Интересное тут

Ніколи не розуміла людей, які подорожують парою та викуповують два нижніх місця, а потім скаржаться, що пасажири з верхніх полиць їм заважають. Не завжди є можливість квиток придбати заздалегідь — іноді відрядження термінове, іноді необхідність їхати у сімейних справах. Ось одна історія з мого життя.

Мене терміново відправили у відрядження. У купе залишалося одне місце, решту викупила сімейна пара. Коли я зайшла, вони невдоволено на мене подивилися і заявили, що свою валізу і рюкзак я маю прибрати лише нагору, а за столом сидіти мені не дозволять. Ну що ж, гадаю, подивимося. Сперечатись не хотілося, але в моїх планах було влаштувати їм веселу поїздку.

Протягом години я старанно намагалася закинути свою валізу на полицю. Валіза не була дуже важка, просто мені це здавалося забавним. У моєму рюкзаку знаходилися необхідні мені речі, тому десь раз на годину я починала метушню — рюкзак дістати, покласти на місце рюкзак. До речі, чоловік у купе був під два метри на зріст, але не запропонував жодної допомоги.

Коли принесли вечерю, я, знаючи, що вниз мене не пустять, сіла на своїй верхній полиці, звісивши ноги і бовтаючи ними в різні боки, і почала їсти. На зауваження, природно, я не реагувала. Мовляв, що хочу, те й роблю на своїй верхній полиці. Як же вони шаленіли! А я ще постійно за чаєм бігала, а потім часто бігала до туалету. І спускалася я завжди у стрибку!

Тож будьте людьми. Якщо ви поводитеся по-свинськи, будьте готові до того, що хтось може порушити ваш спокій!

А у вас були подібні історії з попутниками? Чи доводилося вам конфліктувати з ними? Діліться у коментарях!

Батьківського кохання має вистачати всім діткам сповна. Але ми знаємо, що наш світ недосконалий. Не рідкість, коли в одній сім’ї різне ставлення до дітей, наприклад, прийомного батька чи матері. Найчастіше, їм не вдається полюбити чужу дитину.

Сьогодні ми розповімо одну історію, яка безпосередньо пов’язана з цією темою. Мама Анечки померла, коли їй було лише два роки. Батько не був довго один і незабаром привів додому нову дружину. Коли Аня підросла, вона почала розуміти, що мачуха її недолюблює, але намагалася згладжувати гострі кути між ними. А коли жінка народила близнюків, дівчинка допомагала мачусі доглядати їх.

Спочатку мачуха ставилася до Ганни добре, але після народження рідних дітей все змінилося. Своїх дітей вона завжди ставила вище за прийомну дитину. А через час вона перестала купувати дівчинці новий одяг, посилаючись на те, що грошей навіть на близнюків не вистачає.

Аня скаржилася на мачуху батькові, але той був зайнятий зароблянням грошей, тому що дружині завжди було мало, і вважав за краще закривати на цю ситуацію очі.

Коли близнюки виросли, то вибрали собі в чоловіки багатих людей. Мама не могла натішитися вибором дочок. А Аня вирішила здобути хорошу освіту, щоб більше ні від кого не залежати.

Навчаючись, Аня знайшла гідну роботу і успішно будувала кар’єру. До сорока років вона ще не була заміжня, зате купила собі квартиру та машину. На сімейних вечерях мачуха завжди хвалила своїх дівчаток, а Аню називала образливим словом «одиначка».

Але вчинки людини завжди мають свої наслідки. Рідні дочки мачухи взяли на себе великий кредит і не змогли вчасно його погасити. Допомогти їм могла лише Ганна.

Батько зателефонував дочці та запросив у гості. Причину запрошення він озвучив лише тоді, коли Аня приїхала до них додому. І, звичайно, вона їм відмовила у допомозі.

Батько почав обурюватися, що з її посадою та зарплатою вона зобов’язана допомогти сестрам. Після цих слів Аня розвернулася і пішла.

А наступного дня їй подзвонила мачуха. Щоб розжалити Аню, вона згадала, як у дитинстві купила їй ошатну сукню, бо дуже її любила. Але Аня нагадала їй, що ту сукню, вона жодного разу не одягла, тому що вона продала її сусідці, пошкодувавши грошей. Але мачуха наполягала на своєму, називаючи Аню дочкою, що сильно обурило останню, бо вона ніколи не чула у свій бік таких слів. Аня дорікнула жінку в тому, що через легковажність своїх дочок, вона змушена принижуватися перед нею, нещасною одиначкою, і просила дати їй спокій.

