Интересное тут

У свої двадцять років Юля через багато пройшла. Спочатку пережила втрату батьків, залишилася на вулиці, потім потрапила в погану компанію. Вона поневірялася по гуртожитках, ночувала у друзів. Іноді чоловіки давали їй гроші, допомагали продуктами за відповідні послуги. А потім Юля витягла щасливий квиток. Вона познайомилася в п’ятдесятирічним Юрієм Івановичем, який займав хорошу посаду в міському управлінні, був людиною забезпеченою. Шлюб не заважав йому дивитися по сторонах. Став він дівчину обходити. Юля спочатку думала, що все обмежиться однією ніччю,

але дівчина чоловікові сподобалася, став він її обходити. Спочатку просто давав гроші на всякі необхідні речі. А потім, по вуха закохавшись, купив їй квартиру. Юлія ставилася до ситуації, що склалася двояко. З одного боку, Юрій Іванович був їй неприємний. Він відвідував її раз на тиждень, залишався приблизно годину. Вона це терпіла насилу. З іншого боку, завдяки його спонсорству у неї налагодилося життя. Вона навіть вступила заочно до університету і знайшла непоганий підробіток.

Все начебто йшло на краще, але тут несподівано про пригоди Юрія стало відомо дружині. Вона подала на розлу чення. Коли Юлія дізналася, що дружина kоханця дізналася про їх зв’язок і збирається з ним розлу читися, вона впала в паніку і почала думати про те, як повернути його сім’ю. Юрій навіть зрадів, зібрав речі і переселився до Юлії. Терпіти його годину раз на тиждень одне, але жити з ним зовсім інше. Юлія не хоче з ним жити, але не знає як від мужика позбутися.

Мені було сімнадцять років, коли я в першє втратила голову від кохання, об’єктом мого обожнення став мій однокласник Сергій. Він був надзвичайно гарний собою, було дуже важко не піддатися чарівності. У результаті я не могла зосередитись на навчанні. Оцінки швидко поповзли вниз. Але це було далеко не найгіршим, найгіршим було те, що в результаті наших стосунків я заваrітніла. Коли про це дізнався Сергій, він одразу мене поkинув, він дуже злякався відповідальності. Своїм батькам я довго боя лася розповісти, боя лася їхньої реакції, але в результаті мама сама про все здогадалася, коли знайшла використаний тест для ваrітності у смітнику.

Батьки були в жаху від цього. -Ти що зовсім дурна чи що? Як ти могла таке припустити? На мене рівно півгодини просто кричали, а потім оголосили, що не мають наміру терпіти таку ганьбу і вказали на двері. -Мамо, куди ж я піду? – nлакала я. -Куди хочеш. Її погляд був холодний. Я пішла з дому, не бачачи дороги через сльо зи. Був один вихід – поїхати до бабусі. Був страх, що й бабуся мене не прийме, але він був марний. Бабуся мене обійняла і пригорнула до себе. -Не переживай все буде добре.

У результаті я залишилася жити у селі. У мене з’явився син Остап. Бабуся допомагала мені його доглядати. Я була їй за все безмежно вдячна. Батьки після вищеописаних подій так і не спробували зв’язатися зі мною. І ось Остапу вже десять років. Ми все ще живемо в бабусиному будинку, вона нам його заповідала. На жаль, три роки тому її не стало. Нещодавно мені зателефонувала мама. Цей дзвінок був дуже несподіваним, вона говорила , як ні в чому не бувало, цікавилася нашим життям та онуком, просила про зустріч. Але я не маю наміру їх прощати і відновлювати спілкування з батьками.

У їхньому селі жив один дядько Коля, який любив випити. А як тільки Коля вип’є, так відразу втрачає голову. Починає ходити по чужих городах, переставляє речі без попиту господарів. А на ранок нічого не пам’ятає. Так ось одного разу дядя Коля випадково зламав у Даші замок в сараї. Але вона його лагодити або купувати новий не збиралася. Все одно в сараї тільки візок та лопати, у всіх в селі повно цього добра. Одного разу вночі Даша почула якийсь шурхіт, але було так лінь вставати з ліжка, адже весь день в городі пропрацювала, так що вона не стала надавати особливого значення — так і заснула. На ранок Даша зрозуміла, що у неї в сараї речі не так лежать. Це не міг був дядько Коля, бо до нього приїхали племінники, а коли вони у нього ночують, він не п’є.

