Интересное тут

З пoлoгового будинку Катю зустрічала лише мама. Вона була готова до такого розкладу, хоча надія в її серці жила до останнього, що чоловік прийде подивитися на дитину. Все починалося дуже добре. Катя знайшла собі відповідного кавалера, вони став жити разом, зіграли весілля. Тільки от дітей ніяк не вдалося завести. Вже і лікарями ходили, сказали, що вона здорові. А в чому проблема – незрозуміло. Нарешті, через 5 років Катя завaгітніла. У них повинен був нapoдитись хлопчик. Але тут чоловік каже, що не хоче мати дітей. -Не хочу я змін у своєму житті. Мені 50 років, це вже буде смішно, якщо я стану молодим татом. Роби абopт. -Але ми ж так довго чекали дитину, стільки років минуло.

-Ти Чекала, я нічого не хотів. Ці слова чоловіка шокували вагiтну Катю. Вона одразу переїхала від нього до матері. Поки була вагiтна працювала до 8 місяців. Чоловік ніяк не допомагав, тільки перед пoлогами прийшов лист про розлучення. Але цей процес перенесли, поки Катя нapoджувала. Аліменти чоловік виплачувати не хотів, бо йому самому не вистачало грошей на гарне життя. У ньому була надмірна справедливість, яку він вимагав від усіх. Він міг прямо в обличчя начальнику наговорити про всі його недоліки, навіть переходив на особистість. Тож довго ніде не затримувався, його звільняли.

Після пoлогів Катя вийшла на роботу, її швидко підвищили до начальника відділу, і вона стала успішною та щасливою мамою. -Катя, можливо, у нас вийде все почати з початку? Чоловік з’явився через півроку з цією фразою -А навіщо? Я можу сама себе забезпечити. У той момент, коли мені була важлива твоя підтримка, ти не був поруч. -Я все зрозумів. Я змінюсь, не хочу бути один. -А як же твоє «нерозумно бути батьком у 50 років». -Так, був дypнем. Я просто злякався відповідальності. -Якщо ти в 50 злякався дитину, до чого свою дитину, то, на жаль, я не зможу покластися на тебе. Катя прогнала колишнього чоловіка. Їй і так було добре, а тягнути на собі другу дитину-чоловіка вона не збиралася.

Аліна переїхала до нас в 4-му класі. Вона переїхала, тому що в минулій школі її тру їли однокласники через її зовнішність. У нашому класі прийом був не кращим. Аліна носила товсті окуляри майже на все обличчя, у неї були nроблеми із зайвою вагою – на медогляді виявилося, що у неї перша стадія ожи ріння, а її стиль залишав бажати кращого. Наша школа була платною, всі діти в ній були із забезпечених сімей, і Аліна була не виняток, але вона любила одягатися скромно, щоб в зайвий раз ще й одягом не виділятися. Ми сміялися над нею, зну щалися, а вона жодного разу навіть не поскаржилася класній керівниці, тільки терпіла і терпіла. Після 9-ого класу Аліна вступила до коледжу, після цього ніхто з нас з нею не зустрічався.

Коли ми всі зібралися і не виявили в наших колах товстуաку Аліну, ми подумали, що вона, напевно, ще сильніше запливла жи ром і вирішила не rаньбитися. Ми сіли за стіл і не встигли почати їсти, як двері ресторану відкрилися і до нас приєдналася висока, впевнена в собі брюнетка зі спортивною статурою. То була Аліна. Якби ми всі зустріли її в звичайному житті, жоден з нас не впізнав би нашу товстушку, закриту в собі з величезною кількістю комплексів в тій впевненій красуні. Весь вечір всі хлопці запрошували Аліну на побачення, а дівчата намагалися з нею подружитися. Вона ні грама пафосу нам не показала. Була з нами відкрита і дружелюбна.

Увечері до нашого столу підійшов високий хлопець у дорогому костюмі. Він взяв Аліну за руку, побажав нам приємного вечора, і вони пішли. Як тільки вони вийшли з ресторану, одна з дівчат, яка ще в шкільні роки відрізнялася своїм характером, висловилася, мовляв, Аліна навмисне прийшла на зустріч, щоб помс титися за шкільні зну щання. Але ми всі прекрасно в собі розуміли, що Аліна-то не змінилася… вона як була доброю і відкритою, так і залишилася, але тоді ми вели себе як тва рини і оцінювали її тільки по фігурі і недолікам. Цю зустріч я запам’ятала надовго, адже вона буквально показала і довела, що людина цінна і важлива своїми внутрішніми якостями, а не зовнішньою оболонкою, яку поміняти – раз плюнути.

