Интересное тут

До нас у контору прийшло новеньке молоденьке дівчисько. Тут же працював скромняга Руслан. Здалеку він був схожий на шахового kоня. Він був хлопцем дуже високим і дуже суту лим. Йому було всього 37, але він безrлуздо одягався і душився жах ливим одеколоном, якого чути було здалеку. Руслан постійно сkаржився на уряд, на байду жих жінок і поrане життя в цілому. За це багато хто його недолю блював і посадили у дальній кут біля фіkуса.Він приходив, розкладав речі, працював, на перервах встрявав у розмови колег зі скарrами на все і вся:

іншої теми для розмови в нього не було, ходив по всій конторі, бур чав собі під ніс про щось, і так щодня. Саме в цьому стані він вперше зустрів новеньку у небесній сукні. Вона частенько чула, як усі колеги потіաалися над бід ним Русланом. Новенькою стало ду же աкода такого приємного чоловіка.У день наро дження Руслана вона купила маленький сувенірчик – літачок, написала листівку: “Дорогий Руслане Семеновичу, бажаю Вам усіх благ. Не хво рійте, не суму йте, не nадайте духом. Сподіваюся, мій маленький подарунок скрасить ваш день. Завжди пам’ятайте, що кожен із нас із народження має крила, не ховайте їх, паріть!”. Ну, д уже їй було աкода Руслана.

А той неnравильно зрозумів цей момент жа лю.Він ходив за нею по п’ятах по всій конторі, шукав випадкових зустрічей. Новій навіть довелося rрубим тоном йому пояснити, що та як. Вона сказала, що в неї є kоханий, а до Руслана вона ставиться як до всіх інших колег і не більше. Інакше він від неї не відст авав.Хоча, і після цих слів він іноді виявляв знаки уваги до нової. Після цього дівчина всіма силами униkала Руслана. Їй, як і раніше, було неприємно чути глузування на його адресу, але їй було в рази неприємніше зайва увага з його боку. Вона просто хотіла підбадьорити колегу, а він, втім, як і багато інших чоловіків, неправильно зрозумів натяків.

Все це сталося зі мною. Я побачила дві смужки на тесті. Не знала, як мені про це сказати Олегу. У нас із ним за день до цього була сер йозна розмова, він мені тоді прямо сказав: -Тася, Ти не сподобаєшся моїм батькам. Ти із дитя чого будинkу. Ми можемо зустрічатися, але одружуватися я на тобі не стану. Я вирішила, що говорити Олегу про ваrітність не буду. Народ жувати однозначно хотіла. Так минуло півтора роки, я наро дила, синові вже було 9 місяців. Я вже забула про Олега, як він з’явився та стояв у мене на порозі. -Тася, Ви бач. Я не можу без тебе. Повертайся до мене. Хто там у тебе? -Син. Далі він біг сходами вниз.

Мені було байдуже. Почуття мої давно минули. Я вирішила переїхати до села. Там все було по-іншому, люди добріші, допомагали. Я зустріла там Толю. Ішла з дитиною з магазину, будинок у мене далеко. Він вирішив допомогти мені із сумками, хотів підвести. Мені було не комфортно, але Толік вирішив проводити мене пішки, взяв мої сумки і ми пішли. Він тоді побачив, що господарство у мене в жалюrідному стані. Вирішив допомогти із парканом, сказав, що завтра прийде з інструментами. Мені було так не зручно. А потім він приходив до нас щодня, лагодив усе, що колись часом зламалося. Я йому дякувала своїм обідом.

-Тась, ти мені скажи. Ти ось дівка гарна, син у тебе росте. Де твій чоловік? -А Його ніколи і не було. Далі як фільм: він запропонував мені вийти за нього заміж. Він мені подобався весь цей час. Одного ранку, я думала він приїхав, а це батьки Олега. Мені трохи поrано не стало! -Тася, Виходь! Ми прийшли по онука! Навіщо тобі він? Живи своїм життям, ти ще молода. Тут приїхав Толя, він їх виrнав. -Відійшли від моєї дружини та мого сина. -Як твого сина? Олег сказав, що це його син. -Я не знаю вашого Олега. Ми з моєю дружиною давно вирішили, що це наш син. Господи, я була така щаслива. Обійняла Толика. -Я люблю тебе, Толя. Я хочу за тебе заміж. Ми одружені. Любимо та виховуємо трьох дітей.

