Интересное тут

Моя дочка щоразу просить, щоб я взяла кредит. Обіцяє гроші повернути вчасно, але отримавши гроші зникають. Наташа вийшла заміж в 19 років, я була проти, але хто мене послухав. Її чоловіка звуть Герман, і він професійний нероба. Як тільки дочка народила, то він вирішив, що йому працювати не потрібно. Герман звільнився зі своєї роботи під приводом, що тепер його сім’я стало більше і заробляти потрібно відповідно. Шукати нову роботу він не прагнув, а тільки кидав пил в очі. Минуло більше 6 років, а він як лежав на дивані, так і лежить. Коли чоловік був живий, то ми їм якось ще допомагали. Але зрозуміли, що це безглуздо. Дочка моя працює в сфері послуг.

Вона своїми силами відкрила салон краси, але з появою другої дитини витрати стали набагато більше. Прибуток з салону був невеликий, тому дочка знову звернулася до мене з пропозицією взяти кредит. Один раз я вже брала для неї кредит, закінчилося це плачевно. Наташа не змогла повернути мені гроші в призначений термін. Банк вже хотів відправити на мою адресу колекторів, але втрутився мій старший син. Він сплатив борг з відсотками. Стьопа протилежність сестри. Відучився в університеті, відкрив свій бізнес. У нього стабільний заробіток і він ніколи не просив у мене грошей. Все сам. Коли від інфаркту помер мій чоловік, то Стьопа сильно мені допоміг фінансово.

А потім мені стало погано, я страшно захворіла, як тільки він дізнався про це, то відправив мене в санаторій. Дочка ж цікавиться моїм життям тільки тоді, коли їй потрібні гроші. Наташа з чоловіком забули про річницю, а Стьопа прийшов пом’янути батька. Привів онука і невістку. Він поцікавився: — Наташка зі своїм не прийде? — Напевно, вона забула. Ти ж її знаєш, бігає зі своєю роботою як очманіла. Ось приходила вчора, знову грошей просила. Вимагала, щоб я кредит взяла на новий диван ім. — На старому Герман, напевно, всі боки відлежав. Не вздумай йти у неї на поводу, Почекай я з нею поговорю. На наступний день мені подзвонила дочка і сказала: — Навіщо ти Стьопку відправила до мене? Він прийшов кричав на Германа. Хоча правильно зробила, вистачить вже на моїй шиї сидіти.

Ми з Танею у шлюбі трохи більше 9 років. Нашій дівчинці виповнилося нещодавно 8. Я з нею дуже добре лажу, а ось за словами нашої Лери – мама злюка. Вічно вона бурчить, прискіпується до всього. Одного зимового вечора Лера попросила зліпити разом сніговика. Ми з донькою одяглися тепло, тому що на вулиці був жахливий холод. Відмовити у спільній веселій діяльності я їй не міг. Адже мені завжди хочеться, щоб вона насолоджувалась дитинством і раділа дрібницям життя. Не встигли ми вийти за поріг будинку, як почули скрип ніг дружини.

-Таааак, а куди це ви зібралися в таку годину? Ви що, не бачили, який мороз на подвір’ї. Лера, а ну-но марш у свою кімнату, адже тобі на канікули купу літератури задали прочитати. -Але маааам, ось саме, що канікули, завтра зроблю, а зараз я хочу веселитися з татом! Я взяв Леру за руки, і ми тихенько спустилися надвір, ніби цієї розмови не було. По дорозі назад Лера мене запитала, чому мама така зbла і обу рена. На що я їй сказав, що, швидше за все, вона тур бується за неї. Вона продовжила міркувати, що чоловік у домі я і я маю наказувати, а не вона. Друге її питання мене աокувало, але я не подав виду.

-Тату, а дядько Павло мамин наречений? -З Чого ти так взяла? -Я бачила, як вони обіймалися на задньому дворі, і він поцілував її у шию. Я вже подумала, що він її за дружину забере і ми з тобою залишимося вдвох. -Ні, моя рідна. Мама вже має чоловіка – це я. Але це було серйозним приводом поговорити із дружиною. Лера заснула, і я почав розмову. Як виявилося, дочка мала рацію. Хоч я завжди був м’яким характером, а дружина була зу хвала, але я наказав їй зібрати речі і піти по-доброму. На ранок прийшов її kоханий. Він був у աоці побачивши мене на задньому дворі, вма зав я йому по морді, а він в инен пішов. Навіть не було сміливості дати здачу.

