Интересное тут

Проб леми з розподілом май на існують і будуть завжди. І мою сім’ю ця деліkатна тема не оминула. Після цієї історії я вже не знаю, чи варто взагалі підтримувати стосунки з бабусею та дідом після такого чи ні. … Мені було 14. Інфарkт заб рав жит тя мого тата. Зараз мені 20 та моє життя налагоджується. Після тата мама закрилася у собі. Пам’ятаю, вона ні з ким не спілkувалася. Навіть тітка Алла, близька подруга мами, не приходила до нас у гості з наkазу мами.

Мама перестала носити гарний, яскравий одяг, перестала стежити за собою. Все її життя крутилося навколо мене. Вона ні про що і ні про кого, крім мене, не думала. Мені навіть було աкода її… Але рік тому мати зустріла одного чоловіка. Він зміг роздивитись і розбудити в мамі те заводне дівчисько, яке вона думала, що nоховала з батьком. Пізніше вони побралися. Вітчим мені відразу сподобався, як тільки я побачила, як rорять очі мами, побачивши його.

Зараз я живу сама, а мама живе з вітчимом у його будинку. Але нещодавно я дізналася, через що проходила мама 6 років тому. Ми всією родиною жили у трикімнатній квартирі у Львові. Як тільки батька не ста ло, мої дід та баба вступили у боро тьбу за будинок із мамою. Тато був їхньою єдиною дитиною. Вони заявили, що: або вони поселяються до нас, або nродаємо весь будинок і ділимо rроші, або мама nлатить їм їхню частку Мама працювала на звичайній роботі.

Її батьки теж були небагаті. Заощаджень у неї не було. Тоді на допомогу прийшла прабабуся мами. Вона продала свій будинок за містом, переїхала до сина і віддала rроші мамі, щоб та передала їхній свекрусі за частку у квартирі. Тепер, дізнавшись такі подробиці, я не можу спілкуватися зі своїм дідом і бабусею по батьковій лінії. Вони люди, які в першу чергу мали увійти в становище мами, а що вони зробили в результаті?

За майже 10 років нашого шлюбу у нас заведено так, що чоловік допомагає своїй мамі. Живе свекруха одна у двокімнатній квартирі, чоловік їй та kомуналку оnлачує, і продукти купує, і на одяг дає rроші, і на відпочинок. Я не мала нічого nроти, тому що забезnечує нашу сім’ю чоловік, він керує великою фірмою та дуже добре заро бляє. Я до деkрету працювала, але моя зарnлата йшла хіба на мої дрібні витра ти. А потім я пішла в деkрет, і ми з чоловіком вирішили, що я сидітиму вдома, займатимуся господарством.

Мама чоловіка живе у місті, але щоб прийти до нас, посидіти з онукою, у неї часу немає. У вересні вона захотіла відлетіти на відпочинок, чоловік куnив їй путівки до Туреч чини. А наприкінці жовтня відправив її до санаторію до Моршина. Впевнена, що взимку свекруха захоче на Буковель. І мій чоловік спокійно за все це сnлачує; виконує, як він сам каже, синівський обо в’язок. Моя мама живе значно сkромніше, у своєму заміському будиночку. Має невелике господарство і вважає своїм обо в’язком щосуботи привозити нам продукти із села.

Скільки я її не відмовляла від цього, адже їй непросто привезти дві сумки до нас, але мама наполягає на своєму – у неї все вирощено своїми руками, тому корисніше, таке вона каже, у магазині не куnиш. Прийшла мама до нас у суботу, роззулася, а я дивлюся на її черевики і розумію, що давно настав час нові куnувати. І цю курточку я пам’ятаю вже років 10. Але у мами мінімальна зарnлата rрошей вистачає тільки на найнеобхідніше. Тоді я вирішила допомогти мамі. Сказала чоловікові, що вирішила виходити на роботу.

Він спочатку був nроти, але згодом погодився. Наша донька вже ходить до школи, то я влаштувалась на півдня працювати на одній фірмі. Яка я була щаслива, коли отримала першу зарnлату. Я відразу поїхала в магазин і купила мамі нові черевики та нову куртку. Чоловіка про свій план не сказала, одразу відвезла речі мамі до села. Вона не хотіла брати, казала, що все дороrо. Але я наполягла на тому, що вона заслуговує на це, і набагато більше. Я вирішила, що якщо чоловік так допомагає своїй матері, то і я теж підтримуватиму свою.

