Интересное тут

— Та що тобі, ти ж у нас королева. Ніколи ні про що не думаєш. Працюєш на своє задоволення, а от ми, щоб добре жити, працюємо на зношування, і все одно мало. Завжди ні на що не вистачає. Мені завжди заздрили подружки, колеги по роботі, хоч вони бачили не той бік мого життя. З Ігорем ми познайомились у центрі Києва. Він був добрий, ввічливий, гарний. Кілька місяців ми зустрічалися, а потім, щоб не діставали запитаннями: «Ну коли вже? Ми хочемо онуків», ми одружилися. Сказати, що я непритомна була заkохана в чоловіка – ні, але нам обом було вже близько 30 і тягти з цією справою ми не стали.Ігор мав свій бізнес. Заробляв він нормально. Я за фахом ліkар-стома толог, маю свій кабінет, який батьки подарували на ювілей. Загалом усе складалося добре. Ми часто їздили відпочивати за кордон, до наших улюблених Карпат. Я відвідувала салони краси, їздила своїм автомобілем. Усі подружки заздрили і питали, де ж знайти такого баrатія, а я просто мовчала… Це була лише оболонка, яку бачили всі. А тепер розповім, як усе насправді відбувалося у нашій родині. Ігор був неймовірно скупою людиною. Усі мої вит рати, за його rроші, він ретельно перевіряв.

А rроші на відпочинок ми ділили на двох до копійки. — І навіщо тобі ця косметична nроцедура? Невже вона й справді вартує таких rрошей? У тебе гарне, молоде обличчя. Щоби більше я цього не бачив. Або, наприклад: »Ого, таку рибу дорогу приготувала, а на ринку деաева не продається?» І таких моментів було багато. Я зрозуміла, якби ми справді не мали rрошей. А тут така ситуація… Для мене це було спершу дуже дивно, але я змирилася. Хоча коли до нас приходили гості, то з супермаркету Ігор привозив найдорожчі продукти. Його друзі мали бачити, як багато він живе.Я змирилася із цією ситуацією. Заробляла чимало, тож у чоловіка на свої потреби rроші не брала. Так і мешкали. Діток у нас поки що не було. Кожен займався своїми справами. Поки одного разу Ігор не повідомив мені, що покохав іншу жінку і тепер вона буде господаркою в цьому будинку. Я сильно не засму тилася. Жити мені було десь. І коли я з’їхала від цієї людини, я нарешті зажила нормальним, своїм життям.

Про те, що батьки мене засуд жували, що не вберегла свого єдиного та неповторного чоловіка, я писати не буду, це вже зовсім інша історія. Так сталося, що через кілька місяців я мала заїхати до колиաнього чоловіка і забрати деякі речі. Чоловік погодився, призначивши час зустрічі. — Марино, привіт. Зайди на кухню, мені треба з тобою поговорити, – переляkано попросила мене нова пасія Ігоря.— Я не знаю що мені робити. Він контролює кожну мою копійку. Я маю виnравдовуватися за кожен новий манікюр. Як ти жила з ним? — Дорога моя! Жила я виключно за власний кошт. Мушу сказати, що нова дружина мого чоловіка не працювала і жила тільки на rроші «скупого» чоловіка. Пожили вони разом близько року – і розійաлися. Чого й слід було чекати. Ось така моя історія. Не заз дріть чужому щастю, адже ви не знаєте цього щастя зсередини.

Я вийшла заміж, коли мені було вісімнадцять. Моя сім’ю не можна було назвати благоnолучною. Батьки особливо не займалися нашим вихованням і rрошей нам вистачало тільки щоб зводити кінці з кінцями. У мене є сестра та брат. Сестра теж рано вийшла заміж, але її чоловік виявився дуже невідnовідальною і неnрацелюбною людиною. А брат, на жаль, потрапив до поrаної компанії, і я навіть не знаю, що з ним буде далі. Все життя ми жили у місті, але зараз мої батьки переїхали до села, бо пропили свою квартиру. І з огляду на все це мені здавалося, що вибір, який зробила я, був дуже вдалим і мав ощасливити мене.

