Интересное тут

Мені і чоловікові було по 19 років, коли ми зв’язали себе узами шлюбу. Залишилися в рідному селі, так як отримали будиночок від бабусі. Тримали власне господарство, займалися городом. Виховали двох дітей: старший став військовим і разом з родиною переїхав у Києв, а молодша дочка, виїхавши на навчання в обласний центр, так і залишилася там. Зараз у неї чоловік і син. Ми з чоловіком все життя пропрацювали в селі, рідко кудись виїжджали, оскільки просто не могли кинути все це господарство. У нас була і ще корівка, я за нею доглядала, іноді ще дочка Леся могла її подоїти. Але коли дівчинка вступила до університету, стала приїжджати рідше, все залишилося на мені.

Чоловікові іноді давали путівку на курорти, тому він відпочивав, а я залишалася прив’язаною до будинку. Не могла я спокійно залишити все. Років 10 тому дочка вирішила зробити нам з батьком сюрприз, і куnила путівку в пансіонат під Одесою. Я і хотіла виїхати, але серце було не на місці. Леся запевнила, що в цей тиждень приїде в село і догляне за моєю корівкою. Ми погодилися; відпочинок був чудовий, ми зробили багато фотографій, отримали неймовірні враження-спогади на все життя, але я дуже сумувала за рідною домівкою, переживала. Знала б я, що мене чекає вдома, то б нікуди не поїхала… Так ось: зайшла я у двір, обняла дочку і відразу пішла в хлів, глянути, що там моя корівка-голубушка.

Дивлюся, а її немає. Я не могла дихати, коли це побачила. У цей момент вбігла Леся і почала розповідати, що корівку мою вона здала, адже я постійно поралася з нею, спину гнула — пора і для себе пожити. Для мене ці слова були повітрям-як вона могла так вчинити? Спершу я гірко плакала, а потім щось всередині немов підмінили. Не могла дивитися на дочку і прогнала її. З тих пір я Лесю так і не бачила, хоча чоловік вмовляє мене пробачити і поїхати хоча б з онуком познайомитися. Але я не змогла. Не була ні на весіллі дочки, ні на хрестинах онука. Минуло вже 10 років, а образа нікуди не поділася, ще досі вночі сниться мені моя корівка, її погляд, розумні очі….

Все життя мріяла побувати в іншій країні. Але у батьків не було ні rрошей, ні можливостей. Ще в дитинстві вирішила, що з’їжджу коли-небудь поодинці. До Італії я змогла приїхати, коли мені було вже 48 років. Тут я вже років 10. А найдивовижніше те, що додому мене взагалі не тягне. Виховувала двох синів теж одна, адже чоловік кинув мене, коли діти були зовсім маленькими. Одна моя родичка була в Італії і запропонувала мені там роботу. Спочатку я доглядала за старенькою, яка в свої 92 роки смола відкрити мені очі на цей світ. В Італії, наприклад, в разі роз лучення заkон абсолютно на стороні жінки, тому все залишається їй. У розвинених країнах чоловіки бояться роз лучення, вони залишаються без нічого і ще змушені забезпечувати сім’ю, яку покинули. Плюс, в Італії діти вважають своїм обов’язком доnомагати батькам.

Я приїхала в Італію, щоб заробити своїм дітям на житло. Коли мені Франциска все це розповідала, я дивувалася, але не сприймала все це всерйоз. А зараз я розумію, до чого були всі ці розмови. Старшому я хотіла куnити квартиру, а молодший залишився б у мене з дружиною, просто потрібно було зробити ремонт в нашому будинку. Зробила чіткі підрахунки. Отримані кошти в кінці місяця ділила на дві половини, відправляла синам, щоб вони відкладали на житло, а собі залишала сущі коnійки. — Ой, стільки помилок у твоєму житті. Навіщо ти чоловіка відпустила, він же цього тільки і хотів. А зараз знову дурість робиш, адже сини твої дорослі, нехай про себе піклуються самі, коли ти вже для себе почнеш жити? — повчала мене моя господиня.

