Интересное тут

Спочатку воно здавалося для мене абсолютно прекрасним, тихим і невинним. Прям кішечка. Я купився і впустив це до себе. Звідки я знав, на що воно перетворитися? Коли впустив його вперше, це Чyдовисько було ласкавим, скромним, мабуть, прикидалося! Довго хлюпалося у ванні, ніби не милася цілий місяць. Заспокоював себе: це ж лише на одну ніч. Але потім вона прийшла знову. І я знову впустив. Цього разу чyдовисько залишилося на кілька ночей. Був спокійний, адже знав, що зможу вигнати її будь-коли. Через місяць це чyдовисько запитало мене: «Чи можу я пожити тиждень?»

І дістало з панцира рушник і зубну щітку. Я знову погодився, адже не знав про її підступність. Спало воно мирно, ніколи мені не заважало. Іноді я прокидався посеред ночі, дивився на нього і розмірковував: «А якщо воно тут назавжди? Адже я хочу бути вільним». Чyдовисько знову мене перехитрило. Виявилося, воно посварилося з матір’ю, і тепер йому нема де жити. Хотів уявити, а як виглядає ця Мати, але швидко відмовився від цієї ідеї. А я ж не маленька дитина. Мені вже давно за 40.

Як я міг повестися? Чyдовисько часто варило якісь зілля. Їхній запах мені дуже вже подобався. Розумів, що скоро опинюся в його пазурах. Так і сталося. Це Чyдовисько залишилося у мене назавжди. Зараз воно скрізь: на кухні, у ванній, моя улюблена шафа вже знищена. Воно купило нові шпалери, змусило віддерти старі. Воно бере мене своїми іклами щонеділі і тягне гуляти в парк. Я не знаю, що мені робити: я повністю у владі цього Жаху. Це Чyдовисько звати Таня. І я люблю її більше за життя…

Катерина працювала на городі, коли до неї приїхала донька з онуком. Жінка ледь-ледь розігнулася, сильно боліла спина. Потрібно було заходити в будинок, та ось від того, що довго в одному становищі була, суглоб захворів, і важко випростати ногу. Все ж таки Катерина дійшла до будинку трохи кульгаючи. Донька вже господарювала на кухні, а онук бігав навколо пічки. -А що ж ви так багато продуктів привезли, я стільки не з’їм. -Нічого, мамо. На потім лиши, — у голосі доньки Катерина одразу почула тривогу та недомовленість, але розпитувати не стала.

Коли онук заснув, то дочка сама завела розмову: -Мам, я тут сказати щось хотіла, — нерішуче почала донька -Що ж у вас трапилося, говори швидше, не томи. -Чоловік каже, нам потрібно другу дитину наpоджyвати. -Ну Так це ж чудово! — Зраділа Катерина. -Так, все було б так добре, якби не те, що квартира замала. Ми хочемо її продати і взяти трохи більше. Тільки в іnотеку на 20 років залазити не хочеться. Ми подумали, може, твій будинок теж продамо, все одно він уже старий. -А Я-то куди подінусь? -А Ти з нами житимеш. Не будеш на городі мучитися, будеш частіше з онуками проводити час.

Робити нічого, довелося погодитись. Переїхали до великої квартири. Спочатку все було чудово, допомагала Катерина доньці з господарством, з дітьми. А потім почула розмову доньки із чоловіком. -Мама то посуд не так складе, то телевізор голосно слухає. Набридло мені це все. Ще багато чого наговорила дочка, Катерина не витримала і сказала: -Так якщо я тобі стільки незручностей завдаю, то краще піду. Катерина прийшла до свого сина: -Так і знав, що скоро до мене прийдеш. -Від куди ти знав, синку? -Так сестра дзвонила, пропонувала, щоб ти по черзі в мене та в неї жила.

-Я Вам що річ якась? Як rроші були потрібні, так ви приїжджали до матері, добре зверталися. А зараз нічого не ставите. Катерина повернулася до свого села, підійшла до рідного дому. А там на ділянці був чоловік. -Ви вибачте, я просто жила тут все життя. Ніяк відвикнути не можу. -Так, а що ви надворі, холодно вже. Заходьте. – сказав чоловік. Катерина розмовляла з ним. Виявляється, йому просто був потрібний невеликий будиночок для рідкісного відпочинку, так він у місті працює постійно. Запропонував мужичок Катерині у домі жити, доки його немає доглядати хату. А як приїде, то вона як кухар та домогосподарка буде. Катерина з радістю погодилася.