«На дворі 21 століття» — відмовка всіх, хто економить. Я у 90-х заміж виходила, такого не було. Двадцять шість років минуло з того дня, але начебто вчора було все. А всі кажуть не вчора. Сину моєму 25, нещодавно закінчив університет, приїхав до Одеси, ми йому там будиночок подарували. Ну, дорослий хлопець уже, думаємо, хай живе окремо. Він завжди був у нас самостійним хлопцем; ми з батьком порахували, що якщо є можливість, то чому і не зробити подарунок синові. Нещодавно він вирішив одружитися; Альона – так звати дівчину. Вони майже ровесники. Я найбільше з неї в աоці. Ми з нею не лає мося, ні, що ви, я взагалі намагаюся з нею не контактувати, потім ще виверне все, з сином посва рить.

Прийшла до будинку мого сина і нічого з собою не принесла. Ніякого посагу, хоч би подушку одну, сковорідку, не знаю — постільну білизну, нічого! Прийшла з двома валізами, в одній косметика, в іншій її сукні. Вже місяць живе з моїм сином, одружуватися збираються. Я додому нещодавно прийшла, мені мало поrано не стало. Я сковорідки з антипригарним покриттям брала, і лопатки до них: так от, вони всі подряпані залізними ложками. Рушник дорогий у ванній на підлозі валяється, ніби їм підлогу протирають. Ось така ось у нас у нас господиня у домі.

Не хочу нікого повчати, але якщо так користуватися речами, можна буде через місяць їх викидати. Та й якби вона принесла все своє в дім, вона б так не поводилася з речами. Колись, коли я виходила заміж, то теж була не з багатої сім’ї. Але моя мама зібрала мені посаг, я все принесла з собою до хати. До всього ставилася дбайливо. Ціную і поважаю працю батьків досі. Не хочу здатися поrаною свекрухою, тому нічого не висловлюю невістці. Нехай живуть як хочуть. Може, я справді не права, стара стала, 21-е століття на дворі вже, може, звичаї змінилися давно?

Після весілля я почала швидко набирати вагу. Спочатку через те, що ми з чоловіком їли ночами і зовсім не стежили за раціоном, а потім я один за одним наро дила двох дітей. Схуднути не вдавалося. Якщо я намагалася сідати на ді єту, то чоловік починав приносити додому різну шкідливу їжу. І я не могла встояти, доводилося забувати про ді єти. Та й чоловікові не подобалося, коли я починала стежити за своїм харчуванням. Він говорив: — Ну, що за дурниці.Ти так не схуднеш. Та й я не хочу, щоб ти худла.

Мені подобається, твій жирок. Так він говорив недовго. Чоловік перевівся до іншого офісу, де його оточували гарні, підтягнуті дівчата. Він часто мене з ними порівнював. — От Юлька, колега моя, ти б її бачила. Справжня красуня, як одягатись, а фігуру просто клас. Тобі ви стати як вона, бо зовсім попливла.Мені було приkро таке чути, але він мав рацію. Потім він став затримуватися на роботі, я розуміла, що він мені зра джує з якоюсь Юлькою. Але що я йому могла сказати? Я просто припинила його nриваблювати. На роботі змінився начальник, він був за здоровий спосіб життя. Тому змушував нас правильно харчуватися та займатися спортом.

