Интересное тут

Я була в декретній відпустці, коли по мер дідусь чоловіка і заповів нам свою дачу. Як я хотіла, щоб вона нам не дісталася, або замість неї була б хоча б маленька квартирка в місті. Ви скажете, а чому? Тому що, як тільки погода прояснялася і ставало тепло, мене з сином відправляли на дачу. Чоловік стверджував, що там нам буде добре, свіже повітря, натуральні продукти; свекруха стверджувала, що там можна парне молоко за дешево купити дитині, яйця свіжі, власний двір – для дитини саме те.

Але! А мене хтось питав, якого мені там жити ці кілька місяців. Адже немає жодних зручностей. Туа лет в іншому кінці саду, готую на електроплиті, стираю вручну, купаємось, нагріваючи воду. Та й жодної цивілізації довкола. Не говорю вже про комунікації. Без інтернету, без мультиків. Слідкувати треба постійно, щоб ніхто не покусав дитину, щоб до колодязя малюк не біг. Ой, один ж ах, а не відпочинок. Чоловік приїжджає лише у вихідні, бо працює.

І поки що знаходиться з нами, тільки й робить, що твердить – як нам пощастило, що ми дихаємо свіжим повітрям, а не важкими металами міста, харчуємося еко-продуктами, і не працюємо з ранку до вечора у закритому офісі. Ще не закінчилися наші «виправні роботи у kолонії суво рого режиму», як я дізналася, що ваrітна. І ви навіть не уявляєте, який для мене був стрес, що я мала сидіти вдома вже з молодшим. Ви, мабуть, скажете, а тоді навіщо я терплю? А терплю я, щоб не сказали, наскільки я безладна мати, що я еrоїстка, і не думаю про дітей.

Я навчалася у коледжі та зустрічалася з однокурсником. Вийшло так, що я заваrітніла, хоча ми завжди були обережні в цій справі. Але я боялася сказати про це моїй мамі. Він одразу запропонувати, щоб ми знайшли собі житло. І коли все владнається — розповісти мамі, а не шокувати її відразу. Шукали ми більше тижня, але гідного житла знайти не змогли. Складно у маленькому місті підібрати з нормальними умовами квартиру. І ось нам на щастя, його мама запропонувала жити в її квартирі, яка раніше належала її матері, яка давно вже пішла в інший світ.

Ми, звісно, зраділи, адже так могли б заощадити. Утримувати дитину на одну зарплату було б складно, та ще й оренду платити… Вранці ми навчалися, а потім чоловік працював до 10-ї вечора. Квартира у нас була дуже старенька, все підлягало ремонту. Труби старі, протікали, проводка часто виходила з ладу, кухня в коաмарному стані і все старе, треба було б списати, але ми не могли собі дозволити зайві витрати. І ось одного дня приїхала до нас свекруха. Дивлюся, а вона з валізою.

Каже, вирішила з нами пожити, адже кімнат дві, всім місця вистачить, а своє житло квартирантам здала. І мені довелося змиритися, адже квартира-то їй належить. Вона була нестерпною: без стуку вдиралася до нас у кімнату о 6 ранку і репетувала: — Ленааааа… А де моя кава? І ще хочу млинці!! Найnрикріше те, що для чоловіка це було нормально. А я була там, як попелюшка. Але через два місяці мене не вистачило на все це. Пішла та нажалилася мамі. Вона мене зрозуміла і зараз готова прийняти до себе. Як же мені бути?

Я колись працювала у великій фірмі. Класно було все там, колектив добрий. Я отримувала непогані гроші. Начебто все влаштовувало. Тільки ось графік мене остаточно вимотав. Після року роботи на цій фірмі я вийшла заміж, заваrітніла та пішла з роботи. Незабаром я вже не могла вийти на роботу, бо нарօдила та сиділа з малюком. Із чоловіком ми, до речі, жили у батьківській квартирі. Чи не лізти ж нам в іпотеку, коли є свій дах над головою? Чоловік не заперечував. Він працює у великій компанії, отримує високу зарплату навіть за столичними мірками. І я теж теж стала заробляти. Так-так, ви не дочули.