Даші навіть стало страաно, містика якась. Вночі Даша вирішила перевірити, що ж відбувається у неї в сараї. Вона безстрашно взяла ліхтар і пішла перевіряти сарай о третій годині ночі. Відкриває двері, і тут на підлозі лежить якийсь хлопець. — Е, ти хто такий? Ти що тут забув? Я зараз граблями тебе зашибу, — почала Даша. — Вибачте, будь ласка … я зараз піду, — став підніматися з підлоги хлопець. — Ти як у мене в сараї опинився? — Та мені ночувати ніде було, ось… Даша придивилася. Хлопець виглядав цілком пристойно і черевики нові, і сорочка. Якщо так одягнений, значить він не з села.

Стало його шкода, Даша сказала йому сидіти в городі на лавочці, сама пішла і принесла йому трохи супчика. Хлопець став розповідати, що прокинувся в лісі, голова сильно паморочилася. Він став йти і в підсумку набрів на їх село. Наступного дня відвела Даша хлопця до дільничного, бо сам він не міг згадати, як його звуть. До вечора поліція вже визначила особу, виявилося, що хлопця звуть Денис. Рідних у нього немає, тому ніхто і не шукав. У Дениса є пристойний стан, свій заміський будинок, дві спортивні машини, рахунок у банку. Так за свій порятунок він Дашці червону машину подарував. З’явився у сільської дівчини багатий друг.

Часто у жіночих колективах завжди щось відбувається, не буває нудно. Особливо коли є представниці різних вікових груп. Так само було в нашому випадку. Колектив складався із шести жінок. Найстарша — Тамара Іванівна, любила командувати, ввела себе як начальниця, хоча не була нею. Вона давала всім поради і була справжньою чоловіконенависницею. Хоча, коли до відділу заходив якийсь чоловік, вона поправляла зачіску і фліртувала з ним. У колективі були троє жінок віком 35–45 років. Одна з них була заміжня, а дві інші були розлу чені і в активному пошуку. Ну який колектив, без молоді. Їм було по 25 років. Вони викликали у колег змішані емоції, адже були тусовщицями, часто запізнювалися на роботу, спілкувалися лише один з одним. Колектив жінок чекав на поповнення. І ось вона прийшла. — Здрастуйте, я Настя. — Я Тамара Іванівна, а це… — і почала представляти інших.

Насті було 33, з вищою освітою, з досвідом роботи, розлу чена , дитина живе у селищі з батьками. – А що, чоловік не платить алі менти? Усі такі. Зробити дитину вони вміють, а утримувати — відмовляються, — заявила чоловіконанависниця. — Ні, колишній мій добрий, просто ми не притерлися з ним, у цьому є вина обох. Ми обидва надсилаємо гроші для утримання дитини, — відповіла Настя. Тамарі Іванівні одразу не сподобалася Настя. Вона не спілкувалася з ними, як і молодь. І незважаючи на те, що Настя була старша за Олю та Юлю на 7 років, вони порозумілися і потоваришували. Невдовзі на посаду начальника знайшлася кандидатура. — Здрастуйте, я Микола Петрович, новий керівник відділу. Тамара Іванівна втрутилася і почала розповідати подробиці їхньої роботи та дещо про співробітників. Після роботи Микола Петрович залишився попрацювати з Тамарою Іванівною, як із головною з відділу.

— Що розповісте про наш колектив? — Запитав начальник. Тамара Іванівна почала розповідати всі подробиці про всіх, кому скільки років, хто заміжня, хто в розлученні. Про Настю та інших дівчат вона говорила погано. – Вони весь час тусуються, спізнюються, приходять на роботу з головним бо лем. Ладно Юля та Оля, але Настя… Вона старша за них і в неї дитина. У Тамари Іванівни залишилася звичка розповідати і пліткувати про Настю у начальника. А той викликав Настю до себе, і щоразу вона виходила з його кабінету з опущеною головою та червоними щоками. Жінки раділи цьому. Але, якось Настя та начальник запізнилися на роботу, а заявилися з шампанським та квітами. – Ми розписалися. Коли вони пішли, всі пані, особливо Тамара Іванівна були здивовані. Як так? — Молодь, ваша подружка таємничою виявилася, все приховувала від нас усіх. — Ви помиляєтесь. Ми про все знали, навіть запрошені на весілля. Ми навіть знаємо, що ви доносили про нас. Начальник теж тусовщик у нас. Ви, щоразу пліткуючи про Насту, тільки добро робили їй.

