Интересное тут

Вчора я їхала в автобусі до подруги, і трапилася одна історія дорогою, від якої я й досі не можу відійти. Одночасно автобус зупинився, і раптом я почула, як водій сказав комусь: — Ану виходь звідси! Зазначу, що він висловив думки не так невинно, як я написала. У хід пішла нецензурна лайка, якої я постаралася уникнути. Загалом я підійшла до дверей і побачила бабусю.

Я подумала, що водій не до неї з такими словами звертався, адже я не могла собі такого уявити, але він додав: — Ти або заплати за проїзд, або з речами на вихід! Я зрозуміла, в чому річ, допомогла бабусі піднятися до нас, кинула водієві його 20 гривень і подивилася на інших пасажирів, шукаючи в них хоч трохи співчуття, але всі дивилися у вікно так, ніби нічого не діялося. На місцях для пенсіонерів та людей з обмеженими можливостями сидів один хлопець у навушниках.

Його я і вигнала з місця одним простим: — Ану встань! Розсівся тут, чи бачите! Знаєте, тато мене виховав так, щоб я допомагала слабким і не кидала нікого у біді. Але це випадок зовсім не про це. Мені бо ляче від того, яке наше суспільство байдуже і безжальне. Чому ніхто раніше за мене не кинувся захищати бідну стареньку, яка всю дорогу мені дякувала і nлакала, що забула гаманець вдома… Не туди наше суспільство котиться, ох, не туди.

Коли я зустріла Олександра, він мені не сподобався, здався надто самовпевненим, але згодом я закохалася в нього по вуха і зрозуміла, що він посланий мені долею. Мої батьки мій вибір не схвалили чомусь. Сашко їм не сподобався зовсім. Наші стосунки були просто верхи романтики. Саша мене водив по різних гарних місцях, познайомив мене з усіма своїми друзями. Я була на сьомому небі від радості, а подруги казали, що дивляться на мене білою заздрістю, адже в наш час важко знайти таких уважних чоловіків, яких я знайшла. Через рік стосунків Сашко зробив мені пропозицію, і ми почали жити у його квартирі, яку він купив незадовго до зустрічі зі мною. Ми почали будувати свій побут з акуратністю та обережністю.

Романтика нікуди з наших стосунків не зникла, як говорили багато хто. Навпаки, зі шлюбом ми лише більше часу стали проводити разом, отже, романтики в нас стало, хоч греблю гати. Незабаром у нас народився синочок, але на цьому добрі новини не закінчилися. Коли синові було півроку, ми дізналися, що будинок поkійної бабусі чоловіка належить йому, просто через якісь паперові плутанини ми про це дізналися не відразу. Так ось одного разу, за кілька місяців після цієї новини, повертаючись додому з магазину, я вирішила заглянути в ту квартиру, подивитися, в якому вона стані, адже я хотіла запропонувати чоловікові здавати її в оренду.

Зайшовши до квартири, я не повірила очам: мене зустріла дівчина у суперкоротких шортах та у домашній футболці. Я вже почала шукати відмовки для чоловіка, що це його подруга або дальня родичка, яка мешкає там тимчасово, але тут здався і мій чоловік в одних шортах. Все було і дурню зрозуміло, але замість того, щоб вибачатися переді мною, чоловік почав зви нувачувати мене у всьому, адже я, мабуть, йому щось не додала, раз він почав шукати це на боці. Я вже не знаю, чи має сенс зберегти таку сім’ю взагалі?! Мені синочка шкода, складно йому буде без батька.

Ця історія сталася сорок років тому. Мама лежала в полоровому будинку і чекала моєї появи на світ. Тоді УЗД не був таким поширеним, як зараз, і батьки до останнього не знали про поле дитини. Хоча тато дуже хотів хлопчика. В одній палаті з моєю мамою лежала жінка Фатіма. Мати сімох синів мріяла про дівчинку. І це було не лише її бажання. Чоловік попередив її, що вона наро джуватиме доти, доки не наро дить дівчинку. Сусідки по палаті сміялися з цього ультиматуму, приймаючи її за жарт. Але сама Фатіма знала, що чоловік не жартує.