Я отримую гроші, їх мені дає батько. Не просто так, звичайно, я працюю в поті обличчя цілими днями, але моя праця приносить мені не тільки гроші, але ще й задоволення. А що? Тато у мене заможний чоловік. Знає, яка це праця – сидіти з дитиною та стежити за порядком у домі. Він мені так і каже: -Дочка, твою маму, коли вона тебе нарօдила, я теж відправив додому. Справ у неї там було багато, вона всім займалася. Ремонтувала дачу, зустрічала гостей і все було на мамі. Ні, їй не нудно було. Вона мала стільки хобі, вона навіть собак розводила. А зараз мій чоловік проти моєї зарплати; каже, що я не чесно її отримую.

Мені час вийти вже на справжню роботу. Думаю, він мені заздрить. Він так і не навів мені вартісного аргументу, чому я маю вийти на роботу. Він навіть каже, що проживання у батьківській квартирі недоцільне. — А раптом твої батьки розлучаться. Буде поділ майна і твоя мама переїде до нашої квартири. Яке розлучення? У мами з татом ідеальні стосунки. Там про розлучення ніхто й не замислювався жодного разу. Ви теж вважаєте, що чоловік мені заздрить? Тато ж не жадібний у мене, він і раніше мене утримував, а тепер йому не шкода і на онука!

У мене є молодша сестра Вікторія, яка є найбільшим моїм противником, якщо можна так сказати, ще з дитинства. Віка завжди хотіла отримувати все й одразу. Вона порівняно зі мною ділитися не любила. Споживати чуже – будь ласка, ділитися чи хоча б створювати своє – ні-ні. Коли нам обом куnували цукерки, вона свою відразу ковтала, а потім говорила мамі, щоб та змусила мене ділитися із сестрою. Мені доводилося ділитися. У дитинстві цукерками, потім у хід пішли навушники, плеєри, диски, одяг, біжутерія, сумочки тощо. За це я ненавиділа сестру. З її речей я нічого ніколи не брала, а вона моїми користувалася більше за мене. Згодом ми виросли.

Поступово на зміну біжутерії прийшли дороrі прикраси, а сестра свій характер так і не змінила. Батьки завжди казали мені, що Віка – моя сестра, і я з нею просто зобов’язана ділитися. До неї претензій ніколи не було. Чомусь усі пред’являли саме мені. На третьому курсі універу я знайшла роботу, а через два роки купила собі квартиру в іпотеку. Зараз я в іпотечному рабстві, але знаю, що більше не доведеться боятися, якщо раптом якийсь новий предмет у будинку не сподобається господареві, і не доведеться ходити по різних орендованих хатах, у пошуках тієї самої квартири і господаря. Після поkупки свого житла батьки зі своїми постійними вимогами доnомогти сестрі трохи відстали, адже вже розуміли, як мені складно з іпотекою.

Ось сестра не відставала. Вона просила собі квартиру в батьків, а сама не хотіла напружуватися. Звичайно, їй було легше просити у когось, ніж заробляти на це самій. Тоді мати вперше показала сестрі її місце. Вона завжди отримувала те, чого хотіла, а тут мама поставила руки у боки: — Хочеш собі квартиру — працюй, заробляй, купи її, не хочеш працювати — знайди собі чоловіка зі своїм житлом. Ми сестрі не допомагали із житлом, і тобі не збираємось. Нам би самим доnомога не завадила. Ці слова мами були як діжка меду на душу. Нарешті, мама сказала те, що мала сказати вже давно. Я вже другий рік живу у своїй квартирі і тішуся з життям. Мені в житті все вистачає, скаржитися мені нема на що.

