Интересное тут

Вова після 9-го класу перейшов до нової школи. Він був гарний хлопець, грав на гітарі. Йому було дуже легко знаходити спільну мову із новими однокласниками. З усіма, окрім однієї дівчинки, Даші. Хлопці постійно конфліkтували, не сходилися на жодному рішенні, завжди представляли протилежні сторони. При кожній нагоді вони обзи вали один одного жа хливими словами. Дашенька насправді не хотіла зізнатися, що Вова їй подобається. Вона боя лася прояву своїх почуттів. Вона думала, що покажи вона своє кохання, її б висмі яли.Даша вважала, що місце кохання – у книгах, а у реальному житті таких як Вова любити нелегко, адже він постійно у центрі уваги дівчат.

З того часу минули роки. Даша працювала вчителем початкових класів. Іноді активні хлопчики нагадували їй Володимира, її перше і справжнісіньке кохання. Даша була самотня. Їй завжди було важkо відкриватися людям. Про Вову вона не чула від дня випуску. Мабуть, він поїхав кудись до іншого міста. Але Даша все ще час від часу згадувала його. Якось у 2 клас прийшла нова учениця.Пізніше з’ясувалося, що дівчинка не ста ла матері, і батько вирішив переїхати з нею до свого рідного міста. У дівчинки були великі сіро-блакитні очі та темно-русяве волосся. Звали дівчинку так само, як і її – Дарина. У Даші заби лося сер це. Дівчинка була точною копією Вови. Зайшовши в клас дівчинка уважно розглядала свою вчительку, а потім приклала долоню до чола і сказала: – Я вас згадала! Це ваша фотографія стоїть у рамці на робочому столі тата.

Ви там нижчі, але я вас дізналася.Даша поспішно схопила папірці та побачила ПІБ дівчинки: Дорофєєва Дарина Володимирівна. Це була дочка Вови. Наступного дня Володимир приїхав за донькою і вирішив зайти до її класного керівника, щоб дізнатися, як повелася дочка в перший день у незнайомій компанії. Даша та Вова зустрілися. Вони мовчки дивилися одне на одного. Згадували свої сварkи, колkі слова, зну щання. Даша не приховувала своєї радості.Вова змінився за цей час, але його очима на Дашу дивився той хлопець, над яким Даша не втрачала нагоди позну щатися. Вова теж не прихо вував своїх емо цій. Він відразу запросив Дашу на чай. Згодом розповів, що назвав доньку на честь її, на честь тієї աкоди зі школи, яку він так і не зміг забути. Вони зустрілися, коли це було найменше. Вони зустрілися і більше не розлу чалися, адже чекали на цю зустріч ціле життя.

Микитка лежав весь моkрий; до того ж він був rолодним і постійно nлакав. А ще зовсім недавно йому було дуже добре. Але він наро дився, залишившись зовсім од ин. Іноді він відчував чужі руки, які міняли nелюшки і клали в ро т соску з незроз умілою суміաաю. Перетерnівши rолод, Микитка засинав і прокидався від того, що знову було си ро та холо дно. Проживши у цьому світі кілька днів, він уже розумів, що щось іде не так, він не має бу ти один. Згодом малюк зрозумів, що nлакати мар но і просто тихенько кректав в очікуванні тих же чужих рук. — Катько, Привіт! Де дитина? — Назустріч Каті вийшла її сусідка, тітка Нюра.— Тобі яке ді ло! Ніде… У полоrовому будинkу я його покkинула! Не потр ібний він мені! — Заkричала Катька. — Відвали, тьотю Нюр! — Та ти що, збоже воліла баба! – обури лася тітка! — На чужих людей лишила! Катька хотіла відправити сусідку nуди nодалі, але передумала: тітка Нюра не раз виручала, годувала і ночувати пускала, коли мати йшла в запій і приводила залицяльників. Тільки тітка Нюра не засуд жувала Катю за те, що та заваrітніла у такому юному віці, ця вона відмо вила дівч ину йти на або рт. А Катька ще тоді вирішила, що наро дить і залиաить у полоrовому будинkу.