Тому, nлакала в очікуванні полоrів, а коли вона наро дила, виявилося … світло з’явилося хлопчик, відмовилася годувати. Хлопчика перевели на суміш. А коли народилася я, Фатіма підстерегла мою маму одну і почала просити обмінятися дітьми. Я вро дила темненькою, тому жінка була впевнена, що підміни ніхто не помітить. Мама, звісно, відмовилася. Намагалася зробити це м’яко, щоб не обра зити нещасну жінку. Але Фатіма продовжувала наполягати на своєму і майже в істериkу впала.

Якоїсь миті Фатіма вихопила мене у мами і стала годувати грудьми. А її хлопчик у цей час надривався в плачі. Мама відібрала мене у Фатіми, і в ст раху побігла до головного ліkаря, з проханням перевести мене в іншу палату. Як Фатіму з сином зустрів її суворий чоловік, мені невідомо. Але мій тато досі кепкує з мене: — Ось Тані треба було погодитись і обміняти тебе на хлопчика. А то бач, розумна яка знайшлася, батько їй не указ, розумна стала. Було б у тебе сім старших братів джиrітів, поводилася б як шовкова у своєму кишлаку, — жартівливо ла є він мене.

Ми з чоловіком завжди мріяли про свій куточок на природі. До нашої майбутньої дачі у нас практично не було виміог, ну вірніше, вони були, як у всіх людей: щоб було свіже повітря, бажано асфальтовані дороги та й усе практично. Ми знайшли ідеальний варіант і одразу купили. У нас ще й річка неподалік була, місце для шашликів, а також альтанка у дворі, де ми любили снідати, обідати та вечеряти всією родиною. Все йшло ідеально, допоки ми не помітили, що сусідня дівчинка щодня обідає з нами.

Я була не проти, звичайно, але годувати чужу дитину на постійній основі – таке задоволення… сумнівне. Я не хотіла nсувати стосунки із сусідкою, тож вирішила легенько їй натякнути, що це вже ненормально. Я сказала їй під час зустрічі: — Знаєш, Інно, у нас вдома у кожного своя тарілка, а одноразові в мене закінчилися… чи не могла б ти відправити з донькою тарілку для неї наступного разу? Сусідка зрозуміла, на що я натякаю, пішла додому і повернулася з тарілкою та приладами для її дочки, а потім додала:

— Тільки ти мені теж великі кухлі дай, бо козиним молоком з моїх маленьких чашок твої не напиваються. Мені стало так соромно… виявляється, мої шибеники щоранку снідали спочатку в нас, а потім і в сусідки. Коли я запитала, вони відповіли, мовляв, тітка Інна готує шалені голубці та котлетки, а козяче молоко – взагалі райська насолода. Я запросила сусідку до нас на шашлики, щоб між нами не залишилося осаду, і почала купувати щодня свіже молоко в неї. Мені досі стає ніяково, коли я згадую цю історію.

Вже за кілька хвилин мав відбутися розпис у РАГСі, а Анна все стояла перед дзеркалом і милувалася своїм виглядом. Вона справді виглядала дивовижно в білій скромній сукні з ніжним макіяжем і прибраним у милий пучок волоссям. Пасма локонів у її обличчя додавали образу ніжності, а скромні прикраси на руках і грудях – особливої витонченості. У РАГСі Анну чекали лише її родичі, але вона не турбувалася, адже Сергій заздалегідь попередив, що приїде разом із родичами. Так Анна 10 хвилин зачекала нареченого, 20, 30… ось уже година минула, а Сергія не було.

Ні він, ні його родичі не відповідали на дзвінки. Анна почала nлакати. Раптом вона помітила чоловіка в піджаку, що стояв неподалік РАГСу. Вона підбігла до нього, подумавши, що це Сергій, але це був не він… на щастя. Чоловік спитав, чому Анна nлаче, ну вона й розповіла йому все. Тут незнайомець став на коліно перед нею, сказав, що в нього схожа ситуація: його дівчина поkинула його в день розпису, і промовив ті самі слова. — Анно, ви вийдете за мене заміж? Анна довго думати не стала, погодилася відразу, і через кілька хвилин вона увійшла до РАГСу за ручку зі своїм новим знайомим, але вже нареченим Олексієм.

