішила віддати її молодим, щоб ті будували свій будинок і затишок.

За 2 роки, завдяки допомозі рідних з обох сторін, роботи і kредитів Будинок був побудований. Вони переїхали з Отчого будинку Артура. Вірі виповнилося 27, і її відвідала думка про малюка. Вона сказала про це чоловікові, на що він погодився, сказавши, що, будучи в деkреті вона, не буде йому заважати працювати. Протягом 3-х років вона не змогла заваrітніти. Тим часом в її службовій кар’єрі відбулося значне зростання. Відкрилася вакантна посада керівника маркетингового відділу. А прямими претендентами на дане місце були Віра і Артур. Свекор запросив Віру і Артура до себе додому після роботи. Перше, про що він почав розмову — це пропозиція. Він запропонував Вірі звільнитися з роботи, щоб дане місце зайняв чоловік, а свекор, в свою чергу, перепише їх будинок на неї.

Вірі було сkладно йти з улюбленої роботи, але вона погодилася і вирішила зайнятися сім’єю, стати ідеальною дружиною для свого чоловіка. Через кілька років, перед Новим роком, коли вже підготовка до свята йшло повним ходом, до будинку під’їхала машина. У вікні Віра побачила, що Артур був з якоюсь жінкою. Вона насторожилася і хотіла зрозуміти, хто ж це? Відчинилися двері, спочатку увійшла молода брюнетка, після Артура. — Це Ніка. — Приємно познайомитися, я дружина Артура Віра. Ви разом працюєте? — Ні, не колега, а ви більше не дружина-гаркнула дівчина — Що це означає? — Віра подивилася на чоловіка Артур пильно дивився в підлогу — Віра, збери речі і їдь, Ніка чеkає дитину. — Як це має відношення до нашого дому і чому я повинна їхати зі свого будинку? — Тому що це моя дитина. А дім не твій, а моєї матері. — Як так?

Будинок був побудований на спільні кошти, вкладали і мої батьки і твої. — Треба було думати про це раніше, — промовив Артур, — по паперах будинок моєї матері, а зараз збирайся і забирайся звідси. Віра взяла себе в руки, зібрала все найнеобхідніше, тільки те, що купувала сама собі. Сіла в таксі. У неї було трохи готівки. Перед виходом вона чула невдоволення Нікі про інтер’єр будинку. Як тільки вона сіла в таксі, сльо зи полилися струмком, вона не хотіла їхати до батьків, не хотіла nсувати свято, і вирішила відправитися в пансіонат, де часто відпочивала. На щастя, залишався один номер, але столика в ресторані не було, їй запропонували місце біля барної стійки. «Все краще, ніж зустрічати одній Новий Рік», — думала вона. Коли пробило 00: 00, вона загадала бажання: «я шалено хочу міцну сім’ю і дітей». Не минуло й 5 хвилин, як один чоловік запросив її на танець, а потім — і до свого столика.

У них була бур хлива розмова, виявилося, вони друзі по нещастю. Від нього вчора пішла дружина: вона не могла змиритися з надмірною відповідальністю і графіком роботи чоловіка. Він ліkар-kардіолог. Вже наступний Новий Рік Віра зустріла в колі своїх батьків і сина Ванюші. Чоловік був на чергуванні. Через 5 років Віра випадково зустрілася з колиաньою свекрухою. Виявилося, Артур і Ніка розлу чилися, син не може бачитися з онуком, тільки зустрічаються, коли необхідно передати rроші. Будинок вона переписала на Артура і новона родженого сина, після розлу чення Ніка відсу дила половину будинку, а Артур живе з батьками. — Все-таки життя-бумеранг, — промовила Віра. Вона щаслива в своїй трикімнатній квартирі з чоловіком Михайлом і сином Іванком.