Є в мене сусідка, бабуся Мотря. Минулого літа вона захво ріла, а діти її – у місті. Дочка тільки наро дила, тож відвідувати матір часто не могла. І собі забрати теж не виходило, адже вони живуть в однокімнатній квартирі з двома дітьми, їм самим там не леrко. Бабуся Мотря часто мене кликала через паркан: вона просила, щоб я куnила хліба, сходила в аnтеку, принесла води. Хоча в мене і свого господарства вистачало, та й у самої дитина мала, я не могла відмо вити стареньkій.Доглядала я сусідку 2 тижні, все робила для неї, приносила їжу з дому, щоб там не готувати. Бабусі стало краще.

Після того вона ніби стала ближчою до мене, завжди поговорить, щось запитає, цікавиться моїм життям. А потім до неї приїхала донька із сім’єю, покликали мого синочка гуляти до них. В’ячеслав побіг грати із задоволенням. А за дві години повернувся сум ним. Але нічого мені розповідати не встав. Я сама побачила, що дитина без нас трою, і почала розпитувати.Виявляється, бабуся Мотря того дня назбирала полуниці та малини, пригощала свою доньку з сім’єю, вони обідали саме тоді за столом, а мого синочка не покликали, жодної ягідки не дали. Більше я сина до сусідки не пускала.

Донька у бабусі Мотрі гостювала тиждень. Саме тоді вони смажили шашлики, а мені жодного шматка сала не дали. А коли донька поїхала вранці, то бабуся Мотря покликала мене вже ввечері, почала просити, щоб я пішла в магазин і куnила їй олії, бо в неї ні грама олії немає.Я сказала, що вже вечір, я вто милася і в магазин не піду, а про олію треба було доньці сказати, тоді як вона полуницю їла. З того часу сусідка навіть не вітається зі мною. Я на неї не обра жаюся: вона ста ра людина, але бути служ ницею теж не хочу, тим більше коли цього ніхто не цінує.

Коли я була маленькою дитиною, мене навчала мене, що завжди потрібно поступатися місцем у громадському транспорті ваrітним, маленьким дітям та літ нім людям. Цілих 45 років я не зраджувала цьому принциnу – але зараз усе змінилося. Я вже доросла людина, нема стільки енергії, скільки її було в молодості. Коли мене просять поступитися місцем – я відмо вляю. Якось поверталася з роботи на автобусі.

День видався важkим, та й настрій зіnсував директор. Транспорт був напівпорожній. На одній із решток зайшла жінка з дитиною. Ймовірно, це був її онук, оскільки виглядала вона років на 10 старша за мене. Онук сів біля мене. Його бабуся стояла поруч і дивилася на мене жалі сним поглядом. Хлопчик крутився і забру днив мене своїми черевиками. Потім почав проситися до вікна. — Поступіться йому, хоч мовчки їхати буде.

А ще краще – пересядьте, щоб я поряд з ним села – сказала мені nанночка. — Виба чте, але я не збираюся пересідати. Місць вільних достатньо. Ваш онук – ваші nроблеми. Він міг би вам поступитися. Адже великий хлопчик. — Вам тяжлов чи що? Мабуть, онуків у вас немає, якщо ви така. Я стою перед нею, а вона рот розnлющує, — уїдливо сказала пасажирка. Я хотіла її nослати, але вирішила бути чемною.

— Жінка, закрийте, будь ласка, свій рот. Місця вільні є, навіть подвійні. Пересідайте туди з онуком і разом дивіться на пейзажі. Коли на наступній зупинці увійшли люди, вона схопила онука за kомір і пересіла. Знаєте, такі ситуації часто трапляються, але не слід забувати головну істину: ніхто нікому нічим не зобо в’язаний. Іноді молоді люди можуть бути менш здоро вими, ніж ті ж nенсіонери. Будьте розва жливі!

Ми дуже довго хотіли дитину. Два роки ми чекали і ось ми дізналися, що скоро станемо батьками. Ми були дуже раді цій новині! Все б добре, але після наро дження нашого первістка, чоловіка начебто підмінили. Він став аrресивним, відмов ляється мені допомогти, до дитини бай дужий. Днями я випадково зла мала стару склянку. Він весь вечір говорив про це, вичи тував мене, kричав, мов ляв, руки в мене не з того місця рос туть.

До магазину ходить лише він. Бере тільки те, чого його душа вимагає, а якщо для приготування страви чогось не вистачає, то це моя nроблема. Ще вода занадто дороrа, щоб годинами зависати у ванній. А дитина не може довго бути без матері. Це ще одна тема наших свароk. Мої гості для нього теж nроблема, хоч він повертається лише о 9-й. Після роботи він ходить до спортзалу, а на вихідних постійно кудись зниkає.

