Дочка навіть не хотіла помахати рукою, яка їде в поїзді матері. Ось чому

0
118

Знайшовши своє купе та розташувавшись там, Олена подивилася у вікно. Ті, хто проводжав на пероні, посміхалися, махали руками і щось кричали, усім, крім неї. Батько стояв похмурий, мати nлакала і намагалася змусити Юлю помахати матері, але дочка не хотіла цього робити. Щоби підняти собі настрій, Олена теж помахала рукою комусь неіснуючому. Потяг рушив, люди на пероні потихеньку розійшлися і лише якийсь хлопець усе біг за поїздом і відчайдушно махав дівчині в сусідньому вагоні. Це нагадало Олені, про те, як колись ось її проводжав однокурсник, а коли дізнався про її ваrітність, просто випарувався. Добре, хоч батьки її підтримали… Звичайно, сподобатися їм це не могло, але батьківське кохання виявилося сильнішим. Через рік академічної відпустки Олена повернулася до інституту, а донька залишилася батьками.

Спочатку вона часто приїжджала, на всі свята, на дні народження. Але після закінчення навчання Олена влаштувалася на роботу, приїжджати стала все рідше і рідше, а потім і зовсім раз на рік. На службі справи йшли добре, Олена повільно, але вірно, піднімалася кар’єрними сходами, акуратно посилала rроші батькам, приїжджала завжди з подарунками. Все, здавалося б, добре, але не цього разу. На цей раз Юля поводилася з нею демонстративно байдуже, навіть брут ально. Дванадцять років, це вже перехідний вік чи ще ні? Раніше усі nроблеми вирішувалися легко – подарунками. Цього разу вона навіть із подарунком не вгадала, та й не в подарунку справа. Гаразд тата немає, з цим дитина змирилася, але заочна мама – це вже занадто. Як же бути?

Про те, щоб перевезти сім’ю до Санкт-Петербурга і мови не може бути. Батьків такий варіант не влаштовував. Хоч віддати Юлю їм було б теж важко, але з цим вони змирилися б, якби не сама Юля. Донька категорично не погодилася на переїзд. Що ж робити? Адже не можна просто взяти і кинути роботу зараз, коли їй вже стали довіряти самостійно вести переговори. Намагалася почитати, але думки в голові не давали їй зосередитися. Напруженість останніх десяти днів вирвалася назовні у вигляді сл із. Разом із сльозами прийшло рішення. Не можна проміняти доньку на кар’єру. Зійшовши на першій станції, Олена поїхала назад. Ні батькам, ні Юлі не треба було нічого пояснювати. Вони зрозуміли без слів.