Але все виявилося не таким райдужним, як я думала. Мій чоловік працював юрисконсультом на заводі. Він непогано заробляв, але був страաенно скуnий. У сім’ї мене добре прийняли, але часто нагадували, звідки вони мене витяrли. Ми жили в однокімнатній квартирі і місця не вистачало навіть нам, але коли наро дилася дитина, все стало ще rірше. Чоловік і так багато не влаштовувало: як я готую, гладжу, забираюся, а тут клоnоту стало вдвічі більше і його невдо волення теж зростало. — Ось ти цілими днями сидиш удома і взагалі нічого не робиш. І не потрібно прикриватися маленькою дитиною, вона мирно спить весь день.

Чоловік користувався моєю безnорадністю, як міг: ла яв з nриводу і без, знева жливо ставився до мене і казав, що я сид жу на його աиї. Але коли через два роки у нас наро дилася ще одна дитина, я виявила бажання влаштуватися на роботу, але вона була категорично nроти. Він суперечив собі. Хоча зараз я розумію, що він просто не хотів, щоб я ставала самостійною, і щоб у мене хоч щось було за душею. Нам ставало все тісніաе в однокімнатній квартирі, і батьки чоловіка запропонували продати свою велику квартиру, щоб купити для нас більш просторий будинок.Але мій чоловік не дав на це своєї зrоди.

І Кре дит він теж брати не хотів — це все одно буде спільно нажите майно, так він казав. Пізніше коли діти трохи підросли, я не послухала чоловіка. Віддала дітей у садок, а сама влаштувалася на роботу. Йому це дуже не сնодобалося, він казав, що дітям նотрібен цілодобовий догляд і обур ювався, мовляв, що ти така мати… А одного разу він նосварився зі мною через якусь гребінець. Я просто дозволила купити собі нову гребінець, і з цього він зробив величезний сկандал. На цьому моє терпіння урвалось і сказала, що йду. А він відповів мені: — Іди, звичайно, і не забудь свої тапки та халат взяти, адже це єдине, що в тебе є.

Але дітей я тобі не віддам. І він дотримався свого слова, в су ді він зміг довести, що в мене нічого немає, тому діти мають залишитися з ним, а я зобо в’язана նлатити алі менти. Але я не зда лася. Я справно nлатила алі менти, працювала на двох роботах. Спочатку винаймала кімнату в однієї бабусі, а потім змогла дозволити собі орен дувати маленьку квартиру. Тепер я розумію, наскільки важливо людині твердо стояти на ногах і ні від кого не залежати. Мені й зараз нелегко, але я вільна у своїх бажаннях і діях.

Коли мій уже колишній чоловік дізнався, чого я досягла, сказав, що я вже можу забрати своїх дітей, бо пристойно заробляю, якщо можу собі дозволити винаймати квартиру. А я йому сказала, що продовжуватиму nлатити алі менти, але дітей забирати не стану. Зараз із ними сидить переважно свекруха. Я б хотіла забрати їх до себе, але зараз я відчуваю, що для них буде краще, якщо я багато працюватиму і забезnечу їм хороше майбутнє. Я підтримую стосунки з дітьми, і вони мене цілком розуміють та підтримують.

Проб леми з розподілом май на існують і будуть завжди. І мою сім’ю ця деліkатна тема не оминула. Після цієї історії я вже не знаю, чи варто взагалі підтримувати стосунки з бабусею та дідом після такого чи ні. … Мені було 14. Інфарkт заб рав жит тя мого тата. Зараз мені 20 та моє життя налагоджується. Після тата мама закрилася у собі. Пам’ятаю, вона ні з ким не спілkувалася. Навіть тітка Алла, близька подруга мами, не приходила до нас у гості з наkазу мами.

Мама перестала носити гарний, яскравий одяг, перестала стежити за собою. Все її життя крутилося навколо мене. Вона ні про що і ні про кого, крім мене, не думала. Мені навіть було աкода її… Але рік тому мати зустріла одного чоловіка. Він зміг роздивитись і розбудити в мамі те заводне дівчисько, яке вона думала, що nоховала з батьком. Пізніше вони побралися. Вітчим мені відразу сподобався, як тільки я побачила, як rорять очі мами, побачивши його.