Мачуху сильно розлютили слова падчериці і вона, вилаявшись, кинула слухавку.А як би ви поступили в цій ситуації?

Можливо в сучасному світі кожен має бути трохи егоїстом, але боляче і прикро, коли так чинять з тобою близькі люди.

Донька обіцяла мені, що завжди про мене дбатиме, але зараз чекає, коли ж я нарешті помру. Справа в тому, що я вчинила безглуздо, піддалася на її умовляння і продала свою квартиру. Донька теж продала свою однокімнатну квартиру і купила трикімнатну, в якій ми тепер живемо всі разом.

Коли донька усвідомила, що з мене більше нема чого брати, вони з онукою змінили своє ставлення до мене і стали вдавати, що мене немає.

Дочку я ростила сама, бо її батько помер рано.

Після закінчення школи донька вступила до інституту, але на другому курсі завагітніла. Було вирішено, що народжуватиме, а всі турботи про внучку я взяла на себе, а вона в цей час навчалася і займалася своїм особистим життям. Дочка мала багато різних чоловіків, але свого єдиного вона так і не зустріла.

Внучка виросла та вступила до коледжу.

Після розлучення з черговим кавалером, донька почала мене вмовляти продати квартиру, оскільки хотіла продати свою однокімнатну і на загальні гроші купити трійку. Тоді мені здалося, що для мене це найкращий варіант, адже у мене вистачає болячок, а так зі мною житимуть рідні люди. Але не все пішло так, як я думала і в новій великій квартирі, кожен живе своїм життям, не зважаючи на інших.

Я можу цілий день просидіти у своїй кімнаті, а донька та онука цього навіть не помітять. Часто дочка запрошує гостей, влаштовуючи веселі посиденьки, але мене за стіл ніколи не кличе. Крім того, при гостях вона може мене образити та принизити.

А нещодавно донька почала жити з чоловіком, який поводиться в нашій квартирі, наче він її господар. Він навіть при мені може в одних трусах ходити. Одного разу я не змогла це більше терпіти і зробила йому зауваження, то він мене просто послав. Я розповіла про це доньці, але вона мені сказала, що я сама винна, оскільки не треба пхати свій ніс у чужі справи.

Внучка приходить додому лише ночувати, а так то в коледжі, то гуляє зі своїми друзями. А коли ми бачимося, вона не хоче зі мною спілкуватися. Нещодавно я мала ювілей, але ніхто про нього не згадав.Може, у когось була подібна ситуація? І ви зможете підказати, як зробити так, щоб рідні люди знову мене любили та поважали?

Здрастуйте, мене звуть Анастасія, мені 50 років. заміжня я вже 28 років, у нас з чоловіком є двоє дорослих дітей. Старша донька сама вже двічі мама, молодший син також живе окремо від нас.Ми з чоловіком живемо в трійці, яка нам дісталася ще за СРСР. Однак, так як у нас за містом є дерев’яний будиночок, то з весни до пізньої осені ми живемо в ньому. Адже там свіже повітря, город і на роботу зручно добиратися, хоча вставати доводиться раніше, ніж у місті, але нам це не складно.

Тобто весь цей час квартира у нас пуста. Саме це привабило мою подругу дитинства Таню, яка недавно розлучилася зі своїм чоловіком і їй просто нікуди було податися. Я вирішила допомогти, але те, що сталося потім – справжнє нахабство.

Ключі я їй дала на початку травня, а ми з чоловіком поїхали на дачу. Пару разів на місяць я заїжджала, щоб взяти якісь речі, то в інших справах. А трохи згодом я перестала приїжджати, а вона сама займається багатьма питаннями і мене не чіпає.

Я навіть ніколи б і не дізналася, що в нашій квартирі хтось живе, крім Тані, якби наприкінці липня мені зателефонувала сусідка і не запитала:

«Настя, а ви що продали квартиру?»