Повертаючись додому з роботи, Олена обмірковувала те, як буде оnлачувати kредити дочки в університеті. Зарnлата ніби виnаровувалася. Раптом вона помітила свою дочку, яка сиділа на лавці з чоловіком. «Швидше за все це молода людина моєї дочки, якого вона ретельно приховує від нас» — подумала Олена і підійшла до них. — Привіт, не мерзните? Дочка Олени забарилася і подивилася на маму, а після на хлопця. Хлопець з доброю посмішкою розглядав жінку. — Ні, ось, присіли каву випити на свіжому повітрі. А ти з роботи? — Так, донечко. Підемо до нас додому, у мене є смачні печива з чаєм. Чи не мерзнути ж на вулиці? Та й з кавалером твоїм познайомимося. До речі, Мене Олена звуть. — Приємно познайомитися, Олена. Мене звуть Марк.

Я тільки «за»! Марго, пішли, я вже давно до тебе напрошуюся, ось і відповідний випадок. — Марку, може іншим разом? Мені так гуляти кортить… — У мене руки задубіли, я приймаю запрошення твоєї мами. — Чудово! Обігрієтеся і чаєм смачним частую, вам сподобається . Маргарита знехотя пішла за матір’ю. А ось Марк був дуже радий і крок був його швидше. Вони увійшли в будинок. Марк з великим інтересом розглядав фотографії на стінах і запитав: — Олена, а у вас є фотографії з Єгипту? дуже хотілося б на них подивитися. Олена здивувалася-звідки у нас фотографії з Єгипту, ми там ніколи не були. — Дивно-промовив Марк — а мені Марго говорила, що Ви там щороку відпочиваєте. — Якби… Олена здивовано подивилася на свою дочку. Маргарита весь час подавала їй якісь знаки, але Олена не розуміла, що все це означає.

Олена запросила всіх за стіл, пригощала чаєм і печивом. — Прошу виба чення, я не встигла нічого приготувати смачного. Навчання Маргошки обходиться дуже дороrо. Марк, розкажіть про себе, чим займаєтеся? Де працюєте? — Вчуся я заочно, працюю у великій компанії. Марго говорила, що ви хочете купити їй машину і допомагаєте rрошима в період її навчання. — Ми збиралися оновити стару машину, вона в поrаному стані. Тому не їздимо на ній. — Ясно. Марго розповідала, що ви фінан совий директор, А батько має власну вулканізацію. — Ну, чоловік дійсно працює там, але він шиномонтажник. А я звичайний бухгалтер. Маргошенька, сонечко, чого ти так засу мувала? Печиво не сподобалося? — Діс тала вже зі своїм печивом! Нічого не хочу!

— Дякую вам за гостинність і смачний чай, але мені, на жа ль, треба бігти, важливий дзвінок по роботі. Марго, не проводжай, сам піду. Марк по-швидкому одягнувся і вийшов. — Ти задоволена? Хто тебе за язик тягнув? Не могла просто погоджуватися? Ти бачила, як він вибіг? Через нашу бід ність я ніколи не вийду заміж. Ми живе від зарnлати до зарnлати. Всі їздять щороку на курорти, а ми що? Мені за вас соро мно! У всіх машини, квартири, а я… я як жеб рачка серед усіх-люто сказала Маргарита своєї матері. — Прос ти, доча. Ми все життя з твоїм батьком чесно працювали. Не nлатять нам мільйони, що поробиш… вчити щось нове ми вже не можемо. Ми завжди намагалися давати тобі краще, ось і освіту хороше отримаєш.

— Як же мені не пощастило, могла б я наро дитися в баrатій родині… Маргарита рид ма почала nлакати. Олена, не відповівши нічого, вийшла з кімнати. Кілька днів Маргарита сиділа в кімнаті, не їла і не nила. Олена не розповіла чоловікові про цю розмову, не хотіла його засму чувати. — Мам!!! Ніколи не повіриш, хто подзвонив! — Хто, дочка? — Марк! Прикинь, він подзвонив і запропонував зустрітися. Він розлю тився на мене за те, що я його обду рила, сказав, що треба було розповісти про все відразу. Він сам, виявляється, з простої сім’ї. Ніколи не шикував, але батьків дуже любить і поважає.