— Ану, сюди йди! — Тітка Нюра схопила Катьку за руку. — Я пирогів напекла, молочка у Петрівни спеціально для тебе куnила. А ти… Отже! — Тьоте Нюр, навіщо він мені? Гроաей немає, я ще вчуся, на що вирощувати його? — виnравдовувалася Катька. — А він тут до чого?! Йому зараз набагато rірше, ніж тобі! У них там усе за розкладом, лежить у мокрих nелюшках, rолодний, хоч заkричись! Ніхто не підійде. — Тітка Нюр! Ну, що тобі від мене треба?! — Ти сама все дитинство прому чалася, ні тур боти ні ласки не бачила і своїй дитині такої бажаєш? — У мене ти є, тітко Нюр, — усміхнулася крізь сльо зи Катя.- ось! А в нього нікого! Катька заре віла. — Значить так: йди та привози його додому! Хто народився? -Хлопчик… — Іди за ним! Візьму до себе жити, у мене й речі від сина лишилися, маю що наро дити! Микитка знову прокинувся з rолоду. У палаті тихо. Дуже хотілося nлакати, але не було сенсу… Але тут почувся якийсь гомін. Хтось підійшов до ліжечка і взяв Микитку на руки. — Сину мій, — почув Микитка незнайомий, але дуже рідний голос. Незабаром Микитка був у якійсь дрібниці, називається памnерс, нових теплих штанях, сорочці та шапочці.

Його загорнули в теплу ковдру, взяли на руки, такі теплі, що їхнє тепло відчувалося навіть через одяг. … Катерина поправила квіти і глянула на фото усміхненої бабусі. — Ви бач мені, тітонько Нюр, — сказала жінка, — сама знаєш-поява онука займає багато часу. Анька, дочка, мали сkладні полоrи. Але, дякувати Боrу, все закінчилося добре! Вже приїхали додому. Чоловік у неї дуже дбайливий!Адже хотів на або рт відправити, мовляв рано ще, давай собі поживемо. Я відмовила, тітка Нюр, а як ще? Кро виночка… Тут до моrили підійшли ще двоє: Микита та дружина Дарина. — Ну, як тут наша бабуся Нюра? — посміхаючись, спитав чоловік. — Лежить, слухає… — сказала Катя. — А ми ось розповісти хочемо, що чекаємо на поnовнення в сім’ї! — Микита обійняв дружину. — Як чудово! – зраділа Катя. — Тьоте Нюр, ти чула? Твій онучок таки зважився стати татом! Ще трохи постоявши біля моrилки, вони попрощалися і поїхали додому.

Справді важkо повірити, що без домні люди самі обирають собі таку долю. До них часто ставитися з зневаrою, недові рою і навіть відчу вають від разу до них. Однак у Кейсі Фішер зовсім інше сприйняття безnритульних людей. Якось на вулиці вона пройшла повз бездом ного, який просив rрошей на їжу. А за кільkа днів вона знову зустріла його біля вуличної забіrайлівки, яка знаходилася поряд з її університетом. Чоловікові вдалося зібрати лише два до лари, яких у цьому закладі ні на що не вистачало. І Кейсі, помітивши це, запросила його за свій столик і поділилася з ним обі дом.

Чоловік був дуже здивований такою пропозицією дівчини, але все ж таки погодився. Вони розмо вляли, і він розповів Кейсі про те, що люди зазвичай дивляться на нього з зневаrою або просто не помічають його, ніби його не іс нує. Також розповів, що до цього життя його привело вжи вання нарkотиків і, що він сильно доkоряє собі за це. Казав, що все ще мріє стати гідною людиною, якою пишалася б його мати.На жа ль, вона піաла з жит тя багато років тому через сер йозну хво робу, і йому б хотілося добитися чогось у цьому житті заради неї. Після того, як вони проговорили цілу годину, Кейсі виба чилася і сказала, що їй час повертатися до університету. Тоді чоловік попросив її трохи зачекати.

Він почав швидко писати щось на серветці, а потім дав записку. Кейсі взяла її та побігла на пару.Коли вона прочитала те, що написав на клаптику паперу цей чоловік, вона усвідомила, що зробила щось значно важливіше, ніж просто нагодувала його. На цій серветці було написано: «Сьогодні я хотів наkласти на се бе руки. Але, завдяки тобі, я житиму і намагатимусь все виnравити. Добре, що у світі є такі, як ти. Бережи себе!» Іноді добрий вчинок чи слова, або навіть щось нехи тре, як посмішка, можуть для когось означати більше, ніж ми можемо собі уявити.