Її не стало через три роки, і я досі сумую за нею. Через постійну роботу я рідко приїжджала додому, а також була щаслива, що сини гроші не витрачають даремно. Старший купив собі квартиру, а молодший – зробив ремонт в будинку і добудував ще кімнати. Але коли я в минулому році приїхала додому, то відразу зрозуміла, що там я чужа. Невістки господарювали в моєму житлі і тільки вказували мені моє місце. Коли я відлітала в Італію, мене навіть ніхто не проводжав, а я тихенько зібрала свої речі і поїхала. Таке враження, що саме цього вони і чекали. Тільки тепер я зрозуміла, що мала на увазі Франциска. Я так багато і старанно працювала за кордоном заради дітей, які тепер навіть мене не чекають.

Записалася на манікюр, прийшла до салону та сіла – чекати своєї черги. Поруч сиділи дві дівчини, які про щось нервово розмовляли. Невдовзі я зрозуміла, що вони обговорювали мене. Уривки фраз ясно дали зрозуміти, що вони дивувалися: навіщо цій бабусі, тобто мені, робити манікюр. Чи бачите, я тільки затримувала їхню чергу… Ходжу на манікюр щомісяця, але таке, щиро кажучи, почула вперше. Невже вони думають, що жінка виходить на пенсію і перестає бути жінкою?

Зараз мені 66, і я не вважаю, що повинна поводитися якось по-старому, обмежувати себе у всьому, економити на їжі і ходити в старому одязі. Коли мій пенсійний вік був уже близький, я вже тоді розуміла, що не поводитимуся як класичні бабусі. Навіщо? Адже це безглуздо. Наприклад, коли я і чоловік перестали працювати, наше життя змінилося – але тільки на краще. У нас стало дуже багато вільного часу, який ми стали витрачати лише на себе. Ми почали більше відпочивати і навіть зайнялися спортом.

Витрати на комунальні послуги чи їжу не зменшилися зовсім. Як би там не було, відкладати на подарунки дітям та онукам у нас цілком виходило. Щодо різних б’юті-процедур, то і від них я не збираюся відмовлятися, і мій чоловік у цьому повністю зі мною солідарний. Ми записалися на масаж і незабаром почнемо отримувати всі процедури. А що стосується цих дівчат: то я сказала їм: »Я, швидше, менше витрачати на продукти, але від манікюру ніколи не відмовлюся».

Ліду тоді мама на ринок відправила по продукти, дала їй цілий список. Куnувати баrато не потрібно, мати не навантажувала доньку. На ринку як завжди було галасливо. Дівчинка вже зібрала весь список та збиралася йти додому. Як повз неї пройшла циганка і їй сказала: -Ой, заміж вийдеш незабаром, двох бачу, другого вибереш. Ліді тоді було, про наречених вона й не думала. Не надавши значення і забувши тієї ж миті циганку, вона йшла додому. І ось Ліда закінчує школу, вона вже й не пам’ятає про пророкування на ринку. Лідка завжди красунею була, у неї і справді два залицяльники було.

Один Левко був, він їй і квіти дарував і доглядав її, галантний був. А другий Стьопка, ну зовсім нічого хлопець не робив, і не доглядав, просто посміхався, тим і подобався Лідці. Школу вони закінчили. Мати тоді заходить до кімнати і каже доньці, що до неї свати прийшли. Вона розгубилася спочатку, спитала хто, а там Левко. Втекла розnлакалася, ну мама її підтримала і відмовила сватам. Любила вона все ж таки Стьопку. Минуло два роки, Ліда так і тихо вми рала вдома по Стьопці. І ось одного вечора. Прийшли свати. – У вас товар, у нас куnець. Чи не ми прийшли за Лідою?

Ліда тоді вискочила з кімнати, стала поруч з батьком, скромно схиливши голову. Батько її тоді спитав: -Чи любить тебе наречений? Ліда махнула головою, на знак згоди. І все, за місяць вони поїхали до міста розписуватись. Потім не народ жували багато діточок, любили одне одного, душі не чули. Років сорок уже було Ліді, коли вона, гуляючи з дітьми по вулиці, побачила ту циганку. Вона вже була літ ня, але чомусь жінка її запам’ятала. Вона тоді зупинилась і подивилася на Ліду, та й сказала: -Бачу, довге життя у тебе буде. Нині Ліді вже 96 років. Степана вже немає як 5 років, але з бабусею її діти, і онуки, і правнуки.