Незадоволений Коля вийшов з-за столу. Катя стояла біля раковини і мила посуд. І тут чоловік почав висловлювати своє обурення: — Адже я ж тобі віддаю всі свої гроші, вся моя зарплата у тебе, так? — Ну так, і що? — А чому тоді тобі так важко було купити сьогодні щось м’ясне? Я що повинен був одну зелень жувати? — Ковбаса в холодильнику є. А з м’ясного, сьогодні ціни на фарш підвищили, і така черга стояла, я вже втомлена була, додому пішла. — Так важко було купити? Катя, у тебе весь сімейний бюджет, тобі так важко? — А ти думаєш легко грошима розпоряджатися, тим більше кінець місяця, грошей майже не залишилося.

І до того ж, чому все по дому роблю я? Біжу з роботи в магазин, вистоюю чергу. Тащуся з пакетами додому, ще з дітьми потрібно уроки зробити, вечерю приготувати, будинок весь почистити і прибрати. — Тому що ти господиня, Катя. — А ти господар, Коля! Сва рилося подружжя, в результаті вирішили, що в цьому місяці Коля сам буде розпоряджатися грошима сім’ї, сам буде купувати все необхідне. Після першого походу в магазин чоловік сильно здивувався цінами. Виявляється, все так подорожчало останнім часом. Вирішив, що тепер буде економити.

На наступний день Коля купив кілька літрів масла, яйця, 5 кілограм гречки і макаронів. Сказав, що хліб і молочку потім буде докуповувати, але цієї їжі повинно на місяць вистачити. Все одно не виходило у Колі гроші економити. Тому що не знав магазинів, де можна дешевше купити, які інгредієнти для страв потрібні, а які ні. Під кінець місяця Катя нагадала, що ще буде день народження Коліної мами, так що потрібно і їй на подарунок гроші виділити. В результаті Коля психанув, віддав назад дружині всі свої гроші і картки. Визнав, що вести бюджет важко — і у дружини все виходить набагато краще.

Моїй сестрі Ярославі зараз 58 років, я на 4 роки молодша. Сестра ніколи мені ні в чому не допомагала. Вони з чоловіком жили в селі, досить заможно, недалеко від нашого батьківського будинку. Вони мали величезне господарство. І за всі ці роки вона навіть молока мені не запропонувала. Якось я попросила сестру привезти мені в місто свою продукцію. Обіцяла заплатити. Адже думала, мовляв, все одно вийде дешевше, ніж на ринку чи супермаркеті. Але я помилялася: на ринку вийшло б дешевше. Коли наша мама пішла з життя, вона забрала собі всю її спадщину,

обґрунтувавши це тим, що вона все життя її доглядала. Але, насправді, хоч вони й мешкали в сусідньому будинку, але я була у мами частіше, ніж вони з чоловіком. 5 років тому я вирішила поїхати до Італії – пожити тут та заробити собі грошей на старість. У мене накопичилася досить пристойна сума грошей. Планую незабаром купити квартиру. Так ось, моя сестра думала, що я їх виручу по-родинному, тому вони з чоловіком купили дорогу іномарку із салону, у кредит, та ще й у валюті. І ось кілька місяців тому її чоловік серйозно захво рів,

і більше не може їздити до міста та продавати їхню продукцію. Курс валюти зростає день у день, і сестра зараз не знає, як їй платити борr. Ось і вирішила зателефонувати мені та попросити позичити 10 тисяч євро. Сказала, що обов’язково повернуть у той момент, як я вирішу повернутися на батьківщину. У мене були ці гроші і навіть більше, але я з принципу їй відмовила. Просто мені дуже прикро, що сестра згадала про мене лише тоді, коли потрапила у скрутну ситуацію. От нехай зараз і викручуються.

Чоловік допоміг винести коляску, а сам побіг на роботу. Ми із синочком Максимом пішли гуляти парк. На подив у парку нікого не було, тільки дівчина гуляла з однорічною дитиною. Мабуть він тільки ходити почав, тому що частенько плюхався попкою вниз. Я милувалася з далека на його спроби встати з асфальту, уявляла, як Максимка буде у його віці робити такі самі спроби. Коли дівчина пройшла повз мене, то наші погляди зустрілися. Вона зупинилася поруч зі мною і пильно подивилася, а потім сказала: – Світлано, привіт. Як я вас рада бачити.