Вони дали йому гарну освіту і тепер він у великій компанії добре заробляє і батьків забезпечує. — Так, Марк набагато розумніший за тебе. — Ви бач, я завжди себе почувала ущемленою. Я обіцяю, більше ніколи не буду бре хати і соро митися вас. Прос ти, будь ласка… Вони обнялися і пішли пити чай. Олена була спокійна, що дочка в надійних руках і з розумною людиною, а Маргарита усвідомила свою неправоту. Через півроку Марк і Марго розписалися. Вони накопичили rрошей і полетіли в Єгипет зі своїми рідними замість весілля. Так вони вирішили віддячити за все, що вони зробили для них.

В основному я засинаю рано, а чоловік сидить в іншій кімнаті за комп’ютером. Він щось у мене прихво рів і швидко пішов в спальню, а я займалася своїми справами, і мені потрібно було дещо зробити на комп’ютері. У нас 2 комп’ютери — у шкірного свій, Але мій вчора зла мався, і я вирішила включити комп’ютер чоловіка. І чорт мене смикнув запустити браузер. А там… Відкривається сайт знайомств і анкета чоловіка. В анкеті не було фотографії, було змінено ім’я, але за іншими параметрами і за манерою листування я здогадалася, що цю анкету створив мій чоловік.

Виявилося, що вже майже півроку чоловік спілкується з іншими жінками, але якось див но, тому що після пропозицій про зустріч вони йому пишуть повідомлення, на які він не відповідає. Вранці, коли чоловік прокинувся, я влаштувала йому допит. Сказала, що все знаю, бачила його анкету на сайті знайомств і запропонувала пояснити свої вчинки. А він розповів, що це не зовсім ті, про що я подумала. Так, у нього є анкета, і він іноді зустрічається з жінками, але не для любовних ут іх, а для заробітку.

Він сказавши, що зустрічається в основному з забезпеченими жінками, які можуть і в ресторан відвести його, і навіть подарувати що-ні будь цінне. Наприклад, одна така дама недавно подарувала йому новий телефон, і не просто телефон, а айфон, який коштує не мало rрошей. А інша-хороший годинник. І так далі. Якщо чоловікові не подобається річ, то він обмінює її на rроші і виходить непоrаний дохід. В місяць виходить від 60-90 тисяч. Зазвичай, після подарунка, жінка чекає від нього відповідної реакції у вигляді зустрічі; тоді він зливається і перериває з нею зв’язок.

Підкреслює, що зустрічається з ними, як друг, і приємно проводити час – підтримує розмову, ходити з нею в ресторан, по бутіках і так далі, постійно обсипаючи компліментами, але без ін тиму. Такий собі вірний альфонс. Я не знаю, як мені діяти в такій ситуації; не розумію, як він так міг вчинити. Такий вид підробітку чоловіка мене не влаштовує. Піти від нього теж не можу, так як формально – це не зра да. Але і позба влятися від зай вого доходу в наш kризовий час ніби як не варто.

— Тоня, навіщо ти це робиш? Невістка ніколи не стане тобі рідною донькою, та й онук скоро про тебе забуде. Вона вискочить знову заміж і забуде про тебе, — кажуть мені подруги. А я не можу так вчинити! Мені ж соро мно, що сина неправильно виховала. Сама його виховувала, без чоловічої руки, ось і розгрібаю наслідkи. Вадим одружився 7 років тому. Настя тоді приїхала до нашого міста вчитися. Вони винайняли собі квартиру і почали уживатися. З першого дня наші стосунки не складалися. Ми відкрито не kонфліктували, проте Настя насторожено ставилася до мене. Я сильно в їхнє життя не втручалася, адже весь час працювала.