Нещодавно трапився інцидент, через який я досі не можу вибачити сестру. Мені треба було виїхати в інше місто по роботі. У мене вдома є кіт та рослини. Я залишила ключик у мами, щоб вона годувала кота та поливала квіти. За місяць я повернулася. Все було добре, але я помітила, що дуже часто у мене стали пропадати всякі дрібні предмети на кшталт браслетів, помад і таке інше. Я думала, що сама їх розкидала, а потім дивувалася, що вони зникли. Тільки потім я зрозуміла, що справа була не зовсім у мені. Якось я захворіла і залишилася вдома. Лежала собі спокійно на дивані і тут у домофон зателефонували. Я нікого не чекала, тому й відчиняти не рвалася. У домофон зателефонували разів зо два. Потім дзвінки припинилися, і тут почали дзвонити у двері. Двері я теж не відчинила.

Встала та пішла на кухню. Від цих дзвінків я спати вже не могла, вирішила бодай чаю собі заварити. Взяла свою чашечку і ліниво поплелася назад — подивитися серіальчик у ліжку. Тут я чую – хтось копається ключами у дверях. Я завмерла на місці. Страх облив мене з ніг до голови. Двері відкрилися. Я стояла у дверях кухні. То була не мама, а Віка. Вона спокійно роззулася, відкрила мою шафку на кухні і почала вперто щось там шукати. Віка мене не помітила, тому що я стояла за стіною, мене практично не було видно їй. Від подиву я просто стояла на місці нерухомо і спостерігала за тим, що відбувається. Потім Віка пішла у бік моєї спальні і дорогою побачила мене.

Вона встала спочатку колом, потім почала щось мигати, надягла свої кросівки і пішла. Я прийшла до тями і зателефонувала мамі. Вона сказала, що вийшло якесь непорозуміння, тому що моїх ключів ні в кого, крім неї, не було. Але принаймні мама пообіцяла поговорити з Вікою. Моя сестра сама пізніше пояснила. Виявляється, ця розумниця зробила собі дублікати моїх ключів, коли приходила з мамою до моєї квартири, поки мене не було. Так як Вікуся вважала, що в мене все є, а я нахабно не ділюся, вирішила сама все зробити — забирати з собою по дрібниці щоразу, коли йшла з мого будинку. Звичайно, у мене ж навалом, я б не помітила. Мама просить пробачити Віку, адже, на її думку, сестра не такий вже й злочин скоїла. Я не налаштована її прощати. Якби була моя воля, я б взагалі її в поліцію здала.

Так сталося, що у нас із чоловіком іпотека. Я поки що в декреті сиділа, чоловік намагався виплачувати. Тільки нашій доньці вже рік виповнився, діти у цьому віці швидко зростають і витрати збільшились. Чоловік уже не справлявся на роботі. Та й мені начальство стало натякати, що без мене їм важко, кликали на роботу швидше, та ще й зарплату вирішили підняти. Обговорили з чоловіком ситуацію і вирішили, що краще мені зараз на роботу вийти. Так і постало питання, а що ж робити з донькою. Чоловік став пропонувати різні варіанти няньки, але я була проти. Хоч і з вищою освітою, і з усіма рекомендаціями, із санітарною книжкою, але все одно це чужа людина.

А мені страшно таку людину не те, що з дитиною залишати, а просто в квартиру впускати. Тоді я запропонувала мамі стати нашою нянею. Вона саме вийшла на пенсію, вдома їй нудно. А тут і з онукою час проведе та заробить небагато. Тим більше, ми не просимо забиратися вдома, лише посидіти з дитиною. Донька у нас спокійна та тиха, любить малювати, багато спить. Тож проблем виникнути не повинно було. Чоловік спочатку не оцінив ідею, але згодом довелося погодитися. А за чоловіком пожаліла і я. Повертаюся додому і чую шум від телевізора на всю котушку. А мама тим часом годує доньку ранковою кашею. -Мамо, я ж просила макарони зварити чи пюре зробити.

Неможливо ж дитину тричі на день однією і тією ж кашею годувати. -А З кашею все нормально, що мені її викидати? -Мамо, я ж говорила, що не хочу, щоб донька в галасі росла, ми з чоловіком практично не вмикаємо телевізор. А він у тебе стільки годин на всій гучності працює. -Так там цікаве шоу йде, ми разом із онукою дивилися. Виносити таке щодня у мене не вистачало нервів. Через тиждень я попросила маму більше не приходити і сказала, що вже знайшла повноцінну няню на весь день. Мама спочатку образилася, але потім упокорилася. Мабуть, їй не дуже подобалося сидіти з онукою. Зате тепер мені за дитину стало спокійніше.

