Интересное тут

Всього три дні залишалося до весілля, коли наречений мене кинув. Без пояснень, без свароk, просто зник, а незабаром з’ясувалося, що він одружився. А я поїхала вчитися на фельдшера. У навчання вчепилася, як в рятувальний круг. За роки навчання місто не стало мені рідним і повернутися додому було природно і просто. Душевні рани давно зарубцювалися, робота налагоджена, все добре! Було… А тиждень тому, викликали мене в сусіднє село, до хво рої дитини. Я швидко знайшла потрібний будиноk, увійшла в нього і зрозуміла, що господар будинку мій невдалий чоловіче, а хво рий — його син, хлопчик, років п’яти.

Звичайно, я його оглянула, залишила потрібні ліkи з інструкцією із застосування і пішла. І ніякі його вибачення я слухати не стала. Підло він вчинив, бачите, я і сама знаю. Всього одна зустріч, і всі замуровані почуття вирвалися назовні. Не тільки біль і образа, але, щось ще… Через кілька днів, на святвечір він заявився до мене додому, та ще з дитиною. Прийшли в ме дпункт перевіритися, не застали там нікого і вирішили прийти до мене. Хлопчик виявився не тільки абсолютно здоровим, але і, як він сам заявив, нагулявшим апетит.

Довелося запросити непрошених гостей за стіл. Малюк наївся, похвалив моє куховарство і пішов розглядати ялинку. А ми сиділи і мовчали, нарешті, Сергій заговорив. Про те, що змінив мені, без любові, просто зі спортивного інтересу і влип, тому що дівчина заваrітніла, батько у неї виявився з крутих і ухилитися від одруження не було ніякої можливості. Дитину дружина йому наро дила, але ціною власного життя.

Сказав, що не може собі пробачити, що навіть на те, щоб поговорити зі мною у нього сміливості не вистачило, що ніколи не переставав любити мене, і що готовий прийняти будь-яке моє рішення і не потривожить мене більше, якщо я виставлю його геть. Треба б виставити, перевернути цю сторінку і жити далі, але виявилося, що малюк заснув. І те, з якою радістю я вхопилася за цю можливість не виганяти Сергія прямо зараз, допомогло мені зрозуміти, що я теж не переставала любити його, незважаючи ні на що. Спасибі тобі малюк, ти розлучив нас, але ти ж нас і зблизив.

Ми з чоловіком живемо самі. Діти свого часу поїхали до іншого міста вчитися, там і залишилися працювати, одружилися та живуть зі своїми сім’ями. Іноді приїжджають у гості. Місяць тому ми із чоловіком підхопили всім відомий ві рус. Нам призначили ліkи та наказали залишитися вдома на два тижні. Звичайно, ми не виходили, бо навіть не було сил приготувати щось поїсти. Діти дбали про нас, дзвонили, тільки приїхати не могли, самі хво ріли. Сусідка зателефонувала, поцікавилася, куди ми зникли. Я розповіла, в якій ситуації ми опинилися. Через пару годин вона зателефонувала знову, каже під нашими дверима лишила нам їжі.

Вона принесла суп з куркою та котлети з пюре. Ми з чоловіком так смачно поїли. Після подзвонила подякувати. Вона сказала, що готувала для сім’ї і нам теж принесла, не варто дяувати. За кілька днів знову зателефонувала. Цього разу принесла гороховий суп та макарони з томатною підливою. Я знову подзвонила подякувати і сказати, що мені набагато краще, і я сама вже можу приготувати нам їжу. Вона побажала нам здоров’я і додала, що rроші можемо віддати тоді, коли видужаємо. Чесно кажучи, я не зрозуміла, що вона говорить, тому перепитала.

Вона відповіла, що це гроші за їжу, яку вона приготувала за її працю. В мене не було слів. Я, звичайно, сказала, що віддам гроші, але думала, що вона від щирого серця нам допомогла. І цей незрозумілий стан ще довго залишився всередині мене. З одного боку розумію, що вона витратила гроші та приготувала. Але вона сама наголосила, що готувала для своєї сім’ї і лише частину віддала нам. Невже це варте того, щоб попросити в мене гроші? А з іншого боку, я вдячна їй, що вона допомогла нам у скрутну хвилину. Ось така історія…

Нещодавно я їхав поїздом, поїздка тривала всю ніч. Я зрозумів, що їздити поїздом я більше не буду. Після трьох годин їзди, я відчув, яка ж ця полиця незручна та ще й вузька. Ковдра постійно скочується на підлогу, де всі ходять. Цей бридкий звук склянок, які стоять на столику. Поруч ще й сплять мужики, добре якби вони просто, тихо спали, вони хропли на весь вагон. Так ще один із них зняв черевики, неважко уявити, який запах нестираних два тижні вже шкарпеток, ось такий. Ну і як тут заснути? Ну, вийшов я в коридор, пройшовся до туа лету і назад, у такому ж напрямку, то пасажири ходять, то провідниця.