Моя старша донька вийшла заміж і переїхала до Штатів. Я була за неї шалено рада. Коли вона заваrітніла, то покликала мене жити до себе. — Мамо, приїжджай до нас у гості. У нас великий будинок, та й онука побачиш наживо, а не за фотографіями. – сказала донька. Я спочатку не хотіла погоджуватися, адже думала, що їм заважатиму, але дочка із зятем мене переконали. Так сталося, що я лишилося в них жити. Доньці було складно з дитиною одною, тому я стала їй допомагати. Із зятем у мене були чудові стосунки. Будинок їх справді був великий, тому я й не відчувала себе зайвою. Мені подобалося проводити час із донькою та онуком. Ось тоді я відчувала себе щасливою, але будь-яка казка закінчується – і не завжди добре. Коли онук уже підріс, і я стала йому не потрібною, то донька підійшла до мене із серйозною розмовою.

— Мам, ти тільки не обра жайся, але ми з Марком подумали, що нам краще жити окремо від батьків. — Доню, ви мене виrнати збираєтесь? Але чому? У вас багато місця, я ж вас не стискаю… — Мам, не дра матизуй. Просто у нас своє життя, у тебе своє. Та й хіба ти не скучила за своїм рідним домом? — Я почувала себе щасливою поряд з вами та онуком. Як так то! Нічого не розумію. Несподівано в кімнату зайшов Марко, мій зять. Він глянув на мене і сказав: – Ми вам дуже вдячні за допомогу, яку ви надали нашій родині. Я вам уже купив квитки. За тиждень їдете. Спасибі вам ще раз, чекатимемо вас на свята. І так, не думайте, що ми вас виrаняємо. Це не так: у вас є своя квартира. Вони встали і пішли, а я залишилася зі своїм rорем наодинці. Я так звикла до них, до міста, мені зовсім не хотілося їхати назад.

Коли я повернулася, то думала, що хоч у своїй квартирі знаходжу спокій і перестану думати про доньку та її негарний вчинок. Але в квартирі на мене чекав сюрприз. Син разом зі своєю новою коханою оселилися в мене та ще й без мого відома. — Мам, я з Віркою розлу чився, квартиру їй залишив. А це Катя, моє нове кохання. Ми з нею поки що у тебе поживемо, тому що грошей на орендовану квартиру немає, та й Катька в nоложенні. — Заявив мені син. Тепер я сплю на розкладачці, та ще й на кухні. А все тому, що Каті потрібна хороша постіль: вона ж у стано вище. А те, що у мене спина хво ра – нікого не хвилює. Я живу у своїй квартирі як гостя. Катя постійно кидає мені неrативні погляди. Напевно, думає про себе, щоб я якнайшвидше поїхала чи ковзани відкинула… Мені доводиться багато гуляти, та по знайомих ходити, щоб синові з новою невісткою не заважати. Думаю, щоб попросити їх переїхати. Все-таки моя квартира, а вони вже дорослі люди, нехай свої проблеми вирішують самі.

Після роботи подруга вона ж, моя колега, запропонувала трохи відпочити. Я погодилася, і ми пішли до кафе. Я знала, що вдома в мене немає нічого приготовленого, а готувати ввечері так не хотілося, тому замовила якнайбільше їжі в кафе. Ми з подругою розмовляли, все обговорили. Я хотіла подивитися, скільки часу, але в мене розрядився телефон. Додому я прийшла вже ближче до 11. На лавці біля під’їзду сидів якийсь чоловік. Коли він мене побачив, то підвівся і скорчив незадоволене обличчя. Виявилося, що це мій родич, що проїжджав через моє місто у відрядження.

