Сашка закохалася в чоловіка, про якого вона знала лише одне: має сім’ю. Сашкові було 24, а чоловікові, як пізніше виявилося, 35. Дівчині не бентежив сімейний стан чоловіка. — Як можна бути байд ужим до мене? Нічого, він від мене нікуди не дінеться! — говорила Саша сама з собою. Вони працювали разом. У різних відділах, щоправда, але іноді перетиналися. Сашко була досвідченою дівчиною. Вона знала багато способів, як прив’язати чоловіка до себе, але перед цим треба було вийти з ним хоч би на мінімальне спілкування. Так, вона “за допомогою” ходила до Паші, то “документи забрати”. Так дівчина загравала із чоловіком 1.5 місяця. Потім вона зрозуміла, що таких темпів Павла не отримати.
Пішла на кардинальніші методи: розстібала сорочку, свер длила його поглядом, намагалася при можливості доторкнутися до нього, але чоловік був неnохитний. На все це він несміливо відповідав, не звертав на Сашу уваги, намагався триматися від неї подалі. Так тривало ще 3 роки. За цей час Сашко не удостоїлася жодної уваги з боку свого коханого чоловіка. Багато хто пропонував дівчині сер йозні стосунки, адже вона була тією ще красунею: довгі ноги, довге блискуче волосся, відмінний смак в одязі, гарні риси обличчя. Але Сашко думала лише про свого колегу. Через брак уваги саме з боку Паші, Сашко впізнала його номер і почала дзвонити, писати йому ночами.
Дівчина зрозуміла, що її старання дають плоди, коли на роботі пішли чутки про nроблеми у сім’ї Павла через якусь молоду дівчину. У Сашка з’явилася надія, що дружина незабаром піде від нього, і вона зможе зайняти своє місце поряд з Пашею. В один день, за звичкою, Віка стала посередині вузького коридору, не даючи Павлові пройти. Зазвичай він у такі моменти зніяковіло посміхався і абияк від неї відби вався. Нині все було по-іншому. Павло відաтовхнув Сашко, при тиснув її до стіни. Сашко вже тяrлася за поцілунkом, а той заговорив. — Сьогодні о 8-й будь у кафе навпроти. НЕ спізнюйся. Саша ще кілька хвилин простояла біля стіни, не вірячи своєму щастю.
Невже Павло запросив її на побачення? Дівчина відпросилася з роботи раніше. Одягла свою найкращу сукню, пішла в салон, зробила манікюр, укладання і в призначений час стояла перед кафе. Зайшовши туди, вона побачила не те, що чекала. Паша сидів із жінкою його років. Миловидною, красивою, але до Сашка було далеко. Саша хотіла втекти, але вони її вже помітили, тож дівчина пішла і сіла з ними за стіл. — Сашко, це моя дружина, Варя. — Уявив Паша, — слухай, ми в шлюбі вже більше 15 років. Ми дуже любимо одне одного. Я розумію, я все розумію, у тебе є почуття, але твоє сер це обрало не ту людину.
— Ти гарна, молода дівчина — почала спокійним тоном жінка, — все твоє життя ще попереду. Ти знайдеш того, кого полюбиш більше, і хто тебе полюбить усім сер цем. Повір, час все розставить на свої місця. — Я зрозуміла… — сказала Саша ледь чутним голосом. Вона підвелася і швидко пішла звідти. До неї раптом дійшло, що вона намагалася зруй нувати одну з найщасливіших родин, що вона знала. Вона втратила 3 роки в гонці за неможливим, а її найкращі роки потихеньку добігали кінця. Вона згадала всіх добрих хлопців, яким вона відмо вила через Пашу. Від цього їй стало лише болю чіше.