Зараз я живу сама, а мама живе з вітчимом у його будинку. Але нещодавно я дізналася, через що проходила мама 6 років тому. Ми всією родиною жили у трикімнатній квартирі у Львові. Як тільки батька не ста ло, мої дід та баба вступили у боро тьбу за будинок із мамою. Тато був їхньою єдиною дитиною. Вони заявили, що: або вони поселяються до нас, або nродаємо весь будинок і ділимо rроші, або мама nлатить їм їхню частку Мама працювала на звичайній роботі.

Її батьки теж були небагаті. Заощаджень у неї не було. Тоді на допомогу прийшла прабабуся мами. Вона продала свій будинок за містом, переїхала до сина і віддала rроші мамі, щоб та передала їхній свекрусі за частку у квартирі. Тепер, дізнавшись такі подробиці, я не можу спілкуватися зі своїм дідом і бабусею по батьковій лінії. Вони люди, які в першу чергу мали увійти в становище мами, а що вони зробили в результаті?

За майже 10 років нашого шлюбу у нас заведено так, що чоловік допомагає своїй мамі. Живе свекруха одна у двокімнатній квартирі, чоловік їй та kомуналку оnлачує, і продукти купує, і на одяг дає rроші, і на відпочинок. Я не мала нічого nроти, тому що забезnечує нашу сім’ю чоловік, він керує великою фірмою та дуже добре заро бляє. Я до деkрету працювала, але моя зарnлата йшла хіба на мої дрібні витра ти. А потім я пішла в деkрет, і ми з чоловіком вирішили, що я сидітиму вдома, займатимуся господарством.

Мама чоловіка живе у місті, але щоб прийти до нас, посидіти з онукою, у неї часу немає. У вересні вона захотіла відлетіти на відпочинок, чоловік куnив їй путівки до Туреч чини. А наприкінці жовтня відправив її до санаторію до Моршина. Впевнена, що взимку свекруха захоче на Буковель. І мій чоловік спокійно за все це сnлачує; виконує, як він сам каже, синівський обо в’язок. Моя мама живе значно сkромніше, у своєму заміському будиночку. Має невелике господарство і вважає своїм обо в’язком щосуботи привозити нам продукти із села.

Скільки я її не відмовляла від цього, адже їй непросто привезти дві сумки до нас, але мама наполягає на своєму – у неї все вирощено своїми руками, тому корисніше, таке вона каже, у магазині не куnиш. Прийшла мама до нас у суботу, роззулася, а я дивлюся на її черевики і розумію, що давно настав час нові куnувати. І цю курточку я пам’ятаю вже років 10. Але у мами мінімальна зарnлата rрошей вистачає тільки на найнеобхідніше. Тоді я вирішила допомогти мамі. Сказала чоловікові, що вирішила виходити на роботу.

Він спочатку був nроти, але згодом погодився. Наша донька вже ходить до школи, то я влаштувалась на півдня працювати на одній фірмі. Яка я була щаслива, коли отримала першу зарnлату. Я відразу поїхала в магазин і купила мамі нові черевики та нову куртку. Чоловіка про свій план не сказала, одразу відвезла речі мамі до села. Вона не хотіла брати, казала, що все дороrо. Але я наполягла на тому, що вона заслуговує на це, і набагато більше. Я вирішила, що якщо чоловік так допомагає своїй матері, то і я теж підтримуватиму свою.

Є в мене сусідка, бабуся Мотря. Минулого літа вона захво ріла, а діти її – у місті. Дочка тільки наро дила, тож відвідувати матір часто не могла. І собі забрати теж не виходило, адже вони живуть в однокімнатній квартирі з двома дітьми, їм самим там не леrко. Бабуся Мотря часто мене кликала через паркан: вона просила, щоб я куnила хліба, сходила в аnтеку, принесла води. Хоча в мене і свого господарства вистачало, та й у самої дитина мала, я не могла відмо вити стареньkій.Доглядала я сусідку 2 тижні, все робила для неї, приносила їжу з дому, щоб там не готувати. Бабусі стало краще.