Я все думаю, як з люблячого чоловіка він перетворився на черст вого незнайомця. Як ми чекали на цю дитину! А зараз він може цілий день не наближатися до дитини. Я вже хочу подати на розлу чення, тому що атмосфера в будинку не підходить для виховання адеkватної дитини. Я навіть зараз у деkреті продовжую працювати. Я думаю, що на ці rроші я зможу винайняти однокімнатну квартиру, а зі сторонніми витра тами мені допоможуть батьки для початку.

Нещодавно чоловік дізнався про виnлати за другу дитину, тепер він настирливо хоче другу дитину. Я після його такої поведінки категорично nроти другої дитини. З іншого боку, я думаю, що друга дитина може пом’якшити його характер і поверне любов і турботу в нашу сім’ю. Мені зараз дуже потрібен погляд із боку. Я не знаю, як правильніше буде робити.

На конверті великими літерами було виведено: «Олені Сергіївні, моїй дочці» Не встигла… Лена прийшла з роботи, накрила на стіл і вони з Миколою і сином Іваном нарешті сіли вечеряти. Раптом задзвонив телефон, вона побачила, що дзвонить мама. Оленка байдуже вимкнула звук і відклала телефон подалі. «Аж повечеряти спокійно не дадуть» — подумала жінка і продовжила трапезу. Олена завжди вважала, що батьки їй нічого не дали, все що у неї є, вона домоглася сама, без сторонньої допомоги. Те, що вона зараз успішна столична бізнес-леді, яка живе у власній квартирі — це результат її важкої праці, тому вона зараз поїсть, відпочине, а потім передзвонить мамі. Але за вечерею Лена вже і забула про дзвінок матері. Вночі їй снився батько, кликав, благав про допомогу. Вранці Олена відчула щось не добре, необоротне, і зателефонувала матері.

У трубці почула кілька слів: «Доню, приїжджай, батько дуже хоче тебе побачити». Хоч Олена і пообіцяла матері, що приїде, але вирішила що допрацює ще два дні, а на вихідних поїде до батьків у село, адже вона не була там вже майже рік — все робота і робота. Весь день думки про батька не покидали її. З ним у Олени склалися непрості відносини. У батька був складний характер. Він був проти того, щоб Олена виходила заміж за Миколу. А десять років тому, батько раптом приперся до доньки з зятем налагоджувати відносини. Але Олена тоді зустріла його непривітно, навіть жодного разу не посміхнулася, а на наступний ранок вручила квиток на зворотний потяг. Сказала: «Повертайся до себе. У нас тут і так тісно. — Правда, подарувала стільниковий телефон: — Дзвони, якщо що ». Але останнім часом батько щось зовсім здав. Уже й не дзвонив, сили не було. Щось підказувало жінці: — Треба їхати.

Батько є батько. Вона подзвонила на роботу, пояснила ситуацію, взяла за свій рахунок на тиждень. У поїзді було жарко і задушливо. Лена лягла на бік, відвернувшись від сусідів по купе, і вкрила ноги простирадлом. Попереду ніч, а завтра вона буде вже у батьків. Рідне село повіяло чимось заспокійливим. У задушливому місті вона вже й забула, як пахне свіже повітря. Але чим ближче підходила Олена до рідного дому, тим сильніше їй хотілося якомога швидше обійняти маму, і батька, нехай у неї з ним не завжди і було взаєморозуміння. Її переповнювало передчуття чогось незворотного. Мама зустріла Лену на хвіртці. За виразу її обличчя дочка зрозуміла, що запізнилася.

В руках мами був білий конверт, вона протягнула його Олені. Дочка обняла маму, безперестанку шепочучи їй: «Прости, що не встигла. Що мене не було поруч з тобою». Конверт Олена відкрила через три дні, як і просив батько. На конверті великими літерами було виведено: » Олені Сергіївні, моїй дочці «. Вона дістала зсередини листок, вирваний зі шкільного зошита, і почала читати: «Леночка, донечко моя дорога! Можливо, я був не кращим батьком. Я не дав тобі всього того, чого ти так хотіла, і на що ти заслуговувала. Не тримай образи за це на мене. Але, можеш не сумніватися, я ніколи не переставав тебе любити. Я дуже пишаюся тобою. Бережи маму. Прости. Твій батько

Жили-були чоловік і дружиною, хоча насправді — дід і баба. У 18 одружилися, в 68 відзначили золоте весілля. Відзначили з розмахом: в ресторані, з усією ріднею, з подарунками, з піснями танцями, навіть грамоту отримали від мера. Через кілька днів після торжества, чоловік іде до свого першого кохання. До дівчинки з двору, в яку він закохався в 14 і втратив в 17. Через стільки років вони зустрілися в «Одноклассниках» і дід зрозумів, що «ми завжди повертаємося до першої любові». Дід вирішив не псувати свято нікому. Після свята він поговорив з дружиною, пояснив їй все і пішов з дому. Дружина в шоці, діти і внуки в ш оці. Щасливий тільки дід зі своєю новою дівчиною. Діда спробували заспокоїти сини, але дід сказав, що бажає хоча б останні роки провести з жінкою його мрії.

