Интересное тут

Якщо ти сучасний чоловік, то напевно ти нормально заробляєш, після роботи приходиш додому і все… Як тільки ти приходиш додому, відразу повинен поїсти смачну вечерю, а потім дивитися телевізор. Чому тобі здається, що в будинку працюєш ти один? Дружина ж твоя працює так само, як і ти. Втомлюється стільки ж, скільки і ти. Коли ти приходиш додому, і там немає готової вечері, чому не хочеш встати і приготувати її сам? Дружина ж поки на роботі, ти не знаєш, що у неї майже немає вихідних?

Їй, може, теж приємно буде приходити додому і є смачна вечеря, яку готувала для неї кохана людина.Ти обра жаєшся на дружину, коли на двадцять третє лютого вона дарує тобі шкарпетки або піну для гоління. Тоді ти не ставиш собі питання, а що ж ти дарував їй на восьме березня? Може і не пам’ятаєш, але, швидше за все, нічого. Справжній мужик не повинен прибиратися вдома-ось, як ти думаєш. А ще, ти думаєш, що в прибиранні немає нічого складного. Варто один раз пробігтися по квартирі, і все. Все сяє. Дружина зробить, не nроблема.

Якщо узагальню, то ти не витрачаєш свої зароблені потом і kров’ю гроші на дружину.Взагалі, від слова зовсім, не допомагаєш дружині у домашніх справах. Готувати, звичайно ж, тобі не хочеться. Так навіщо ти потрібен їй? Вона ж сама добре заробляє. Тебе не буде вдома — та одні плюси. Готувати буде для себе, коли і що їй захочеться. У будинку зробить прибирання, коли вирішить, що потрібно. Можеш зібрати свої речі і валити назад в квартиру твоєї матері. Вона ж таким тебе виростила. Ось і йди до неї. І готувати буде для тебе, і прати, і прасувати. З дружини твоєї вистачить!

19 років тому мої батьки удо черили Олену. Точно причину не знаю, але Олена швидко влилася до нашої родини. Ми з братом прийняли її як рідну. До підліткового віку все йшло рівно, але потім щось трапилося, Олена пішла не тією дорогою. За кілька днів Олена змінилася до невпізнання. Вона заявила, що має кохання з якимсь хлопчиком з її компанії. Сестра часто ночувала не вдома і пропадала цілодобово. Батьки це схвалювали. Вони твердо вірили, що 14-річна дівчина просто обрала собі шлях: вона рано вийде заміж, а навчання у неї на другому плані, і це було нормально. Пізніше Олена зв’язалася із підозрілою компанією хлопців.

Вона стала дивно одягатися, фарбуватися та практично перестала з нами спілкуватися. Чого й слід було очікувати, Олена розлу чилася з «любов’ю всього свого життя». Ну а що думали батьки? Вона в такому юному віці так просто вибере нареченого? Коли батьки дізналися про це, у них з’явилася просто геніальна ідея: виrнати Олену на вулицю, адже вони, за їхніми словами, самі ви нні, обравши дитину з поrаними генами. Ми з братом довго вмовляли батьків відмовитись від цієї ідеї. Олена таки наша сестра. До того ж, якби не було моїх батьків, вона б отримала хоч кімнату якусь, а не опинилася б на вулиці, як це сталося зараз.

Виходить, мої батьки взяли на себе відповідальність за дівчинку, не впоралися з нею, зіnсували її поrаним вихованням і під приводом поганих генів позбавили її даху над головою. Цілих півроку у нас не було жодних новин про сестру. Ми щодня капали на мозок батьків, умовляючи їх взяти Олену назад, але вони зважилися на це лише через 7 місяців. Виявилося, Олена весь час жила зі своїм другом. Вона шукала собі роботу, але сама розуміла, що без освіти нормальної роботи було не знайти. Наразі минуло вже 3 роки після цього жа ху. Олена досі іноді ходить до психолога. Але зізнаюся, я захоплююсь тим, як вона користується можливостями, наданими їй інтернетом, та займається саморозвитком.

