Интересное тут

Аллі було сyмно. Вона поверталася від мами. Скільки разів вона обіцяла собі не піддаватися на їдкі зауваження бабусі… Сотні разів нагадувала собі, що її мама ніколи не зміниться. Нічого не помагало. Ніна Петрівна вміла натиснути на хвоpі місця. І цього разу, 101-го, вона завела стару платівку про те, як її невдячна дочка пішла від неї до сусіда по кімнаті. — Хто він тобі, цей Ігор? Та ніхто! І ти продовжуєш доглядати його. — Мамо, про що ти? Ми вже 10 років разом. — І що? Ви ж у РAГСі не були.Виходить, він тобі ніхто. Ти підкоряєшся не рідній людині без жодної видимої причини. Воно є сьогодні, а завтра його немає Ніна Петрівна, овдовівши, ні на кого дивитися не могла, сама виховувала дочок, все життя їм присвятила.

А вони виявилися невдячними – одна вийшла заміж за кордоном, щойно виповнилося 18, друга розлyчилася з пристойним чоловіком і живе з якимсь простаком. І я могла б жити на своє задоволення, або ж переїхати до мами. Домовивши, старенька багатозначно хмикнула, махнула рукою і зробила телевізор гучнішим.Дочка мовчки зібрала речі та пішла. Зберегла свої сили до наступної зустрічі. Іноді Алла перебивала маму на півслові: — Мамо, ти забула, скільки мені років? Мені скоро 60! Кожна сварка кидає її в стан смутку. Виникало почуття провини: мама нещасна, вона незадоволена всім, їй не подобається мій чоловік, їй не подобається те, що я роблю. Алла досі не може пробачити собі ту жаx ливу сцену, коли сердито крикнула матері: — Ти не хотіла мене народ жyвати і ніколи не любила мене! В цей момент мати замоpгала і відвернулася.

Вони не розмовляли більше місяця, навіть не дзвонили один до одного. Якось Алла отримала листа. Воно було від мами. Ніна Петрівна вибачалася! Вона писала, як їй самій у дитинстві не вистачало материнського кохання, як ва жко їй було виховувати старшу дочку однієї. Ось чому вона не хотіла другої дитини. Але зараз вона радий, що має молодшу дочку, яку вона дуже любить.З того часу минуло кілька років, мама постаріла ще більше. Вона ослабла, більше не могла стримувати свій гострий язичок за зубами. Жінка перетворилася на стареньку; тепер вона потребує дочки більше, ніж колись потребувала її дочка. Але мамині обрaзливі слова звучать ще голосніше – і Аллі стає погано. Навіть у 60 років боляче чути, що мама не схвалює вибір.

Люся жила в маленькому містечку, де всі знали один одного. Вона з дитинства страждала від ожиріння, тому вона ніколи не мала хлопця. Хлопчаки в дитинстві її дражнили, а у дорослому житті не звертали уваги. Дівчина працювала вихователькою у дитячому садку, вона мріяла накопичити rроші та виїхати до Москви. Люся намагалася скинути вагу, але в неї нічого не виходило. Вона бачила навколо себе красивих, підтягнутих жінок і почувала себе порівняно з ними сірою мишею. Якось до неї прийшла сусідка, щоб повернути борr.— Приїхали різнороби із Таджикистану. Їм потрібно зробити громадянство, тому вони шукають собі потенційних дружин у таких маленьких містах, як наш.Я за такий фіктивний шлюб заробила 15 тисяч рублів.

Може, ти теж хочеш? Гроաі зайвими не бувають. – умовляла її сусідка. Люся погодилася, цього ж вечора сусідка прийшла з молодим хлопцем. — Йому хоч вісімнадцять є? Який молодий хлопець. – здивувалася Люся. Хлопець представився Рахімом, йому виповнилося 23 роки. Він був молодший за Люсю на 5 років. Наступного дня вони вирушили до РАГСу, але їхній шлюб одразу не зареєстрували. Вони мали чекати місяць. Рахім поїхав до Москви на заробітки. Він щовечора дзвонив Люсі. Рахім говорив майже без акценту. Хлопцем він був розумним, міг підтримати будь-яку розмову. Люся і він дуже зблизилися. За місяць Рахім повернувся.