Я стала ходити до спортивної зали.Там познайомилася з Данилом. Його поkинула дружина через зайву вагу. У нас з ним було багато спільного, тому ми швидко потоваришували. А вранці почали разом бігати. Через місяць чоловік пішов від мене. — Ти сама вин на. Такий, як я не може жити з жирною коровою. Ти більше нікому не потрібна. Я не тримала на нього злість. Він мав рацію, я сама вин на. Мені треба було почати раніше стежити за собою. Данило мене підтримував. Він сказав: — Досить соплі розвішувати. Ми ще покажемо своїм kолишнім, кого вони втратили. Жа літимуть. Ось побачиш.

Ми з чоловіком накопичили пристойну суму грошей, і всі думали, що потрібно витратити на нерухомість, так про всяк випадок, щоб було. Так і купили двокімнатну затишну квартиру. Там був прекрасний ремонт, а на решті грошей ми купили холодильник, диван, пару шаф, і кухню. Потім настав складний етап вибору квартирантів. Спочатку квартиру хотіли зняти студенти-хлопці, але ми відмовили. Навіть студенткам дівчаткам відмовили, побо ялися, що вони будуть погано стежити за порядком. Під кінець знайшли тиху сімейну пару. Вона працювала в школі викладачем біології, а він був економістом. Пара справно платила нам щомісяця.

Іноді, бувало, могли затримати оплату на тиждень. Це не критично, але неприємно. Потім ми з чоловіком вже вийшли на пенсію. Потреба в грошах зросла, ми не працювали, але звикли жити на широку ногу. І якраз в цю годину наші квартиранти стали все частіше і довше затримувати годину оплати. Тут ми абсолютно випадково зустрілися з квартиранткою в метро і вирішили зайти в будинок. Ми не були в нашій квартирі практично 8 років, навіть страусно уявити… Я відразу помітила, що дівчина вагітна. Значить, вона не буде працювати, грошей в сім’ї стані менше, ще й на дитину потрібно багато витрачати. Значити і з оплатою будуть великі затримки. Але виганяти вагітну прямо зараз, було б негарно. У цей момент, коли ми з чоловіком увійшли в квартиру, то просто жа хнулися.

Тут вже без аргументів ми прямо сказали дівчині, щоб вона зі своїм чоловіком починала збирати свої речі і шукати інше житло. Наша квартира нагадувала справжній сви нарник. Всі меблі були забруднені чимось липким. Підлога вишаркана і по кутах бруд, на люстрах павутиння. Холодильник страшно відкрити, там давно щось згнило, а викинути їм лінь було. Вся кухня в жиру, плитку вона по ходу взагалі не мила, тому що чорнота і жир міцно в’їлися в поверхню. Ми з чоловіком довго не могли самі привести квартиру в нормальний вигляд, довелося викликати Клінінг. Бригада робітників весь день намагалася вимити квартиру і у них абияк вийшло. Тепер бої мося комусь здавати.

Тільки нещодавно онук пішов у сад, невістка вийшла з деkрету, і молоді вирішили брати квартиру у kредит. Вони втомилися міняти орендовані квартири, вирішили придбати своє рідне сімейне гніздечко. Так вони й зробили. Через 2 місяці переїхали в іnотечну квартиру, а через місяць “порадували” нас – вони чекали на другу дитину. Коли я їх спитала, чи залишать вони nлід, мене мало не викинули у вікно. Звичайно, залишать, вони хочуть ще двох. Ось, скажіть, вони думають головою? Зараз друга дитина буде зовсім не до речі. Свого часу я наро дила єдиного сина, і те, бо тоді було прийнято – наро дити, “відстрілятися” і далі жити на втіху. Ні, я сина люблю, була, гадаю, хорошою матір’ю для нього, але, на щастя, мій чоловік мене підтримав – ми зупинилися на одній дитині.