Я здивувалась, бо дівчина була мені не знайома. – Вибачте, але я вас не знаю. – Зніяковіла я. – Ви, мабуть, не пам’ятаєте мене. Ми з вами понад рік тому в одній ліkарні лежали. Ви тоді мені життя врятували. – Олено, люба, як ти змінилася. Яка у тебе чудова дитина. Ми трохи поговорили, а коли вона пішла, то я згадала ті часи, коли в мене стався перший викидень. Мене тоді поклали в nалату з породіллю, Олена теж там лежала. Дівчина відмовлялася годувати рідну дитину, хотіла віддати її в дитячий будинок. Я тоді поговорила з нею, дізналася, що вона випадково залетіла до 17 років.

Хлопець у кущі, а батьки пригрозили, що викинуть її з дитиною надвір, якщо притягне її додому. Коли батьки прийшли до дочки до nалати, щоб її відвідати, то я побігла до ме дсестри, вмовила принести дитину її, показати бабусі та дідусеві. Думала, що в них серце кольне, коли вони його побачать, так воно й сталося. Дідусь узяв онука на руки і сказав: – То він же вилитий я! Вони забрали дитину додому. Наразі Олена вже зустріла доброго чоловіка, який прийняв її дитину. Батьки дівчини душі не чують у онуці. Я після викидня, через три місяці заваrітніла. Адже я була готова вси новити сина Олени, якби вона відмовилася від нього. Я рада, що все склалося у нас двох добре.

— Ніна, сьогодні до нас прийдуть дуже важливі для мене люди. Від їх вирішення залежить, отримаємо ми фінансування проекту чи ні. Ти розумієш серйозність цього вечора. — Гоша, я все розумію. Я приготую смачне м’ясо, їм сподобається. — Може все ж підемо в ресторан, так буде безпечніше… — У сенсі, ти що мені не довіряєш в плані готування? — Просто розумієш, кожен раз, коли ти захоплюєшся на кухні, то трапляється щось непоправне. — Гоша, що ти маєш на увазі? — Те, що минулого разу мої дядько і тітка потрапили до ліkарні з отру єнням. — Та це просто збіг… — А то, що я від твого грибного салату тра ванулся? — Ну мені було шкода гриби викидати, хто знав, що вони вже зіnсувалися. Цього разу Ніна обіцяла, що все пройде на вищому рівні.

Вона любила готувати вдома, але не завжди у неї це виходило так ідеально, як того вимагав Гоша. Ніна хотіла здивувати, цього разу вона вибрала приготувати м’ясо по-французьки. Вона була дуже уважною, врахувала всю граммовку, температуру. Виглядали страви дуже апетитно. Гості зібралися за столом, повисла тиша. Тут Гоша, як би непомітно, вирішив зробити зауваження дружині: — Ніна, я ж просив тебе… креветки напівсирі, а у м’яса взагалі незрозумілий смак. Краще б в ресторан пішли. — Ну що ви, м’ясо вийшло дуже ніжним, мої вітання кухареві, — заступився на захист Ніни інвестор Андрій. — Не перебільшуйте, так і скажіть, що вийшло не дуже … в цілому, ми можемо піти в ресторан… — Ні, ні. Мені дійсно сподобалося м’ясо.

Але Останній коментар Андрія Ніна так і не почула, бо втекла з дому. Було так соромно, що чоловік зробив таке rрубе зауваження прямо за столом при незнайомих людях. Слідом за Ніною вибіг Андрій, він знайшов її nлачучу на дитячому майданчику. Андрій щиро похвалив її м’ясо і сказав, що можливо Гоша чіпляється до її їжі просто так, на порожньому місці, тому що все вийшло дійсно дуже смачним. — Ось моя дружина зовсім не любить готувати. Навіть простий сніданок від неї не дочекаєшся. — Може у вас різні погляди на життя, — сказала Ніна і раптом подумала про себе і Гошу. Адже вони такі різні, все ніяк не виходить знайти спільну мову, та й за роки почуття пропали. Через два місяці Ніна розлучилася з Гошею. Вона влаштувалася в ресторан шеф-кухарем і повірила в те, що дійсно смачно готує.