Я відповіла, що ні – квартира досі належить нам, просто там тимчасово мешкає моя близька подруга. На це сусідка сказала:«Так у вас тут живе не одна подруга, а одразу кілька, а ще й друзі до них щодня по п’ять-шість чоловік ходять!»Звичайно, через почуте я сильно рознервувалась. Адже одна річ, коли у твоєму будинку живе знайома людина, але зовсім інша – коли з квартири зробили прохідний двір. Я вирішила не дзвонити подрузі, а їхати одразу і розбиратися, що там відбувається. Зрештою, приїхала я вчасно:

З моєї квартири саме виходив якийсь чоловік середнього віку, а поряд з ним у коридорі стояла дівчина. Побачивши цю картину, я запитала, чи вдома господиня. У відповідь пролунало «так» і я попросила, щоб її покликали. Вийшла моя подруга.

Я її спитала:

«Ти давно тут господинею стала?»

Вона спробувала виправдатися, але нічого у неї не вийшло. У результаті я дізналася, що здавала вона дві вільні кімнати двом різним людям, а сама жила в третій. Непогана підробітка вийшла ціною мого ремонту і моїх вкладених сил в цю квартиру. За годину в квартирі не було нікого, а з подругою ми досі не спілкуємося.

Я думала, що в 50 років мене вже неможливо здивувати, але була неправа.

Моя мама народила мене у 18 років. Батько, дізнавшись про її вагітність, покинув її ще до мого народження. Відмовитись від аборту її вмовила бабуся, та й лікарі були проти.
Мама таки народила мене. Через півроку вона повернулася до навчання, а потім почала працювати. Коли мені виповнилося чотири роки, вона вирішила поїхати на заробітки, щоб полегшити життя. Я досі пам’ятаю, як плакав і благав її не їхати і не залишати мене. Мама тоді сказала:

– Не плач. Незабаром зароблю трохи грошей і заберу тебе до себе. Почекай трохи, я скоро повернуся.

Але то була брехня. Мама так і не повернулася, хоча я на неї дуже чекав.

Мені обох батьків замінила бабуся. Вона оточила мене турботою та любов’ю, намагалася, щоб я ні в чому не відчував себе обділеним.

Після школи я вступив до університету та успішно його закінчив. На четвертому курсі я пройшов стажування за кордоном, а після одержання диплома отримав роботу. Бабуся була мною дуже горда. За кілька років я купив собі двокімнатну квартиру і зробив у ній ремонт. Зараз живу окремо, але часто відвідую бабусю та повністю її забезпечую — вона вже не в змозі працювати.

Мама так і не з’явилася у моєму житті. Якось я випадково підслухав її розмову з бабусею:

– Приїжджай до сина, він так на тебе чекає. Хіба ти за ним не сумуєш? Що означає «не треба»? Ти ж його мати…

Після тієї розмови бабуся довго плакала. Тоді я не зовсім розумів, у чому річ, але тепер знаю — мама сказала, що я їй не потрібен, і це розбило бабусі серце.

Зараз у мене є наречена, і ми готуємось до весілля. Я познайомив її з бабусею — найдорожчою для мене людиною. Вони швидко порозумілися.

Місяць тому бабуся знову завела розмову:

– Твоя мама дзвонила. Вона в Україні, хоче тебе побачити. Мені так хотілося б, щоб ви помирилися.

— Ми не сварилися, — повторив я. — Я готовий зустрітися з нею.

За тиждень я зустрівся з мамою. Переді мною стояла жінка похилого віку, втомлена від життя. То була зовсім не та мама, яку я пам’ятав.

– Привіт, синку.

– Привіт.

Я очікував, що вона вибачиться за те, що залишила мене, захоче налагодити стосунки. Але ні, їй потрібне було інше — і це не моє прощення.

– Бабуся казала, що ти добре живеш. Допомагаєш їй, – почала мама.

– Так, – відповів я.

– Я твоя мати. Найближча людина. Ти мусиш допомагати мені. Зараз у мене труднощі, і гроші стануть у нагоді.

Я здивувався від такого нахабства. Але мама продовжила:

– У тебе ще є брат і сестра. Їм пощастило у житті менше, ніж тобі. Ти маєш допомогти і їм.

– Я нікому нічого не винен, — сказав я. — Ти покинула мене, коли я був дитиною, а тепер хочеш, щоб я тебе утримував разом з твоїми дітьми? Ти навіть не спитала, як я. Не вибачилася. Просто прийшла по гроші. Ти мені не мати. Ти чужа, незнайома жінка.