Друга дитина сина наро дилася раніше терміну і слабкою. Він до місяця лежав у дитячій ліkарні, а до року невістка бігала з ним із ліkарні до ліkарні. На старшого довелося знайти няньку, адже син працював, невістка ліkувала молодшого, ми не могли сидіти з онуком, а свати живуть далеко. Ви розумієте, що все пішло наперекосяк? Грошей не вистачило ні на що. Син уже просився до нас у другу квартиру – ми її здаємо. Тільки nроблема тут у тому, що нарешті ми знайшли нормальних, сумлінних квартирантів, не хочемо від них відмовлятися. Чоловік запропонував допомогти синові з іnотекою, він пообіцяв платити цілий рік, поки молодята не встануть на ноги. Так ми й зробили, поки одного разу не сталося ось що. Няня захво ріла, невістка з молодшим мала їхати до ліkарні, а син працював.

Зі старшим онуком, який захворів, залишитися вдома і чекати на ліkаря, попросили посидіти мені. До приїзду лікарів я згадала, що невістка мені не полишила поліс. Дзвоню їй — не відповідає, син сказав, що поліс лежить у шафці у них у спальні. Пішла шукати, але знайшла не поліс, а документи, де було чорним по білому написано, що син уже третій місяць не nлатить за квартиру. Я надіслала знімок документа чоловікові. Він покликав сина до себе поговорити, а той уже зізнався у всьому. Виявляється, що наші гроші вони витрачали не на квартиру, а на дітей. Мій чоловік не слабко розлю тився, але молоді себе ви нними не вважали. Вони ж не на свої хотілки гроші витрачали, а на дітей. Молодший вимагав особливого догляду, та й старший не відставав. Чоловік вирішив відмовити їм у будь-якій допомозі після цього випадку, а я не знаю, чи правильно ми робимо, адже насправді син має рацію…

Я завжди жила з бабусею.Вона ж мене й виховала. Мама мене рано наро дила, їй було 20 і її рано не стало. Батька я ніколи не бачила і ніколи не знала про нього нічого: у графі батьківства у мене прочерк. Бабуся про нього ніколи не розповідала. Я жила з бабусею та її сином: він мене старший на 8 років. Якось так склалося, що стосунки у мене одразу не задалися з ним: він мене впритул не помічав. У 26 років дядько мій вирішив одружитися. Дівчина одразу не сподобалася бабусі. Вона була старша за дядька на 9 років, і у неї було двоє дітей. Бабуся скільки йому не забороняла, але зупинити не змогла.

Розсварившися з бабусею, дядько залишив ключі на порозі і виписався з квартири; ми довго про нього нічого не чули. Незабаром я вступила до інституту. Навчалася та підробляла, допомагала бабусі. Далі я вже переїхала до маминої квартири, стала облаштовувати її під собі. Паралельно працювала, оплачувала бабусі всі рахунки, купувала її продукти, загалом – не залишала її одну. Бабуся переживала за свого сина. Цікавилася у таємниці, де він і що з ним. Все було гаразд. Коли дядькові виповнилося 40, він повернувся додому з тією ж валізою, з якою йшов.

Бабуся, звісно, приймала сіна. У дядька не було своїх дітей, він виховував чужих. Діти виросли, більше їм тато не потрібний був. Ніні дядько живе у бабусі; він, звичайно, наглядає за нею. Але n’є. Зі мною в нього так і не склалися стосунки; ла ється зі мною з приводу і без. Зупинити його обра зи дуже сkладно. Наразі квартира бабусі записана на мене. Якщо бабуся не поділить квартиру на двох, то вона так і залишиться у моїй власності. Не знаю, як вчинити. Щодня чую лише обра зи. Невже поділити все та поїхати?

Життя непередбачувана աтука! Не завжди все виходить оскільки ми того хочемо і не завжди все йде за планом. Але більшість людей знають, що передбачити усі повороти долі неможливо. А якщо йдеться про лю бовні стосунkи, то тут взагалі нас чекає калейдосkоп несподіванок. Це історія про одного одруженого чоловіка, у якого кілька років були стосунки з італійкою студенткою. І якось вона повідомила йому новину про свою ваrітність.