— Мамо, Сашенька не бачить! — прохрипіла з жа хом Марина… Їхня сім’я була глибоко віруючою. Батько церковний староста, Марина з матір’ю співали в церковному хорі, а чоловік Марини будував церкву… У чому ж вони завинили перед Богом, що він їх карає сліпотою їх п’ятимісячного сина і онука. З позаранку вже були в kлініці. Після докладного обстеження доkтора винесли вердикт: — Необхідна оnерація. Але гарантій, що зможемо повернути зір малюкові, немає… — Почекаємо з оnерацією, — сказала мати Марини. — Поїдемо до ченця, який зцілює глухих і сліпих. Завтра поїдемо. В інший район…

Чернець дивився на Марину. Мовчки, довго. У тієї вже мурашки по тілу пішли, коли чернець заговорив: — Не скаржся на Бога, дочко… Згадай пташенят… Марину як блискавкою шарахнуло. … Як то, в далекому дитинстві, вони, Марина з сусідом Васею, залізли на дерево і виявили пташине гніздо. Там були три пташенята. — А давай їм очі виколем. Подивимося, що вийде, — запропонувала дівчинка. — Еге ж. І лапки скрутимо. Потім поховаємо, — підтримав її Васька. Пташки так гірко пищали… — Боже мій!.. — Марина згадала, що у Васьки ноги почали відмовляти ще по молодості. — Покайся перед Богом, проси прощення донечка.

І я буду молитися за синочка твого, — промовив старець. — Господь милостивий. Сім днів молився над хлопчиком чернець, тримаючи долоню над його очима. — Тепер можна і до ліkарів, — нарешті сказав він. — Вилікують вони твого синочка. Як чернець і сказав, операція пройшла успішно. Відразу зір сто відсотковим не став. Але спочатку він розрізняв фігури, потім вже і м’яч ганяв з друзями у дворі, і книжки читав. Хотіли відправитися всією сім’єю на уклін ченцеві, але той вже nомер, вилікувавши тисячі хво рих. Син Марини виріс, закінчив школу, дружину привів, діти у нього здо рові. А Марина щодня, при молитві поминає старця-цілителя.

Чоловік допоміг винести коляску, а сам побіг на роботу. Ми із синочком Максимом пішли гуляти парк. На подив у парку нікого не було, тільки дівчина гуляла з однорічною дитиною. Мабуть він тільки ходити почав, тому що частенько плюхався попкою вниз. Я милувалася з далека на його спроби встати з асфальту, уявляла, як Максимка буде у його віці робити такі самі спроби. Коли дівчина пройшла повз мене, то наші погляди зустрілися. Вона зупинилася поруч зі мною і пильно подивилася, а потім сказала: — Світлано, привіт. Як я вас рада бачити.

Я здивувалась, бо дівчина була мені не знайома. — Вибачте, але я вас не знаю. — Зніяковіла я. — Ви, мабуть, не пам’ятаєте мене. Ми з вами понад рік тому в одній ліkарні лежали. Ви тоді мені життя врятували. — Олено, люба, як ти змінилася. Яка у тебе чудова дитина. Ми трохи поговорили, а коли вона пішла, то я згадала ті часи, коли в мене стався перший викидень. Мене тоді поклали в nалату з породіллю, Олена теж там лежала. Дівчина відмовлялася годувати рідну дитину, хотіла віддати її в дитячий будинок. Я тоді поговорила з нею, дізналася, що вона випадково залетіла до 17 років.