Я більше не слухав її. Мама думає, що все, що я маю, дісталося мені легко. Але це результат моєї наполегливої роботи. Її не цікавить ніхто, крім неї самої.

Найближча людина для мене — це бабуся, і їй я допомагатиму. А таку маму, як моя, я знати не хочу.
Як би ви вчинили на моєму місці?

Моя мама завжди була для мене найважливішою людиною у житті, і я ніколи цього не приховував. Так, хтось може подумати, що я «мамин синок» чи не подорослішав, але мені все одно на такі розмови. Адже ніхто не знає всієї моєї історії.

Мама виховувала мене сама. Вона працювала на кількох роботах, щоб я нічого не потребував. Завдяки її зусиллям у мене було все: від одягу до різних гуртків, які я відвідував. Вона ніколи не скаржилася навіть коли було важко, і завжди знаходила час і сили для мене. Батька я не знаю.

Тільки згодом я почав усвідомлювати, як багато мама зробила для мене. Тепер я відчуваю до неї безмежну подяку та любов. Більше мами я, мабуть, любитиму тільки своїх майбутніх дітей.

Тепер моя черга піклуватися про неї. Я вмовив маму піти з роботи, і тепер повністю її утримую, щоб вона могла нарешті відпочити.

Коли в мене з’явилася наречена Оля, я одразу сказав їй, що ставлення до мами у мене особливе, і це не зміниться. Оля погодилася з цим і сказала, що її все влаштовує.

Мама та Оля одразу порозумілися. Навіть коли між нами виникали суперечки, мама підтримувала Олю, пояснюючи мені, де я неправий. Вона ніколи не втручалась у наші справи і не намагалася перетягнути мене на свій бік.

Однак пізніше Оля почала натякати, що я надто багато витрачаю на маму, і що, якщо вона піде у декрет, нам може не вистачити грошей. Хоча це було далеко від правди, мені зрозуміло, що вона хоче, щоб я скоротив допомогу мамі. Я намагався не звертати на це уваги.

Все було нормально до одного випадку. Якось мама відчула себе погано, у неї піднявся тиск. Вона подзвонила мені (всього вдруге за все життя, щоб попросити про допомогу), і я одразу поїхав до неї, хоч у нас були гості.

Я викликав швидку мамі, дав ліки і дочекався лікаря, щоб переконатися, що їй стало краще. Коли я повернувся, Оля була в образі і не хотіла розмовляти. Потім вона почала пред’являти претензії:

— Ти завжди потуратимеш мамі? Вона не могла сама викликати швидку? Кого ти більше любиш – її чи мене?

Ці слова змусили мене зрозуміти, що з Олею нам не по дорозі. Я не хочу бути з людиною, яка не поважає мою думку і не розуміє мої пріоритети. Ми розлучилися.

Я була вражена рішенням моєї матері щодо її квартири. Ми з сестрою прожили різні життя: вона вийшла заміж молодою за людину, яка виявилася ненадійною і жорстокою, що призвело до її розлучення і переїзду до нашої матері з дитиною.У неї був скромний заробіток перукаря, і їй було важко самій утримувати себе та дитину.

Я ж, навпаки, здобула вищу освіту, побудувала успішну кар’єру у сфері фінансів і вийшла заміж за колегу, який займає високу посаду в нашій компанії.Ми досягли комфортного способу життя, нещодавно обзавелися другим автомобілем, але не планували заводити дітей.

Разючі відмінності в наших шляхах призвели до того, що наша мати вирішила, що її квартира повинна перейти до моєї сестри , аргументуючи це тим, що вона більше потребує її через свої фінансові труднощі.

Хоча я розумію, що за цим жестом стоїть співчуття, мені здалося, що це несправедливо, начебто мої досягнення та зусилля щодо побудови стабільного життя залишилися поза увагою.

Рішення матері викликало розлад між мною та сестрою, що призвело до місяця мовчання. Мій чоловік запропонував нам жити далі і зосередитися на власній здатності придбати найкращий дім, але ситуація залишила в мені протиріччя між ставленням матері до моєї сестри та до мене.