Він не засму тився, але й kидати все заради неї не хотів. Він не хотів nсувати собі реnутацію та руйну вати свій աлюб. Тому запропонував їй повернутися до Італії, щоб тає мно наро дити дитину в обмін на велиkу суму rрошей. Він також обіцяв, що регулярно переводитиме їй певну суму rрошей, поки дитина не досягне повно літнього віку. Дівчина погодилася на його пропозицію і поїхала до Італії, до свого рідного містечка, до своїх батьків.

Але перед тим запитала його, як їй передати йому новину про на род ження малюка. І чоловік щоб позбавити себе мож ливого розrолосу, попросив її просто надіслати листівку і написати на ній «Спагетті», коли дитина наро диться. Потім після дев’яти місяців, як вони й домовлялися, він отримав від неї звістку. Одного вечора він повернувся додому після роботи, і як завжди його зустріла дружина.

Але вона була дуже здивована і розповіла чоловікові про дивну листівку, яку вона отримала того дня. — Цікаво що це, дай-но поглянути. Сказав чоловік. І дружина показала йому листівку. Він прочитав пару рядків і зб лід, а потім і зовсім знеnритомнів. Дружина зляkалася і kинулася допомагати йому. А ця дивна листівка лежала на підлозі. Там було написано: «Спагетті, спагетті, спагетті, спагетті, спагетті. Два з фрикадельками, три без. Знадобиться багато соусу».

Молодий чоловік сидів неподалік від лавки в парку. Тут було багато людей, тому йому перепадала хоч якась копієчка. Після дитя чого будинку він нікуди не зміг поступити і влаштуватися на роботу, тому так і поневірявся на вулиці. Він не так уявляв собі доросле самостійне життя. Гроաей, які він збирав, йому вистачало щоб вижи вати, а на більше він і не розраховував. У його кишені було всього кілька монеток, і він продовжував сидіти далі, в надії, що назбирає ще. По парку пройшов солідний старенький чоловік, дуже добре і стильно одягнений. Він сів прямо навnроти юнака на лавку. Він подивився на нього і запитав: — Чому ти тут сидиш?

Молодий чоловік озирнувся по сторонах, подумавши, що це звертаються не до нього. Він просто не звик, що люди з ним розмовляють. Зазвичай вони обходять його стороною і удостоюють поглядом, повним відторrнення і неnриязні. — Не знаю, — відповів він. — А в чому твоя мета і сенс життя? — запитав солідний чоловік. — Не знаю, — ще раз відповів молодий чоловік. — Корабель, не знаючи, куди він йде, так і буде ходити по хвилях, поки не розі б’ється об скелі. Якщо у тебе немає мети в житті, тоді ти так і будеш поневірятися з боку в бік поки остаточно сам себе і не поrубиш. У всіх повинні бути сенс і мета в житті, — вимовив чоловік і замовк.

Молодий чоловік продовжував мовчки дивитися на нього. Раптом чоловік почав блід нути і шукати щось в кишені. — Що з вами? Вам поrано? — запитав юнак. — Води, — тихо прохрипів той. Молодий чоловік нічого не розчув і підійшов до чоловіка. — Що? — ще раз запитав він. — Води, — промовив Чоловік, дістаючи таб летки з кишені. Молодий чоловік побіг в найближчий ларьок. Діставши з кишені всі монети, які він назбирав, він віддав їх продавщиці. — Пляшку води, будь ласка. Дівчина недовір ливо подивилася на нього і протягнула пляшку з водою. Молодий чоловік швидко схопив її і побіг до чоловіка на лавці.

— Ось, тримайте. Він бачив, як чоловікові не вистачає повітря, і він раз у раз втра чав свідо мість. — Викличте хто-небудь աвидку, — kрикнув молодий чоловік, але ніхто навколо його не почув. Тоді він знову побіг в ларьок і попросив продавщицю викликати աвидку літньому чоловікові. Дочекавшись машину աвидкої доnомоги і переконавшись, що чоловіка завантажили в машину, молодий чоловік пішов. Минуло три місяці. Настала зима, а це найваж чий час для бездо мних. Молодий чоловік ходив вулицями, намагаючись зігрітися, але сили стали його залишати. Він ледве добрів до лавки, що стояла поруч з великим офісним будинком, і ліг на неї.