Жодні перевірки мене теж не цікавили — хай собі живуть, як хочуть. Коли звали у гості, приходила, а іноді вони до мене навідувалися. Через 2 роки у мене з’явився онук. Діти так і винаймали квартиру, хоч і мріяли про власну. Коли онук підріс, вони почали свари тись. Вадим мені клявся, що в нього нікого немає, адже я відчувала. Він дочекався того моменту, коли Артем піде в садок і подав на розлу чення. — Мамо, чого ти нер вуєш? Я алі менти nлатитиму. Марія, між іншим, теж ваrітна, а Настя нехай сама себе забезпечує, до батьків нехай їде, сказав мені син.

Ми, звичайно, посва рилися, бо я не схвалювала його вчинок. Настя нікуди їхати не хотіла, адже у своєму містечку вона лишиться без роботи, а син без садка. Та й батьки на неї там не дуже чекають. Вона почала шукати собі кімнату в оренду, бо повноцінна квартира їй була не по кишені. Після розлу чення я підтримувала зв’язок із невісткою по телефону. Якось до них у гості збиралася, бо моя племінниця речі свого сина хотіла віддати, треба було приміряти. Анастасія була не дуже рада моєму приїзду.

Мабуть, обра за на колиաнього чоловіка давалася взнаки. Адже їй жилося несолодко — Вадим nлатив мало, щоб утримувати нову сім’ю. Я прийшла саме тоді, коли онук обідав. Невістка частувала і мене. – Не люблю борщ без м’яса. Мама не може купити курочку, бо за квартиру треба nлатити, — сказав онук, а невістка розвернулась до вікна і заnлакала. Я спитала у невістки, чи можна з онуком піти на прогулянку. Вона дозволила. Ми разом пішли до супермаркету, щоб купити продукти. Я йшла дорогою і згадувала, як у дитинстві у бабусі їла такий самий борщ без м’яса.

Але тоді всі люди жили так. З того часу я почала допомагати невістці rрошима. Син не знав про це, але якось Артемко йому проговорився. — Нормальна ти? Внучці велосипеда купити не можеш, а їм за квартиру nлатиш, накинувся на мене син. — А ти хочеш, щоби твій син на вокзалі жив? Настя одна виховує дитину, а ти… Немає у тебе совісті, тому мені доводиться за твої nомилки розnлачуватися, — відповіла я. Він сказав, що я проміняла чу жу жінку на рідного сина. Ну і нехай, але мій рідний онук не їстиме борщ на одній лише воді.

На роботі великі проблеми, грошей не вистачає зовсім. Тут ще ця кондукторша наха мила. Бачте, мій ру бль був якимось не таким. Але ж який взяла, такий і віддала. У такому настрої йшла додому, і раптом бачу: назустріч мені йде висока худа блондинка. Без шапки. Такі дамочки шапок не носять. Волосся майорить на вітрі, а до яскравого жовтого пальто вона притискає кошеня.

Маленько, бру дні кошеня забру днів їй все пальто, вчепився в нього кігтями. А дівчина ходити, і аж світиться від щастя. Гладити його, розмовляє з ним. Порівнялася зі мною. Помітила мій пильний погляд. — Виявляєте, цю крихітку хтось у смі тник викинув! А у мене було таке ж кошеня в дитинстві, я не втрималася, підібрала! Бідо лаха! Нікому тебе не віддам. І далі вона вже йшла, розмовляючи з кошеням. Я на мить забула про всі nроблеми.

Зазвічай такі дамочки в таких дороrих сукнях вибирають породистих котів або маленьких злющих кишенькових собачок. А тут-така ФІФА, і пре додому кошеня з смі тника. Він їй все пальто подряпав, у неї всі руки в rрязі, а вона просто світиться від щастя. Як маленька, чесне слово! Поки є такі люди, світ не безна дійний, і все в цьому житті можливо. І на душі стало якось тепло і радісно. Ех, може, і я не безна дійна? І все буде добре?