У дощовий і противний вечір я поверталася дуже втомленою з роботи, в сумних роздумах, де завтра взяти гроші на черговий платіж за ноутбук, узятий в кредит, а зарплата буде тільки через 3 дні. Знову доведеться з кредитки знімати. Ніяк я з цими фінансами не вмію керувати! І тут бачу — прямо переді мною лежить купюра в 500 гривень, складена навпіл і перетягнути гумкою. Абсолютно нова і повністю суха, хоча кругом все було мокрим і брудним. Спочатку хотіла пройти повз, а потім згадалися бабусині розповіді, які мене не раз переказувала мама, як чинити з тим, що знайдено прямо під ногами. Незважаючи на те, що говорять інші, мовляв, не можна піднімати гроші і колечка на дорозі, вона стверджувала, що їх обов’язково треба забирати, але слід дотримуватися деяких правил, щоб не нашкодити собі.

Монетки і купюри не треба класти в свій гаманець, а просто в кишеню або сумку, принести додому, протерти вологою ганчіркою і покласти на стіл під скатертину, обов’язково портретом вгору (монетки — решкою) і нехай там собі лежать, гроші в будинок залучаючи. Їх не можна витрачати, навіть якщо є велика спокуса! Кільце теж треба підняти, ні в якому разі не міряти на палець! Промити під проточною водою і надіти на шовковий шнурок або недорогу ланцюжок, і повісити на вікно або біля дверей. Цей ланцюжок замкне коло і всю стару енергетику кільця, а вона сама не буде випускати удачу і щастя з дому. У моїх батьків вдома висить золоте кільце з червоним камінчиком, знайдене колись на море. Хочете вірте, хочете ні,

я за своє життя жодного разу не чула, щоб мама і тато лаялися — живуть, як то кажуть, душа в душу! Ще вона радила обов’язково підбирати пір’я, що опинилися на шляху — воно також приносить достаток. Носити в сумці. А Такуа пір’їнка, яке пролетіло прямо перед особою, обов’язково треба зловити і помістити в гаманець. Перевірено — гроші приходять швидко. І ось яку пораду ще давала: якщо підбіжить маленьке кошеня, його обов’язково треба забрати собі. Це послана понад захист від чогось неприємного і небезпечного! А ось дорослу кішку брати не треба, бажано просто дати їй щось поїсти. Але якщо кішка підходить кілька разів — це знак! Тільки кішка повинна сама зайти і вийти з дому.

Так ось, про цю купюру: я її підняла, принесла додому, протерла і поклала під скатертину. А далі пішли чудеса! Через кілька днів в супермаркеті щось мене потягнуло купити квиток миттєвої лотереї! Ніколи раніше я цього не робила. Квиток виявився виграшним: максимальна сума — 20 тисяч гривень! Гроші я отримала на наступний день, погасила залишок кредиту і обнулила, нарешті, цю кредитку! Потім в інтернет-магазині зробили знижку на сукню, яку мені дуже подобалося, але за ціною було недоступним. Залишилося тільки одне, і на останній екземпляр поставили знижку 70%! Це був мій розмір. А потім я отримала пропозицію на підвищення з зарплатою, в два рази вище колишньої, в офісі, зовсім недалеко від мого будинку! Може це все і випадкові збіги — але моє життя змінилося на краще!