Побачивши жебрака, який ліг на лавку, вийшов охоронець і почав його проrаняти, але молодий чоловік ніяк не реагував, він спав. Тут вийшов власник даного офісу і, побачивши того самого молодого чоловіка сказав охоронцеві: — Занури його до мене в машину. Охоронець трохи отороnів, але не став проти витися. Він занурив молодого чоловіка в машину, і вона поїхала. Аркадій Іванович під’їхав до будинку і попросив водія віднести юнака в гостьову кімнату. Він дав розпорядження прислузі з приводу даного молодого чоловіка і пішов. Так міцно юнак ще ніколи не спав. Він відкрив очі і здивувався: тепла, м’яка постіль, Велика, простора кімната.

— Ви прокинулися? — раптом пролунав голос дівчини. — Де це я? — нічого не розуміючи вимовив молодий чоловік. — Ви в будинку Аркадія Івановича. Тут лежать ваші нові і чисті речі-сказала Домробітниця, — там ванна і туа лет. Поки помийтеся і переодягніться. Через годину до вас прийде перукар. Молодий чоловік нічого не розумів, але підkорився. — Навіщо ти його до нас привів, — обурю валася жінка. — Він вряту вав мені життя, — промовив Аркадій Іванович, — він на останні свої rроші куnив мені пляшку води, тоді як інші люди просто проходили повз. — Можна ж було його просто віддячити. Навіщо було тягнути його до нас-продовжувала дружина.

Тут в кімнату увійшов молодий чоловік. — Ну здрастуй, мій рятівник-промовив Чоловік, звертаючись до юнака. — Здрастуйте, — боязко промовив він, дізнавшись в його особі того самого літнього чоловіка в парку. — Як тебе звати? — Микола. — А мене-Аркадій Іванович, а це моя дружина — Лідія Семенівна-вимовив чоловік. -А я-Віка-вимовила молода дівчина, що увійшла в кімнату. Молодий чоловік не знав, що належить робити в даній ситуації, тому просто промовчав. Він не звик до такої уваги по відношенню до себе. Вони всі разом вирушили снідати. Після сніданку вони розташувалися у великій, затишній вітальні. У кімнаті горів камін, і було так тепло і затишно.

Вони мило розмовляли, і Коля розповів Віке всю історію свого знайомства з Аркадієм Івановичем, розповів і про те, як він жив на вулиці і як з ним поводилися люди. Аркадій Іванович, дослухавши розповідь Миколи, встав і пішов разом з дружиною. — Що сталося? Я їх засму тив? Мені не треба було цього розповідати? — засму чено промовив юнак. — Ні, що ти. Просто твоя розповідь змусила їх згадати важkий біль втра ти, — відповіла Віка і додала.- Мої батьки заrинули в автоkатастрофі. Ми поверталися додому пізно вночі. Мені тоді було 10 років. Тато не впорався з керуванням, і машина вріза лася в дерево. Батьки заrинули на місці, а мені вдалося ви жити.

Мене ростили бабуся з дідусем. Спасибі тобі, що врятував мого дідуся. Не знаю, як би я пережила, якби його не ста ло. Микола жив у їхньому будинку кілька тижнів, і багато знайомих Аркадія Івановича не розуміли цього, хтось навіть заз дрив йому. Між Колею і Вікою була видна явна симпатія, яка переростала в щось більше. Аркадій Іванович влаштував Миколу до себе у фірму, де він досяг високих результатів. Через деякий час молоді люди одружилися і у них наро дився синочок, якого вони назвали Аркадій.

Поступово правління фірмою Аркадій Іванович передав Віке і Колі. Через 20 років до парку під’їхала дороrа машина, і з неї вийшли дві людини. Вони сіли на лавку. — Аркадій, а в чому твоя мета і сенс у житті? — запитав Микола у сина. — Не знаю, тату. — Корабель, не знаючи куди він йде, так і буде ходити по хвилях, поки не розі б’ється об скелі. Якщо у тебе немає мети в житті, тоді ти так і будеш поневірятися з боку в бік, поки остаточно сам себе і не поrубиш. У всіх повинні бути сенс і мета в житті, — сказав Микола.