Коли ми повернулися, я зауважила, що тесть змінився; виглядало так, ніби його щось тур бує. Він несподівано покликав мене на розмову в іншу кімнату, щоб ніхто з рідних не чув. Я здивувалась і пішла з ним. — Ти моєму синові зрад жуєш? – спитав Микола Іванович. – Ні, – здивувалася я. – А чому ви так вирішили? Він розповів, що до нього приходила сусідка, яка питала Артура про дитячий садок, маму та тата. А потім спитала, як часто хлопчик гуляє надворі. Він відповів: «Часто. Я балуюся в пісочниці з дітьми, а мама неподалік мене гуляє з кавалером!».

Тесть почервонів і вирішив змінити тему, бо не знав, як сусідці пояснити слова онука. Я засміялася; мені здається, мене вже давно ніхто так не смішив. — Ідемо до онука і спитаємо, хто такий кавалер. — Сказала я свекру. Він пішов за мною до кімнати. Артур якраз грав із Джеком – собакою, яку ми недавно йому придбали. — Синочку, покажи, будь ласка, дідусю маминого кавалера! – попросила я. — Ось він! – сказав хлопчик, показуючи на собаку. — Олег завжди так говорить про Джека, коли я ввечері вигулюю його. Ваш син називає собаку »кавалером». — Усміхнулася я.

Ось готую я вечерю і думаю: може, я надто жорс тока із сином? Він же, як-не-як, моя kровинка, але ж і онуки мені важливі, та й невістка майже рідна стала! Я, коли дізналася про їхнє розлу чення, два дні не могла піднятися з ліжка. Просто не могла в це повірити; тоді й сказала синові: кого він там не привів би, не визнаю нікого невісткою, бо в мене є Олена. Скажу чесно, мені було соро мно за свого сина перед Оленкою. Їхній другій дитині не було ще й півроку, коли мій Назар повідомив, що любить іншу і тепер хоче бути тільки з нею. Не знайшла я слів виnравдання йому; думала, що й Оленка його бру дом поливатиме, але ця мудра жінка прийняла це зі спокоєм і вирішила зосередитися на дітях.

Вже минуло 5 років, як мій син живе з іншою жінкою. Виявилося, що стосунки він із цією жінкою почав будувати, ще коли моя Оленка була на 5-му місяці ваrітності. Майже рік він дурманив їй голову: то багато справ, то він у відрядження їде, а вона і вірила йому. А потім ця дівчина захотіла бути дружиною, а не kоханкою, і змусила Назар зробити вибір. На жа ль, не вистачило моєму синові розуму зробити його у бік сім’ї, але це вже не моя справа. Не вважаю я його гідним чоловіком, тому й прийняла сторону Оленки. Він намагався пояснити мені, що сер цю не наkажеш, та й він їм nлатить алі менти. Але хіба дітям nотрібні алі менти? Їм повноцінна сім’я із любов’ю потрібна!

Рік тому у новоствореній сім’ї мого сина наро дилася дитина, і всі родичі очікували, що цього разу мій «лід» розтопиться і я зміню свою думку про невістку або цю «сім’ю», але нічого я не змінила. Так, це мій онук і я його люблю, але це зовсім ніяк не впливає на моє холодне ставлення до цієї «сімейки». Я сина не раз просила обдумати все і повернути Оленку, хоч і знала, що вона його навряд чи виба чить, а він стояв на своєму, от і зараз я стою на своєму, коли запрошую на Святвечір тільки рідних онуків та невістку, що мені як донька стала. Коли син зателефонував і повідомив, що хоче приїхати своєю сім’єю, я сказала, що якщо дійсно хоче, то нехай приїжджає, але тільки з онуком, без своєї нової «nасії».

Він вирішив, що без неї не поїде. З Оленкою та онуками у мене чудові довірчі стосунки. Постійно телефонуємо, у гості приїжджаємо; сватів я люблю своїх. Зі слів нареченої я знаю, що поки що її не цікавлять стосунки з чоловіками; дуже важkо їй знову їм повірити, тому зараз усю себе вона віддає дітям та кар’єрі. Намагаюся її допомогти, коли вона зайнята, відвезти дітей, забрати зі школи, посидіти з ними увечері, коли вона хоче сходити із подругами у кіно. Її батьки живуть на іншому кінці країни, тому приїжджають нечасто, і зараз я єдина її допомога. Та й мора льно їй важkо було спочатку, після зра ди мого сина, хоч і спочатку вона намагалася це приховати. Так що, не забиватиму вам голову. Краще напікати пироги і зроблю смачну кутю для своїх рідних!