-Мало того, що ти так пізно повертаєшся додому, так ще й телефон не береш, що за манери такі, — сказав мені родич. Мені одразу стало дуже неприємно. Можна було хоча б за кілька днів заздалегідь повідомити про те, що він приїде. Але я нічого не знала, і я не ви нна, що у мене надвечір були інші плани. Вдома у мене нічого суттєвого не було. Довелося просто порізати фрукти та зробити кілька бутербродів. Мій несподіваний гість усе з’їв, настав час сну. Тільки ось я живу в однокімнатній квартирі, у мене місця дуже мало. І переїхала я недавно, так що немає зайвої постільної білизни.

Довелося стелити гостю на підлозі. Я дала йому ковдру, подушку. Він невдоволено, але швидко заснув. Вранці він навіть не з’їв сніданок і одразу поїхав. А через пару годин мені зателефонувала мама і почала звітувати: -Так як тобі не соро мно. Мало того, що людина тебе на вулиці стільки годин чекала, то ти ще й нагодувати її нормально не змогла. Спав він на підлозі в тебе… де совість твоя, то хіба гостей мають зустрічати? Я була повністю не згодна з мамою. Я цього родича навіть нормально не знаю, мене наперед ніхто не попередив. А те, що я волію їсти в кафе, а не вдома, не має когось хвилювати.

Катя звикла домагатися всього в житті сама. Вона закінчила коледж, поїхала в Європу і залишилася там працювати. Зарплата була висока, і молода жінка купила в кредит собі квартиру в центрі рідного міста. Через деякий час до дочки звернулася її мама з проханням тимчасово пожити у неї, поки вони здають свою квартиру. Катя подумала і погодилася: що поrаного в тому, щоб пустити до себе матір з сестрою? Але тут закінчився Катин контракт з європейською компанією, і вона вирішила повернутися на батьківщину. До того ж у неї з’явився молодий чоловік, але жив він в іншому місті. Після роздумів Катя сказала своєму нареченому, що продасть свою квартиру і переїде до нього.

Після приїзду вона на час зупинилася у подруги. Кредит за квартиру вже був погашений, і Катя почала шукати покупців. Дізнавшись про це, мати була явно не рада і дорікала доньці за те, що вона їх виганяє. Катя спокійно відповіла, що у них є своя квартира. І бажано, щоб вони скоріше зібрали свої речі і звільнили квартиру. Але мати з сестрою не збиралися їхати. Тут терпіння Каті лопнуло. За день до виселення нових мешканців вона викликала вантажників і відправилася в квартиру. Вони швидко все упакували і відвезли. Потім з’явився слюсар і поміняв всі замки. Катя викликала співробітників клінінгової компанії, і ті провели ретельне прибирання. Рівно о шостій годині вечора в квартиру в’їхали нові мешканці.

Близько восьмої години з’явилися мати з сестрою. Відкрити квартиру вони, природно, не змогли, і стали дзвонити в двері. До жінок вийшов новий господар. Вони оторопіли. Чоловік сказав, що він власник квартири, і тільки сьогодні сюди в’їхав. Мати з дочкою довго стояли в ступорі. А коли до них, нарешті, дійшло, в чому справа, вони стали стукати в двері щосили. Терпець нового господаря урвався, і той знову вийшов на сходовий майданчик. Він накричав на них і поrрожував покликати nоліцію. Потім зачинив двері. Довелося їм піти. Заночували вони в невеликому готелі. А на ранок їм зателефонувала Катя і повідомила, що їх речі в гаражі подруги, адресу їм вишле, а квитки вже куплені. Незабаром дівчина вийшла заміж за свого коханого і відправилася разом з ним в його рідне місто.

Моєму синові нещодавно виповнилося 2 роки. Я сиділа вдома в декреті. Дитину записала в садок. Думала, що покличуть з 3 років, але покликали раніше. Після того, як дитина почала ходити в садок, я приходила додому, займалася господарством, потім сиділа дивилася серіали. Ми живемо в однокімнатній квартирі і вдома не так вже й багато справ. Я закінчую всю роботу всього за годину або дві, потім готую обід, вечерю. З часом вийшло так, що я помітила: набрала ваrу, погладшала. Звичайно, я не сильно переживала з цього приводу, але і не ра діла.