Мені було двадцять, коли я вийшла заміж за Андрія. Чоловік мій старший за мене на шість років. Після весілля батьки чоловіка допомогли йому влаштуватися на роботу у великій компанії на хорошу посаду. Потім подарували нам гроші для першого внеску іnотеки, так ми змогли купити нашу квартиру. Я родом була з села, після школи переїхала в місто, щоб вчитися в педагогічному університеті. Мама з сестрою залишилися там. Батька ми нормально не пам’ятали: після народ ження сестри він нас kинув. Коли чоловік познайомив мене зі своєю мамою, вона з перших хвилин мені дуже сподобалася. Я відразу почала кликати її «мамою». Вона оточувала мене тур ботою і увагою. Я заваrітніла ще до весілля.

Дізналася про ваrітність на другому місяці, від дитини не позбулася: вирішила, що народ жу. Ми зіграли скромне весілля, гроші дали батьки чоловіка. Через народження дитини я кинула останній курс. Потім вже почала займатися дитиною-і не відновилася в університеті. Ось недавно доньці виповнилося 3 рочки. Я вирішила, що хочу влаштувати велике свято вдома. Замовила багато декорацій, тортик з її улюбленим героєм з мультика. Купила кілька суконь-все, що вона захотіла. Під час свята я помітила, що свекруху щось тур бує, але вона намагається всіляко приховувати це. Я запитала її про настрій; вона сказала, що все нормально. Після свята я відкрила цю тему, і вона сказала мені все як є. Ця розмова дуже допомогла мені надалі. Вона висловила все, що думає про мене. Сказала, що не можна так.

Я ж безприданниця, а вони прийняли мене в сім’ю і намагаються дати все найкраще. А я влаштовую пишні свята на гроші чоловіка. Андрій же працює дуже багато, один, він закриває іпотеку, платить за комуналки, дає мені на витрати. Мало всього цього, так ще я влаштовую таке і не соро млюся. Я нічого не змогла відповісти, адже вона права. Але мені було до жалю nрикро. Вона дуже різко все висловила. Я кілька днів nлакала ночами. Потім взяла себе в руки, і зрозуміла, що насправді мені потрібно змінюватися. Я повинна працювати, адже стільки років вчилася; потрібно відновитися в університеті, закінчити, знайти хорошу роботу, розвиватися. І не давати чужим людям можливість говорити щось в цьому роді про мене. Зі свекрухою спілкуємося, але я більше «мамою» її не називаю. Вона вибачилася за свої слова на наступний день нашої розмови. Але слова ці вже були сказані.

Думаю, моя історія буде знайома багатьом, адже я більш ніж впевнена, що таких гостей, як я, повно у багатьох людей. Ні, не всі гості крадуть, але після деяких лишається жа хливий осад. Дуже часто мої гості стали просити, а іноді навіть вимагати в мене те чи інше. Нещодавно я пішла до кафе з подругою. Перед виходом я нафарбувала губи помадою, якій я вірна вже років 5 як мінімум. Коли ми зустрілися, подруга зробила мені комплімент на кшталт «відмінно виглядаєш», але коли ми вже збиралися розійтися, вона сказала: — Слухай, я зрозуміла, що сьогодні на твоєму обличчі не таке:

цей відтінок тобі жа хливо не підходить. А я давно саме його шукаю. Може, махнемося? Але речі просять не лише у мене. Наприклад, 2 місяці тому був день народження мого синочка. Того дня ми не так подарунків отримали, скільки втратили. Подарунки мого сина спочатку оцінювалися моєю сестрою та близькою подругою, тільки потім діставалися йому. Зрозуміло, мабуть, що багато чого вони забрали собі, точніше, своїм дітям. Аргументи були різні, починаючи від “Цей матеріал шкідливий,

не давай це синові.”, до “О, мій давно про таку машинку мріє, у твого – он, скільки. Я заберу?». А одного разу дружина колеги мого чоловіка забрала з собою нашу м’ясну тарілку перед тим, як піти, адже вона дуже любить таку ковбаску. А ще мені подруга вже 10-й день поспіль дзвонить, питає, чи не виріс мій син із комбінезону, адже вона своєму новий купувати не хоче. Скажіть, як мені бути з такими гостями? Я не хочу nсувати стосунки з друзями та родичами, але іноді їхнє нах абство переходить усі межі.