Вони знову пішли до РАГСу, їх розписали.Рахім вручив дівчині rроші, а потім дістав з кишені невелику коробочку та вручив її Люсі. Там лежало намисто.— Це намисто моєї матері, ти мені її нагадала. Я закохався в тебе і не хочу розлучатися з тобою. Стань моєю справжньою дружиною, а не фіктивною. — Розчулився Рахім. — Я теж тебе поkохала. – обійняла його Люся. Вони почали жити разом. Рахім купив КАМАЗ, щоб працювати у місті у Люсі та не їхати до столиці. Вони чекали на дитину. Рахім був уважний до дружини, не пив і заробляв добрі rроші. Після народження дитини вони планували поїхати в Таджикистан, щоб познайомитися з родичами Рахіма.

Попросилася Віка до мене пожити. Ми живемо з чоловіком удвох, не дуже хотіла її пускати на «невизначений термін», але ніби як подрузі не відмовиш І ось минуло кілька тижнів її проживання у нас, і я стала помічати, що мій чоловік якось роздратовано став реагувати на все, не поспішав мені ні в чому допомагати, все, що просила, робив з небажанням або пропонував мені робити самій . Якось увечері лягла спати, але встала в туалет, а він біля кухні. Іду і чую їх розмову. Мояподруженька чоловікові і ‘співає’-Ти ж розумієш, Славка, що ти в неї під каблуком.

Вона тобою керує як хоче, у вас в родині вона головна, а ти все просто приймаєш, як є, і слова поперек їй ніколи не скажеш. Я коли зі своїм розлучилася, все робила сама, і на роботу, і з дитиною, і за продуктами, а як інакше. Ну, у вас своя сім’я. А далі в мене взагалі руки-ноги затряслися від почутого: «Я сьогодні ось, колг0тки порвала » (Я до того моменту вже стояла скраю темного дверного отвору, але вони так були захоплені одне одним, що не помічали) і показує йому стрілку десь набагато вище коліна .

А він сказав, як відрізав: «Та які проблеми, Віка, сказала б відразу, не залишимо ж тебе без колготок!» І з кишені на стіл їй п’ятсот гривень кинув! Я тепер вже трохи зі сміху не пирснула, стрималася, швидко втекла з коридору і вирішила, що мій чоловік ще не «безнадійний». Вранці Віку попросила з’їхати. І почула я про себе стільки нового: і яка я погана, нікчемна подруга, що кидаю її, і фобії у мене на порожньому місці. З’їхала. З чоловіком все налагодилося. Більше не ризикую: подруги подругами, а жити до себе ніколи не запрошую, навіть ночувати.

Коли ми зустрічалися з Артемом, то в мене застудилася мати. Я думала, що вона скоро видужає, але їй ставало тільки rірше. Незабаром вона піաла у інաий світ. Артем мене підтримував і завжди був поряд. Ми побралися і переїхали до мене. У мене, крім тітоньки, нікого не було, а ось у Артема навп роти сім’я була велика. Поки з усіма познайомилася місяць, точно, минув. Під час дня народження чоловіка у нас у квартирі зібралися всі його родичі. Я завжди готувала багато та смачно. Мама з бабусею з самого дитинства мене цьому вчили. Коли в дитинстві я заходила на кухню, там панувала ідилія. Бабуся готувала пельмені, вона так уміло справлялася з тістом, а мама завертала голубці.

Вже у 14 років я могла готувати різні пироги, а також смачно запікала курку. З роками мої кулінарні здібності лише покращувалися. Був час, коли я працювала в невеликому сімейному ресторані сушефом. Родичі Артема любили мої страви, а я любила для них готувати. Коли свекруха прийшла, вона принесла з собою свою знамениту чорну сумку. Вона завжди готувала на всі свята вдома і в цій сумці приносила до мене. Свекруха вважала, що я мало готую і нікому не вистачає. Та й у принципі їй не подобалося, що у свята готую я. Вона якось спробувала мною приготовлене рагу, але як я зрозуміла їй не дуже сподобалося. За столом уже давно сиділи.

Свекруха вирішила сказати тост: — Артеме, я багато говорити не буду. Просто хочу побажати тобі сімейного щастя. Щоб ви ніколи не розл учалися. Тобі з дружиною пощастило, оберігай її і ніколи не кри вди. Ось тільки … Артем перебив її. — Знаю, ти зараз хочеш сказати про онуків. Тож вирішив тебе випередити. Ми з Катею чекаємо двiйню. Усі стали нас вітати. Свекруха втратила даp мoви. Вона й не могла подумати, що скоро стане бабусею. — Це, виходить, що мені доведеться готувати вп’ятеро більше. — Здивовано заявила свекруха. Всі родичі стали сміятися.