Мені 66 років, і нещодавно я оформила заповіт у нотаріуса.У мене двоє синів, але я вирішила не поділяти майно порівну. Я вважала, що мій старший син і його дружина не заслужили своєї частки.Моєму старшому тридцять вісім років, у нього діти шкільного віку, а молодшому – тридцять, одна дитина ходить до дитячого садка, а друга на підході. Обидва сини одружені, працюють, виплачують іпотеку.

З Танею, дружиною молодшого сина, ми відразу порозумілися. А ось з Росьою, дружиною мого старшого сина, ми так і не порозумілися. Незважаючи на мої спроби налагодити контакт – готувати для них, обговорювати серіали, навіть подарувати Росі гарну сукню, від якої вона відмовилася, я зустрічала зневагу.

Недовіра Росі поширювалася і на турботу про дітей, вона боялася, що я якось нашкоджу їм. Через це у мене зіпсувалися стосунки зі старшим сином та онуками, які віддають перевагу іншій бабусі.

Таня ж, навпаки, добра та уважна, завжди виявляє участь і турботу. Я обожнюю свого онука і з нетерпінням чекаю ще одного, для якого вже купила діамантові сережки – на сім’ю старшого сина я не зважилася б через відносини Росі.Я вирішила, що сім’я мого молодшого сина наслідуватиме мене, залишивши старшого осторонь як наслідок поведінки його дружини.Це рішення відображає те, як складаються мої стосунки з ними, тож я ні про що не шкодую.

Я завжди хвалилася тим, якою чудовою була моя свекруха. Вона завжди була підтримуючою та доброю, і я відстоювала цю позицію проти скептицизму моїх подруг.

Однак моє сприйняття різко похитнулося, коли мій чоловік вирушив у гадану двотижневу поїздку, щоб допомогти своїй матері на дачі у березні – період, який я вважала дивним для такої роботи. Чоловік продовжував підтримувати зв’язок, стверджуючи, що сумує за мною, і докладно описуючи досягнутий прогрес. Я повністю довіряла йому тільки для того, щоб пізніше дізнатися правду…

Мого чоловіка не було на дачі: він поїхав зі своєю коханкою Ксюшею у відпустку. Брехня розкрилася, коли на сторінці Ксенії з’явилися їхні спільні фотографії.

Відчуваючи себе зрадженою і дурною, особливо з огляду на те, що я була вагітна, я повернулася до будинку своїх батьків, ні з ким не конфліктуючи. Мої батьки зменшили свій особистий простір, щоб підтримати нас, і цей вчинок різко контрастував із обманом мого чоловіка та його матері.Незважаючи на благання мого чоловіка та його матері, які хором заявляли про свою помилку та просили вибачення, оскільки ми збиралися стати батьками, я відмовилася повертатися.

Моя рішучість залишалася твердою навіть після народження нашого сина. Я дозволила колишньому чоловікові бачитися з дитиною, але без будь-якого примирення з мого боку.

Наполегливі спроби моєї свекрухи налагодити наші стосунки та значний фінансовий внесок на мій банківський рахунок мало вплинули на мене.
Мама запропонувала мені або повернути гроші, або подумати про примирення, наголосивши на складності ситуації. Тим не менш, я залишилася при своєму рішенні, поставивши на чільне місце свою гідність і благополуччя, а не фінансову допомогу.

На шостий день народження племінниці мого чоловіка, який пишно відзначався у їхньому домі, ми подарували іменинниці ляльку, а її батькам – конверт, щоб допомогти з витратами на вечірку.У розпал урочистості моя свекруха з великим ентузіазмом піднесла внучці золотий браслет, залишивши гостей у захваті від її щедрості.Цей жест вразив нас із чоловіком, нагадавши про недавній день народження нашого сина – скромне свято у колі близьких родичів.

Мій син отримав від бабусі маркери, що різко контрастувало з золотим браслетом. Різниця у подарунках викликала в мене розчарування, я запитала про нерівне ставлення свекрухи до її онуків.

Якби чоловік не заспокоїв мене, вечірка могла б закінчитися сваркою між мною та свекрухою. Через кілька днів після розмови з його матір’ю вона відвідала нашого сина і запропонувала йому золотий браслет, пославшись на забудькуватість через вік, мовляв, вона думала, що й онукові подарувала браслет…

Однак дата нещодавньої покупки на ціннику свідчила про інше. Незважаючи на невідповідність, я вирішила не зациклюватися на цьому. Сподіваюся, таке у майбутньому не повториться.