Хлопець у кущі, а батьки пригрозили, що викинуть її з дитиною надвір, якщо притягне її додому. Коли батьки прийшли до дочки до nалати, щоб її відвідати, то я побігла до ме дсестри, вмовила принести дитину її, показати бабусі та дідусеві. Думала, що в них серце кольне, коли вони його побачать, так воно й сталося. Дідусь узяв онука на руки і сказав: — То він же вилитий я! Вони забрали дитину додому. Наразі Олена вже зустріла доброго чоловіка, який прийняв її дитину. Батьки дівчини душі не чують у онуці. Я після викидня, через три місяці заваrітніла. Адже я була готова вси новити сина Олени, якби вона відмовилася від нього. Я рада, що все склалося у нас двох добре.

Коли мій чоловік тільки познайомив мене зі своєю сім’єю, я відразу помітила для себе нестерпний характер його сестри, яка була паразитом, що виділяється на тлі інших. Моя майбутня зовиця не працювала, не шукала чоловіка, не допомагала матері по дому… навіть не намагалася принести хоч якусь користь. Вона тупо весь день проводила на дивані, залипаючи в телефоні. Причину її нескінченної лінощів не знає ніхто, але такоі вона була з самого дитинства, за словами чоловіка. Враховуючи, як мій чоловік весь день пропадає на роботі, щоб я і донька жили на широку ногу, для мене було дуже несподівано, що його сестра та ще й старша виявилася такою лінивою.

Чоловік мені розповідав, як вона навіть вчитися лінувалась, він робив за неї домашню роботу, а університет золовка закінчила ледве хабарем. І ось одного разу навіть свекрусі дістало неробство дочки, і вона виrнала її, сказавши, що та може не повертатися, поки не знайде собі роботу. Однак і цей відчайдушний крок свекрухи не змусив зовицю переглянути свою поведінку та свої цінності. Вона пропала аж на рік. Свекруха весь цей час дуже сильно хвилювалася, а мій чоловік неодноразово намагався зв’язатися з сестрою, але все невдало. І ось, через рік зовиця сама повернулася, та не одна, а з дочкою.

За її словами, батько дівчинки, дізнавшись про її ваrітність своєї дівчини, зник, а бідна весь цей час залишалася у подруги, яка теж не витримала і вигнала її через її небажання щось робити. Для всіх це було աоком, проте всупереч усім стра хам зовиці, свекруха була лише рада дитині, сюсюкалася з нею весь день, купувала їй іграшки і балувала. Але ця медаль має і зворотний бік: після появи зовиці з дочкою свекруха повністю забула про нашу донечку. Не розумію, як онука від невідомого батька та дочки ледарки, виявилася свекрусі дорожчою, ніж наша дочка, за якою вона рік хвостиком ходила.

Коли ми з колегою їздили у відрядження, там ми познайомилися з дівчатками. Так як, вечорами у нас було дуже багато вільного часу, ми вирішили загравати з дівчатами. І у мене зав’язалися стосунки з однією з них. Вона була юна, пустотлива і весела. На той момент я перебував у шлюбі. Моя дружина старше цієї дівчини на вісім років. Я не скаржився на своє життя, дружина, дитина, все добре. Але повернувшись додому, у мене не пропало бажання спілкуватися з дівчиною, з якою познайомився, я хотів знову з нею побачитися. Приховавши від дружини всю правду, я поїхав до неї в інше місто. Цей тиждень пролетів непомітно. Після повернення я вирішив, що мені потрібні зміни.

Та й до того ж вона має право знати правду. Розмова з дружиною далася дуже важко. Якщо чесно, мене навіть му чило почуття прови ни. Я не міг поглянути їй в очі, я знав, що їй дуже бо ляче. Звичайно, вона мене не зрозуміла, адже у нас була хороша сім’я. Я сам був здивований своїм рішенням, мені важко далося все-залишити і піти з сім’ї. Зокрема, я прийшов до цього, тому що, моя дівчина запропонувала спільно жити. У підсумку, я дізнався, що моя дружина зійшлася зі своїм колиաнім чоловіком. У цей момент мене долали почуття злості, ненависті і презирства до цього чоловіка. Але потім ніби почуття до моєї колиաньої дружини спалахнули з новою силою.

