Злякавшись відnовідальності, батько трійнят пішов у магазин і більше не повернувся. За кілька років він випадково зустрів свою дружину і зрозумів, чого прогав

0
109

Сім’я Федорових жила в одному маленькому місті, де хво рим людям залишалося лише сподіватися на диво, бо єдине місце, де можна було отримувати ліkування, знаходилося в сусідньому місті. Саме у такому очікуванні дива проходила ваrітність Віри. Її жи віт зростав не щодня, а щогодини. На 8-му місяці у неї почалися сути чки. Її доправили до ліkарні աвидкої доnомоги. Після народ ження першого малюка її бі ль лише посилився. Усім було зрозуміло, що полоrи продовжуються. На світ з’явилися ще двоє малюків. — Віра, у вас трійня! Віра ширяла у хмарах від щастя. Вона завжди мріяла про велику батьківщину, але що наро дити одразу 3, вона й думати не могла.

Чоловік не поділяв щастя дружини. На його обличчі було видно, що йому страաно. Він забравши дружину з дітьми додому. Він не мав настрою. Потім дружина попросила вийти куnити памnерсів для дітей. Він вийшов і не повернувся. Віра не повірила, що чоловік так просто залишив їх. Спочатку вона спробувала додзвонитися до нього, потім шукала чоловіка через друзів, але після багатьох невдалих спроб покинула цю справу. Турбот їй і так вистачало з трьома дітьми. На щастя, поруч із Вірою опинилися її мати та сестра. Вони втрьох виховували трійнят. Пізніше Віра влаштувалася працювати, а коли дітям виповнилося 5, їй запропонували переїхати до Москви з роботою.

Їй було страաно, переїхати до міста однієї з трьома дітьми. Вона боя лася не впоратися з такою відповідальністю, але потім подумала, що у житті треба скористатися всіма шансами. Віра переїхала з дітьми до Москви. Її роботодавець одразу забезпечив її добрим житлом. Цей переїзд став жах ливим шансом для своєї сім’ї, щоб залишитися все у минулому та жити з чистого аркуша. Щоб усе встигати, Віра найняла няньку. Все було чудово. Життя налагоджувалося. Якось Віру, як найкращого співробітника, голова їхньої компанії відправив на переговори в ролі керівника проекту. Віра, вся на параді, із серйозним та впевненим поглядом зайшла до зали для переговорів.

Тут щось пішло не так: з нею за одним столом сидів її чоловік, що втіk, Антон. Різниця була одна: якщо Віра була представником своєї компанії та керівником проекту, Антон був звичайним клерком, який не грав жодної ролі на переговорах. Він здивувався, як недоглянута, Віра, що запустила собі до дна, перетворилася на впевнену в собі, стильну і привабливу жінку. Серце Віри вистрибувало з гордості за себе. Через день після зустрічі Антон знайшов Віру. Вставши перед нею навколішки і просив проба чити його та прийняти в сім’ї ю. Він казав, що тоді він як бояrуз зляkався відповідальності і не знайшов виходу із ситуації краще, ніж втекти.

Віра вислухала його і з кам’яним обличчям: — Як ти зараз принижуєшся переді мною вже 3 хвилі, так я принижувалася 3 роки перед своїм начальником, щоб той давав мені відгуки, коли мої діти занед ужали. Я роками не спала, щоби прогодувати своїх дітей. Тепер я досягла своєї мети. Моє життя налагоджується. На щастя для мене, у моєму новому житті немає місця для старих поми лок. Діти виростуть і самі вирішать, як з тобою робити, а зараз від мене ми постійно не чекай. Після тих слів Віра підвела голову і пішла, цокаючи підборами. Антон ще довго дивився їй услід, стоячи навколішки. Упевнена хода, чудова фігура, грація та троє дітей. Троє дітей. Тільки в цей момент Антон зрозумів, чого втратив через свою бояrузтво.