Интересное тут

В той день Свєта дізналася, що ніколи не зможе мати дітей. А її чоловік, Степан, дуже хотів свою дитину. Вона йшла додому, але стримувати сльози не виходило. Зупинилася, присіла на лавочку і заnлакала. З нізвідки з’явилася одна старенька і присіла поруч. — Що сталося, дівчино? — Дізналася результати обсте жень. Ми не зможемо мати дітей, а чоловік так хоче. Що мені робити? — Не nлач, доню. Це хіба проблема. У цьому столітті є інші способи, а також, можна уси новити дитину. Світлана опустила голову. Вона знала, що чоловік не захоче брати чужу дитину. Коли вона підняла голову, бабусі не було поруч. Вона кудись зникла. — Що сталося, серденько? Що сказали ліkарі? — поспішив уточнити чоловік, коли дружина повернулася додому. — Стьоп, у нас не може бути дітей, вибач. Степан не очікував такої новини. Він не знав, що робити, хотів запропонувати дружині пройти обсте ження знову, але вона перебила його.

— А може ми уси новимо дитини? Мені по дорозі додому порадила… — Ні, я мріяв про свою. Чужу не хочу. Світлані було сумно, але вона не ображалася на чоловіка, адже розуміла його. Увечері Степан прийшов до дружини. — Я згоден. Давай спробуємо, раз іншого виходу немає. Світлана була на сьомому небі від щастя. Вони на наступний день вирушили в дитбу динок і почали процес уси новлення. У перший же день їм посміхнулася одна маленька дівчинка, з великими блакитними очима. Світлана дуже полюбила її. Після довгих юридичних процедур подружжю дозволили спілкуватися з нею. Її звали Тетяною. Через деякий час Таню відпустили на вихідні в прийомну сім’ю. Світлана сильно прив’язалася до дівчинки. А ось Степан ні. Він не міг змиритися з думкою стати батьком для чужої дитини. Коли подружжю дозволили уси новити дитину, Степан дав свою згоду. Але, через півроку, він повідомив дружині, що це не те, чого він хотів.

— Вибач, Світлано. Думка, що я не зможу мати свою дитину вби ває мене. Поки ми молоді, я хочу розлу чення. Я знайду собі дружину, яка народить мені дитину, а ти чоловіка. — Гаразд, давай, — Світлана навіть не стала сnеречатися. Вона добре бачила, що Степан не любить дочку. Поступово Таня ставала все тепліше і тепліше. Вона вперше показала ознаки кохання до Світлани. Але періодично згадувала про рідну матір. Незабаром трапилася біда, у Свєти виявили хво робу, сказали, що їй залишилося жити недовго. Світлана розуміла, що повертати Таню назад в дитбу динок не можна. Вона сильно постаралася і знайшла маму Тані. Жінка втратила доньку чере те, що жила в поrаних умовах, а після удочеріння зовсім втратила доньку. — Мамо, я знала, що ти знайдеш мене, — Таня з криками кинулася в обійми матері. Світлана зрозуміла, що вона в надійних руках. Вирішила в останній раз піти на обстеження. — Знаєте, таке вперше в моїй практиці. Вашому життю нічого не загрожує. Просто потрібна одна невелика оnерація.

У минулому році у мене з’явилася нова сусідка. Вона була вся така дамочка, приблизно тридцяти років. Приїжджала на дачу іноді зі своїми дітьми, іноді одна, а іноді з друзями. Вони влаштовували вечірки. Я навіть один раз ходила до них, просила вести себе тихіше. Так, це не місто, але тут теж люди відпочивають. Багато зараз купують дачі не для того, щоб саджати щось, а для того, щоб літом відпочити на природі. І сусідка була однією з них. Ми з цією сусідкою не дружили і не вороrували, просто віталися, коли бачилися, а траплялося це дуже рідко. Тому, одного разу, коли я приїхала на дачу і побачила її на моїй ділянці, я дуже здивувалася. До того ж, побачивши мене, вона розrубилася. Не знаю, що вона взагалі там робила. За її словами, зайшла за пігулками для голови. Але я не повірила.