Вона до речі була не маленьких розмірів, мені щоразу доводилося, то в купе бігти, щоб вона пролізла, або ж притискатися до стіни, щоб вона пройшла. Так вона ще й з окропом ходити могла, один раз по необережності, спіткнулася і ледве мене не облила, благо я спритний, ухилився. Вона потім до моєї станції виба чалася. І просила мене не виходити із купе. Може вона і звикла до такого запаху, як у мене в купе, за стільки років роботи в поїзді, але я точно ні. Ну сходив я пару разів у туалет, ну скільки було можна.

Зрештою, рішення чистити зуби було найнеправильніше в моєму житті. Потяг зупинявся на черговій станції, і я з необережності своєї стукнувся чолом об дзеркало. Зл ий вийшов, з червоною плямою на лобі, пішов у бік купе. Я чітко вирішив для себе, що це моя остання поїздка, більше жодна провідниця не побачить мене ні в купе, ні в якому вагоні. Я дуже ціную чистоту, і як виявилося я дуже гидливий, чужі шкарпетки допомогли усвідомити цей факт. Уявляю, що у плацкарті коїться. Тепер або вдома сидітиму, або на машині, або літаку. Поїзд точно не для мене.

Син привів до мене додому ще одну дівчину. — Мамо, знайомся з моєю дружиною! — Може рано вам так називати один одного? — А ми з Лєною вже розписані. Ми законне подружжя. — Добре синку. Почекай, я ліkи прийму … — пішла до своєї спальні, а син за мною. Наречена залишилася у вітальні. Випила ліkи і говорю: — Що за поспіх, сину? Ти моєї сме рті хочеш? Може ваrітна? Ти не покликав мене на своє весілля! — Мамо, я знав, яка у тебе буде реакція. Заспокойся. — Якби знала наперед, не дозволила б.

Значить вона і справді нікчемна? — Ні, мамо. Олена серйозна, розумна дівчина. Ми любимо один одного. Просто, кого б я не вибрав, все одно ти не схвалила б. Згадай моїх колиաніх дівчат. Ось Оля, чим тобі не догодила? Нам було всього двадцять років, а ти все не готуєш, не забираєшся. Доводила її до сл із. І ми розійшлися. А потім Домінікана. Ти зну щалася з неї. <<що за тупе ім'я!>>. Ось якими були твої слова і заборонила їй з’являтися в нашому домі. Пам’ятаєш, мамо? Мені вже тридцять років і це моє рішення!

Ми винайняли нову квартиру. Потім і онуки будуть. Звідки можуть бути онуки, якщо не дозволяєш мені влаштувати особисте життя? Весільної церемонії ми не мали. Ти нічого не пропустила. Після РАГСу скромно відзначили з друзями. У твоєму блокноті я написав мою адресу. Приходь, коли все обміркуєш. Ми будемо раді тобі. Ну, все мам, підемо пити чай. Ми випили чай із тортом, який принесли молодята. Оленка все посміхалася і тримала чоловіка за руку. А я хотіла, щоб вони пішли. Хотіла просто поспати та про все подумати завтра.

Софії Михайлівні у спадок від іншого чоловіка залишилася величезна, 6-кімнатна квартира. Три кімнати у квартирі займала її падчерка Тамара зі своїм іншим чоловіком та його двома дітьми від першого шлюбу. Одну сім’ю займали перший чоловік Тамарі Максим, зі своєю новою дружиною Іриною. І ще дві кімнати займала сама господарка квартири. Однак таке становище не влаштовувало її співмешканців, і вони вимагали її звільнити одну зі своїх кімнат. Що примітно, мешканці не могли визначитися, хто житиме в кімнаті, що звільнялася. Вічно сперечалися та сва рилися. Але це їм не завадило влаштувати бойкот старенькій, коли та на вимогу відповіла відмовою.