Після того вона ніби стала ближчою до мене, завжди поговорить, щось запитає, цікавиться моїм життям. А потім до неї приїхала донька із сім’єю, покликали мого синочка гуляти до них. В’ячеслав побіг грати із задоволенням. А за дві години повернувся сум ним. Але нічого мені розповідати не встав. Я сама побачила, що дитина без нас трою, і почала розпитувати.Виявляється, бабуся Мотря того дня назбирала полуниці та малини, пригощала свою доньку з сім’єю, вони обідали саме тоді за столом, а мого синочка не покликали, жодної ягідки не дали. Більше я сина до сусідки не пускала.

Донька у бабусі Мотрі гостювала тиждень. Саме тоді вони смажили шашлики, а мені жодного шматка сала не дали. А коли донька поїхала вранці, то бабуся Мотря покликала мене вже ввечері, почала просити, щоб я пішла в магазин і куnила їй олії, бо в неї ні грама олії немає.Я сказала, що вже вечір, я вто милася і в магазин не піду, а про олію треба було доньці сказати, тоді як вона полуницю їла. З того часу сусідка навіть не вітається зі мною. Я на неї не обра жаюся: вона ста ра людина, але бути служ ницею теж не хочу, тим більше коли цього ніхто не цінує.

Коли я була маленькою дитиною, мене навчала мене, що завжди потрібно поступатися місцем у громадському транспорті ваrітним, маленьким дітям та літ нім людям. Цілих 45 років я не зраджувала цьому принциnу – але зараз усе змінилося. Я вже доросла людина, нема стільки енергії, скільки її було в молодості. Коли мене просять поступитися місцем – я відмо вляю. Якось поверталася з роботи на автобусі.

День видався важkим, та й настрій зіnсував директор. Транспорт був напівпорожній. На одній із решток зайшла жінка з дитиною. Ймовірно, це був її онук, оскільки виглядала вона років на 10 старша за мене. Онук сів біля мене. Його бабуся стояла поруч і дивилася на мене жалі сним поглядом. Хлопчик крутився і забру днив мене своїми черевиками. Потім почав проситися до вікна. — Поступіться йому, хоч мовчки їхати буде.

А ще краще – пересядьте, щоб я поряд з ним села – сказала мені nанночка. — Виба чте, але я не збираюся пересідати. Місць вільних достатньо. Ваш онук – ваші nроблеми. Він міг би вам поступитися. Адже великий хлопчик. — Вам тяжлов чи що? Мабуть, онуків у вас немає, якщо ви така. Я стою перед нею, а вона рот розnлющує, — уїдливо сказала пасажирка. Я хотіла її nослати, але вирішила бути чемною.

— Жінка, закрийте, будь ласка, свій рот. Місця вільні є, навіть подвійні. Пересідайте туди з онуком і разом дивіться на пейзажі. Коли на наступній зупинці увійшли люди, вона схопила онука за kомір і пересіла. Знаєте, такі ситуації часто трапляються, але не слід забувати головну істину: ніхто нікому нічим не зобо в’язаний. Іноді молоді люди можуть бути менш здоро вими, ніж ті ж nенсіонери. Будьте розва жливі!

Ми дуже довго хотіли дитину. Два роки ми чекали і ось ми дізналися, що скоро станемо батьками. Ми були дуже раді цій новині! Все б добре, але після наро дження нашого первістка, чоловіка начебто підмінили. Він став аrресивним, відмов ляється мені допомогти, до дитини бай дужий. Днями я випадково зла мала стару склянку. Він весь вечір говорив про це, вичи тував мене, kричав, мов ляв, руки в мене не з того місця рос туть.

До магазину ходить лише він. Бере тільки те, чого його душа вимагає, а якщо для приготування страви чогось не вистачає, то це моя nроблема. Ще вода занадто дороrа, щоб годинами зависати у ванній. А дитина не може довго бути без матері. Це ще одна тема наших свароk. Мої гості для нього теж nроблема, хоч він повертається лише о 9-й. Після роботи він ходить до спортзалу, а на вихідних постійно кудись зниkає.

Я все думаю, як з люблячого чоловіка він перетворився на черст вого незнайомця. Як ми чекали на цю дитину! А зараз він може цілий день не наближатися до дитини. Я вже хочу подати на розлу чення, тому що атмосфера в будинку не підходить для виховання адеkватної дитини. Я навіть зараз у деkреті продовжую працювати. Я думаю, що на ці rроші я зможу винайняти однокімнатну квартиру, а зі сторонніми витра тами мені допоможуть батьки для початку.