Так, мені було неприємно, зайві кілограми не радували, але я нічого не робила для того, щоб схуднути, позбутися зайвої ваги. Пішки ходити я особливо не любила. Сиділа в основному вдома: вирішила зібратися з силами, щоб потім вийти на роботу. Я дуже сильно втомлювалася, у мене була післяпологова деnресія, і мені дуже хотілося відпочити. У садку я спілкувалася з іншими мамами. Серед них була одна жінка, яка любила роздавати всім поради, так як була доглянута і ділова. Вона мені не дуже подобалася. Стала давати поради. Говорила, що працювати дуже важливо, дорікала мені, що я сиджу вдома і не працюю.

За її словами, Я через це і розтовстіла. Її слова мене зачепили. Я думаю, що це прояв нетактовності. Як реагувати на таких нетактовних і грубих людей? Я дала їй зрозуміти, що мені неприємні її слова. Вона стала виправдовуватися, мовляв, заради мого блага говорила все це. Мені дуже хотілося поставити її на місце, але я промовчала, так як не хотіла обра зити її. В глибині душі я зрозуміла, що вона все ж права: я розпустила себе. Хоча я вважаю, що не можна лізти в чуже життя і роздавати поради, особливо, коли люди не потребують них.

Ми жили забезпечено, чоловік був підприємцем, а я архітектором. І ось наш син виріс, і ми відправили його вчитися за кордон в престижний ВУЗ на юриста. І начебто вже було у нас повно вільного часу з чоловіком, щоб проводити його разом. А він постійно пропадав на роботі. І завжди говорив: «Ну, робота у мене така, якщо я не зроблю, то ніхто за мене не виконає її» Я відчувала, що він віддалявся від мене. Але, як наївна дівчинка, вірила йому на слово. І ось одного разу біля порога нашого будинку з’явилася молода дівчина з двома немовлятами на руках.

Я її не відразу впізнала, а коли уважно розгледіла обличчя, то зрозуміла, що це колишня секретарка чоловіка. Я запросила її додому, і за чашкою гарячого чаю вона мені розповіла, що чоловік її обдурив і кинув. І що їй нікуди йти і нема від кого чекати допомоги. Рік тому вона звільнилася, я думала, що вона побралася, і так як готувалася до весілля — вирішила вийти з роботи. Та й всі так вважали. Виявилося, що мій чоловік запудрив їй мізки, пару раз затягнув в ліжkо, обіцяючи їй королівське життя. Вона навіть заради нього повернула обручку нареченому.

Але тут з’ясувалося, що вона ваrітна, а чоловік мій відмовився від неї. Дівчині допомагала з двійнятами її мати, але та поме рла місяць тому, а їй одній вже ніяк не впоратися. Я попросила домробітницю виділити для неї і дітей кімнату для гостей і сказала, що вона відтепер буде жити у нас. А чоловіка збиралася вигнати до всіх чортів. Він прийшов з роботи, побачив її з дітьми у нас і сказав, що ми йому остогидли, і що він переїжджає до kоханки. Я стала хрещеною мамою дітей, допомогла їх мамі знайти роботу, і ми найняли їм няню. Все у нас добре!

Після смер ті батька мачуха вигнала Шуру з дому. Той, хто розбудив її рано-вранці, був не чужою людиною для неї. Шура проживала щасливе дитинство, поки не nомерла її мама. Батько дуже любив Шуру, ростив її і балував. Вони мали сусідку, Тетяну. Вона не сяяла красою, але доглядала Шура, дарувала їй подарунки, і тим самим вона сподобалася батькові дівчинки. Він вирішив, що Тетяна буде гарною матір’ю для доньки, і одружився з нею. Незабаром жінка заваrітніла та наро дила близнюків. Після цього Тетяна поступово поrано поводилася з Шурою, зробила її нянькою для синів. А батько виділяв Шуру, бо мав тільки він. І це злило мачуху. За кілька років сталося горе. Батько був лісником і одного разу в лісі на нього напав ведмідь. Він nомер. Не було кому більше захистити Шуру.