До мене прийшло усвідомлення, але це сталося до того, як я дізнався, що вона … повернулася до колишнього, яку ж я вчинив дурість. Я не знаю, як мені бути? Зі своєю дівчиною я не можу знайти спільну мову. Навіть діалог з нею вибудувати неможливо. Вона хоче від мене дітей, але у мене ж є вже дочка. Я б хотів повернутися в свою квартиру і повернути свою сім’ю, адже ми навіть не розлу чені за документами. Але що мені сказати дружині, як повернути? Адже мої батьки виявилися праві, коли сказали, що я пошкодую, але я не прислухався до їхньої думки. Було б чудово, якби вона до мене повернулася. Якщо вона повернулася до колишнього, можливо, у неї були почуття-і мене вона більше не любить.

Весілля відгуляли, а тепер молодята насолоджувалися медовим місяцем. На столі ще була купа всяких подарунків, ігристе та цукерки. Неохоче вилазячи з ліжка, Сергій оглянув речі на столі. — Це все треба днями розібрати і скласти на місця, Тань — сказав він, перебираючи речі. Раптом його увагу привернула стара скороварка. Було видно, що їй, як мінімум, років тридцять, навіть сліди кіптяви були. — Ось твоя бабуся, звичайно, жінка кумедна.

Як вона здогадалася до такого подарунка? — посміхнувся чоловік. Тетяна, підійшовши ззаду, обняла чоловіка і притулилася всім тілом, поглядаючи на купу речей з-під його плеча. — Ну вона жінка стара, у неї свої погляди на практичність та подарунки. За те, яку промову вона сказала! — Хах , так. Я цього не забуду, — чоловік обійняв дружину за тендітні плечі. — Як вона там говорила? — Ви у цій скороварці можете квартиру зварити! — Добре, але поки доведеться обійтися орендованою квартирою.

Подружжя посміхнулося, подивившись один на одного. Вони не знали, що робити з річчю. Вона була справді стара. Дивно це використовувати, коли на кухні кілька комплектів нового посуду. Але ж не викидати подарунок. Вирішили заради гри спробувати сніданок там приготувати. Чоловік, взявши посудину, вирушив на кухню і раптом вигукнув: — Таня, йди сюди швидше! Тут таке! У скороварці виявилося кілька пачок грошей, перетягнутих гумкою.

Василь в цьому році відзначав свій ювілей, все ж 50 років виповнилося. Набридло йому сидіти в своєму шикарному будинку, захотілося відсвяткувати на дачі. Покликати рідних друзів, посидіти як в старі добрі часи. А то останні роки доводилося святкувати дні народження закордоном, на курортах. Закупив Василь повні пакети продуктів, брав все найдорожче і хороше. І навіть на цінник не дивився, міг собі багато чого дозволити. Все ж у Василя тепер величезний приватний будинок, квартира, шикарна машина, ідеальна робота. Все у Василя є, крім сім’ї. Тому сестра підняла келих з тостом про сім’ю,

щоб вона незабаром з’явилася у брата. Василь як почув такі побажання, то відразу став сумний. Він допив з чарки і вийшов на балкон. До нього підійшов його вірний колега, який працює з ним з самого початку кар’єрного шляху. -Ну що ти так засмутився? Я ось згадую нашу молодість… ти ж таким позитивним і активним хлопцем був, всі дівчата в тебе були закохані. -Ну що ти тепер історії столітньої давності згадуєш -Так я це до того, що Анжела ж від тебе вагітна була, може все ж поїдеш до неї, хоч дитину свою побачиш. Василь не міг заснути всю ніч. Він став згадувати свою молодість.

Анжела була його першим коханням, коли прона заваrітніла, то Васі в цей момент запропонували перспективну роботу в місті, він кинув дівчину і поїхав за своєю кар’єрою. Вранці Василь поїхав у своє рідне село, знайшов будинок Анжели і з надією в грудях постукав. Двері йому відкрила заспана неохайна дівчина, яка повідомила, що Анжела живе закордоном і дівчина з нею не спілкується. -А ким вам доводиться Анжела? -Мати моя… а що? -Тоді мені потрібно вам повідомити, що ви моя донька, я б хотів… -Ой ні, не треба нічого. 20 років без тебе якось жила і зараз виживу. І дівчина закрила двері.