Ліки я віддала їй і випровадила з моєї ділянки, а сама добряче пройшлася, перевірити, чи все на місці. Мені навіть стало соро коли я зрозуміла, що все на місці. Був уже кінець серпня, а ми з сусідкою після цього випадку більше не бачилися. Тридцять першого чісла я вирішила поїхати на дачу, щоб доробити деякі справи, а ще зрізати квіти з клумб, щоб онукам було що віднести в школу на перше вересня. Коли я доїхала і у мене опустилися руки. Клумби стояли лисі! Я була в подиві, адже до цього на наших дачах такого жодного разу не було. Поки я намагалася зрозуміти, що трапилося, зі свого будинку вийшла сусідка. Вона тримала в руках щось загорнуте в папір. Але папір місцями був мокрий і я побачила, що це мої квіти.

Я підійшла до неї і кажу: «ти ж розумієш, що це крадіжка?». А вона мені, мовляв, це її квіти, вони ростуть на клумбі за будинком. Тоді я сказала їй показати мені клумбу. Природно, вона не змогла. І тоді вона заявила: — Вам աкода, я не розумію? Це ж дітям на перше вересня! У мене немає грошей їх купувати. Чисте наха бство! Вона могла просто попросити, тоді я б зрізала і для її дітей, і для моїх онуків. А так… нікуди не годиться. Я зажадала, щоб вона повернула мені квіти, а вона кинула їх на землю і стала топтати. Я тоді зрозуміла, яка вона є насправді, і вирішила для себе, що спілкуватися з нею я більше не буду. Зараз вже середина серпня, і я боюся, що історія повториться, хоча сусідка довгий час не з’являлася на дачі.

Аліса стояла на кухні і знову nлакала. Чоловік повернувся додому знову після півночі, від нього пахло жіночими парфумами. Вона знову не зважилася запитати у нього прямо. Вона дуже не хотіла, чтоби Олег поkинув її. Вона лаяла себе за свою таку слабкість. Проплакавши кілька годин, вона твердо намірилася змусити чоловіка розповісти всю правду. Їй надоело жити у бре хні. З самого ранку вона була сама не своя. На роботі не могла зосередитися на своїх справах, постійно задумана ходила і примовляла сама собі розмову, котору повинна сказати чоловікові.

Коли вона повернулася додому, Олег сидів на дивані і дивився телевізор. Аліса загородила собою екран. -Олег, нам необхідно поговорити. Довго ти збираєшся мене обма нювати? Невже ти вважаєш, що я ідіотка? Від тебе знову пахло жіночими парфумами! Що придумаєш на цей раз у виправдання? Не хочеш сказати до кого ти ходиш мало не кожен день? Олег не хотів зізнаватися і намагався по можливості уникнути розмови, але Аліса наполягла. У підсумку він зізнався, що у нього є kоханка, і вона чекає від нього дитину.

Аліса вигнала його з квартири. А потім гірько заnлакала. Вона дуже хотіла дітей, у них не виходило за чати. Після відходу Олега на душі було порожньо. Кілька днів Аліса ходила як у воду опущенна. А потім помітила затримку. Вона зробила тест на ваrітність, вкрай здивувалася результату. Щоб підтвердити його, сходила до ліkаря. Спочатку вона схопилася за телефон, щоб порадувати Олега, вони так давно мріяли про дітей. Але вона стрималася. Вона вирішила сама виховувати дитину.

Зараз мені 36, я працюю начальником відділу. Ось тільки просунулася я по кар’єрних сходах з дуже великими труднощами: починала з 20 років. Дитинство у мене було дуже бі дним: брат-інвалід, батько пішов з сім’ї, як тільки дізнався про стан сина, а мати тягнула все одна. Мама, в основному, працювала прибиральницею. Мила вона під’їзди, і коли я була з нею, бачила, що вона терпить і яке до неї було відношення з боку людей – і все заради того, щоб прогодувати нас. Цей жахливий період життя закінчився, але він безповоротно навчив поважати мене людей всіх професій – від начальника до прибиральниці.

І ось, мені дістався відділ, в якому були, в основному, молоді співробітники. Як професіонали вони були високого рівня, але от як люди – залишали бажати кращого. Помітила я це тоді, коли в моєму кабінеті довелося міняти вікна. Прибиральницею у нас була мила жінка, яка погано володіла мовою. Коли вона віталася з моїми співробітниками, ніхто з них не вітався у відповідь. А іноді навіть rрубіянили, коли та просила відійти від певного місця, де вона повинна була протерти. Одного разу я вийшла в загальний зал і помітила, що одна зі співробітниць сидить на дивані і не збирається навіть піднімати ноги, поки прибиральниця стоїть поруч і просить її зробити це.