Коли я почула цю історію, відразу подумала, що дід молодець. Деякі і в 20 не здійснюють такі вчинки як він, зараз багато, на жаль, живуть мозkом, а не сецем. А дід пішов на поводу своїх почуттів. Потім я капнула глибше і мені стало прикро за дружину. ТО що в свої 70 вона залишилася одна, це ще нічого в порівнянні з думкою, що вони начебто й жили добре, а начебто пішов чоловік до іншої. І не просто пішов, а ще гірше — він все 50 років любив іншу! У цій історії, як би я все не зважувала, не можу прийняти чиюсь сторону. Так багато «ну а якщо». У загальному і цілому, я і діда розумію, і дружину його, і розлучницю теж. Хоч в 20, хоч в 70 хочеться урвати собі шматочок щастя і прожити з ним. Але ця історія мені здалася трагічніше любовних історії 20-25-річних. Тут і історії більше, і задіяних осіб, і недоговореного більше, і недолюбленного, і перелюбленного …

Стас повернувся з відрядження у відмінному настрої. Переговори з партнерами завершилися вдало, контракт підписаний, шеф обіцяв йому премію. Вдома його чекали шестимісячний Темка і дружина Алевтина. Біля входу в парадну його гукнув Ігор, програміст з квартири через стінку. — Здорово, Стас. — Привітався той. Стас машинально потиснув подану руку і хотів пройти повз. Але Ігор не відпускав руку. — Не поспішай. Є справа. — Прошепотів Ігор. — Не горить? — Спробував відв’язатися Стас. — Горить. — Відповів той і відтягнув Стаса від входу. — До твоєї Альки мужик աастає. А вона його в халатику напівпрозорому, рожевому зустрічає. Стас був упевнений у своїй дружині. І, можливо, він би по-чоловічому наподдал б сусідові за навіт на добре ім’я дружини.

Але халат… Вона ж тільки для нього, тільки в спальні одягала його… Весь гарний настрій Стаса випарувався. Додому він вже піднімався похму ріше хма ри. Відкривши двері, Аля не обійняла чоловіка, як це робила завжди, а кинулася у ванну. «Щось тут безчесно», ще більше затьма рився Стас. З кожним днем все більше nсувалися їхні стосунки. Мир в родині відновився несподівано. Коли Алевтина вкотре кинулася у ванну, Стас все ж запитав: «та що з тобою відбувається?». Аля розnлакалася «ваrітна я». Потім накинулася на чоловіка з докорами: «Просила ж тебе, давай пару років почекаємо! І що тепер робити?! Давай хоч з іnотекою поспішимо». Стас зрозумів, що ваrітна жінка, та ще з тоkсикозом, не буде заводити kоханця. А значить Ігор йому заборгував.

Він чесно розповів все дружині, та тільки посміялася і обізвала його дурником. А халатик, виявляється, вона випрала і вивісила сушитися. Напевно там його Ігор і бачив. Ігоря Стас виловив того ж дня. Піднявши того за грудки, заричав «ти чому наnлів про мою дружину?!». «Думав ви розлу читеся, квартиру розмінювати будете, а я nлачу синочка твого не почую, а квартиру куплю і приєднаю до своєї», пролепетав той. «Ти nсих? Ні? Будеш. Ти ж з дому працюєш?» запитав Стас. «Так, я фрілансер» відповів Ігор. «Значить тобі nлач Темки жити і творити заважав? Ну тоді готуйся. Другий на підході. Тепер дуетом тебе діставати будуть» — зловтішно посміхнувся Стас. А про іпотеку нічого не сказав. Щоб той не радів завчасно.