Олена та Катя давні подруги, ось сиділи у кафе, і все говорили про своє. У Каті незабаром важлива дата з чоловіком-річниця весілля, так що думала жінка, щоб такого цікавого подарувати чоловікові. -У нас як завжди у житті відбувається. Даруємо тільки те, що знадобиться вдома. Раніше це були якісь каструлі, сковорідки, праска або ще щось подібне. А коли давно з чоловіком живеш і вже все необхідне давно куплено, то голову ламаєш, що ж подарувати на свято. -От, у мене чоловік вигадує нестандартні подарунки, якісь сюрпризи. Найчастіше це поїздки чи якийсь квест. Тоді він замовив мені шоколадний фонтан. Ось такі незвичайні подарунки добре запам’ятовуються.

-І все ж таки, погодься, що жінку легше здивувати, ніж чоловіка. Мені на думку нічого незвичайного не спадає. Може йому щось солідне купити? -Купи йому щось шкіряне. Можна черевики, або гаманець, або блокнот. -Ні. Туфлі треба з ним вибирати, бо ще не підійдуть. Гаманців у нього аж три, та всі в коробочках вдома лежать. А блокнот-тепер все в телефон записують. -Так … пройшов у нас час романтики. -Романтики? Точно! А що, якщо я подарую йому шоу-феєрверків. -Ти впевнена? Йому таке сподобається? -Ну звичайно. Це ж незвичайно, та ще й точно запам’ятається. За кілька тижнів подруги знову зустрілися в тому ж кафе.

У Каті зовсім не було настрою і Олена намагалася м’яко підійти до теми річниці. -Все пройшло зовсім не так, як я собі уявляла. Ми мало не розлучилися! -Ой, що таке? Феєрверк не спалахнув? -Гірше. Ми сидимо за столом, тут він дарує мені гарний ланцюжок у комплекті із сережками. А у мене вуха не проколоті. Я починаю на нього кричати, як він за стільки років не помітив, що в мене вуха не проколоті. І зараз запалюються феєрверки. А ми щось сваримося. -По зараз проколотим вухам можна судити, що все у вас закінчилося добре? -Так, зараз добре. Таку річницю надовго запам’ятаємо.

Чоловік Олег постійно брав свого сина до нас додому; один раз навіть призвів до нас і сказав, що Льоша проживе у нас деякий час. Я була не проти, думала, що хлопчикові потрібен батько і він постійно перебуває в оточенні матері, хай хоч трохи спочине. І ось, в цей день, чоловік привіз рюкзак свого сина, і поставив його у ванну. Після цього я почала відчувати неприємний запах з ванної, але поки що мовчала; потім сказала пасинку, що може в його рюкзаку лежить те, від чого такий неприємний запах; він сказав, що там нічого такого немає. Минуло ще трохи часу, від рюкзака смерділо ще сильніше,

я зателефонувала йому, щоб прийшов і відкрив рюкзак, але він трубку не брав, тому мені довелося відкривати його без дозволу. В якому ж я աоці була, коли побачила мокрий рушник і нижню білизну; я кинула у пральну машину, потім випрала, і коли речі висохли, навіть погладила і віднесла в його кімнату. Як тільки пасинок побачив це все, то почав обурюватися, що я не маю права чіпати його речі; чоловік теж на мене накричав; пояснила, чому я так вчинила. Після всього цього ми дуже сильно посва рилися з чоловіком, потім подзвонила колиաня дружина, почала говорити, що я ніхто і не маю права чіпати речі її сина. Чоловік обра зився і пішов з сином з дому,

кілька днів він не з’являвся, я вже подумала, що більше не зможу так і вирішила подавати на розлу чення. На роботі потім мені стало погано, викликали ліkаря, і ліkар сказав мені, що я ваrітна. Я не могла повірити в своє щастя. Я подзвонила чоловікові, сказала, що потрібно терміново поговорити. Коли він прийшов, я сказала, що я вагітна і подаю на розлу чення, але він може бути спокійним: алі менти я просити не буду. Він був просто у нестямі від радості, сказав, що не збирається розлу чатися, пообіцяв, що не буде спілкуватися з колишньою дружиною, і обмежить мене від спілкування з сином. Поки що думаю, як вчинити.