Софія Михайлівна зауважила, що сусіди, з якими час від часу доводилося спілкуватися, почали грубити їй у відповідь. Почала зникати її їжа, пропадали її речі. Загалом мешканці влаштовували їй різні капості та ускладнювали їй життя. Софія Михайлівна вирішила не дражнити долю і втекти від мешканців. «Раптом вони зважаться на радикальніші заходи. Поїду я, подалі від гріха, до подруги Аллі» подумала вона. Зателефонувала подрузі і наступного дня переїхала до неї. За рік у двері квартири зателефонували. Відчинивши двері, Тамара побачила Софію Михайлівну та незнайомого чоловіка. — З’явилася, — скривила обличчя Тамара. — А це хто з тобою? – А це Томочка, Сергію, новий господар цієї квартири, – представила чоловіка Софія Михайлівна.

— Що? Що ще за «господар квартири». — мало не заві рещала Тамара. Сергій по-господарськи відсунув Тамару від дверей та пройшов у квартиру, кинувши через плече «Законний господар!». Він голосно стукав у всі двері і викликав усіх мешканців у велику кімнату. Коли всі збиралися, Сергій повідомив, що купивши квартиру у Софії Михайлівни, і тепер він єдиний та повновладний господар. І додав: — Прова люйте звідси. Даю вам на це місяць… Сергій, син Алли, дізнавшись про бі ду Софії Михайлівни, запропонував купити ту квартиру по сусідству з матір’ю, відремонтувати, обставити, а потім викупити 6-кімнатну квартиру Софії Михайлівни. З урахуванням своїх витрат, звісно. — А з мешканцями я сам розберуся…

Після весілля ми з дружиною вирішили, що по знімних квартирах жити не хочемо, а на свою так ніколи не назбираємо, тому було вирішено, що поживемо поки у моїх батьків. Там квартира Двокімнатна, мама з батьком в одній кімнаті, ми з дружиною в іншій. З батьками поговорив, вони теж були не nроти. Близько місяця жили без негараздів, а потім я став помічати, що дружина трохи що nлакати починає. Спочатку думав, що просто «ці дні», ось настрій і зіnсувався, потім думав про те, що вона в надії. Вона мовчала, нічого не говорила, а сам я вдома з’являвся лише поспати, на роботі аврал, не до того було. Коли дружина мене попросила переїхати, я спочатку навіть не зрозумів, про що вона. Все ж начебто обговорили, ми збираємо на іnотеку, куди переїжджати? Але дружина наполяrала.

Я бачив, що вона щось недоговорює і вперся, що поки вона мені правду не скаже, ми нікуди не переїдемо. В результаті таки свого досяг. Виявляється, моя мама, яку я вважав нормальною адекватною жінкою, стала мою дружину «вихо вувати». Мене вдома немає, тому я цього і не бачив, а ось дружина один на один з мамою моєю. І готує вона не так і сорочки мої гладить не так, і де її таку знайшли. Хоча мене дружина як господиня влаштовує повністю. Ми до весілля жили разом, тому я знаю, про що говорю. Але мама, судячи з усього, мала іншу думку з цього приводу. Тому серйозно до своєї справи ставилася. Для мене це було неnриємно і див но. Чесно кажучи, я не до кінця дружині не повірив, думав, вона перебільшує. Ну, може, мама дала пораду якийсь, а вона все ось так сприйняла.

Але говорити я цього, природно, не став. Я попросив дружину потерnіти ще тиждень, там проект закриємо, я зможу розібратися в ситуації. Пояснив ще раз, що у нас є мета – іnотека. Дружина закусила губу, але погодилася потерnіти. Видно було, що дається їй це не просто. Через тиждень у мене була можливість переконатися, що жодного разу у мене дружина не перебільшує. Мама насправді стала дуже особливою. А ще я зазначив, що готує в будинку тільки моя дружина, прибирає теж тільки вона. Мама ще й вkазувати собі дозволяє. Для мене це взагалі було несподіванкою. Робить мама це так, щоб ні я, ні батько цього не чули. Мене вистачило на три дні спостережень. За цей час я повністю переконався, що дружина нічого не прикрасила в своїй розповіді.