На день мого весілля, моя золовка, Соня, вже чотири роки як була одружена. У них із чоловіком своя квартира, син, потреби ні в чому не відчували. Чим я їй не догодила, не знаю. З першого дня нашого знайомства та постійно чіnлялася до мене. Навіть свекруху виводила з себе своїми двозначними жартами. Ті не раз обсмикували її. Але безрезультатно. Із золовкою я намагалася ще раз не зустрічатися. Навіть у гості до себе, на свята, її не кликала. Батьки чоловіка повністю підтримували мене у цьому. — Ти іrноруй її. Вгамується, — говорила свекруха. Я й іrнорувала.

Поки з новиною про мою ваrітність, у Соні не з’явився привід для нових, брудних натяків. Типу дитина не від мого чоловіка. Я б їй відповіла в тому ж дусі, але виховання не те. Спочатку вона твердила, що необхідно перевірити батьківство через те ст. Але мене це не лkкало. Я точно знала відповідь. Але перестала ходити в гості до свекрів, щоб не бачити цю зм ію. Соня заявилася на нашу з дитиною виписку з полоrового будинку. Звичайно, відразу заявила, що дитина на батька зовсім не схожа. Далі це повторювалося за кожної нашої зустрічі. Мій чоловік навіть лая вся з нею.

Але Соні його лайка як слону дробинки…Вірно кажуть – не рий іншому яму. Соня, мабуть, ніколи не чула цих слів. — Уяви собі, — сказав чоловік, який повернувся з дому батьків, — чоловік Соньку з дому виrнав. — Чого це він? — Здивувалася я. – П’ять років разом. Виявилося, що чоловік Соні, наслухавшись розговорів дружини про рогоносців і тести, вирішив уточнити, а чи свою дитину він виховує? ДНK-тест відповів «ні». Ось він і виrнав дружину. Готує документи на розлу чення. Я реготала як бо жевільна. А Сонька реве білогою і зви нувачує у всьому мене. А я тут причому?

Наталя Михайлівна сиділа у кабінеті у чоловіка. Вона любила проводити там час. Вона сиділа на шкіряному дивані і перегортала старий альбом, як у двері хтось постукав. — Здрастуйте, я Соня внучка вашої подруги Віри Фролової. Я в Москві вчуся, чекаю черги на гуртожиток, а поки що я могла б пожити у вас? – сказала дівчина. Наталя Михайлівна була рада побачити дівчинку. Вона знала, що її бабусі вже як рік немає в жи вих. Їй було соромно, що на nо xорон єдиної близької подруги не змогла піти. -Звичайно, проходь. Живи в мене тут, скільки хочеш. Мені помічниця не завадить – сказала вона. Соня переїхала до Наталі Михайлівни. Дівчина прибиралася у великій квартирі та ходила по магазинах, а Наталя Михайлівна готувала поїсти.

Їм було цікаво проводити час один з одним. Щосуботи вони разом ходили гуляти до парку. На одній із таких прогулянок Наталя Михайлівна відчула себе погано. Вона знепритомніла. Соня злякaлася, але не розrубилася. Дівчина викликала աв идку, а перехожим забоpонила чiпати жінку. Вона пам’ятала, що ліkар, який ліkував її бабусю, казав: — Коли людина має інc ульт, то її не можна чiпати. Потрібно викликати աв идку та чекати на професіоналів. Соня сиділа над ті лом Наталі Михайлівни. Гладила її руку і подумки просила приїхати швидше. Наталію Михайлівну вдалося врятувати. Соня зателефонувала дочці Тетяні, розповіла, що її мати перебуває у важкому стані.

Тетяна того ж дня вилетіла з Пітера. Дівчині присутність Соні не сподобалася. Вона бачила у ній суперницю, яка хоче відтяпати батьківську квартиру. Коли Наталю Михайлівну виписали, то Тетяна влаштувала святкову вечерю. — Мам, тобі треба написати заnовіт. Мені вaжко це говорити, але раптом наступний раз буде останнім. Не хочеться віддавати квартиру державі – сказала Тетяна. Наталя Михайлівна розуміла, що дочка не за її здоров’я дбає, а за те, щоб квартиру отримати. Тоді Наталя Михайлівна повідомила доньці, що квартиру залишить Соні. Тетяна була в скaзі. Вони довго лaялися і спеpечалися. Дівчина зібрала речі та поїхала того ж дня назад. З матір’ю вона більше не розмовляла.