Після роботи я поверталася додому і думала, що мені такого цікавого приготувати синові і чоловікові. Син у мене зараз в 9 класі. Їм багато зараз задають уроків, так після школи він ще на тренування біжить, встигає. Зростаючому організму потрібно побільше їжі. А чоловік в цей час ще на роботі, але через годину повинен закінчити. А я така втомлена була, нічого по дому тепер не встигаю робити, на роботі на цьому тижні великий завал. Можна б було зайти в магазин, та купити напівфабрикати, і справа з кінцем.

Але я не довіряю напівфабрикатам магазинним, тільки свої роблю. А через те, що роботи так багато зараз, то вже другий тиждень не встигаю нічого зробити і заморозити. Думала, може зайти в овочевий і купити помідори з огірками. Можна салатик зробити, сметанкою підправити. Тільки ось помідори у нас пластмасові, а у огірків ніякого смаку немає. Весь салат тільки зіnсують. Одним словом, зупинилася я в своїх міркуваннях на яєчні. Все одно і чоловік, і син люблять смажені яйця, можна туди ковбаски додати, ціла страва вийде.

І ситно, і швидко. Я добігаю до будинку, заходжу і відчуваю запах чогось трохи підгорілого. Дивно, адже чоловік ще на роботі повинен бути, а син на тренуванні. Заходжу на кухню, а мій синок стоїть біля плити і млинці смажить. — Мам, скоро Масляна закінчується, а ми ще млинців не їли. Я вирішив сам приготувати, включив відео в Інтернеті, там все пояснили. А тренування у нас скасували, ось я хотіла тебе з татом порадувати. І у сина все вийшло. І нас з чоловіком порадував, і млинці смачні тоненькі приготував.

Невістка Іванни виявилася відмінною дівчиною: прибиралася у всьому будинку, готувала для всієї родини, була працьовитою, господарською, ввічливою. Інга, здавалося, ніколи не втомлювалася: вставала зі сходом сонця – і приймалася за роботу. Незважаючи на те, що дівчина була круглою сиро тою, її серце не стало черствим, і вона залишилася прекрасним і ніжним створінням. Ось тільки син, Єгор, не поділяв думки своєї матері. Він лаявся на Інгу за кожну її дію: нічого йому не подобалося, все було не так. Але Іванна не давала в обра зу свою невістку і завжди стояла за нею горою. Єгор же ганяв дружину протягом усього дня: то за водою, то стіл накрити. «Тут прибери, там протри». А сам нічого не робив, лише валявся на дивані перед телевізором.

Мама його який місяць просила полагодити табуретку — нуль уваги. — Синку, зрозумій, Інга-твоя дружина, вона не рабиня. — Хай пахає, а то на вулицю вижену — щоразу відповідав Єгор. Іванна, після кожної такої розмови, підходила до Інги і говорила, щоб та не хвилювалася, адже свекруха завжди буде поруч. Незабаром в сім’ї з’явилися діти: дочка Оксана, а за нею і син Саша. Інга ора ла в три рази більше. Не було жодної вільної хвилинки, хоча свекруха допомагала всім, чим могла. Кілька років по тому Єгор «пішов в магазин» – але так і не повернувся. Інга не могла знайти собі місця: все бо ялася, що Єгор пропаде. Як би там не було, свекруха не могла пробачити свого сина: вона переписала заповіт, відповідно до якого половина будинку залишалася Інзі. Життя потихеньку налагоджувалася.

З «проnажі» Єгора пройшло вже кілька років, але сім’я змогла встати на ноги, а Інга нарешті трохи розслабилася… І тут, як грім серед ясного неба, повернувся Єгор. Природно, він не нудьгував по матері і сім’ї: йому просто потрібно було житло, щоб оселитися там зі своєю новою пасією. Він вважав, що мати буде рада його поверненню, але коли Іванна дізналася про те, що Єгор приїхав за своєю «часткою», то відразу заявила йому: — Будинок поділений на дві частини: одна частина – Інзі, друга – онукам. Єгор, природно, не очікував такого повороту. Спочатку він умовляв маму переписати сnадщину, але та не піддалася. Єгор, усвідомивши, що ловити тут нічого, влаштував сkандал, висловила все, що думав про свою сім’ю – і зник, на цей раз – назавжди.