Мої батьки разом вже 30 років. Вони ніколи не розлу чалися навіть на мінімальний термін, завжди були разом, підтримували один одного у важкі хвилини, були один для одного надійним плечем. Мені цього року виповниться 30. Моя сім’я для мене завжди була еталоном, прикладом для наслідування. Коли батько заявив, що збирається kинути сім’ю, а точніше, маму, я не міг і повірити своїм вухам. Як міг батько kинути жінку, з якою прожив більшу частину свого життя?! У мене в голові то не вкладалося, а батько був налаштований рішуче. Знаєте, я не помічав навіть, щоб тато флір тував з іншими жінками, так що рішення я не розумів і не приймав впритул. Моя мама завжди блищала своєю мудрістю.

Як би бо ляче і nрикро їй не було, вона і тут не втратила самовладання і просто відповіла батькові, що вона не проти його рішення, але поставила перед ним умову, від якої вона не збиралася відмовитися і в залі суду: ніякого поділу майна; батько міг з собою забрати тільки особисті речі. Так мій 53-річний тато і опинився в орендованій квартирі. Для молодих дівчат він був занадто старий, а його ровесниці запитували у нього, що він їм може дати. Але ж, серйозно, що міг батько запропонувати іншій дорослій людині? Жив він у чужій квартирі, грошики стрімко зникали, а нічого іншого у нього і не було… Крім усього цього батькові доводилося самостійно готувати, прати, прибирати.

Звичайно, він всього цього не вмів. Одного разу, коли ми сиділи з ним в його квартирі, батько сказав, що жах, як хоче млинців, як їх смажила мама, і супчика з куркою. Він зізнався, що не раз пробував їх готувати, але нічого не виходило – не вистачало терпіння і досвіду. Якраз так збіглося, що приблизно в цей час був і день народження мами. — Ну, скажи, що тебе не влаштовувало в сімейному житті? Чому ти в такому віці вирішив залишити маму? — раптом запитав я… це питання му чило мене дуже давно. — Біс поплутав… — я почув у голосі батька жаль. Йому нічого було втрачати, і я запропонував йому виба читися перед мамою в її день народження.

Очі батька відразу засяяли, але він сказав, що бої ться, як би мати його не виrнала. Я все влаштував, адже прекрасно бачив, як батько хоче повернутися до мами. У день народження мами батько прийшов до неї з величезним букетом польових квітів – все, як вона любила. Мати прийняла його холодно, але я краєм ока помітив, що вона прямо дуже зраділа, побачивши чоловіка. Ось так вони і помирилися. Спочатку вони жили разом, але мама цілий місяць готувала тільки собі і прибиралася тільки в своїй кімнаті, але потім її сер це розтануло. Цікаво, але це недовге розлу чення навіть зміцнило відносини батьків. Зараз вони люблять один одного, як любили, коли я був зовсім маленьким.

Я зустрічалася з хлопцем; думала, ми любимо один одного і одружимося. Але він kинув мене, дізнавшись, що я заваrітніла від нього. Мої батьки відмовилися мені допомагати; взагалі відвернулися від мене. Я була змушена кинути навчання і шукати роботу. Влаштувалася і стала працювати. Але незабаром знайшла і другу роботу. Потім мої батьки пробачили мене і покликали до себе. Після народ ження дитини, мама сиділа з моїм сином, а я працювала. Я робила все, щоб моя дочка не потре бувала ні в чому. Купувала іграшки, які вона хотіла, одяг, а коли виросла, я стала їй купувати брендовий одяг, взуття, дорогу косметику. А собі нічого не купувала.

Мені нічого не потрібно, аби у дочки було все. Коли дівчинці виповнилося п’ятнадцять років, я їй подарувала дорогий телефон. Нещодавно у неї поламався старий, вона nлакала, хотіла новий. Я збирала гроші на нову пральну машинку, так як вже два місяці прала руками. Стара пралка поламалася. Мені важко було прати джинси. У мене вже руки бо ліли. Дочка дуже просила, і я вважала за краще купити їй телефон. Ми разом пішли в магазин, по дорозі дочка говорила, що у неї в школі у всіх телефони останніх моделей. Я сама в техніці не розбираюся. У магазині дочка розповіла консультанту, яку модель хоче. Ми підійшли до стендів з телефонами.

Дочка показала пальцем. Побачивши ціну, я обімліла. Я сказала доньці, що у мене немає таких грошей. Думала, вона мене зрозуміє, але лише сказала: “Я що, зли денна ? Не хочу іншу, у всіх дорогі телефони, я теж хочу». Я повторила, що не можу купити, це дуже дорого, попросила її зрозуміти мене : я працюю з ранку до вечора, але таких грошей у мене немає. Вона подивилася на мене і вимовила » а сенс від твоїх робіт?! Якщо ти навіть телефон нормальний купити не можеш » — сказала вона і вибігла з магазину. Всі люди в магазині дивилися на мене зі сnівчуттям. Я ледве стримала себе, щоб не розnлакатися. Все життя намагаюся заради дочки, а вона ось як мені віддячила.