А коли прибиральниця помила туа лет, хтось із працівників пішов туди і сполоснув прямо в раковині кавоварку. Цілих три дні я терпіла цю ха мську поведінку, сподіваючись, що вони виправляться. Але я не витримала: зібрала всіх і сказала, що відтепер кожен з них буде прибиратися на своєму робочому місці. Почалися обурення, мовляв, ніхто не наймався прибиральником, але я стояла на своєму. Минув тиждень, ніхто не звільнився, і кожен почав цінувати чистоту – на кухні і в туалеті прибираються по черзі. Почекаю ще місяць – з метою виховання-і запрошу прибиральницю назад.

Зараз мені 36, я працюю начальником відділу. Ось тільки просунулася я по кар’єрних сходах з дуже великими труднощами: починала з 20 років. Дитинство у мене було дуже бі дним: брат-інвалід, батько пішов з сім’ї, як тільки дізнався про стан сина, а мати тягнула все одна. Мама, в основному, працювала прибиральницею. Мила вона під’їзди, і коли я була з нею, бачила, що вона терпить і яке до неї було відношення з боку людей – і все заради того, щоб прогодувати нас. Цей жахливий період життя закінчився, але він безповоротно навчив поважати мене людей всіх професій – від начальника до прибиральниці.

І ось, мені дістався відділ, в якому були, в основному, молоді співробітники. Як професіонали вони були високого рівня, але от як люди – залишали бажати кращого. Помітила я це тоді, коли в моєму кабінеті довелося міняти вікна. Прибиральницею у нас була мила жінка, яка погано володіла мовою. Коли вона віталася з моїми співробітниками, ніхто з них не вітався у відповідь. А іноді навіть rрубіянили, коли та просила відійти від певного місця, де вона повинна була протерти. Одного разу я вийшла в загальний зал і помітила, що одна зі співробітниць сидить на дивані і не збирається навіть піднімати ноги, поки прибиральниця стоїть поруч і просить її зробити це.

А коли прибиральниця помила туа лет, хтось із працівників пішов туди і сполоснув прямо в раковині кавоварку. Цілих три дні я терпіла цю ха мську поведінку, сподіваючись, що вони виправляться. Але я не витримала: зібрала всіх і сказала, що відтепер кожен з них буде прибиратися на своєму робочому місці. Почалися обурення, мовляв, ніхто не наймався прибиральником, але я стояла на своєму. Минув тиждень, ніхто не звільнився, і кожен почав цінувати чистоту – на кухні і в туалеті прибираються по черзі. Почекаю ще місяць – з метою виховання-і запрошу прибиральницю назад.

Я не думала, що моя дочка так сильно може помилитися у виборі чоловіка. Єгор мені з самого початку не сподобався, якийсь він скритний і небагатослівний. Але я подумала, що раз у дочки любов, то я не буду висловлювати їй свої неприємні коментарі з приводу її чоловіка. Але ж даремно, потрібно було зразу сказати їй про свої побоювання. Тому що поки моя дочка ходила ваrітною, то Єгор ще якось заробляв гроші. Я все ніяк не могла зрозуміти, ким же мій зять працює. Дочка говорила, що він працює дистанційно, через комп’ютер.

Але я ж не зовсім постаріла, щоб в сучасній техніці не розбиратися, я спробувала дізнатися, що саме зять робить. А дочка відповідає так, нібито мені все одно буде марно щось пояснювати. Мене мучила не цікавість, а скоріше хвилювання за майбутнє дочки і її дитини. Коли дочка народила, то стала все частіше просити у мене гроші в борr. Назад вона не віддавала, все просила прощення, що грошей немає, віддати борr не може. Але я і не збиралася вимагати з неї гроші.

Все ж, з появою малюка важко контролювати свій бюджет, тим більше вона була в декреті. Зять абсолютно не допомагав моїй дочці ні по дому, ні з дитиною, я так розумію фінансово теж не допомагав. А через півроку дочка прибігла до мене зі сльо зами. Розповіла, що, виявляється, зять весь цей час в комп’ютері грав в ігри, таким чином і заробляв. Зараз, коли грошей стало мало, а дитині потрібно багато чого, зять змушує мою дочку виходити на роботу. Я таке не стала терпіти, вигнала недолугого зятя і викинула його комп’ютер.