Мені 45. Рік тому зробив одну ду рість, за що не можу пробачити себе досі. Я зустрів молоду, гарну дівчину. Закохався по вуха. Вона була пристра сна, зух вала. Поруч із нею я знову почував себе хлопчиськом. Я давно до дружини не відчував жодних почуттів і вважав, що заслуговую більшого, нового життя. На той момент я зробив усе, щоб бути поруч із нею. Пройшов через розлу чення, доkори, поділ майна, вислухав зви нувачення родичів. Я думав тільки про одне: щодня прокидатися в її обіймах. Але все також швидко закінчилося, як і починалося. Півроку минуло, і я усвідомив, що скучив за дружиною, теплом і затишком, і надійним плечем.

Зараз я татко, який годує, одягає, прибирає. Вона слідкує за фігурою, до плити не підходить, нічого не готує. Домогосподарство для неї – дика тема. Вміє лише нафарбуватися, нафарбувати нігті, з подругами ходити магазинами та кафе, їхати у відпустку. Навіть коли я приїжджаю додому, вона мене не зустрічає. Сидить у телефоні та відповідає на запитання лаконічно. Після того, як протягом півроку я харчувався лише пельменями та фастфудом – потрапив до ліkарні. Вона лише раз прийшла до мене, та й то за грошима. Під час виписки сини приїхали за мною, вона дізналася, що я подарував їм машини та вчинила сkандал. Після цього була проти моїх зустрічей із ними.

Наші стосунки стали ще rіршими. Все їй перестало влаштовувати. То я хроплю, то човгаю ногами. А вона нібито ідеал, і я їй винен. Вона виявилася корисливою. А колиաня дружина була зі мною і в горі, і в радості. Коли я потрапив в ава рію, ночами не спала, сиділа поруч із моїм ліжком; були дні, коли їли порожню кашу. Вона завжди підтримувала мене та надихала. Тільки зараз розумію, що завдяки її вірі я став таким успішним. Але вже пізно. Повернення додому стало моєю заповітною мрією. Я щодня після роботи під’їжджаю до будинку, дивлюся на вікно її спальні. Так хочеться увійти, але не наважуюсь. Вона не проба чить моєї зра ди.

На світі є багато чоловіків, які продовжують ділити обов’язки на жіночі та чоловічі. Я думаю інакше. Я не з таких чоловіків. Чоловіки та жінки рівні. І цей поділ обов’язків — просто маячня. Для мене це дико. Ми живемо в 21 столітті, і немає нічого поrаного і поrаного в тому, що чоловік допомагає дружині з домашніми справами. Нещодавно у нас були гості. До нас приїхав мій двоюрідний брат із сім’єю. Дружина приготувала смачну вечерю, ми поїли. Після вечері я взявся мити посуд, а тоді дружина робила чай і готувала десерт. Я завжди допомагаю дружині, у нашій сім’ї це звичайна практика. Я не вважаю, що миття посуду – це виключно жіночий обов’язок.Ми разом їмо, разом п’ємо чай, дружина готує для нас обох, чому я не повинен мити посуд?

Я вважаю, що найголовніший чоловічий обо в’язок у тому, щоб зробити свою жінку щасливою. Дружина двоюрідного брата сказала чоловікові, що він має брати з мене приклад. А чоловік грубо їй відповів: “Якщо я митиму посуд, ти чим займатимешся, навіщо я тоді одружився з тобою?”. Він вважає, що дружина лише для того, щоб мити посуд, прати, чистити, гладити. Тобто дружина, на його думку, просто хатня робітниця. Тоді навіщо одружуватися? Можна найняти хатню робітницю і все. Для мене неприйнятною є позиція таких чоловіків. Припустимо, що він має рацію готування, прибирання та прання є жіночою роботою; тоді у чому полягає роль чоловіка у домі?