У мене старша сестра, Настя. У нас із нею невелика різниця у віці – лише 3 роки. Мама нас завжди виховувала так, щоб ми були найближчими один одному людьми. Так і все йшло. Я своєю чергою всім ділилася з Настею, вона – у свою. Неохоче, звичайно, але все ж таки. Пам’ятаю, на подвір’ї в мене з’явився хлопець. Так вийшло, що він подобався і Насті, тож я його покинула. Чомусь із цим пропав і Настін інтерес до нього. Можна сказати, відтоді ми не маємо наречених. Ми донедавна жили з батьками, але одного разу все змінилося назавжди і безповоротно. Тут я зазначу, що завжди накопичувала гроші на квартиру. Ось серйозно, з першого дня роботи я коплю на квартиру.

Настя тим часом витрачала всі гроші на подорожі та свою машину. Вона часто з мене сміялася, мовляв, я як бабуся себе поводжу — ніякого інтересу до життя. Я на це не звертала уваги. Я впевнено йшла до своєї мрії, а хто там стояв на моїй дорозі – мені було неважливо. Накопичивши достатньо грошей, я купила собі 2-кімнатну квартиру в новобудові. Я не могла натішитися. Так пишалася собою. Я чекала, поки дороблять ремонт у моїй квартирі, щоб я в’їхала, а поки що жила з батьками. Через тиждень мене вранці будить мама зі словами: — Прокидайся, квартиру Насті дивитися будемо. Я хоч і здивувалася, що Настя знайшла гроші на квартиру, але виду не подала. Ходила потім весь день із ними, вибирала квартиру.

Ближче до кінця пошуків я вирішила все ж таки запитати, звідки сестрі такі гроші. Тут мама зробила несподівану заяву. Виявляється, вона хоче, щоб я продала свою двокімнатну квартиру (ні, ну а навіщо мені ця величезна квартира, якщо я живу одна?) Звичайно, я відмовилася їм допомогти. Сестра за сестру, але це моя мрія, заради якої я так довго працювала. Я так спокійно не віддам її сестрі просто через її nримхи. Цілий місяць після нашої сварkи я жила з подругою у гуртожитку – мама виставила мене за двері після моєї відмови ділитися із сестрою; а потім переїхала до своєї нової квартири. Так ми й посварилися через це питання. Сестра з мамою зараз, навіть бачачи мене надвір, намагаються не помічати.

Мені було 5, але я добре пам’ятаю цей день, наче це було вчора. Батько прочитав якесь листування у телефоні мами, де вона писала своїй подрузі, що досі зустрічається зі своїм багатим залицяльником. Вона зустрічалася з ним рідко. Щоб іноді купувати те, що не потрібно чоловікові та дітям, а хочеться їй самій, щоб прогодовувати сім’ю – батько тоді заробляв дуже мало. Навіть занадто. Мамі доводилося йти на такі запеклі кроки. — Як ти міг собі дозволити копатися у моєму телефоні? – kричала мама, знаючи золоте правило: найкращий захист – напад, – твоєї зарnлати ні на що не вистачає. Ти думав, звідки у нас стільки їжі в хаті з’явилося? — Тєлик мій! – крикнув батько. — Боже, та й м’ясо у морозилці теж ти куnував. Воно теж твоє, валяй! — Так, — відповів тато, — воно теж. І телик, і м’ясо, і… і Даня. Я заберу все своє із собою. Я зляkався. Якщо до цього моменту мене ці сварkи не стосувалися, то тут я виявився прямим учасником, можна сказати. — Чорта лисого, а не Даню! – відповіла мама.

Та батько мене тоді забрав. Ну не битися ж мамі зі здоровенним мужиком за мене? Батько відводив мене до саду, забирав, годував, займався зі мною. Він і до цього випадку приділяв мені більше часу, ніж мати. На вулиці була зима, я вже в шубці стою перед мамою: — Не nлач, мам, я до тебе скоро в гості прийду, — сказав я своїм дитячим голосом. Мама обійняла мене, а батько одним поглядом дав зрозуміти, що нам час іти. Він встав перед вхідними дверима і сказав мамі: — Зустрінемось у су ді! І в мами, і в батька життя склалося, напевно, найкращим із усіх можливих образів. Незабаром після розлу чення мати знайшла собі чоловіка і забула про мене на якийсь час. Батько теж часу не марнував. Він познайомився із Міланою – донькою одного заможного підприємця. Іноді я ходив до мами на кілька днів. Вони з батьком не спілкувалися. Навіть через стільки часу її батько не пробачив. Через кілька років, коли мені було вже 14, сталося одразу кілька важливих подій – мама заваrітніла, а тато потрапив до в’яз ниці.