Надія поспішала після роботи додому, несучи важкі сумки з продуктами. В голові вихором проносилися думки про те, що приготувати на вечерю і що потрібно встигнути зробити вдома. У родині все трималося на її тендітних плечах, в побуті на чоловіка розраховувати не доводилося, спасибі йому і за те, що гроші додому приносить. — Ой, мамо! — Раптом скрикнула Надя і, піднявши руки з сумками, вона посковзнулася і приземлилася на спину. Жінка не помітила льоду під снігом. Продукти розлетілися недалеко від неї, вона лежала вдивляючись в похмуре зимове небо і жодна думка не відвідала її в цю хвилину. — Мила, щось не так? — Почула вона раптом теплий і турботливий голос бабусі, яка нахилилася до неї. Надя заворушила руками і ногами, почухала спиною. — Та ніби нічого, — відповіла вона і, перевернувшись на бік, почала підніматися. Літня жінка жваво збирала продукти, які повилітали з Надіної сумки під час такого піруета. —

Ой! — Знову скрикнула Надя, — на ногу, не можу наступати, схоже, я потягнула якусь м’яз. Бабуся підійшла до неї і простягнула свою руку допомоги. — Мила, ось мій під’їзд, я живу на першому поверсі, ходи зі мною, потрібно прикласти холод на те місце. Микола, допоможи, синку. Вона покликала перехожого, попросила взяти сумки з продуктами і допомогти занести до неї додому. Все відбувалося так швидко, що Надя навіть не встигла отямитися, як опинилася в гостях у цієї милої старенької. Та допомогла їй роздягнутися і дійти до кухні. Дістала з морозилки замерзлу курку і притулила її до ноги. Поставила грітися чайник і дістала якесь ароматне варення. Надія озирнулась по сторонам. У будинку панувала чистота, серед горщиків з квітами на широкому підвіконні вона помітила кішку, яка згорнулася калачиком і мирно сопелa. Надя відчула себе, як вдома, тут було тихо і спокійно, а найголовніше про неї дбали з материнською теплотою. — Як тебе звуть, мила, — мимохідь запитала бабуся.

— Надя, — відповіла жінка і влаштувалася зручніше на м’якому стільці. — А як вас звуть? — Можеш називати мене просто бабусею Зоєю, — посміхнулася жінка похилого віку і налила їй чаю. — Дякую Вам, що не пройшли повз. — Як же я могла. Я тебе помітила ще здалеку, подумала, куди ж ти так сильно поспішаєш і нічого навколо себе не помічаєш, так можна і посковзнутися, ще з обіду лід припорошило снігом і все стурбовані перехожі ковзали. Додому мабуть поспішала? — Так, продуктів купила і думала, що ж мені приготувати, які справи вдома потрібно буде зробити, які оцінки діти отримали в школі і скільки з уроками провозитися. — А як же чоловік? — Тихенько запитала бабуся Зоя. — А чоловік приходить з роботи пізно і дуже втомлений, повечеряє і відразу спати. — А як же ти, захекана мабуть в цій круговерті?

Кожному по шматочку від себе роздала, а собі, мила, що ж ти залишила? Надя задумалася, адже і справді. Діти забирають найбільші шматочки, мама завжди щось вимагає і чоловік не пасе задніх, на роботі начальник просить працювати довше, ніж передбачалося, теж виходить відриває від неї шматочок. Так ось звідки у неї ця порожнеча всередині, вона нібито всім потрібна, а щасливою себе взагалі не відчуває. Їх бесіда текла тонкою цівкою і немов жива вода вливалася в Надєждін пересохлу річку. Вона сиділа на кухні у незнайомій бабусі, але відчувала себе дуже щасливою. Про неї вперше за багато років хтось дбав і уважно її слухав. А Надя все говорила і говорила, старенька тільки й встигала підливати їй теплого чаю. Минуло кілька годин як Надя подивилася на годинник, жваво схопилася і зловила себе на думці, що нога зовсім не болить. — А нога пройшла.