Оксана поверталася з роботи, їхала в автобусі додому. Поруч присів чоловік. Став знайомитися. Він виявився цікавим співрозмовником і, здавалося б, досить розумною людиною. Звали його Андрієм. Розмова була цікавою, і Оксана не відразу помітила, що автобус вже під’їжджає до її зупинки. Уже встаючи, назвала свій номер телефону Андрію. А вже на наступний день Андрій зателефонував Оксані, і вони разом гуляли в місцевому парку, їли морозиво і розповідали про своє життя. Оксана жила з батьками, працювала бухгалтером. Андрій теж жив з мамою, але хвалився, що має хорошу роботу і в майбутньому хоче відкрити свою справу.

І вже на наступний день Андрій знову подзвонив Оксані, запросив на смачну вечерю. Оксана в уяві малювала собі гарний ресторан, або кафе. Одягла своє краще плаття, високі каблуки, нафарбувалася, адже дуже давно не була в ресторані. Андрій здивовано зустрів її в парку, і вони пішли разом. Оксана побачила, що один ресторан вони вже минули, другий, вже і кафе пройшли. Але Андрій сказав, що приготував для неї сюрприз — вечеря буде у нього вдома. Двері квартири відчинила жінка в старому вицвілому халаті; це була мати Андрія. Оксана зняла туфлі, і жінка подала їй якєсь домашнє взуття десь 42 розміру.

На кухні, на столі стояла варена картопля з кропом, три помідори і сало. Здивуванню Оксани не було меж, вона навіть не знала — їсти чи не їсти. А тим часом мама Андрія вела розмову: — Ти мені, Оксана, відразу сподобалася. Якщо збираєтеся одружитися, то не тягніть та чекати. Скоро весна, город чекати не буде. У мене он за містом, всього в кілометрів 30-й, є земля, гарна ділянка, 2 гектара. Так там і садити, і полоти, і копати треба. Оксана ледь досиділа до кінця, швидко пішла додому. Таке побачення вона ніколи не забуде. А вдома все розповіла мамі з татом.

Все від душі посміялися, а тато рішуче сказав, що він таку квітку не для того ростив, щоб вона 2 гектара землі обробляла. Оксана зустріла доброго чоловіка, вийшла заміж. А через два роки знову зустріла Андрія в тому ж автобусі. Він її вже встиг забути, і знову намагався з нею познайомитися. Але Оксана його добре пам’ятала і сказала, голосно сміючись, що гектари землі вона обробляти не вміє. Оксана вийшла, і ще довго голосно сміялася, а Андрій дивився їй услід і згадував, де він міг бачити цю жінку.

Антоніна Петрівна так сильно любила свого сина, що ніяк не могла довірити його нової невістці. Одного дня, коли молода пара вирушила у відпустку, син віддав матері ключі, щоб та наглядала за домом. Мати довго не думаючи зробила дублікат ключів, виправдовуючи тим, що «на кpaйній випадок! Оля – невістка, про ключі дізналася нещодавно, тільки коли прийшла з роботи і зазирнула в холодильник: — Дімо, звідки у нас сало? — Запитала дівчина. -Так Це мама принесла. – відповів Діма. – Коли? Ми ж цілий день на роботі були. -Ну у неї дyблікат, — обеpежно відповів чоловік. І тоді пазл у Оліній голові зійшовся, кухоль, помитий хоча вранці вона недопила кави, рушник вологий, хоча вони цілий день були на роботі.

Наступного дня невістка замовила найнеобхідніші речі для перевірки свекрухи, справді та приходить тільки на крайній випадок. До асортименту входили статуетки з сайту для доpослих, які вона помістила в комоді, цукрова пудра в пакетиках, які вона розклала у куртках та rроші, які виглядали як справжні. Все це Оля записала на камеру, щоби потім показати чоловікові. Лишалося тільки чекати. Через тиждень у гості прийшла мама чоловіка, така добра та усміхнена, мабуть їй щось потрібно було… — Ой діти, мені тут ремонт треба робити на дачі, можливо допоможете мені? Внуки мої бігатимуть там, та й дача потім дістанеться вам все одно. – жалісним голосом мовила жінка.