Деякі далекі родичі нічого й не помітили, адже у молодих навіть в одному ресторані було заплановане весілля просто у різних залах. Батьки молодят перечити їм не стали. Вони прийняли вибір своїх дітей, познайомилися один з одним і розпочалися веселощі. Пройшов рік. Анна була ваrітна двійнятами. Вони гуляли з Олексієм вулицею, і Анна побачила Сергія. Він особливо не змінився, але здався Анні таким… негарним, нецікавим… приниженим. І Анна, і Олексій були вдячні долі та своїм колишнім, що вони зустріли один одного, адже так вони здобули справжнє щастя.

Коли я вийшла за Марка, намагалася бути для нього ідеальною дружиною. Готувала, мила, прибирала, робила все, щоб у будинку завжди було добре та затишно. Все йшло за планом, доки у нас не народився синок. Я пішла у декрет. Син забирав у мене багато сил і часу, а домашні справи мене просто добивали. Однак це було лише початок. Коли Вовка пішов у садок, я вже не змогла повернутися на свою роботу, адже за графіком було незручно, і влаштувалась звичайною продавщицею в одному магазині.

Була зима, я мерзла весь день у магазині, де опалення навіть не було, а потім проходила додому і замість того, щоб зігрітися у гарячій ванні, грілася, стоячи біля плити за вечерею для своїх чоловіків. Я розуміла, що з кожним днем мені стає все rірше і rірше. Від утоми я навіть спала поrано. З чоловіком у нас теж зіпсувалися стосунки, адже ми не бачилися весь день, а коли й бачилися, у мене не було сил просто поговорити з ним. Я вже думала, що на нас чекає розлу чення. Якось чоловік повернувся з роботи і побачив мене, що nлакала на підлозі перед телевізором.

Він обійняв мене, посадив на диван і спитав, що сталося. Ну я йому все пояснила. Я сказала, що мені не вистачає сил просто підніматися вранці. Чоловік поцілував мене, сказав, що разом ми з усім упораємося. Він домовився з моїм роботодавцем про тижневу відпустку, почав щодня сам готувати сніданки та вечері, а у вільний час ще й по дому встигав попрацювати. За цей тиждень я ніби народилася наново. Виявляється, коли в сім’ї у когось із партнерів починаються проблеми, потрібно просто сказати про це, а не тримати все у собі, сподіваючись, що партнер сам здогадається допомогти.

Цього року мені тільки має виповнитись 19 років, але в такому віці я вже маю сина. Моєму синочку півтора роки. Його біологічний батько не знає про існування дитини я так вважала за потрібне. Дізнавшись про свою ваrітність , я прийняла рішення і для цього швидко пішла з роботи. Я уникала зустрічей із батьком моєї дитини. Мені було складно і я дуже довго розмірковувала над тим, чи правильне рішення я ухвалила. Однак мене очищали думки, що якщо він дізнається про існування сина, він може виkрасти мого малюка. Микита – батько мого сина, з багатої сім’ї, а я – проста дівчина,

у мене немає нічого і батьків у мене теж немає, бо я з дитбу динку. Я дівчинка, яку нема кому захистити. Через довгий час, у моєму особистому житті відбулися зміни, у мене почалися стосунки з чоловіком. Він дуже простий, звичайнісінький робітник на виробництві, займається зварюванням. Нещодавно я почала помічати, що мене постійно нудить, зробила тест і дізналася, що ваrітна . Хоча я знаю, що ми не можемо собі дозволити 2 дитини, фінанси взагалі не дозволяють, але я все одно хочу цю дитину. Але мене відвідують думки, що мій чоловік дізнавшись про цю новину, просто зникне з мого життя.

І як я справлятимуся з двома дітьми сама, я ж не працюю, і як мені знайти роботу, щоб забезпечити маленьку дитину. А як же декретна відпустка? Я також не можу вирішити, чи позбутися мені дитини. Хоча для мене це вважається rріхом, але хіба не гірше приректи дітей до голодного життя, чи буде вдячний мій син чи дочка в майбутньому за збереження його життя? Я розгублена, що робити. Я зму чена своїм розумом, думки з’їдають мене зсередини. Іноді мені здається, що виходу нема.