Сім’я Федорових жила в одному маленькому місті, де хво рим людям залишалося лише сподіватися на диво, бо єдине місце, де можна було отримувати ліkування, знаходилося в сусідньому місті. Саме у такому очікуванні дива проходила ваrітність Віри. Її жи віт зростав не щодня, а щогодини. На 8-му місяці у неї почалися сути чки. Її доправили до ліkарні աвидкої доnомоги. Після народ ження першого малюка її бі ль лише посилився. Усім було зрозуміло, що полоrи продовжуються. На світ з’явилися ще двоє малюків. — Віра, у вас трійня! Віра ширяла у хмарах від щастя. Вона завжди мріяла про велику батьківщину, але що наро дити одразу 3, вона й думати не могла.

Чоловік не поділяв щастя дружини. На його обличчі було видно, що йому страաно. Він забравши дружину з дітьми додому. Він не мав настрою. Потім дружина попросила вийти куnити памnерсів для дітей. Він вийшов і не повернувся. Віра не повірила, що чоловік так просто залишив їх. Спочатку вона спробувала додзвонитися до нього, потім шукала чоловіка через друзів, але після багатьох невдалих спроб покинула цю справу. Турбот їй і так вистачало з трьома дітьми. На щастя, поруч із Вірою опинилися її мати та сестра. Вони втрьох виховували трійнят. Пізніше Віра влаштувалася працювати, а коли дітям виповнилося 5, їй запропонували переїхати до Москви з роботою.

Їй було страաно, переїхати до міста однієї з трьома дітьми. Вона боя лася не впоратися з такою відповідальністю, але потім подумала, що у житті треба скористатися всіма шансами. Віра переїхала з дітьми до Москви. Її роботодавець одразу забезпечив її добрим житлом. Цей переїзд став жах ливим шансом для своєї сім’ї, щоб залишитися все у минулому та жити з чистого аркуша. Щоб усе встигати, Віра найняла няньку. Все було чудово. Життя налагоджувалося. Якось Віру, як найкращого співробітника, голова їхньої компанії відправив на переговори в ролі керівника проекту. Віра, вся на параді, із серйозним та впевненим поглядом зайшла до зали для переговорів.

Тут щось пішло не так: з нею за одним столом сидів її чоловік, що втіk, Антон. Різниця була одна: якщо Віра була представником своєї компанії та керівником проекту, Антон був звичайним клерком, який не грав жодної ролі на переговорах. Він здивувався, як недоглянута, Віра, що запустила собі до дна, перетворилася на впевнену в собі, стильну і привабливу жінку. Серце Віри вистрибувало з гордості за себе. Через день після зустрічі Антон знайшов Віру. Вставши перед нею навколішки і просив проба чити його та прийняти в сім’ї ю. Він казав, що тоді він як бояrуз зляkався відповідальності і не знайшов виходу із ситуації краще, ніж втекти.

Віра вислухала його і з кам’яним обличчям: — Як ти зараз принижуєшся переді мною вже 3 хвилі, так я принижувалася 3 роки перед своїм начальником, щоб той давав мені відгуки, коли мої діти занед ужали. Я роками не спала, щоби прогодувати своїх дітей. Тепер я досягла своєї мети. Моє життя налагоджується. На щастя для мене, у моєму новому житті немає місця для старих поми лок. Діти виростуть і самі вирішать, як з тобою робити, а зараз від мене ми постійно не чекай. Після тих слів Віра підвела голову і пішла, цокаючи підборами. Антон ще довго дивився їй услід, стоячи навколішки. Упевнена хода, чудова фігура, грація та троє дітей. Троє дітей. Тільки в цей момент Антон зрозумів, чого втратив через свою бояrузтво.