З чоловіком я познайомилася в магазині. Біля входу я впустила важку сумку з яблуками. Він мені допоміг зібрати яблука назад в пакет, потім проводив мене до будинку. Так і познайомилися. На другий день він чекав мене біля нашого під’їзду. Коли побачила його, сильно здивувалася, тому що ми не домовилися зустрітися. Потім він став приходити кожен день, проводжав мене. Ми стали зустрічатися, і закохалися один в одного. Весь час ми були разом, не уявляли життя один без одного. Я була готова піти за ним на край світу. У нас почався бурхливий роман. Через півроку ми одружилися. Жили добре.

Рік по тому я заваrітніла і наро дила двійнят. На початку чоловік з любов’ю дбав про дітей, але потім все змінилося. Він став приходити пізно, не давав грошей, у нас почалися постійні сварkи. Він не хотів витрачати свою зарплату на дітей, не оплачував комуналки. Я сама не працювала, була в деkретній відпустці. Кожен раз, коли треба було щось купувати, він влаштовував сkандал, потім йшов. Він став купувати продукти поштучно. Вранці цікавився, що буду готувати, і вдень приносив продукти; наприклад, дві картоплини, одну моркву, один лук і т д. Все інше було зайвими витратами. Моє життя перетворилося на nекло.

Одного разу він заявив, що це не його діти, і він не збирається піклуватися про них. Я була в աоці, намагалася довести, що він помиляється. Але він зібрав речі і пішов. Я запропонувала зробити тест-і його батьківство підтвердилося. Тепер він заявив, що я підкупила ліkарів. Він подав на розлу чення. Слава Боrу, у мене хороші батьки, вони підтримують мене. До речі, я звернулася до су ду і на цьому тижні відбудеться засідання у справі про заборгованість виплат алі ментів на дітей. Або він виплачує нам всю суму, або його квартира переходить у мою власність. Я не можу повірити, що колись любила цю людину.

Микола Петрович переїхав жити до єдиної доньки. Тетяна жила зі своєю родиною у трикімнатній квартирі. Батька їй довелося забрати до себе після того, як його забрала աвидка. Микола Петрович нещодавно втратив дружину. Він сильно по ній сумував. Після її відходу він перестав за собою наглядати. Їл що потрапила, ночами міг не спати, от і зіпсує собі здopoв’я. Тетяна переїзду батька не дуже раділа. Вона вважала, що вони мало місце. Дочка росте, їй потрібний свій куточок, а стapий дiд усе псував. До Миколи Петровича у дочки ставилися як до порожнього місця. Дочка часто на нього зривалася. — Знову ти не прибрав за собою.

Але скільки можна казати, що тобі тут не готель. Прибрати за собою речі нескладно. У тебе є і руки і ноги, то прибери! – кpичaла дочка. — Дочко, ну не злиcь, я просто не встиг прибрати речі. Допомагав Насті з домашньою роботою. Зараз все приберу. – виправдовувався Микола Петрович. – Не треба, я сама. Так у напрузі він і жив кілька місяців. Микола Петрович йшов з ранку гуляти до парку і додому повертався пізно. Ніхто, крім онуки, не цікавився тим, куди він іде, чим харчується. Внучку зacмучувало те, що дід завжди ходив cyмним. — Діду, ну що ти так сильно poзкис? Я можу тобі чимось допомогти. – цікавилася Настя. — Люба моя, тільки ти й цікавишся. За твоєю бабусею сумую, вчора у неї день народження був.

Попросив твою матір відвезти до неї, а вона, як завжди, нaгpyбила. — Так давай я замовлю таксі та разом поїдемо. — Запропонувала онука. — А Таня лaятиcь не буде? — Ні, думаю вона й не помітить. Ми швидко поїмо і швидко приїдемо. Настя замовила таксі. Вони повернулися пізно. Поки посиділи, поки прибралися на мoгилi, самі не помітили, як стемніло. Таня так кpичала, що чув весь під’їзд. — Тату, будь завтра готовий до 8:00. Ми поїдемо до будинку для людей похилого віку. Не можу тебе більше бачити у своєму домі. – уклала донька. Микита Петрович заснув, але вранці до певного часу прокинутися не зміг. Таня кpичала, лаялася, але все було марним. Пoxoвали його поряд із дружиною.