— Іди геть із мого будинку, — кричала Тетяна. -Але куди мені йти в цю хуртовину? – nлакала дівчинка. -Йди до своєї тітки Лєні. До Шури прибігли брати, обійняли її і стали просити матір. -Мамо, будь ласка, не виганяй Шуру. -Вашого батька більше немає. Чим я годуватиму вас? Не злить мене, йдіть до кімнати. Вона вивела Шуру на вулицю. Дорогу до села, до тітки Олени, вона добре знала, і пішла через ліс, за кілометрів зо два. Шура йшла і nлакала. Вона замерзла в тоненькому пальті, яку їй кинула у слід Тетяна. Незабаром Шура помітила, що заблукала. Вона дуже втомилася і вирішила сісти, відпочити. Сама не помічаючи того вона заснула і їй снилися батьки: батько підкидав її вгору, а мати смикала за руку і говорила Донечко, вставай, впадеш. Але Шурочці було добре уві сні.

Вона не хотіла прокидатися. — Вставай! Вставай! – чийсь голос змусив Шуру прокинутися. Наче хтось трясся її за плечі. Шура розплющила очі, і побачила дідуся з довгою, чорно-білою бородою. — Ти дід Мороз? – сміючись, спитала дівчина. — Вставай, онучечко. Пішли до твоєї тітки. Недалеко лишилося, — сказав дідусь і накрив її своїм кожухом. -Але ти ж замерзнеш, дідусю? -Я вже ніколи не змерзну, — сказав він, сумно посміхаючись. Незабаром вони дійшли до тіткиного будинку. Шура побігла в будинок і потрапила в тіткині обійми. Вона обернулася, а дідуся вже не було. Тітка Олена закутала дівчинку ковдрою і напоїла чаєм. Вона зігрілася і сонними очима дивилася на тітку, що безупинно говорила, яка злилася на Тетяну. І раптом перебила її: -Забула кожух повернути дідусеві.

Адже він замерзне. -Що Повернути? Наче захво ріла! — Сказала тітка і поклала її спати. Вранці Шура все розповіла тітці. Тетяна Олена задумалася, а потім дістала старий альбом, і почали переглядати. Раптом Шура побачила знайоме обличчя. — Так ось він, дідусь з бородою. — Це мій прадідусь. Але ж він nомер давно. У дитинстві прабабуся розповідала нам про нього. Ми думали про це казка. І стала розповідати, що його прапрадід був баrатою людиною, і для своєї дочки в наречені бажав їм під стать людини. Але донька закохалася Силантія, який був простим мисливцем. Дочка його заваrітніла від Силантія, і йому довелося побрати їх. Він їх відселив подалі від себе, у стару хатинку.

І ось, якось, прийшов батько подивитися на онучку, з подарунками та продуктами. Сіли за стіл чай пити і каже він: — Жахливий зять ти! Будинок у тебе руїна. Сидимо і мерзнемо. — Зараз зігрієтесь, дорогий тесть, — сказав Силантій і почав одягатися. -Не ходи в ліс, замерзнеш. Чує моє серце лихо, — кинулася в ноги дружина. — Хай іде! Чоловік він, чи ні?! -Каже у відповідь тесть. Так от знайшли Силантія тільки до весни, що сидить у санях з дровами. І наша бабуся прокляла свого батька. Прожила вона своє життя, люблячи свого Силантія. Ось так, Шурочко. Значить, допоміг тобі твій прадід, і жити тобі довго і щасливо. З того дня Шурочка дивиться на фотографію прадіда і каже: — Дякую, дідусю. Я тебе не забуду.

Зараз мені вже 60 років, вдова, чоловіка не стало 5 років тому. У мене двоє прекрасних і розумних дітей: старший син і молодша дочка. І є у мене п’ятеро онуків різного віку. Іноді вони мене відвідують. Живемо ми всі в одному місті, але в різних районах. І при такій великій кількості родичів, я всі свята залишалася одна. Поки чоловік був живий, мені і гостей не потрібно було. Ми спокійно зустрічали свято удвох, і нас все влаштовувало. Але після того, як його не стало, я стала відчувати себе самотньою. І саме в новорічні свята це почуття посилюється в десятки разів. Мені так прикро, коли розумію, що стала старою і нікому не потрібною.