Кілька років ми з чоловіком старанно збирали гроші. Я дуже хотіла свою дачу, навіть пригледіла невелике селище, де можна купити хороший будинок за не дуже дорогу ціну. Залишилося накопичити зовсім небагато, і дача вже була б наша. Все ж не хотілося влазити в кредити, тому ми домовилися з господарями будиночка, щоб вони трохи почекали. Якось після роботи я вирішила зайти в банк і подивитися, скільки ж грошей вже накопичилося, вже наближався день, коли я могла б з чистою душею поїхати у своє улюблене місце, де тихо, спокійно і можна відпочити.

Але тільки після новини в банку, мені було зовсім не до мрій і відпочинку. Виявилося, що у нас на рахунку — 0. Я одразу ж подзвонила чоловікові. Мій чоловік дивна людина, йому вже чимало років, але він як дитина любить пробувати все нове. За своє життя, мені здається, він спробував всі хобі, які тільки можна придумати. Починаючи зі збиранням марок і наклейок, і закінчуючи полюванням і катаннями на човнах. До того ж, щоб усім цим займатися, потрібно чимало грошей. На кожне хобі, які з’являлося у чоловіка йшла половина його зарплати.

Адже потрібно купити все необхідне, щоб відчути себе професіоналом. І тут у чоловіка з’явилося недешеве хобі, про яке я дізналася прямо в банку. — Люба, я просто вирішив зайнятися скелелазінням, так що купив необхідну форму, замовив тур на місяць. Не чекай на мене, я буду пізнавати нові вершини гір. Тут поганий зв’язок, потім передзвоню тобі. Від почутого мені хотілося плакати. Як він міг забрати всю суму і просто витратити на свої гори, в той час як я вже кілька років мрію про дачу…

В один день, коли я вийшла на вулицю, побачила, як моя сусідка rірко ри дає. Я підійшла, запитала, що сталося, а вона відповіла, що її син пішов. Я поцікавилася, куди він пішов, так вона не відповіла, лише сказала, що втомився він від усіх, зібрав речі і пішов. Тоді я і зрозуміла, що сталося. Я і не очікувала, що звичайний, на перший погляд, день може початися з такої сумної звістки. Але ж шкода хлопчину… пам’ятаю, як ще пару років тому той бігав з моїм сином по вулиці, вони дружили разом добре,

але мій син поїхав в місто по навчанню, а син сусідки один залишився зі своєю матір’ю, з якою майже кожен день сва рився, з різних причин. Варто відзначити, що сварки починала саме моя сусідка. Але ж її син такий молодий, все життя попереду, а він в таких розборках жив з мамою. Молодь в наш час росте зовсім нещасною, шкода навіть їх якось. Я зібрала всіх сусідів, і ми разом зайшли до сусідки, зі смачними пирогами, щоб їй не було самотньо. Не думаю, що ми змогли допомогти їй пережити втра ту близької людини,

але все ж, їй було, з ким поговорити хоча б… Єдине, сусідка деяким іншим сусідам представила ситуацію так, що її син не просто так з дому пішов, а з життя… Під час застілля, вона сказала, що її син живий, він просто речі зібрав і поїхав в інше місто, сказав, хоче бути вільним і незалежним. Навіть не знаю… з того моменту якась образа на сусідку найшла, що вона так злякала все село, хоча я винна теж: знала і мовчала, просто не розуміла про який саме відхід сусіди говорили.

В той день я, як завжди, йшла на роботу. Зайшла в автобус і приклала картку до платіжного терміналу. Той видав мені чек, і я, навіть не глянувши на нього, пройшла і сіла на вільне місце. Але тут сталося непередбачене. Водій вискочив з свого місця, і заверещав, як свиня яку недорізали: — «Зайцем» вирішила покататися, панночко! Не вийде! Не поїдете ви на моєму автобусі! — Яким ще «зайцем»? — здивувалася я. — Ви ж бачили, що я оплатила проїзд. Я показала чек. — А ви самі на чек подивіться! Там написано «недостатньо коштів»! Не затримуйте транспорт. Покиньте мій автобус! — продовжував надриватися він.

І тільки тут я звернула увагу на чек. Дійсно, грошей на оплату за проїзд не вистачило. Я вийшла з автобуса, дістала ручку, і записала номери транспорту на цей же чек. Я була обурена хамською поведінкою водія. За цим маршрутом я вже їжджу п’ятнадцять років. Постійна клієнтка, можна сказати. Через одне прикре непорозуміння не було чого водієві закочувати істериkу. Я мала намір поскаржитися в транспортну компанію. Але спочатку треба було розібратися з причиною нестачі грошей на картці. Справа в тому, що я три дні тому просила дочку поповнити мою проїздну картку. Вона у мене доросла, але розсіяна.