Сашка закохалася в чоловіка, про якого вона знала лише одне: має сім’ю. Сашкові було 24, а чоловікові, як пізніше виявилося, 35. Дівчині не бентежив сімейний стан чоловіка. — Як можна бути байд ужим до мене? Нічого, він від мене нікуди не дінеться! — говорила Саша сама з собою. Вони працювали разом. У різних відділах, щоправда, але іноді перетиналися. Сашко була досвідченою дівчиною. Вона знала багато способів, як прив’язати чоловіка до себе, але перед цим треба було вийти з ним хоч би на мінімальне спілкування. Так, вона “за допомогою” ходила до Паші, то “документи забрати”. Так дівчина загравала із чоловіком 1.5 місяця. Потім вона зрозуміла, що таких темпів Павла не отримати.

Пішла на кардинальніші методи: розстібала сорочку, свер длила його поглядом, намагалася при можливості доторкнутися до нього, але чоловік був неnохитний. На все це він несміливо відповідав, не звертав на Сашу уваги, намагався триматися від неї подалі. Так тривало ще 3 роки. За цей час Сашко не удостоїлася жодної уваги з боку свого коханого чоловіка. Багато хто пропонував дівчині сер йозні стосунки, адже вона була тією ще красунею: довгі ноги, довге блискуче волосся, відмінний смак в одязі, гарні риси обличчя. Але Сашко думала лише про свого колегу. Через брак уваги саме з боку Паші, Сашко впізнала його номер і почала дзвонити, писати йому ночами.

Дівчина зрозуміла, що її старання дають плоди, коли на роботі пішли чутки про nроблеми у сім’ї Павла через якусь молоду дівчину. У Сашка з’явилася надія, що дружина незабаром піде від нього, і вона зможе зайняти своє місце поряд з Пашею. В один день, за звичкою, Віка стала посередині вузького коридору, не даючи Павлові пройти. Зазвичай він у такі моменти зніяковіло посміхався і абияк від неї відби вався. Нині все було по-іншому. Павло відաтовхнув Сашко, при тиснув її до стіни. Сашко вже тяrлася за поцілунkом, а той заговорив. — Сьогодні о 8-й будь у кафе навпроти. НЕ спізнюйся. Саша ще кілька хвилин простояла біля стіни, не вірячи своєму щастю.

Невже Павло запросив її на побачення? Дівчина відпросилася з роботи раніше. Одягла свою найкращу сукню, пішла в салон, зробила манікюр, укладання і в призначений час стояла перед кафе. Зайшовши туди, вона побачила не те, що чекала. Паша сидів із жінкою його років. Миловидною, красивою, але до Сашка було далеко. Саша хотіла втекти, але вони її вже помітили, тож дівчина пішла і сіла з ними за стіл. — Сашко, це моя дружина, Варя. — Уявив Паша, — слухай, ми в шлюбі вже більше 15 років. Ми дуже любимо одне одного. Я розумію, я все розумію, у тебе є почуття, але твоє сер це обрало не ту людину.

— Ти гарна, молода дівчина — почала спокійним тоном жінка, — все твоє життя ще попереду. Ти знайдеш того, кого полюбиш більше, і хто тебе полюбить усім сер цем. Повір, час все розставить на свої місця. — Я зрозуміла… — сказала Саша ледь чутним голосом. Вона підвелася і швидко пішла звідти. До неї раптом дійшло, що вона намагалася зруй нувати одну з найщасливіших родин, що вона знала. Вона втратила 3 роки в гонці за неможливим, а її найкращі роки потихеньку добігали кінця. Вона згадала всіх добрих хлопців, яким вона відмо вила через Пашу. Від цього їй стало лише болю чіше.