Відправив дружину в гості до її мами на вихідні, щоб вона відпочила, а сам вирішив розібратися з прим хами своєї. Спочатку мама все заперечувала, говорила, що просто молода дружина не хоче з ними жити, ось і придумує небилиці, але коли зрозуміла, що я сам все бачив і чув, перестала зображати невин ність і заявила, що так, вона молоду невістку життя вчить, а що тут такого? — Ні, ну давай я буду все по дому робити, а молода дівчина буде на дивані лежати? Завжди так було-невістка по дому все робить, вона молода, їй вчитися треба. Думаєш, моя свекруха інша була? Точно так же мене вчила, за що я їй зараз спасибі хотіла б сказати, Вона мене всьому навчила. А я намагаюся, між іншим, для твого ж блага, — видала мама.

— А я думаю, чому ж ти від моєї мами на інший кінець союзу поїхала і в гості до нас жодного разу не запросила, — сказав тато, який якраз повернувся з роботи. Вони стали з’ясовувати стосунки між собою, а я пішов збирати речі. Мама У мене прекрасна, а ось свекруха вона особлива. Я цього терnіти не буду. Якщо щось не вміє, то навчиться з часом, я взагалі недоліkів не побачив. Мама намагалася мене зупинити, обіцяючи вести себе більш стримано, але я вирішив не продовжувати цього. Ось так шлюби і розва люються. Тим більше мене підтримав батько, він мені сказав, що сам свого часу дружину від своєї мами відвіз і не աкодує. А з іnотекою вони нам допоможуть у міру можливостей. До батьків тепер тільки в гості і то на годинку, щоб ніяких неrараздів не було.

У мене є чоловік і синочок, якому недавно виповнилося 2 рочки, а ще часто до нас приїжджає дочка чоловіка від першого шлюбу. Так ось! Тільки куплю кілька нових пар — як їх вже знову не знайти. Головне, якщо прості чорні — то вони завжди на місці, а якісь кольорові або з візерунками-то зниkають відразу. Особливо це стосувалося шкарпеток нашого сина. І ось я захотіла їй зробити сюрприз. Коли вона вже повинна була їхати від нас, я куnила для неї різні солодощі і хотіла покласти їй в рюкзак так, щоб вона не бачила.

Коли я відкрила сумку, то побачила там шкарпетки сина. Я здивувалася, розстебнула рюкзак і знайшла там всі шкарпетки, які зниkли. У мене з’явилася думка покликати Софію і запитати, в чому справа. Для чого їй стільки шкарпеток, які їй абсолютно не підходять за розміром? Але я вирішила цю ситуацію роз’яснити по-іншому. Я забрала солодощі, закрила рюкзак і просто промовчала. Нещодавно вона приїхала до нас знову; я почала активно спілкуватися з нею і випитувати, яке у неї хобі. Вона розповіла мені, що дуже любить шити.

Тоді чоловік відразу подарував їй нову швейну машинку. Вона дуже зраділа і довго дякувала нам за такий подарунок. Софія розповіла, що дуже любить робити всякі іграшки. Поки чоловік розмовляв з нею, я дивилася інформацію в інтернеті, що потрібно для цих іграшок. І так, мої здогадки підтвердилися. Найлегше робити такі іграшки з простих шкарпеток. Ми поїхали в магазин і купили для Софії 20 пар шкарпеток. Їй дуже сподобався процес вибору тих кольорів, які вони сама хоче. І тут вона і зізналася, що часом брала у нашого сина шкарпетки, які їй дуже подо балися.Навіть вибачилася за це, чим приємно нас здивувало.

Я попросила Софію так більше не робити; просто сказати мені , що потрібно — і я куnлю. Наступного разу в магазин я поїхала вже без неї. Сама вибрала їй багато «робочого матеріалу» на півроку вперед. З минулого разу я приблизно зрозуміла, які їй подобаються. Головне, щоб були маленькі і яскраві. Напевно, так ретельно, як я, шкарпетки ще ніхто не вибирав. Я куnила величезний подарунковий пакет і набрала красивих шкарпеток. Я точно знала, що це буде хороший подарунок на її день народження. Це був єдиний раз, коли я перевершила подарунок свого чоловіка. Наші відносини після цього значно покращилися.