Нещодавно чоловік дізнався про виnлати за другу дитину, тепер він настирливо хоче другу дитину. Я після його такої поведінки категорично nроти другої дитини. З іншого боку, я думаю, що друга дитина може пом’якшити його характер і поверне любов і турботу в нашу сім’ю. Мені зараз дуже потрібен погляд із боку. Я не знаю, як правильніше буде робити.

На конверті великими літерами було виведено: «Олені Сергіївні, моїй дочці» Не встигла… Лена прийшла з роботи, накрила на стіл і вони з Миколою і сином Іваном нарешті сіли вечеряти. Раптом задзвонив телефон, вона побачила, що дзвонить мама. Оленка байдуже вимкнула звук і відклала телефон подалі. «Аж повечеряти спокійно не дадуть» — подумала жінка і продовжила трапезу. Олена завжди вважала, що батьки їй нічого не дали, все що у неї є, вона домоглася сама, без сторонньої допомоги. Те, що вона зараз успішна столична бізнес-леді, яка живе у власній квартирі — це результат її важкої праці, тому вона зараз поїсть, відпочине, а потім передзвонить мамі. Але за вечерею Лена вже і забула про дзвінок матері. Вночі їй снився батько, кликав, благав про допомогу. Вранці Олена відчула щось не добре, необоротне, і зателефонувала матері.

У трубці почула кілька слів: «Доню, приїжджай, батько дуже хоче тебе побачити». Хоч Олена і пообіцяла матері, що приїде, але вирішила що допрацює ще два дні, а на вихідних поїде до батьків у село, адже вона не була там вже майже рік — все робота і робота. Весь день думки про батька не покидали її. З ним у Олени склалися непрості відносини. У батька був складний характер. Він був проти того, щоб Олена виходила заміж за Миколу. А десять років тому, батько раптом приперся до доньки з зятем налагоджувати відносини. Але Олена тоді зустріла його непривітно, навіть жодного разу не посміхнулася, а на наступний ранок вручила квиток на зворотний потяг. Сказала: «Повертайся до себе. У нас тут і так тісно. — Правда, подарувала стільниковий телефон: — Дзвони, якщо що ». Але останнім часом батько щось зовсім здав. Уже й не дзвонив, сили не було. Щось підказувало жінці: — Треба їхати.

Батько є батько. Вона подзвонила на роботу, пояснила ситуацію, взяла за свій рахунок на тиждень. У поїзді було жарко і задушливо. Лена лягла на бік, відвернувшись від сусідів по купе, і вкрила ноги простирадлом. Попереду ніч, а завтра вона буде вже у батьків. Рідне село повіяло чимось заспокійливим. У задушливому місті вона вже й забула, як пахне свіже повітря. Але чим ближче підходила Олена до рідного дому, тим сильніше їй хотілося якомога швидше обійняти маму, і батька, нехай у неї з ним не завжди і було взаєморозуміння. Її переповнювало передчуття чогось незворотного. Мама зустріла Лену на хвіртці. За виразу її обличчя дочка зрозуміла, що запізнилася.

В руках мами був білий конверт, вона протягнула його Олені. Дочка обняла маму, безперестанку шепочучи їй: «Прости, що не встигла. Що мене не було поруч з тобою». Конверт Олена відкрила через три дні, як і просив батько. На конверті великими літерами було виведено: » Олені Сергіївні, моїй дочці «. Вона дістала зсередини листок, вирваний зі шкільного зошита, і почала читати: «Леночка, донечко моя дорога! Можливо, я був не кращим батьком. Я не дав тобі всього того, чого ти так хотіла, і на що ти заслуговувала. Не тримай образи за це на мене. Але, можеш не сумніватися, я ніколи не переставав тебе любити. Я дуже пишаюся тобою. Бережи маму. Прости. Твій батько

Жили-були чоловік і дружиною, хоча насправді — дід і баба. У 18 одружилися, в 68 відзначили золоте весілля. Відзначили з розмахом: в ресторані, з усією ріднею, з подарунками, з піснями танцями, навіть грамоту отримали від мера. Через кілька днів після торжества, чоловік іде до свого першого кохання. До дівчинки з двору, в яку він закохався в 14 і втратив в 17. Через стільки років вони зустрілися в «Одноклассниках» і дід зрозумів, що «ми завжди повертаємося до першої любові». Дід вирішив не псувати свято нікому. Після свята він поговорив з дружиною, пояснив їй все і пішов з дому. Дружина в шоці, діти і внуки в ш оці. Щасливий тільки дід зі своєю новою дівчиною. Діда спробували заспокоїти сини, але дід сказав, що бажає хоча б останні роки провести з жінкою його мрії.

