Ростили ми своїх синів і виховували однаково з тим самим коханням, але, виявилося, виросли вони зовсім різними людьми.

0
9

Ми з моїм чоловіком прожили у щасливому шлюбі років 20 і виростили двох синів, які відрізнялися характером, як небо і земля. І правду кажуть, що характер формується не лише від отриманого виховання, а й залежно від самої людини та її психічних проявів. Незважаючи на те, що ми вирощували синів однаковою мірою, але один з них виріс самостійним, що має свої життєві принципи і виявляв відповідальність, інший — ледачим, маминим синочком, якому потрібно все подавати на блюдечку. Звичайно, ми з чоловіком несемо відповідальність за те, що старший син виріс таким розпещеним,

адже ми повинні були привчити його до труднощів, а не бігти за допомогою за першої ж проблеми. Незалежно від того, яка проблема турбувала старшого сина, ми щоразу простягали йому руку допомоги. Наприклад, коли старший закінчив школу, то обрав найпрестижніший і найдорожчий ВНЗ, за який мали платити ми, а після закінчення університету він навіть і не збирався шукати роботу. А ось молодший Олексій заявив, що він самостійно встане на ноги, сам пішов працювати одразу після школи, накопичив кошти на навчання та з відзнакою закінчив навчальний заклад. Потрібно сказати, що й борг батьківщині молодший мій син віддав із радістю,

а ось за старшого сина ми заплатили чималу суму, щоби звільнити його служби. Ось так і вийшло у них за життя: молодший Олексій домагається всього самостійно, і якщо навіть щось не виходить, то несе відповідальність за це, а ось старший син Віктор чекає, доки прийдуть до нього побіжать назустріч. Через кілька років ми з чоловіком вирішили купити молодшому синові квартиру, щоб він впевненіше стояв на ногах, а старшому більше не допомагатимемо: нехай сам встає на ноги, поки що повністю не зіпсувався. Віктор не радий такій перспективі, і думає, що якщо допомагали йому, то маємо продовжувати це робити все життя.