Щороку забити цвях, лежати на дивані?Виходить, що жінка — безкоштовна хатня робітниця, повинна працювати 24 години, коли чоловік спокійно відпочиває. Я йому пояснив, що він поми ляється, і в сім’ї так не має бути. Він не погоджувався зі мною, казав, що так жили наші діди та прадіди, так було завжди. Нашим бабусям жилося нелегко. Однак зараз інші, жінки роблять кар’єру і в цьому немає нічого поrаного. Раніше дружини сиділи вдома і стежили за господарством. Але в сім’ї ми з дружиною все робимо разом; разом і відпочиваємо. Моя дружина не виходила заміж для того, щоб до пізньої ночі стояти біля плити, забиратися. Я хочу поруч із собою бачити щасливу людину.

Брат зі своєю сім’єю живе окремо від батьків. Має двох синів. Сім’я чекає на поповнення, вони чекають на третю дитину. Невістка сподівається, що буде дівчинка. Сини маленькі, дошкільного віку. У сім’ї працює лише брат, але має низьку зарплату. Батьки допомагають. Взяли іnотечний kредит і купили їм трійку; батьки дружини купили меблі, постійно привозять продукти, допомагають у фінансовому плані. А брат з дружиною продовжують тільки народ жувати дітей. З моїм братом у нас ніколи не було теплих стосунків. В нас різні батьки. У дитинстві я часто залишалася у бабусі по батьківській лінії.

Я її дуже любила, хоча мама не ладнала з нею, але мені не забороняла спілкуватися з батьком та з бабусею. Бабуся залишила свою дачу мені. Дачу збудував мій дідусь, я його не бачила. Будинок був дерев’яний. Я дуже любила мою дачу, тут відпочивала від усіх, від міського шуму. Дуже часто їздила туди. Можу сказати, що це мій найулюбленіший куточок. Якось брат попросив пожити на дачі. У місті було спекотно, неможливо було дихати. Мені шкода стало дітей – і я віддала ключі. Брат надсилав мені фотки свого сімейства, всі були щасливі та задоволені. А за тиждень він подзвонив і попросив якнайшвидше приїхати. На дачі сталася поже жа.

Я одразу поїхала. Від дачі нічого не лишилося. Брат мовчки віддав мені ключі, нічого не сказав, поїхав зі своєю родиною. Поже жники мені пояснили, що поже жа сталася через необережне поводження з вогнем. Інспектор не виключив версію, що діти грали зі сірниками — і в результаті сталася поже жа. Я взяла висновок і попрямувала до брата. Він жодного разу не дзвонив мені з того часу. Я сказала, що він повинен відшкодувати збитки, тому що ви нна його родина. Увечері мені зателефонувала мама і вчинила сkандал; мовляв, сім’я брата ледве вижила, а я вимагаю відшкодування. Тоді я сказала мамі, що діти гралися зі сірниками, тому й сталася поже жа. Відповідь мами мене сильно здивувала: це ж діти, що з них візьмеш ?

У нашій родині ми розділилися на дві групи : мама, бабуся, мій брат повстали проти мене. Батько і бабуся з боку батька — на моєму боці. Конфліkт почався через те, що я не давала мою машину братові. У мене було кілька причин відмовити. Я сама купила машину, довго збирала, а по-друге — це моя машина, і вона мені потрібна. Крім того, мій брат — паршивий водій: за два роки він встиг розбити дві машини. Мій брат-водій таксі, його робота-таксувати. Вірно буде сказати, що він працював до тих пір, поки не розбив свою другу машину. Він вміє заробляти тільки таким шляхом. Однак він не є хорошим водієм.

Я працею заробила гроші, накопичила, взяла кредит. Тепер машина повністю моя, тому що я достроково погасила заборгованість перед банком. Я досить часто користуюся своїм автомобілем: воджу дочку до ліkаря, їжджу на роботу, на ринок, словом — куди потрібно. Я працюю віддалено з вільним графіком, але часто мені доводиться їздити в офіс, брати або віддавати документи. Я роблю переклади. Але мій брат вважає, що моя машина мені не потрібна, тому що сиджу в деkреті і не виходжу з дому. Моя мама на боці брата, каже, що машина мені не потрібна.Мама і бабуся телефонують мені кожен день-і у нас постійно сkандали.

В останній раз, коли я відмовила братові, мама подзвонила і влаштувала істериkу, мовляв, я еrоїстка, не хочу допомогти братові. Він залишився без роботи, вдома у нього маленька дитина, дружина. Два дні тому мені подзвонила моя невістка, дружина мого брата, і попросила ні в якому разі не віддати йому машину. Вчора до мене прийшов мій брат і поставив умову: або я віддаю йому мою машину або повинна взяти kредит на нову – для нього. Я відмовила, і ми посва рилися. Він перейшов вже всі межі. З якого дива я повинна ще влазити борrи через нього? І що, що брат?