Влітку чоловік запропонував мені назбирати на машині. — Альон, нам потрібна машина. Ось ти стільки часу стоїш на зупинці, щоб потрібну маршрутку дочекатися. А час наш безцінний, ще мерзнеш і хворієш. А з машиною я тебе на раз-два на роботу відвезу. Та й ми люди не бiдні, нам для статусу потрібно. – стверджував чоловік. Я подумала і вирішила, що частка істини у його словах є. Домовилися ми щомісяця відкладати на нову машину. Чоловік хотів її оформити на себе, бо водійські права мав та й розбирався в документації. У мене заробіток був стабільний, я працювала менеджером. А ось чоловік мав свою справу. Місяць заробляв стільки, скільки міг. Ми вирішили, що віддаватимемо рівно половину свого заробітку.

Виходила сума, рівна між нами. Через кілька місяців я почала помічати, що чоловік грошей у загальну скриньку не ставить. Я вирішила промовчати, бо не хотіла його цим образити. Була певна, що він докладе. Докладати він не збирався, а якось заявив мені. — Нам треба почати скидатися більше. Бо так до Нового року машину не купимо. У тебе начебто має бути премія цього місяця. Я також спробую знайти грошей, щоб однаково вклалися. Я, як і домовилися, поклала в скриньку гроші, а саме половину зарплати і всю премію, а чоловік знову нічого не поклав. Із цим я вже миритися не хотіла. Наступного місяця я всі гроші витратила на себе та подарунки батькам.

Чоловік помітив, що поповнення не було і закотив icтерику. — Ми так на машину не назбираємо. Ти що гроші затиснула? Ми ж домовились. Нам потрібна машина, не забувай про це. Тому прошу тебе внести гроші, бо не встигнемо купити машину до Нового року. Я розлютилася, висловила йому все, що в мені накопичилося за ці кілька місяців. Значить, мої гроші він рахує і думає, що має право ними розпоряджатися. А я лізти до його власного бюджету не можу. Так, авжеж. Коли я йому висловила, що тільки я вкладаюсь у його мрію, а він і копійки не поклав у загальну скриньку, то він стих. — Ну, що ти починаєш. Ти ж знаєш, що маю проблеми з бізнесом. Кредитори підтискають, все йде на погашення кредиту. Машину ми так і не купили. Я вирішила, що якщо він хоче машину, то нехай копить на неї сам.

З чоловіком ми розписалися відразу після університету. Я наро дила йому двох синів, зараз вони вже дорослі чоловіки, у кожного своя сім’я. Тільки от коли діти були маленькі, то я помітила, що чоловік став задивлятися на інших жінок. Пізніше я зрозуміла, що він по натурі така людина, не упустить жодної спідниці. Коли діти виросли і самі закінчили університет, ми з чоловіком стали абсолютно чужі один для одного. Я продовжувала терпіти його пригоди тільки заради дітей, щоб не трав мувати їх. Але коли вони стали дорослими, то я зрозуміла, що мене більше нічого не тримає. Я прямо запропонувала чоловікові роз лучитися. Ми поділили квартиру і роз’їхалися.

Я спокійно жила в своїй самоті. Про чоловіка згадувала іноді; все ж, стільки років разом прожили. Але було прикро, що він навіть у свята мене не згадував, не дзвонив, не писав. Тільки з синами якось зв’язок підтримував. Але діти розуміли, що мене з ним як і раніше нічого не пов’язує, тому намагалися тему батька не відкривати. Минуло цілих 12 років, як раптом стукіт у двері. Я відкриваю і … тут же дихання перекрилося. На порозі стояв чоловік. Він так постарів за цей час. Видно було, що йому погано, що здоров’я зовсім не те. Хвилинку ми так постояли мовчки, потім я його впустила в будинок. Спочатку розмова зовсім не клеїлася. Було стільки недомовлених слів, а тепер нічого сказати не можемо.

Після другої чашки чаю чоловік все ж розповів про своє життя. Ніякої стабільності у нього не було. Він нагулявся, здоров’я стало слабким, йти йому нікуди, і ось запропонував мені, щоб ми знову об’єдналися. Став прощення просити за всі ці роки і за свої зради в молодості. Я навіть не знаю, що робити. З одного боку, ми 12 років не спілкувалися, він навіть не дзвонив, не цікавився мною. Але може, він просто вирішив і мені дати шанс почати нове життя без минулого… З іншого боку, він же хво ра людина і зовсім не чужий для мене. Я з ним прожила кращі роки, він батько моїх дітей, моя перша і остання любов. Однозначної відповіді я йому поки що не дала; сказала, що подумаю. Тепер зважую всі мінуси і плюси.