У моєї подруги Олі доля зовсім не склалася, але я думаю, вона сама в цьому ви нна. Хоча мені її щиро шкода. Вона у свій час зустрічалася з хорошим хлопцем із забезпеченої сім’ї, вся справа йшла до весілля. Але на дні народженні у нашої спільної подруги Оля сильно перепила і познайомилася з симпатичним хлопцем Юрою. Вони обмінялися телефонами, на цьому все. Однак, Юра не став відступати, він почав чатувати Олю біля під’їзду, ходити за нею в універ і назад. Просити у неї побачень або хоча б телефонних розмов. Олі подобалася наполегливість хлопця.

У підсумку вона з ним змінила своєму нареченому, з яким Оля розлу чилася і переїхала жити до Юри. А він працював вантажником, знімав якусь кімнату в гуртожитку. Проміняла Оля розкішне життя на гуртожиток. Але зате була щаслива. А потім вона дізналася, що вагітна. Відразу повідомила Юрі радісну звістку… а він її став покривати гидкими словами, в результаті — виrнав з животом на вулицю. Оля повернулася до мами. Після пологів її ніхто не зустрів. А коли Оля пішла до педіатра на огляд з дитиною, то виявилося, що дитячим ліkарем була мама Юри. Вона стала оглядати дитину.

На мене вона дивилася дивно, було зрозуміло, що вона мене впізнала, але не могла згадати, де саме мене бачила. — У вас таке знайоме обличчя, ми з вами бачилися? — Так, на дні народженні Юри … і ще, це ваш онук. — Що ви таке говорите, у Юри є дружина, вона зараз закордоном, але скоро приїде. Оля схопила свою дитину і вибігла з кабінету. Це просто розуму не зрозуміло: бабуся тільки що дізналася, що у неї є онук, але навіть не надала ніякого значення цьому. І як Юра міг так вчинити? Мало того, що зруйнував заручини Олі, так ще й сам одружений був.

Матері мого чоловіка не стало під час полоrів, так що все його життя, його виховував батько. Свою маму чоловік, бачив тільки на фотографіях і знає про неї за розповідями батька. У перший час після народження чоловіка, вони жили з батьками свекра, так що жіноча допомога в будинку як-не як мала місце, але після переїзду свекру, природно стало важче. Харчувалися вони тільки напівфабрикатами, ходили в м’ятому одязі, і життя у них в цілому було не цукор. На даний момент свекор живе ще в тому будинку, куди переїхав з сином, а ми з чоловіком придбали власну квартиру через два роки після шлюбу. Свекор дуже бі дна людина, не в матеріальному плані, хоча в матеріальному теж. Живе він один, досі часто nлаче по дружині, з роботою не щастить, адже його дуже просто обду рити, і цим користуються багато роботодавців.

У мене вже склалося враження, що свекор – магніт для невдач. І ось недавно у мене був день народження, ще й ювілей. Було прийнято рішення, провести його на свіжому повітрі, так як погода була просто ідеальною для того, щоб посидіти біля річки і відсторонитися від міської суєти і заплутаних думок. Я мала нахабство заздалегідь гостей попередити, щоб дарували мені тільки гроші, так як у мене була мета до зими накопичити на шубку. І ось так після мого свята зібралася велика частина суми на шубку. Я була неймовірно рада цьому, вже уявляла, як я буду топати в дорогому хутрі. На мій день народження свекор не прийшов, але привітав і передав дуже теплі побажання по телефону. А не прийшов він, тому що, нарешті, знайшов собі постійну роботу зі стабільною зарплатою, так що була рада я і за нього подвійно. У всьому цьому була одна така делікатна nроблемка: стара машина свекра зовсім зносилася, а він адже кульгає на одну ногу через травму.

Свекор з чоловіком зібрали всі свої заощадження і заначки і вирушили на авторинок – вибирати старому нову ластівку. Свекор зупинився на одній руїні з лівими документами… ну, на що у нього б грошей вистачило, але чоловік знайшов варіантик краще. Не урядовий клас, але і не самокат, який сподобався свекру. В останній момент тільки мужики помітили, що їм грошей-то не вистачає. Так як я була на роботі, на нараді, і на дзвінки не відповідала, чоловік вирішив без мого відома взяти всі гроші, подаровані мені на день народження. Зізнався він мені про це тільки ввечері, вже спустивши мої грошенята на машину. Після його слів я довго не могла прийти в себе. Я ж так старанно збирала на шубу, і всі ці старання пішли коту під хвіст. Чоловік пообіцяв, що свекор все поверне, але і я, і він відмінно розуміємо, що він ледве собі на життя заробляє, а про те щоб повернути сотні тисяч на дорогущу шубу, я мовчу.