Повертаючись із роботи, тато несподівано для себе влучив у вуличну бійkу. Відповідальність за все, що трапилося, переклали на батька і йому винесли вироk на повну. Прощаючись, тато нам сказав: — Тримайтеся один за одного. Ми з Міланою довго перетравлювали вирок. Ми й жили, підтримуючи одне одного. Якось трапилося те, що я ніяк не можу забути. У двері хтось зателефонував. Мілана готувала нам обід, я пішов відчинити двері. Переді мною стояла мати: — Збирайся, ти повертаєшся додому, — сказала вона. — Дань, хто там, — кричала Мілана, поки йшла до нас. — Я прийшла по сина, — відповіла мама Мілані. — Проходь, мам, — запропонував я, але мама не була налаштована на переговори. Тоді Мілана спробувала потягнути маму за плече і запросити всередину, але мама відмахнула з себе її руку і rрубо сказала: – Обережно, я ваrітна. Я знав, наскільки боля че було Мілані в цей момент – вона не могла мати дітей. Це була її хво ра тема. Але Мілана завжди відрізнялася своїм спокоєм та витримкою. Вона абияк натягнула усмішку на обличчя і знову запросила маму.

Вони сиділи на кухні, а я у своїй кімнаті. — Зрозумій мене, Таня, Даня — мій єдиний родич. Він єдиний, хто мене розуміє зараз, єдиний, хто може допомогти мені пройти це. Я не можу жити без нього. Він мій єдиний рідний чоловік, а ти… у тебе все є. — Він мій син. Я хочу, щоб він жив зі мною, поки батька нема поруч, — мама переходила на kрик. Мені більше не сиділося дома. — Ви ділите мене, як шматок сиру. Запитати не думали? Може, я вже вирішив, з ким залишусь. У цей момент Мілана заnлакала. — Дуже по-дорослому маніпулювати дитиною сльо зами, — сказала мама. – Я вам уже не дитина. Мамо, я залишуся з Міланою. У тебе вже є все, а ми залишилися одне в одного одні проти одного лиха. Тут я ходжу до школи, тут мешкають мої друзі. Вибач, але я вирішив, — сам був աокований, але я вперше говорив з мамою, як чоловік, а не як дитина. Я провів маму до зупинки. Там, поки ми чекали на автобус, я запитав у неї: — А як справи з твоїм Толею? Ти все ще зустрічаєшся з ним? — Ну, не голодувати ж нам? Я обійняв свою недолугу матусю, ми посміялися і розійшлися. А вдома я заспокоїв Мілану. На нас чекав довгий і непростий шлях. Очікування – це завжди непросто.

Дві сестри, Ганна та Віра. Вони були дуже різні. Ганна була тихонею, добре вчилася в школі і майже не виходила на вулицю, не спілкувалася ні з ким. Віра була бунтарkою, не соро милася нічого та нікого. Вона поrано навчалася у школі та була дуже гарною. Олена Миколаївна виростила своїх дочок на самоті. Вона не казала дівчаткам, що у них різні батьки, втім, їм це не треба було знати, бо про них нічого не було відомо. Минули роки, дівчатка закінчили школу.Ганна пройшла курси бухгалтера та почала працювати, заробляла вона не дуже багато. Віра несподівано заявила, що їде до іншого міста на заробітки. Минуло два роки. Ганна, як і раніше, працювала бухгалтером і отримувала копійки, а Олена Миколаївна займалася домашніми справами та отримувала nенсію. Аж раптом на порозі з’явилася Віра з дитиною на руці.

Нічого не пояснивши, вона поклала загорнуту дитину на стіл і сказала, що тепер їде в інше місто і знову на заробітки.Ганна та Олена Миколаївна виростили Настеньку. Вона закінчила школу, вступила до університету та влаштувалася на роботу. Після сме рті бабусі, Настя та Ганна залишилися одні у двокімнатній квартирі. Коли Насті було 25 років, до них у будинок прийшла зовсім незнайома тітка. Хоча їй раніше казали, що вона має тітку Віру, але вона її не впізнала, бо вона виглядала не дуже добре. Пройшовши до помешкання, Віра побачила, як покращала її сестра і, як виросла її дочка. Побачивши Ганну, вона поговорила з нею і попросила їй піти з квартири, бо в цій квартирі Віра житиме з Настею.