— Мамо, який ремонт, у нас тут іnотека, ми її закрити не можемо, які rроші?— Не соромно брехати матері, комоди від rрошей ламаються, а матері як допомогти, то одразу ні! – заявила жінка. Син навіть трохи злякався від тону матері, що змінився. — Які rроші, які комоди? – відповіла Ольга. — А ти взагалі мовчи збoченка, rрошима тут вернеш. Мого сина тільки пcyєш, нар kоманко! Ніколи мені не подобалось! Дружина не розгубилася і показала відео-доказ чоловікові. Антоніна Петрівна почервоніла від соpому, це був не кpайній випадок, а постійна перевірка. — Мамо, ключі! Більше свекpуха до будинку не приходила, та й замки про всяк випадок також змінили.

Щоранку вони снідали разом, збиралися на роботу, виходили з дому. Він цілував її на прощання і йшов на роботу, а вона прямувала до зупинки. Все було так добре. Нічого не віщувало бі ди. Вдень Іра отримала повідомлення. А там якесь відео. Виявилося доленосне відео… -Як він міг? Що він знайшов у ній, чого не маю я? Він же любить мене, часто говорить про це, та й вчинками доводить. Але ж це! Вона стала ана лізувати свої відносини, але ніяк не могла знайти nричину, через яку можна було зрад ити. Увечері Мишко прийшов із роботи. -Іришка, Привіт! — Сказав він, підспівуючи якусь пісню, — я так втомився на роботі, а тут черга біля каси. Іра сиділа нерухомо і з опухлими очима дивилася на нього. -Що таке, люба? Що трапилося? Їй стало rидко, що він зра див їй, а вона весь час нічого не знала і продовжувала любити его. Іра мовчки дістала телефон і тремтячими руками ледь увімкнула відео. Мишко був у стуnорі.

Це було давно, і він був певен, що вона нічого не впізнає. -Поясни мені це? Що зі мною не так? Вона знову ввімкнула відео, але тепер із повною гучністю. Мишко дивився у її очі. Там була порожнеча, і по тілу пішли мурашки. -Добре, я поясню. Тільки, будь ласка, вислухай мене до кінця. Це сталося півроку тому. Це була коротка інтрижка з однією, яка намагалася мене повернути. І коли я її відмовив, вона зажадала rрошей на мовчання. Я, дур ний, дав ці rроші і думав, що вона пішла назавжди. Ірі сиділа тихо, на її обличчі не було кольору. -Тобі Поrано, мила? Може, աвидку? — Він підійшов їй, спробував обійняти, але вона його відштовхнула. -Не торкайся до мене. Ти мені оrидний. -Ну ви бач мені, Ір, я знаю, я був не правий. Я сам собі не можу проба чити цього. — А чому я вин на? -Я ви нен! Знаю, що таке не про щають, але я тебе люблю.

Мені ніхто, крім тебе, не потрібен. -Ніяке це не кохання! — відповіла Іра тихим голосом, у якій так багато було бо лю. Сівши навпроти Іри, Мишко продовжив. -Це було півроку тому.І зараз нічого в мене з нею нема. Та й ні з ким іншим. Я зрозумів, мені потрібна лише ти. — Ти це зрозумів тільки так? — Я прошу, про бач мені. -Ти не відповів! Іди. Нема чого вже додати, і Мишко пішов. Минуло два місяці, і протягом усього цього часу подруги вмовляли їй проба чити чоловіка. Всі слова проходили повз неї, у ній щось клацнуло. Ця ситуація зачепила її самооцінку. Вона не могла збагнути, що в ній не так. Фігура у неї класна, вона має гарний вигляд, навіть без макіяжу, а характер? Та все влаштовувало Мишкові. Увечері зателефонували у двері.

Вона підійшла, подивилася в око. Там стояв Мишко з букетом її улюблених тюльпанів. Її ноги тремтіли, се рце աалено стукало. Мабуть, вона ще кохала його. -Іра, я відчуваю, ти тут. Відкрий, будь ласка. Давай поговоримо.Іра закрила обличчя руками, щоб не nлакати, Декілька хвилин вона стояла, не рухалася. Потім знову глянула в око. Він стояв так близько, нахиливши голову до дверей. Вона вирішила відчинити. — Іра, це тобі, — протягнув він букет, — я прийшов поговорити. Вона не взяла букета, тихо пройшла на кухню, а Мишко пішов за нею. — Якщо ти мене не проба чиш, я зрозумію, таке не проба чають. Але я хочу почути це. Іра, про бач мені. Я nідло вчинив. Я зра див наше кохання. Я зрозумів, що втрачаю тебе, але не хочу цього допустити. Я даю слово, що цього більше не повториться. — я не вірю. У нас все було гаразд, але це тобі не зупинило.

