Мій двоюрідний брат вважає, що я позбавила його спадщини, бо його мати, моя тітка, залишила все мені, своїй племінниці, а не йому, своєму синові. Вадим заявив, що не залишить це просто так і доведе, що я обманом отримала будинок. Мені неприємна ситуація, адже я до останнього відмовлялася від спадщини. Однак тітка, яку я доглядала до кінця, вирішила віддячити мені і склала заповіт, де вказала тільки мене. Тітка Жанна була молодшою сестрою моєї мами, яка померла, коли мені не було і 20 років. Тітка одразу взяла мене під опіку, бо тоді я ще не була заміжня. Через рік вона вийшла заміж за чоловіка з великим будинком, і незабаром у них народився син, Вадим.
Я тоді вже вчилася і працювала, тому рідко відвідувала тітку. Пізніше я вийшла заміж, народила дитину, але тітку не забувала і часто допомагала їй у господарстві, особливо після смерті її чоловіка. Вадим, закінчивши школу, поїхав до столиці та додому майже не приїжджав. Його дружина Карина не любила приїжджати до свекрухи і висловлювала своє невдоволення. Тітка намагалася догодити, але невістка все одно була незадоволена. Згодом Вадим зовсім перестав відвідувати матір, що дуже засмучувало тітку. Я намагалася переконати його, але він мене не слухав. Коли тітка захворіла, ми забрали її до себе.
Я намагалася зв’язатися з братом, але його дружина заявила, що їм нецікаво, що свекруха хворіє. Вадим приїхав лише на поминки і одразу заговорив про спадщину. Його дружина перебирала речі та вимагала ключі від будинку. Тоді сусідка дістала заповіт, де було вказано, що спадкоємицею є тільки я. Брат та його дружина були обурені та заявили, що боротимуться за спадок. Після сороковин ми переїхали до цієї оселі, а нашу квартиру здали в оренду. Але Вадим не заспокоївся. Шкода, що деякі люди забувають про свої обов’язки та пам’ятають лише про права.