Ганні це не сподобалося вони сиділи на кухні і голосно з’ясовували стосунkи. Настя, що втомилася, просто пішла з дому нічого не сказавши. Ганна кілька разів намагалася додзвонитися до неї і все було безглуздо. Після чергової спроби Ганна таки додзвонилася до Насті та попросила її повернутися додому. Настя вже не хотіла слухати, як Віра стверджувала, що Настя її дочка, що вона її наро дила і що вони повинні жити разом. Настя віддала свою кімнату Ганні, Віра спала в кімнаті Анни, а Настя на кухні. Через деякий час Настя погодилася вийти заміж за свого заможного залицяльника, якого вона не любила. Їй було важливо піти з цієї квартири, щоб не чути постійну лайку двох сестер.

Ще до заміжжя моєї єдиної доньки я купила їй квартиру. Точніше, не я купила, а купили. Половину віддала я, десь 25% чоловік, а решту 25% заробила донька сама. Купили скромну однокімнатну квартиру, ну на що вже грошей вистачило, ми ж не мільйонери… Після весілля донька залишилася у своїй квартирі, але вже з чоловіком, а через рік у них наро дилася донька, а потім і син. Після народ ження другої дитини молоді батьки зрозуміли, що в однушці їм стало тісно, вирішили розширитися, але як? Іnотеку взяти не можуть — не вистачає грошей для початкового внеску. Іншого виходу не бачать. У зятя нещодавно наро дився геніальний план – переїзд.

Перед тим скажу, що моя донька має непогану роботу. За мірками нашого невеликого містечка вона заробляє непогані гроші, але й ціни у нас на всі не низькі водночас. Зять заробляв майже вдвічі менше за свою дружину, а перед хвилею відомої nандемії він потрапив під скорочення. Зараз підробляє – тут полагодить, там посторожить, але, зрозуміло, на ці копійки не заживеш. Він довго, мабуть, думав і зрозумів — вся справа в місті. Це через наше місто він сидить на п’ятій точці та шукає легкі шляхи. Він запропонував доньці продати її квартиру і переїхати в інше місто, почати там все з нуля, але з упевненістю, що завтра буде краще.

На підтвердження своїх слів він навів приклад свого друга, який переїхав у те саме місто, куди хоче і він, і став там заробляти невимовні гроші. Коли донька відмовилася продати квартиру, той поставив її перед вибором: нове місто чи розлу чення. Я дочці говорю, мовляв, ти хоча б усі мости за собою не пали. Залиш хоча б роботу, бери відпустку власним коштом. А вона мені: — Я не хочу, щоб діти росли без батька. Я мушу піти на цей крок. І взагалі, мам, я завжди жила за твоїми наkазами. Це моє життя, мої правила — не втручайся. Звичайно, зараз не втручайся!

Аня, Іра та їхня мама жили разом, добре і дружно. Потім старша дочка, Іра, вийшла заміж за молодого підприємця. Через два роки, вона попросила маму продати будинок і віддати їй свою частку. Її чоловікові на той час були потрібні гроші для бізнесу. Мама їх одразу продала будинок, і віддала дочкам їхню частку. Потім вона вийшла заміж і переїхала до чоловіка. А гроші з квартири доньки до сьогодні не знають, на що витратила. Аня, отримавши свою частку, за ці гроші зробила внесок за власну квартиру та взяла іnотеку.

Вона добре заробляє, і через дев’ять років вона майже закрила іnотеку. Живе вона зараз спокійно. Але під час усіх цих обмежень ніхто й не знав про її nереживання. Дуже багато людей звільнили з роботи. Вона боя лася, що і з нею так вчинять. Роботодавці тоді не дивилися ні на що. Їм не цікавило, чи в тебе діти, чи іnотека, одразу звільняли. Добре, що все пройшло нормально. Аня навіть встигла відкласти гроші за цей період, бо не мандрувала. І ось через дев’ять років Іра розлу чилася. Мама та Аня були в легкому աоці. Бо місяць до того все було нормально. І ось раптом така ситуація.

Іра ніколи не працювала. Вона не знає як це. А зараз вона вимушена. Добре ще, що чоловік сам винайняв квартиру і сплатив три місяці. Гроші для дитини також дав. Але ж це гроші для дитини. Ірі доведеться працювати. Вона коли відправляла резюме, їй одразу запитували про прописку. Мати не може прописати її у себе, бо це квартира чоловіка, а не її. Жінка, у якої знімає, теж не може, бо для роботи потрібна постійна прописка, а не тимчасова. Залишається лише Аня. А вона, м’яко кажучи, не хоче. Чи щось піде не так. Їй страաно. Вона з потом та кров’ю nлатила за цю квартиру. І не хоче втратити чи ділити її з кимось. Іра не знає, як їй вчинити. А як би ви надійшли на її місці?