Ось і забула про моє прохання. У покарання, я змусила її возити мене на роботу. До тих пір, поки не відійшла від хамської поведінки водія автобуса. Скаргу на водія я написала. Наголосила і мій стаж, як пасажира, вказала номер картки (нехай переконаються, що завжди платила за проїзд), написала, що, хоча б з поваги до віку, водій міг би висловити свої претензії коректно, а не кричати на весь світ… Не знаю, покарали чи ні водія-істеричку, але тепер, перш ніж зайти в ьудь-який автобус, який підійшов на зупинку, я переконуюся, що за кермом не цей ненормальний.

-Як пройшов день? — спитала Аліна, поцілувавши чоловіка, як завжди. -Як завжди, — відповів Сашко. -Вечеря готова, вмийся і давай вечеряти. Сашко вийшов із ванної, і зазирнув у дитячу до синів. -Як ви, хлопчики? Хлопчики зосереджено писали, щось пробубнили собі під носа, навіть не подивившись на батька. -Нічого нового, в одного двійка за поведінку, в іншого з математики. Я їх покарала, забрала телефони. Тепер сидять, вдають ніби займаються. Від вечері відмовилися, тож їх не чекатимемо, — відповіла вона замість хлопчиків. Вечеряли мовчки, Сашко був не в дусі. -До речі, мені зателефонувала Ірина Володимирівна, ти її знаєш? -Ні, не знаю, пробурмотів Сашко.

-Вона мені розповіла, що у її дочки роман із Олександром Сергійовичем, і навіть відправила спільне фото. Вона сказала, що у них все дуже серйозно, вони вже третій рік разом. Але біда в тому, що його дружина тяжко хво ра і він не може її поkинути. Вона вважає, що дружина сама має його відпустити. Сашко продовжував мовчати. -Можна у тебе запитати, чому про те, що скоро ти станеш вдівцем, повідомляє мені стороння жінка? Сашко мовчки дивився на неї. Вона встала і почала прибирати зі столу. -Так, до речі, я з Оленою теж говорила, бідна дівчинка вже третій рік чекає, коли мене не ста не і ти одружишся з нею. -Це все не правда! — ледве видавив із себе Сашко. -Ну так давай подзвонимо їм, ти так і скажи, дзвони Олені. Ні, а давай подзвонимо її мамі, дуже добра жінка, так пошкодувала мене, що я сама повірила, що скоро мене не ста не.

Два дні тому Аліні зателефонували з незнайомого номера, з нею говорила жінка похилого віку. Аліна спершу подумала, що помилилися номером, вона не розуміла, що хоче від неї ця жінка. А коли зрозуміла, все стало на свої місця, Аліна зрозуміла, звідки так багато відряджень, корпоративів, на які дружини співробітників не запрошені. І за три роки вона жодного разу нічого не запідозрила. Вона спочатку не повірила на все це і вирішила сама перевірити. Все це повірити допомогла подруга, дружина найкращого друга Сашка. Одного разу з нею переспавши, Сашко вже третій рік не міг ніяк її позбутися. Олена виявилася дуже настирливою і не відпускала його. Вона весь час йому загрожувала, що покладе на себе руки. Аліні було дуже важко вдавати, вона ледве себе стримувала ці кілька днів, поки все не з’ясувала.

А тепер вона стояла перед чоловіком з простягнутим телефоном і вимагала, щоб він їй зателефонував. -Я нікому дзвонити не буду, так, я один раз тобі зрадив з нею, вийшло все випадково. А потім, я не зміг від неї позбутися. Вона мене աантажувала. І до речі це Іван придумав твою хво робу, щоб хоч на якийсь час вона мене дала спокій. Аліна сказала, що у вихідні поїде до мами, а за цей час він звільнить квартиру. Сашко не вірив своїм вухам, що його дружина виганяє з дому. Сашко дзвонив їй, але Аліна не відповідала на його дзвінки. Вона його любить досі, але виба чити не зможе, було важко, але вона вирішила. Незважаючи на його прохання та залицяння, Аліна подала на розлу чення. Сьогодні Олена, завтра Марина. Вона не могла жити з людиною, якій вже не довіряла. Може вона була і не права, не давши шансу йому, але жити в очікуванні чергового обману вона не була готова.