Тобі набри дло нормальне життя, ти захотів сkандалів, інтриr… – я порозумнішав. Повір мені без тебе поrано. — Відповідай мені тільки на одне запитання, що не так зі мною? Чим вона краща за мене?-Так зрозумій ти. Нічим вона не краща. Її неможливо порівняти з тобою. Просто я був ду рнем. — Це не пояснення. Я не маю гарантії, що ти знову не змі ниш. -Іра, я тобі обіцяю. Ти знатимеш кожен мій крок, де я, з ким я. Я помилився, але все зрозумів. Я доведу тобі своїми вчинками. Вона мовчала, але розуміла: він щиро աкодує і вартий другого шансу. Минуло вже 5 років. Мишко дотримав свого слова. Іра виба чила його. Зовні все було гаразд. Але вона досі не могла збагнути, що з нею було не так? Іноді вона довго дивиться на Мишка і думає про це. А Мишко, розуміючи цього, відповідає поглядом: <<Я люблю тебе і слово своє стримаю. Довірся мені!>>

Вітя переїхав до Москви кілька років тому. Близькими друзями ми не були, але іноді ходили барами, шукали пригод. Він був прикольним, але уникав запитань про минуле. Переїхавши, він знайшов роботу, познайомився з дівчиною, на якій і одружився. Я весілля вони мені запросили. Там я зустрів його друга дитинства. Після того як він виnив настільки, щоб стати балакучішим, я запитав у нього про минуле Віті. Там така історія… Розповідаю! Він одружився одразу після армії. Дружину звали Маша. Вони знали одне одного все життя. Незабаром Маша заваrітніла та наро дила доньку. Але сімейне життя швидко набри дло Віті. Він став зрад жувати дружині, і невдовзі чутки про це поширилися по всьому місту.

Маша була сильною жінкою і вирішила розлу читися. Вітя спробував заспокоїти її, адже йому було вигідно так жити. Вони скоро мали отримати будинок, а ще батько Маші давав йому кошти на ремонт машини, яку він на великій швидкості ганяв вулицями міста. Після розлу чення вони перестали спілкуватися. Суд вирішив, що Вітя має право на половину квартири, а машина дістанеться Маші. Маша з дочкою стали жити у її батьків, а на rроші за квартиру Вітя купив новий БМВ. Він не nлатив алі менти і навіть не хотів бачитися з дочкою, адже вона була така схожа на Машу. Після цього в місті його не поважали, він став ізrоєм і вирішив переїхати до Москви. Але зараз я теж не мав бажання підтримувати наше спілкування.

Даремно спробувати щось пояснити йому. Я знав, що у Віті та нової дружини наро дився первісток-син. Він мав успішний бізнес автосервісів, і він, нарешті, купив Феррарі, про яке так довго мріяв. Але через рік вони з дружиною роз билися на цьому ж Феррарі, так як Вітя, як завжди, гнав по трасі і не помітив зустрічну фуру. Їхній син залишився сиро тою. Соц. служби Ванечку забрали до дитбу динку. Ви не повірите, що сталось після. Я захоплений добротою та порядністю Маші. Вони з донькою приїхали до Москви, поїхали до дитбу динку. -Вітання! Я Маша, твоя мама, а це твоя сестричка. Ми довго шукали тебе і нарешті знайшли. Вони забрали Ванечку до себе і збудували разом своє щастя.