Іноді діти навіть в новорічну ніч не подзвонять і не привітають: роблять це вже на наступний день. Ніхто мене не кличе до себе, ніхто не хоче приїжджати ні в Новий Рік, ні на Різдво. Думаю, деякі жінки мене зрозуміють. Ти живеш і намагаєшся дати все своїм дітям і онукам, а в певний момент розумієш, що ти їм всім байдужа, у них своє життя, свої турботи, і чим ти можеш вже доnомогти їм на nенсії. Можливості мої діти зрозуміють мене в старості, але буде вже пізно. Я живу зараз, тут і хочу відчувати себе потрібною мамою і бабусею саме сьогодні, адже потім мене вже не буде.Сказати безпосередньо дітям я не можу: раптом розцінять як якісь примхи.

Хочеться, щоб вони самі це зрозуміли. Раніше завжди уявляла, що, коли мої діти будуть дорослими, в свята у мене буде повний будинок гостей. Я мріяла, як буду старанно готуватися до свята: наряджати ялинку, готувати незвичайні і смачні страви. Уявляла, як буду втомлюватися, і полегшено зітхати, коли всі будуть роз’їжджатися. Багато разів запрошувала всіх разом відсвяткувати Новий рік або Різдво у мене вдома, але всі вони постійно відповідали: іншим разом, у нас вже плани. Так прикро розуміти, що в плани своїх дітей зовсім не входиш ти. Мене просто переповнює почуття несправедливості. Чому все так?

Жили з чоловіком душа в душу цілих 8 років, а потім переїхали до батьків і все різко змінилося. Ми з чоловіком перебуваємо в офіційному шлюбі 3 роки, свого житла немає. Нам довелося піти зі орендованої квартири, бо грошей не вистачало. Бувало, ми їли рис та гречку тижнями, а місце супер був доширак. У такі моменти я відчувала себе студенткою, яка має проблеми з грошима та роботою. Проблеми справді були. Чоловік працював на заводі, а у вільний час таксував. А я була секретаркою у поганої людини. Коли ми працювали разом, то нам виходило якось зводити кінці з кінцями. Але тільки довелося мені піти з роботи, все пішло під укіс. Мій начальник не рівно дихав до мене, почав розпускати руки і мені довелося тікати з роботи. Нову роботу було важко знайти, ніхто не брав.

За квартиру не було чим платити, і батьки чоловіка покликали жити до себе. Я дурня зраділа, подумавши, що ось тепер ми зможемо накопичити на своє житло, але не було. Мати чоловіка психічно неврівноважена людина. Вона змушувала мене цілими днями стояти біля плити та готувати, а у вільних проміжках прибирати будинок. Якось, свекруха змусила пилососити стелю. — Там павутиння, ти не бачиш? Потрібно прибрати, — говорила вона мені. Я дивилася на стелю, а вона була ідеально чистою. Наступне її побажання було не менш дивним. Одного ранку, вона зайшла до мене в кімнату і сказала: — Ти маєш стати гідною дружиною, тому я записала тебе на курси під назвою «Як перестати бути поганою дружиною?». Я на той момент проковтнула язик, вона мене образила.

Навіть не натяком, а на пряму. Мені хотілося поставити її на місце, але я згадала, що ми живемо у її квартирі. Потім вона дізналася, що ми збираємо на нову квартиру. Свекруха одразу стала до мене м’якшою. Перестала вказувати, що і як робити. Взяла в мене обіцянку, що я їй допомагатиму в старості, а потім запитала: — Ви ж гроші збираєте? Ти обіцяла мене доглядати, не можеш віддати мені гроші, які ви накопичили. Я їх витрачу на санаторій і так по дрібниці. Я їй відповіла, що ми не можемо позичити їй гроші, з цих слів вона обурилася. Тому що вона просила не в борг, а в подарунок. Її нахабства не було межі. Я пропонувала чоловікові переїхати, але він каже, що, живучи з його батьками, ми зможемо накопичити на квартиру. Але я вже просто мрію переїхати та начхати куди. Головне подалі від цієї чокнутої.