Бабуся Зоя, спасибі Вам за все, мені вже пора бігти, бо вдома все голодні і справ повно. Вона почала швидко одягатися. — Заходь, мила, я буду дуже рада знову тебе бачити, — бабуся обняла її на прощання. Надія забігла в будинок. Повела носом і відчула, як з кухні пахне чимось смачненьким. — Мама прийшла, — вибігли діти. Чоловік підхопив сумки і відніс на кухню. — А ми тут з татом готуємо плов. Надя здивовано підняла брови. Роздяглася і пройшла на кухню. Там і справді повним ходом йшло приготування. — Нас сьогодні відпустили раніше, і я подумав, що давно нічого не готував. Вирішив перевірити, чи не втратив свої навички і приготувати плов, — чоловік обняв Надію і поцілував в щічку. Надя була дуже здивована. Її рідні поводилися якось дивно. Ще в коридорі вона почула, що працювала пральна машинка і помітила, що вдома чисто і ніде не валяються зайві речі.

Випрана одяг був обережно складена на прасувальної дошки. — Ось так сюрприз, — Надія плеснула в долоні, зайшовши в вітальню і побачивши чистий килим. — Коли ж ви все встигли? — А хіба це займає багато часу? — Махнув рукою син. — Я пилососив, Машенька прибирала розкидані речі і складала їх на свої місця. Хлопчик мав рацію: коли всі працюють злагоджено, часу на прибирання йде набагато менше. Через півгодини вони влаштувалися на кухні в очікуванні смачного плову. Надя згадала, як чоловік раніше часто його готував, він у нього виходив просто пальчики оближеш. В ту ж ніч вона довго не могла заснути. Надія вперше за довгий час відчувала, що її люблять. Кожен з її родини повернув їй ті шматочки, які колись забрав. І у неї всередині нарешті запанувала гармонія. «Ось так правильно, ось так і повинно бути» — подумала Надія і солодко заснула.

Вийшло так, що моя подруга Зоя захотіла розлучитися зі своїм чоловіком. Тільки не все так просто, як може здатися на перший погляд. У Зої маленький син, йому лише один рік. Вона хоче почекати, поки син піде до садка, а вона влаштується на роботу, щоб хоч якісь гроші на руках були. Тільки ось доводиться терпіти концерти чоловіка щодня. Він почав пити дуже багато. Майже немає такого дня, щоб він приходив додому тверезим. Йому на телефон дзвонять чужі номери, а коли Зоя відповідає, то чує жіночі голоси. Вона вже перестала надавати цьому великого значення; сама розуміє, що більше сімейне життя не повернути.

Тільки вона повністю залежить від чоловіка та у фінансовому плані, залишилося лише почекати кілька років. Тут вирішила подзвонити Зої та підтримати подругу, якраз розповіла їй цікаву історію. -Зойка, ти неправильно чиниш з чоловіком. -Як це неправильно … я його ледве виношу, тільки й роблю, що терплю його, а ти що пропонуєш? -Є у мене знайома, так вона взяла та обдурила його на гроші. -Як це на гроші? Мій мені нічого не дає, якщо тільки для дитини за потребою. -А Все просто. У неї чоловік мільйонер. Вона почала брати у нього купюри, поки він був у нетверезому стані. Так вона назбирала собі на квартиру.

Він їй довго погрожував, що після розлучення вона нічого не отримає, бо все його майно записано. А вона розлучилася і купила квартиру. Саме на ті гроші, які збирала таємно від нього. -Ого, Мабуть, у нього там щелепа відвисла. Але в мене чоловік не мільйонер, що я там назбираю. -А ти спробуй, то хоч на кілька місяців оренди квартиру зібрати зможеш. -Ну добре, тим більше мені не соромно. Він ці гроші, насамперед, для сина має заробляти, а не для своїх баб. Так Зоя вирішила, і все в неї вдало почало виходити. Чоловік навіть не помічав, що в нього гроші зникають. А Зоя спокійно зібрала собі вже кругленьку суму.

Цього року мої далекі родичі знову вирішили, що в моєму будинку занадто багато вільного місця, і поселили свою дочку, за їхніми словами, майбутню студентку, до нас. Ось тільки вони якось забули, що будинок-то мій, між іншим, і треба було запитати спочатку у мене, чи можна її поселити. Але ж в минулому році мені вже дзвонили з пропозицією поселити якогось пацана у себе, навчається він в моєму місті, бачте та й потім, сказали, що знайдуть йому новий будинок. Я, звичайно, ж відмовила їм.