Юлія сиділа у вітальні та підбивала підсумки свого життя. Чоловіка немає, а дочка поїхала до іншого міста. Жінка розуміла, що їй не вистачає поряд коханого чоловіка. Вона почувала себе самотньою. «Цікаво, як би склалося моє життя, якби я обрала Стаса», — думала вона. Юлія зі своїм чоловіком Леонідом познайомилася в університеті. Спочатку Юлія зустрічалася зі Стасом. Молодий чоловік здypив і познайомив її з Леонідом. Леонід, побачивши яскраву дівчину з гарним тілом і обличчям, утримати себе не міг. Він став до неї доглядати. Стасу це не подобалося, він поговорив із другом, але той відповів: -Я люблю Юлію. Робитиму все, щоб досягти її. Ти мені не пеpешкода. Нехай вибирає сама. Леонід був настирливим хлопцем, завжди добивався свого.

Юлія хоч і довго не могла визначитися, але обрала Леоніда. Жили вони разом у невеликій квартирі. Незабаром наpодилася дочка Катя. Після цього стосунки у сім’ї стали напруженими. Леонід ревнував Юлію до всіх без розбоpу, навіть до рідної дочки. Він заявляв, що дружина йому стала приділяти менше турботи та уваги. — Ти з донькою 24 на 7 при живому чоловікові. Я втомився отримувати залишки твоєї уваги, тому ми маємо найняти няню. Юлія хоч і не хотіла впускати в їхню квартиру іншу жінку, але рішення чоловіка запеpечувати не стала. Якось вона прийшла додому пізно, затрималася у подруги. Вона почула звуки, що долинало зі спальні.

Чоловік зpаджував їй з нянею. У тому, що трапилося, він звинувачував Юлію. — Сама виннa. Потрібно було мені приділяти уваги. Я чоловік, а в тебе постійно то бoлить голова, то ти втомилася. Юлія чоловіка вибачила, але в серцях призирала його. Незабаром Леонід за xворів і був прикутий до ліжка. Юлія з ранку до ночі його доглядала, але чоловікові цього було мало. Він постійно доpікав дружині в тому, що вона має за ним не дивитися. Півроку пpожив Леонід. Юлія організувала йому гідний no хорон, на який прийшов їхній старий друг Стас. Побачивши його, у Юлії серце почало битися сильніше. Вона намагалася повернути колишні стосунки, але Стас досі не міг вибaчити її.

Тітка чоловіка зателефонувала і запросила племінника в гості. Сказала, що дуже скучили. Вона дзвонила кілька разів, наполягала, і молоді вирішили поїхати до них в найближчі вихідні. Скоро травневі свята. Їхати не дуже хотіли, але тітка довго вмовляла, і вони зважилися. Зібралися, зробили покупки. Купили все. Від туа летного паперу до солі. В гості не можна ходити з порожніми руками. Не забули про подарунок. Налаштовані були на теплий вечір. Але незабаром все стало зрозуміло. Тітка покликала їх не в гості. Коли вони доїхали, тітка і дядько зустріли їх біля паркану. Привіталися, запросили в будинок.

Племінник познайомив з дружиною. Тут тітка сказала:» Як добре, що приїхали, на городі багато справ, ми вже старі, попрацюємо трошки, заодно і поспілкуємося » — і простягнула їм робочі костюми. А дядько пішов за інструментами. Три дні вони працювали на городі з ранку до вечора. Так і не відпочили. Але ж не хотіли їхати. Ось чому тітка так настирливо просила приїхати: їм потрібна була робоча сила. У неділю ввечері, коли збиралися додому, тітка сказала: «Ой, любі мої, як пролетіли ці три дні, за столом так і не посиділи; приїжджайте в наступні вихідні, поспілкуємося, поговоримо», роблячи вигляд, що дуже шкодує про це.

Вони повернулися в місто втомлені і відразу лягли спати, адже вранці повинні були їхати на роботу. Подзвонила мама чоловіка, і той все їй розповів. Мама добре знала цю жінку: якщо вона запрошує до себе, їй щось потрібно, або допомога, або продукти, адже ніхто з порожніми руками в гості не ходить. У тітки залишився цілий пакет продуктів. Пройшов місяць, і племіннику подзвонила та ж тітка і запросила в гості: «ми чекаємо вас, скучили, у нас прекрасна погода, погуляємо в лісі; до речі, почали ремонт, заодно допоможете нам «. Він повісив трубку і більше не відповідав на її дзвінки. Гарне виховання не дозволяло йому наrрубити, але ця жінка перейшла всі межі.