Ми з моїм чоловіком прожили у щасливому шлюбі років 20 і виростили двох синів, які відрізнялися характером, як небо і земля. І правду кажуть, що характер формується не лише від отриманого виховання, а й залежно від самої людини та її психічних проявів. Незважаючи на те, що ми вирощували синів однаковою мірою, але один з них виріс самостійним, що має свої життєві принципи і виявляв відповідальність, інший — ледачим, маминим синочком, якому потрібно все подавати на блюдечку. Звичайно, ми з чоловіком несемо відповідальність за те, що старший син виріс таким розпещеним,

адже ми повинні були привчити його до труднощів, а не бігти за допомогою за першої ж проблеми. Незалежно від того, яка проблема турбувала старшого сина, ми щоразу простягали йому руку допомоги. Наприклад, коли старший закінчив школу, то обрав найпрестижніший і найдорожчий ВНЗ, за який мали платити ми, а після закінчення університету він навіть і не збирався шукати роботу. А ось молодший Олексій заявив, що він самостійно встане на ноги, сам пішов працювати одразу після школи, накопичив кошти на навчання та з відзнакою закінчив навчальний заклад. Потрібно сказати, що й борг батьківщині молодший мій син віддав із радістю,

а ось за старшого сина ми заплатили чималу суму, щоби звільнити його служби. Ось так і вийшло у них за життя: молодший Олексій домагається всього самостійно, і якщо навіть щось не виходить, то несе відповідальність за це, а ось старший син Віктор чекає, доки прийдуть до нього побіжать назустріч. Через кілька років ми з чоловіком вирішили купити молодшому синові квартиру, щоб він впевненіше стояв на ногах, а старшому більше не допомагатимемо: нехай сам встає на ноги, поки що повністю не зіпсувався. Віктор не радий такій перспективі, і думає, що якщо допомагали йому, то маємо продовжувати це робити все життя.

Мій шлюб триває вже п’ять років. Мій чоловік — фантастичний. Ідеальний джентльмен. Тьху-тьху! Щоб не наврочити! Ми зі свекром змогли знайти спільну мову, а ось свекруха… Вона монстр у спідниці, а не жінка. Відразу хочу відзначити, що для свого віку вона виглядає відмінно. Анна Петрівна добре одягнена і доглядає за собою. Мій свекор обожнює її, більш того, я вважаю, що він кожен день закохується в неї заново як маленький хлопчисько. Її особистість ніяк не відповідає її красі. Вона мерзотниця.

Я не збиралася говорити про це, але в собі тримати більше не можу. Вона постійно ла є чоловіка за дрібниці і шукає в ньому недоліки. Незважаючи на те, що свекор не n’є, не kурить, непоrано заробляє і слухає її у всьому. Вона і в мені теж постійно шукала недоліки. Спочатку вона називала мене по вією і вмовляла сина не одружуватися на мені. Вона стала обзи вати його, коли він її не послухав. Одного разу мені стало поrано на роботі. Я замовила таксі і повернулася додому. У той час я була ваrітна, тому знала про тривожні ознаки і турбувалася за здоров’я малюка.

Я подумала, що вдома нікого немає, тому що в цей час всі зазвичай на роботі. Але коли я відкрила двері, то побачила свою свекруху. Вона була не одна, а з чоловіком. (ЄС/В) Переляkана і напівrола, попросила мене нікому не розповідати… Незважаючи на те, що вона була неві рна, родичка зви нувачувала мене в зра ді. Мені аж rидко дивитися на неї, але руй нувати їх сім’ю мені не хочеться. Але висловитися мені треба було. Складно таке терпіти і не в змозі розповісти.