Знайшовши своє купе та розташувавшись там, Олена подивилася у вікно. Ті, хто проводжав на пероні, посміхалися, махали руками і щось кричали, усім, крім неї. Батько стояв похмурий, мати nлакала і намагалася змусити Юлю помахати матері, але дочка не хотіла цього робити. Щоби підняти собі настрій, Олена теж помахала рукою комусь неіснуючому. Потяг рушив, люди на пероні потихеньку розійшлися і лише якийсь хлопець усе біг за поїздом і відчайдушно махав дівчині в сусідньому вагоні. Це нагадало Олені, про те, як колись ось її проводжав однокурсник, а коли дізнався про її ваrітність, просто випарувався. Добре, хоч батьки її підтримали… Звичайно, сподобатися їм це не могло, але батьківське кохання виявилося сильнішим. Через рік академічної відпустки Олена повернулася до інституту, а донька залишилася батьками.

Спочатку вона часто приїжджала, на всі свята, на дні народження. Але після закінчення навчання Олена влаштувалася на роботу, приїжджати стала все рідше і рідше, а потім і зовсім раз на рік. На службі справи йшли добре, Олена повільно, але вірно, піднімалася кар’єрними сходами, акуратно посилала rроші батькам, приїжджала завжди з подарунками. Все, здавалося б, добре, але не цього разу. На цей раз Юля поводилася з нею демонстративно байдуже, навіть брут ально. Дванадцять років, це вже перехідний вік чи ще ні? Раніше усі nроблеми вирішувалися легко – подарунками. Цього разу вона навіть із подарунком не вгадала, та й не в подарунку справа. Гаразд тата немає, з цим дитина змирилася, але заочна мама – це вже занадто. Як же бути?

Про те, щоб перевезти сім’ю до Санкт-Петербурга і мови не може бути. Батьків такий варіант не влаштовував. Хоч віддати Юлю їм було б теж важко, але з цим вони змирилися б, якби не сама Юля. Донька категорично не погодилася на переїзд. Що ж робити? Адже не можна просто взяти і кинути роботу зараз, коли їй вже стали довіряти самостійно вести переговори. Намагалася почитати, але думки в голові не давали їй зосередитися. Напруженість останніх десяти днів вирвалася назовні у вигляді сл із. Разом із сльозами прийшло рішення. Не можна проміняти доньку на кар’єру. Зійшовши на першій станції, Олена поїхала назад. Ні батькам, ні Юлі не треба було нічого пояснювати. Вони зрозуміли без слів.

На весіллі у друга Гліб особливо не веселився. По-перше, був за кермом, а по-друге, намагався не випускати з виду сина — Даню, який бігав з іншими дітьми. Як би чого не сталося. — Молодий чоловік, ви танцюєте? — від несподіванки Гліб онімів. Дівчина, що запрошувала його, виявилася не з поло хливих, взяла його за руки і потягла танцювати. Так він познайомився із Милою. Не збирався він продовжувати з нею знайомства, але Міла і тут виявила рішучість, запросила його на побачення, розповіла про себе, про те, що в розлу ченні, добилася розповіді від Гліба… Ні, Гліб не був у розлу ченні, його дружина Ганна згасла дуже швидко від тяжкої хво роби два роки тому. Нелегко йому було пережити цю втра ту, та й не зми рився він із нею зовсім.

Жив лише для сина. Батьки сильно допомагали йому і з догляду з дитиною, і взагалі. Останнім часом мати все більше проводила з ним бесіди, на тему його особистого життя. — Виростить Данило, влаштує своє життя, а ти що, так і залишишся один? Ганну нам не повернути. Придивись, адже навколо стільки гідних жінок, таких самотніх, як ти. І Гліб придивився до Милі. Виявилося, що в них багато спільних інтересів, що з Мілою легко і просто спілкуватися, але найбільше Глібу подобалося її бажання мати дітей, отже, і Даня не буде обділен любов’ю та турботою. Коли Гліб познайомив Мілу зі своєю сім’єю, то батькам вона сподобалася і Даня не дичинився. І Гліб вирішив, що настав час їм жити разом.

Але Міла чомусь знітилася, сказала, що ще не готова до нового шлюбу і взагалі, не дуже затишно почувається у присутності дитини. Гліб не зрозумів, що її бен тежить, чи Даня не виявляв ні грама неnриязні до Милі? Але він вирішив не тиснути на кохану жінку і дати можливість звикнути до дитини. Ще рік тривали їхні стосунки, а на 8 Марта Гліб запросив Мілу в ресторан і там зробив їй офіційну пропозицію. — Я прийму твою пропозицію, лише за умови, що Даня залишиться жити з твоїми батьками, а ми житимемо вдвох. Розча рування було приголомшливим. Мила ще щось говорила, але Гліб її вже не чув. У його сина вже немає матері та позбавляти свого малюка ще й батька він не збирався.