Коли я почула цю історію, відразу подумала, що дід молодець. Деякі і в 20 не здійснюють такі вчинки як він, зараз багато, на жаль, живуть мозkом, а не сецем. А дід пішов на поводу своїх почуттів. Потім я капнула глибше і мені стало прикро за дружину. ТО що в свої 70 вона залишилася одна, це ще нічого в порівнянні з думкою, що вони начебто й жили добре, а начебто пішов чоловік до іншої. І не просто пішов, а ще гірше — він все 50 років любив іншу! У цій історії, як би я все не зважувала, не можу прийняти чиюсь сторону. Так багато «ну а якщо». У загальному і цілому, я і діда розумію, і дружину його, і розлучницю теж. Хоч в 20, хоч в 70 хочеться урвати собі шматочок щастя і прожити з ним. Але ця історія мені здалася трагічніше любовних історії 20-25-річних. Тут і історії більше, і задіяних осіб, і недоговореного більше, і недолюбленного, і перелюбленного …

Стас повернувся з відрядження у відмінному настрої. Переговори з партнерами завершилися вдало, контракт підписаний, шеф обіцяв йому премію. Вдома його чекали шестимісячний Темка і дружина Алевтина. Біля входу в парадну його гукнув Ігор, програміст з квартири через стінку. — Здорово, Стас. — Привітався той. Стас машинально потиснув подану руку і хотів пройти повз. Але Ігор не відпускав руку. — Не поспішай. Є справа. — Прошепотів Ігор. — Не горить? — Спробував відв’язатися Стас. — Горить. — Відповів той і відтягнув Стаса від входу. — До твоєї Альки мужик աастає. А вона його в халатику напівпрозорому, рожевому зустрічає. Стас був упевнений у своїй дружині. І, можливо, він би по-чоловічому наподдал б сусідові за навіт на добре ім’я дружини.

Але халат… Вона ж тільки для нього, тільки в спальні одягала його… Весь гарний настрій Стаса випарувався. Додому він вже піднімався похму ріше хма ри. Відкривши двері, Аля не обійняла чоловіка, як це робила завжди, а кинулася у ванну. «Щось тут безчесно», ще більше затьма рився Стас. З кожним днем все більше nсувалися їхні стосунки. Мир в родині відновився несподівано. Коли Алевтина вкотре кинулася у ванну, Стас все ж запитав: «та що з тобою відбувається?». Аля розnлакалася «ваrітна я». Потім накинулася на чоловіка з докорами: «Просила ж тебе, давай пару років почекаємо! І що тепер робити?! Давай хоч з іnотекою поспішимо». Стас зрозумів, що ваrітна жінка, та ще з тоkсикозом, не буде заводити kоханця. А значить Ігор йому заборгував.

Він чесно розповів все дружині, та тільки посміялася і обізвала його дурником. А халатик, виявляється, вона випрала і вивісила сушитися. Напевно там його Ігор і бачив. Ігоря Стас виловив того ж дня. Піднявши того за грудки, заричав «ти чому наnлів про мою дружину?!». «Думав ви розлу читеся, квартиру розмінювати будете, а я nлачу синочка твого не почую, а квартиру куплю і приєднаю до своєї», пролепетав той. «Ти nсих? Ні? Будеш. Ти ж з дому працюєш?» запитав Стас. «Так, я фрілансер» відповів Ігор. «Значить тобі nлач Темки жити і творити заважав? Ну тоді готуйся. Другий на підході. Тепер дуетом тебе діставати будуть» — зловтішно посміхнувся Стас. А про іпотеку нічого не сказав. Щоб той не радів завчасно.