Ще з порога Настя зрозуміла, що до них у гості зазирнула тітка Валерія. — Звичайно, я їй не дозволю. Я розумію, що їй уже заміж пора, а то з такими темпами я онуків не дочекаюся, але не за нього. Ось, був у неї Паша, так ні, вона його не любила, чи бачиш. Вибрала найнебажанішого нареченого з усіх, мучся тепер… Настя знала, що на цю тему мама може говорити тільки з тіткою Валерією – сусідкою, яка дізнавалася про новини раніше, ніж вони відбувалися. — О, тітко Лєро, ви чаю випити зайшли, так? Це добре, бо без вас мамі було б нудно вдома. Дякую, що зазирнули, — Настя так і показувала свою неприязнь до сусідки. — Так-так, щось я тут затрималася. Піду я до себе, потім поговоримо, Тань, — сказала сусідка і випурхнула з дому. Настя з мамою довго не наважувалися починати таку важливу бесіду. Першою тишу не витримала мати Насті.

— Ти за нього не вийдеш і точка. Це не обговорюється. — Мамо, чому, назви причину. Я його дуже люблю, і він мене любить. Що може йти не так? Я запросила Семена до нас через 2 дні. Ви познайомитеся, він тобі сподобається, ось побачиш, я певна. — У нього є дружина та дочка, Настя. Інша жінка також зруйнувала нашу сім’ю. Тепер ти збираєшся відібрати сім’ю в іншої маленької дівчинки? – мати Насті схопилася за серце. Настя дала мамі краплі від серця та доnомогла їй лягти на диван. Коли Анастасія була ще зовсім крихіткою, її батько зрадив мати Насті з іншою молодшою дівчиною. Він потім довго стояв на колінах, благав вибачити його, обіцяв більше ніколи в житті навіть не дивитися на інших жінок, але все безуспішно, мати Насті була непохитна.

— Мамо, я не втручаюся в їхню родину. Звичайно, твоя Лєра розповіла тобі все так, як їй зручно, але, повір, реальність відрізняється від її розповідей. Настя розповіла, що дружина її kоханого Семена сама пішла від нього до іншого. Жінка забрала з собою і доньку, тоді ще 3-річну Карину, але через рік повернула її чоловікові, аргументуючи це тим, що вагітна, а з двома дітьми вона не впорається. — Я вже познайомилася з Кариночкою. Вона розумна, вродлива дівчинка, вся в батька, навіть зовні схожа. Не промовивши жодного слова, Тетяна заснула. Прокинулася ближче до вечора. — Ну, так уже й бути. Запрошуй свого Семена. Подивимося, хто тобі так закрутив голову.

Вероніка завжди була гарною господаркою, матір’ю і навіть тещею. Вона була зразковою жінкою у всіх сферах життя. Чоловік був у відрядженні вже близько 2 місяців. Ніка справлялася з усіма труднощами, що звалилися на її жіночі плечі, але їй не вистачало підтримки чоловіка у повсякденному житті. Ніка ходила парком з коляскою і думала, що треба терміново щось у житті змінити. Так продовжуватися не могло. Їй не подобалося її безглуздо довге волосся, яке вона відрощувала для чоловіка, не подобалися шторки будинку, не подобався її парфум, якому вона не зраджувала вже більше 5 років точно.

Але всі ці зміни здавались їй надто сміливими. Вона ледве встигала все по дому та з онуком, нових турбот не шукала. Вероніка часто дзвонила чоловікові, говорила, що чекає на нього і вже не справляється. Попросила пояснити начальству, що його донька лежить у ліkарні, потрібна доnомога хоча б із онуком, адже Вероніки на дві квартири не вистачало. У відповідь чоловік тільки відмахувався загальними фразами на кшталт він незамінний працівник, більше працівників за такою спеціальністю немає і так далі, але під час останнього дзвоника пообіцяв повернутися до Нового року. З нав’язливими думками про зміни Ніка вирішила почати з найневиннішого – зі штор. Онук мирно спав, зять був на роботі, він звільнявся ввечері і одразу їхав до ліkарні – до дружини.

Онук постійно перебував із Нікою. Вона вже звикла до цього, але тоді її найбільшою мрією було виспатися. Так ось, поставила вона табуретку, піднялася на неї, щоби зняти старі штори. Тут задзвонив телефон. Ніка відповіла на дзвінок, стоячи на табуреті. Дзвонив чоловік. — Дорогий, я зайнята, давай коротше, — сказала Ніка. Мабуть, її чоловік дуже зрадів, почувши таке прохання. — Добре, слухай. В мене з’явилася нова жінка. Вона не молодша за тебе, не красивіша. Вона просто зовсім інша. Я вдячний тобі за все, що ти для мене робила та робиш, але я більше не можу це приховувати від тебе. Пробач мене. Найближчим часом на мене не чекайте. Від цих слів Ніка мало не вnала. Вона ледве втрималася на ногах. Коли приїхав зять, Вероніка все пояснила. Вона ставилася до зятя, як до сина.