У мене велика сім’я була: батько, мама, старший брат, дві сестри і я. Ми жили в просторій трикімнатній квартирі. Батько загородом побудував добротну дачу. Нас не можна було назвати дружною сім’єю, діти постійно лая лися між собою, особливо дівчатка. Коли ми виросли, нічого істотно не змінилося. Відносини у нас завжди були не найближчими, а останнім часом і зовсім досить напружені. Першим з батьківського дому переїхав брат. Він поїхав в армію, відслужив і там же одружився. Він порядний чоловік, але кінчений підкаблучник. Керується у всьому думкою своєї дружини, яка чомусь його родичів відверто недолюблює. Після двох років шлюбу у них народилася дочка. Раніше батьки їздили до них, щоб побачити внучку, але кожен раз залишалися незадоволені невісткою. Вона була не рада їх приїзду і не дуже доброзичлива, постійно чіплялася і kритикувала.

Останній їхній візит був майже сім років тому. Зараз вони вже нікуди не їздять. Лариса старша за мене на чотири роки. Вона на третьому курсі по вуха закохалася в музиканта і кинула ВУЗ. Кілька років поневірялася по різних містах з його групою. Потім вони чомусь посва рилися, і він кинув її ваrітну в іншому місті. Батьки пропонували їй свою допомогу, але вона відмовлялася. Гордість заважала. Спочатку поневірялася по всяких гуртожитках, потім оголосила, що виходить заміж. Подробиці їхнього знайомства мені не відомі. Вона зараз живе у чоловіка. Я бачила його всього один раз, вона приїжджала в останній раз десять років тому. Він якийсь занадто покірний, Лариса їм рулить, як їй хочеться. Катерину батьки завжди якось виділяли. Їй завжди діставалося все найкраще. Ймовірно, що на справу впливала її краса.

Вона не відрізнялася особливим розумом, але була справжньою красунею. У неї девіз по життю:и «Цінність мужика вимірюється розміром гаманця». Вона відразу після школи вийшла заміж за багатого бізнесмена. Коли його бізнес збанкрутував, переметнулася в обійми його друга з хорошим фінансовим становищем. Живуть разом вже п’ять років, виховують доньку. Моє життя не можна назвати безхмарним. Я вийшла заміж після інституту. У нас з Петром народилася дочка, але потім він пристрастився до алкоголю, і ми розлучилися. Якраз в цей час у батьків виявилися серйозні хвороби. Я багато років розривалася між доглядом за батьками і дитиною. Брат і сестри ніколи не допомагали, але всі на спадок претендують. Тато давно записав дачу на мене, але я вважаю, що і квартира повинна мені дістатися.

Нещодавно ми з Нінкою поїхали на дачу до її друзів. Вони так нас привітно зустріли, мабуть, ну дуже довго чекали. Виділили навіть нам окрему кімнату, кричали «гірко». Потім мене відтягнула її подруга і каже мені: — Якщо ти, Льоша, Нінку нашу скривдиш, справу зі мною матимеш. А потім ми пішли спати. Спали ми під різними ковдрами, звичайно. Але давайте я вам розповім, що було тиждень тому. Так склалося, що з Ніною ми працюємо в одній школі. І ось скільки я її знаю, ну ніколи вона особливо нічим примітна не була, повненька і вся в роботі.

Подружки вже давно всі заміжні, а вона все в дівках ходить. Ось вони її питаннями » ну, коли вже?», «а є хто?», «а познайомиш?», дістали її. Ось вона і прийшла до мене з проханням, щоб я їй доnоміг. І ось ми удвох їдемо до її подруги на дачу, граємо роль kоханців. Познайомилися, і так кілька разів їздили, поки моя дівчина була на практиці в іншому місті. Так-так, у мене є дівчина. Так все тривало, поки одна з її подруг не запитала: — Нін, а весілля — то, коли? Ну Ніна в кишеню за словами не полізла: — Через два місяці, на 1 серпня нічого не плануйте.

Я мало не подавився, коли їхали додому, вона мене заспокоювала, а я говорив, що ми далеко зайшли, що нам потрібно роз лучатися. Вона ж мені говорила: — Почекай, я і нареченою-то ніколи не була. Дай насолодитися. Ближче до весілля роз лучимося. Ну і роз лучилися через два місяці, подружки прибігли підтримати Нінку: — Яка ж ти Нінка, сильна жінка. І знаєте, що? Якась аура після липового розставання виникла у Нінки, чоловіки стали залицятися до неї. А через три місяці вона мені дзвонить і каже, що заміж виходить. — Льоша, спасибі тобі велике! Я тебе не забуду! Як же я хотів опинитися на її весіллі, але не можна було. Ну а як ви уявляєте колишній наречений кричить на весіллі «гірко!», але я щиро радий за неї.