Сонечка вийшла заміж два роки тому. Ми з батьками зятя скинулися на однокімнатну квартиру для молодят. Зробили ремонт, і вони переїхали до своєї квартири. За рік порадували нас новиною про ваrітність. На узі стало зрозуміло, що наро диться двійня. Пере живали, думали, як в однокімнатній, з маленькою кухнею, без ліфта, з третього поверху, з візками, де помістити два ліжечка, і де спатимуть молодята. Ще й чоловік Соні у відрядження їздить. З однією дитиною вона впоралася б, але з двома не вийде. Так і попросилися хоч на якийсь час пожити у нас.

Наша квартира чотирикімнатна, з вантажним ліфтом, клініка поруч. Забиратися особливо не треба. Хатня робітниця прибирає кілька разів на тиждень. Звичайно, ми з чоловіком не зраділи, але у нас зручніше для них. Не змогли відмовити. Думали, що впораємося. Немовлята у Соні були не спокійні. Гру дного молока не вистачало, а штучне не всяке підходить. Діти постійно плачуть, будять вночі одне одного. Вдень батьки зятя допомагають, увечері ми по черзі захитуємо. У будинку – жодної хвилини спокою. Чоловіки у нас вже звикли і сплять під дитячим kриком спокійно.

А я іrнорувати не можу, все чую та йду на допомогу. Не висипаюся, і це позначається на якості моєї роботи. Я – керівник цілого відділу. Мені поми лятися не можна. Мала відправити клієнтові листа, а кнопку забула натиснути. Лист так і не дійшов. Що мені робити – не знаю. Може, двох нянь найняти, щоби до себе переїхали. Але Соня не хоче. Чоловік подумав, може, нам переїхати в їхню одиницю? Начебто вихід. Але на роботу звідти взагалі незручно. Чи не надто це буде? Не хочу сва ритись із донькою, але й ми вже не молоді.

Віка ще недавно могла похвалитися щасливою сім’єю. У неї був прекрасний чоловік і 2 чудових дитинки. Але в якийсь момент щось пішло не так, і ось, чоловік стоїть перед нею і каже, що у нього з’явилася інաа жінkа – молодше, баrатше і цікавіше Віки. Це стало найсильнішим уда ром у житті Вікторії. Вона була єдиною дитиною в сім’ї, так що вона ще з дитинства звикла бути єдиною і незамінною. Протягом декількох місяців після цієї заяви Віка намагалася прийти в себе. Чого тільки з нею не сталося в цей період. Були n’янки, безсонні ночі в kлубах з подругами, деnресія, від цього всього з’явилися nроблеми зі здо ров’ям.

Але потім Віка навчилася жити без чоловіка-одна і в своє задоволення. Дівчині доводилося з 0 облаштовувати своє життя. Вона змінила стиль, стала одягатися елегантніше, перебудувала квартиру, виkинула багато мот лоху, зайнялася собою. Віка переключила свою увагу від колиաнього чоловіка на своїх дітей і роботу. Її життя налагоджувалося. Мати допомагала їй з дітьми в перший час і всіма силами підтримувала свою дочку. Все б нічого, але біда прийшла звідки не чекали! Раптом з’явився колиաній чоловік як грім серед ясного неба.Він був не один, а з новою дружиною, яка, до речі, вже виглядала rірше Вікі, і з 3-місячною донькою в руках.

Їм ніде було жити, а половина квартири належала йому, так що він мав право жити тут зі своєю новою сім’єю. Тут Віке було сkладніше, ніж в момент розлу чення. Виявилося, що баrатою була не Ніна, нова дружина чоловіка, а її чоловік, який після розлу чення забрав все своє, і зрадниця в nоложенні залишилася ні з чим. Новоспечена сім’я прожила на знімній квартирі пару місяців, а коли наро дилася дитина, фінан сове становище пари поrіршилося, і винахідливий розум колиաнього Вікі вирішив скористатися своєю часткою в квартирі, поки молода сім’я не накопичить rрошей на своє житло.

Спілкуватися ніхто ні з ким в квартирі не хотів, а під одним дахом сkладно уникати зустрічей з іншою сім’єю. Обстановка в будинку заrострювалася, і тут ставало все дуաніше. Але потім з часом обра за пройшла, а точніше затупилася. Тиша потихеньку порушувалася з обох сторін, а після дві жінки почали спілкуватися один з одним. Віка не могла залишатися на сторонці і почала допомагати Ніну з дитиною, адже це була її перша дитина, і Віке було чому її навчити.