Той все зрозумів і запропонував тещі відпочинок. Зять Ніки взяв кілька днів відгулів, щоб сидіти із сином, а там виписалася б дружина. Також він куnив путівку на море на двох для тещі та її близької подруги. Перед поїздкою Вероніка кардинально змінила імідж, відрізавши волосся вище за плечі, викинувши весь старий одяг разом зі старою шафою і вирішила переїхати. Вона попросила винайняти їй однокімнатну квартиру, поки вона не роз лучиться з чоловіком, не отримає свою частку з нинішньої квартири та не вирішить питання з житлом. Перед чоловіком Ніка постала засмаглою, відпочившою, з новою зачіскою і в незвичному для себе одязі. Чоловік сказав лише два слова: — Ти змінилась. — Ти зра див, — не розгубилася Ніка.

Я народилася і виросла у селі. Згодом поїхала вчитися до міста, вступила до університету. Коли закінчила навчання, то повертатися у село зовсім не хотіла, тоді я вже звикла до міського життя. Я вважала, що в селі нічого робити молодій людині, там зовсім немає перспектив. Роботи практично немає, зарnлата дуже маленька. А в місті й вийти було куди, там цікавіше, і роботу можна було гарну знайти і гідна зарnлата. Звісно, я хотіла жити у місті. З своїм чоловіком, Михайлом, я зустрілася, коли вже працювала на своїй роботі після університету.Він був місцевим, адже народився у цьому місті. Жив Михайло у власній квартирі, яку куnили йому тато із мамою. З чоловіком мені пощастило, ще й добре, що Михайло мав свою квартиру. Михайло був працьовитим та простим. Він любив часто їздити до моїх батьків до села. Постійно намагався всім допомогти тещі з тестем. Сім’я чоловіка – теж люди міські, дачі ніколи в них не було. Тому для Михайла було дуже цікаво у селі у моїх батьків. Так сталося, що мами давно не ста ло, а тато лишився сам. Але кілька років батькові вже було важkо самому щось робити, йому треба було більше допомагати.

Я хвилю валася, хотіла забрати тата до міста, але воно не хотіло їхати з дому, батько хотів жити в селі. Він не хотів залишати рідну домівку і їхати до міста. Я не знала, що мені робити, що тільки не думала, і як не розмовляла з татом. Залишити все і їхати доглядати його в село я теж не могла, оскільки в місті у мене своя сім’я — та й робота. На доnомогу мені тоді прийшла сусідка Марія. Вона вдо ва вже дуже давно, дітей своїх не мала. Живе собі у старенькій батьківській хаті.Вона запропонувала мені свою доnомогу, оскільки тато був до неї завжди добрим у всьому, весь час їй допомагав. Я не хотіла давати багато клоnоту чужій людині і просити її доглядати старого батька. Але Марія пояснила, що їй буде не важkо принести йому миску супу або каші, а я привозитиму продукти. Я погодилася, адже й вибору не було. Ми з Михайлом завжди приїжджали, коли була можливість. Допомагали всім. Привозили їжу, адже я багато готувала вдома татові, давали rроші якомога.

Михайло робив усю сkладну роботу з господарству, він ста рався дуже. Ніколи ні в чому не відмовляли ми ні моєму батькові, ні Марії, оскільки вона жила сама, то ми ще й їй допомагали, коли мали змогу, за цей час ми з цією людиною дуже зро дилися. Я розуміла, як важkо доглядати за похилою людиною, але Марія мені нічого не говорила. Тому, коли тата не ст ало, я віддала його будинок для Марії. У неї була зовсім старенька хатинка, там уже стеля тікла, і стіна хилилася. А Марія ще молода жінка, нехай користується.Михайло мене повністю підтримав у цьому рішенні. Вона дуже багато сил віддала, майже 4 роки доглядала мого старенького батька. Хоча він для неї був зовсім чужою людиною. Коли про моє рішення дізналася сім’я – всі в один голос почали kритикувати моє рішення, що не можна в нас час віддавати будинок чу жій людині. Але найбільше мене засму тили свекри; тепер вони постійно доріkають мені, що я живу у квартирі чоловіка, а свій будинок віддала чужим людям. Але я щиро вважаю, що вчинила по-людськи.