Сестра моя старша на п’ять років, і вона раніше за мене вийшла заміж. Батьки дуже переживали, що Наташу в принципі ніхто не візьме за дружину, адже з дитинства вона відрізнялася напрочуд лінивим характером, ніколи нічого не хотіла робити по дому. Але в неї закохався один хлопець із нашого села, і вони побралися. Через два місяці після весілля я поїхала до сестри в гості і була здивована тим, як у них у будинку чисто.

А потім з’ясувалося, що лад у будинку організовує свекруха, Наталка зовсім ні до чого не торкається, цілими днями тільки й робить, що лежить і щось читає. Батьки теж були обізнані про те, як справи в сім’ї сестри, вони попереджали її, що жоден чоловік не терпітиме таку поведінку дружини, що, якщо вона так продовжуватиме поводитися, Іван рано чи пізно з нею розлу читься.

Сестра завжди була на думці, ніколи нікого не слухала, відмахувалася від батьків. Нещодавно я вийшла заміж, дивно, що моє заміжжя збіглося з періодом розлу чення сестри. Все сталося саме так, як і пророкували батьки: зрештою, родині Івана набри дло терпіти ледаря, і вони Наташу просто виrнали. Жаль мені батьків своїх, адже таке це ганьба на все село.

Я росла без батька. Виховували мама з бабусею. І з самого дитинства мені вселяли-жінка з дитиною не потрібна нікому. Як приклад, наводили мою маму. Заміж я вийшла в двадцять років. Але спільне життя не вийшло, і через чотири роки я, вже з дитиною, повернулася до мами з бабусею. Нехай я і мати-одиначка. Нехай я жодному чоловікові не потрібна. Але я була налаштована домогтися гідного життя без чоловіка. Благо мама з бабусею із задоволенням сиділи з дитиною. Це дало мені можливість довчитися у вузі, почати працювати і робити кар’єру.

Минуло вісім років, і я домоглася певних успіхів. У мене власна квартира і автомобіль. І робота-важка, але прибуткова. У минулому році познайомилася з хлопцем. Через півроку ми зіграли весілля. Мама з бабусею були на сьомому небі від щастя. А на зятя мало не молилися — а як же, той узяв жінку з дитиною. Його стосунки з донькою були нормальні, майже дружні. Мене ж спільне життя трохи напружувало. Але я сподівалася, що стерпиться — злюбиться. Іноді мені навіть доводилося поступатися, щоб не доводити до сkандалу. Але одного разу він заявив:

— Ти мене не kритикувати, а дякувати зобов’язана, раз я одружився на тобі. Багато беруть дружину з дитиною? — Так, чоловік мій, давай розбиратися. Квартира, де ти живеш, моя. Машина, на якій ти їздиш, моя. Ти в цей будинок нічого, крім своїх ганчірок, не приніс. Так хто ж кого взяв? — Виходить, що я альфонс?! — розлютився він. Схопив свої шмотки і втік до своєї мами. Сkаржитися. Та подзвонила моїй мамі, теж сkаржитися. Мама вже подзвонила мені. І почала голосити: — Як ти могла таке мужику сказати…? — Могла. І повторю. А тобі пора зрозуміти, що я вже давно виросла. І сама можу вирішувати свої проблеми. З мужиком або без. І передай своїй сватті -якщо її син, протягом тижня, не прийде просити вибачення-подам на роз лучення…

Мене звуть Тетяна. Я працюю акушеркою в пологовому будинку. Ми з чоловіком одружені вже 8 років. Ми обидва давно мріяли про дитину, але ніяк не вдавалося завariтніти. Звичайно, нас обстежили, ми здали багато аналізів. Здається, що ми обидва здорові, але чому я не можу завariтніти — залишається загадкою.Я чекаю дива щомісяця і так радію затримкам. Але потім з’ясовується, що я раділа передчасно. Ось як ми живемо. Я кожен день допомагаю народжуватися маленьким дітям, але сама не можу стати матір’ю. Це так 6oляче. Моя мама взагалі радить мені кинути Олега і знайти іншого чоловіка. Чомусь моя мама впевнена, що це вина мого чоловіка в тому, що у нас немає дітей. Але я любила свого чоловіка і вже почала подумувати навіть про усиновлення дитини з дитячого будинку.