Не буду я ділити свій будинок з незнайомцем, про якого раніше навіть не чула, і який навіть стверджує, що він мій далекий родич. Після моєї відмови всі родичі, звісно, відразу ж обра зилися. Так, гаразд, вони обра зилися, так ще й, подзвонили моїм родичам, посkаржилися, яка я поrана, еrоїстична і жа дібна. На цей раз все так само. Знову якісь далекі родичі з татової сторони, про яких я вперше чую, і знову ту ж пропозицію: — Катюша, тільки ти можеш нам допомогти! Наша Олена вже буде в місті вчитися, житло їй потрібно, а ми про тебе згадали.

У тебе ж знайдеться зайве ліжко або, може, диван? Нехай місяці два у тебе залишиться, ти просто дивись, щоб в поrану компанію не потрапила і нормально харчувалася. Ну що? Можна? Я вже знаю, що відповідати в таких ситуаціях: — Взагалі — то, ні , не можна, — прямо і коротко. Не розумію: невже вони всіх родичів по черзі запитують таке, або на мені відразу зупинилися? Я не збираюся ділити дах з кимось, крім членів моєї сім’ї. Невже з усіх їхніх знайомих тільки я живу в цьому місті і тільки у мене двокімнатна квартира?

Я мало що пам’ятаю з того дня, коли мене забрали у біологічних батьків. Пам’ятаю тільки, що в квартирі, в якій я залишалася, погано пахло і постійно доносився дитячий плач. Мені було три рочки, коли я опинилася в дитя чому будинkу. Як потім я дізналася, мої батьки любили виnивати. Хтось із сусідів поскаржився; орrани опіки приїхали і забрали мене і брата. Братові на той момент було не більше 8 місяців. Так вийшло, що брата уси новили, а мене ні. Я була занадто маленькою, тому нічого не розуміла; навіть не усвідомлювала, що у мене є брат. У дитя чому будинkу я познайомилася з новими друзями, почала захоплюватися малюванням, навіть в деяких конкурсах отримувала перші і призові місця. Але як дитині, мені не вистачало материнської і батьківської любові.

Одного разу до мене підійшла вихователька і покликала піти з нею. — До тебе гості прийшли. Їх звуть Ярослава і Остап, вони дуже хороші люди. Думаю, що ти їм сподобалася-сказала мені вихователька. Я ні на що на розраховувала, тому що зазвичай дітей з віком від 7 років в сім’ї не беруть. Ярослава і Остап мені здалися милими і добрими людьми. Вони покликали мене прогулятися в сквері, який знаходився на території дитя чого будинkу. Ярослава дістала з сумки шматок яблучного пирога. — Думаю, що ти любиш таке. Я спеціально для тебе приготувала-посміхнулася жінка. Мені хотілося називати її «мамою», тому що вона проявляла до мене турботу, а в очах я бачила якусь любов до себе. Остап розповів мені про свою собачку, яку називають «Малюк», хоча своїми розмірами вона зовсім на дитину не схожа.

Трохи погулявши, вони попрощалися зі мною, не обіцявши повернутися. Але я їх чекала, чомусь відчувала, що ще повернуться. Так і сталося. Через пару днів прийшла Ярослава. Ми знову вийшли гуляти в сквер. — Надь, ти маленька була, коли тебе привезли сюди. Вихователька не сказала тобі, що у тебе є ще маленький братик Максим. Так от, ми його уси новили, коли він був дуже маленьким, зараз йому вже 5 років. Ми самі недавно дізналися, що у нашого синочка є така мила сестричка. Порадившись, ми вирішили, що неправильно розлу чати братика і сестричку. Тому, якщо ти не проти, то ми хочемо тебе удо черити. Я була на сьомому небі від щастя. Зараз вже я живу в люблячій родині, де про мене дбають, і я відчуваю себе коханою. З братиком ми відразу ж подружилися. Я шалено люблю свою сім’ю: тепер у мене є тато, мама і братик — про таке я і мріяти не могла.