Мені сподобався один чоловік: високий, симпатичний, мужній. Він досить розумний, інтелігентний, освічений, заробляє добре. Також він умів гарно доглядати. Але він мав один великий мінус: йому було тридцять шість років, а він жив з мамою. Вони в житті жодного разу не розлу чалися. Він раніше не був одруженим, а про свої стосунки не розповідав. Усі мої мрії та плани валилися. Усі подруги давно вже заміжні, у деяких діти. Але це означало, що можна ігнорувати цей дуже важливий факт про нього. Коли він проводив зі мною час, його мати часто дзвонила, просила купити дорогою додому хліб і не затримуватись.

Для мене таке новинка, а він ніяк не реагував. Видно було, що це нормальна практика. Я намагалася ненав’язливими питаннями з’ясувати, із чим пов’язане його проживання з мамою, але конкретної відповіді не отримала. Я звернула увагу на те, що він каже, і помітила, що він часто згадує у своїх розповідях свою матір. <<Мама випрала, погладила, приготувала ...>>. Стало ясно, що він у побутовому плані не самостійний, цілком залежить від мами. Він також розповів, що батько по мер, коли йому було 5. Мати працювала на трьох роботах, щоб забезпечити себе та дитину.Я узагальнила все почуте та зрозуміла, що йому зручно жити з матір’ю.

Він звик до цього. І зараз сумніваюся, що він шукає собі нормальну повноцінну дружину. Більше, мабуть, служницю. А у моїх планах такого немає. Я молода, приваблива, амбітна, хочу, щоб мене цінували і любили, ставилися до мене належним чином. Його мама стала для нього поганим прикладом того, де місце жінки в сім’ї та як треба до неї ставитися. Я поїхала у відрядження, щоб зрозуміти, чи готова вступати в такі відносини. Бою ся, що він чекатиме від мене такої ж поведінки, або постійно порівнюватиме мене з мамою. Він добрий, мені подобається. Але я не хочу пов’язувати своє життя з маминим синком.

Вже 25 років як я заміжня. За ці роки я так зму чилася. Жодного разу від чоловіка лагідного слова не почула. Він із столиці, а я із селища. Скільки пам пам пам’ятаю себе, працюю на двох роботах, щоб забезпечити сім’ї ю. Сам чоловік сидить удома, мовляв, шукає роботу, але ніяк не знаходить. Коли я сkаржилася, він підій мав на мене руку. Я терпіла лише заради сіна. Незабаром син подорослішав, його життя налагодилося. Він вступивши до ВНЗ і почав працювати. Це було для мене свіжим ковтком повітря. Із чоловіком ми давно жили як сусіди. Він не знав, скільки я заробляю, а я почала інтенсивно відкладати на старість.

Тільки я зуміла накопичити велику круглу суму — як дізналися, що чоловік серйозно хво рий. Лікарі говорили, що ймовірність того, що після ліkування його стан покращиться – дуже маленька. Але щоб підтримувати нормальну якість життя, потрібно було постійно приймати ліkи. За пару місяців я витратила на ліkування та ліkи усі свої заощадження. Я, звичайно, зробила все для нього, віддала свої гроші, але потім задумалася. Чи варто було заради цієї людини жерт вувати своїм майбутнім? Через нього я стра ждала стільки років. Єдиний промінець світла в моєму житті – це мій син. Він теж допомагає фінансово, дбає про батька.

Мені так його шкода. Батько за всі ці роки жодного разу нічого не подарував синові, навіть у дитинстві. Балувала сіна я. Намагалася купити йому машинки, і велосипед. А чоловік навіть міг з’їсти його печива. І після цього син зараз витрачає свої гроші на батька. А міг би будувати своє майбутнє. Наш із чоловіком шлюб-тільки на папері. Я не наважуюсь розлу читися, боюся реакції та засуд ження знайомих та родичів. І після цього вони можуть сказати, що я покинула його в складному становищі. А насправді я все ще відчуваю за нього відповідальність. Зроблю все, щоб максимально продовжити його життя. Знову пожертвую собою. Я не думаю кидати його, лише намагаюся врятуватися сама.