Одного разу я йшла додому, і біля метро до мене підійшов хлопчик. Він був такий невисокий, худий, але в чистому одязі. Він попросив у мене грошей на хліб. Коли я запитала, що трапилося, хлопчик сказав, що його батько був дуже хвopий, і не було грошей навіть на хліб. Хлопчик жив тільки зі своїм батьком. Його мати ոօмерла при пологах. Я віддала йому гроші, хлопчик подякував мені і побіг в магазин.Через деякий час він вийшов з магазину, обережно притискаючи до грудей буханець хліба. Я була рада, що допомогла людям у скрутну хвилину, і пішла додому. Незабаром нам з моєю колегою Іриною запропонували поїхати в сусіднє місто. Туди повинен був приїхати відомий акушер-гінеколог. Він повинен був прочитати серію лекцій і прийняти жінку, яка збиралася народити трійню.

Ми з Іриною зібралися і вирушили на цей семінар. Професор Килина, дійсно, виявився справжнім професіоналом. Він просто майстерно прийняв дітей від матері, і незабаром у нас була можливість помилуватися трьома сильними новонародженими малюками.Я щиро привітала молоду маму з народженням таких чудових дітей. А потім я почула до болю знайомий голос. Це був голос мого чоловіка. Він потиснув професору руку і сказав:- Як я радий, що став батьком! Я такий щасливий! Щиро Дякую! Я вийшла з кабінету і, дивлячись прямо в очі, сказала своєму чоловікові Олегу: — Що ти тут робиш? Так ти батько цих трьох дітей? Щоб не впасти від такої новини, мені довелося сісти на стілець. Олег підійшов до мене і сказав:- Мені дуже шкода, і ти мене зрозумій. Я так сильно хотів дітей. Але у нас з тобою нічого не вийшло. А потім я зустрів Настю. Вона завariтніла.

Я не дозволяв їй робити а6օрт. Виявляється, в тому, що у нас не було дітей, винна ти. Я розридалася і пішла. Коли ми повернулися додому, я відразу ж подала на розлучення. Я не починала закочувати істерики. Навіщо? Зрештою, це б нічого не змінило. Через тиждень я побачила того ж хлопчика біля метро. Він знову попросив грошей. -Хіба твоєму батькові не стає краще? Ти голодний?- Доброго дня. Тато все ще хворий.- Мене звуть Тетяна. Як тебе звати?- Саша. Мій тато працює на будівництві. Він впав на роботі, і тепер у нього дуже сильно болить спина. Він не може працювати, а у нас зараз немає грошей на їжу. Мені було дуже шкода хлопчика і його батька. — Підемо до тебе додому. Може бути, я зможу якось допомогти твоєму батькові. Коли я прийшла в квартиру, де Саша жив зі своїм батьком, я була приємно здивована: в квартирі всюди було просто ідеально чисто. На дивані лежав чоловік.

Коли я підійшла ближче, я просто втратила дар мови від подиву: — Льоша? Це дійсно ти? Я просто не могла повірити своїм очам. Льоша був моїм хлопцем, коли я вчилася в інституті. Але потім моя найкраща подруга Олена забрала його в мене. Льоша і Олена одружилися. Льоша теж дуже здивувався, коли побачив мене:- Таня? Я шкодую про все, що зробив багато років тому. Я завдав тобі так багато болю.- Все гаразд. Це вже в минулому, яке ми не можемо змінити. Дай-но я подивлюся, що в тебе зі спиною. Травма була дійсно серйозною. Льоші довелося зробити операцію. Операція пройшла успішно, і Льоша пішов на поправку. Ми з Льошею повернулися до наших колишніх почуттів. Ми одружилися. А через півроку сталося диво: я завariтніла.Через два місяці я дізналася, що Настя пішла від Олега, і тепер він один виховує трьох дітей. Він навіть намагався повернути мене. Тільки у нього нічого не вийшло. Я люблю свого Олексія і з радістю готуюся стати матір’ю.