На вихідні я приїхала до бабусі Марії до села. Їй уже 75 років, і з кожним роком господарювати стає все складніше, особливо з її проблемами зі спиною — піднімати тяжкості не можна. Ми з чоловіком Назаром вирішили допомогти. Я прибралася в будинку, приготувала їжу, помила вікна, а він нарубав дрова і полагодив паркан. Привезли бабусі ліки, продукти та теплий плед, щоб їй було затишніше довгими зимовими вечорами. Після вечері бабуся розповіла, що останнім часом у неї у дворі творяться дивні речі. — Знаєш, Оленко, іноді ввечері чую, як хвіртка дзвенить. А якось навіть помітила, як якийсь силует у темному ховався за сараєм. Заліз у хлів, де дрова, а потім зник. — Може, тобі здалося? — Припустила я. — Вітер гойдав дерева? Та й пес би загавкав, якби почув стороннього. — Ні-ні, я навіть голоси одного разу чула, — наполягала бабуся. Її слова насторожили. Хоч вона трималася бадьоро, видно було, що їй неспокійно.Найкращі ресторани біля мене
— А поліцію викликали? — Запитала я. — Дзвонила, — махнула рукою бабуся. — Сказали, «не до вас». Просила сусіда поставити замок, але його хтось зламав. Пізніше ми з’ясували, що у бабусі вкрали зв’язку дров, кілька банок консервації (помідори, огірки, варення) і мішок картоплі. Все, що вона готувала на зиму. — Ну, все, бабусю, — твердо сказав Назар, — ми це так не залишимо. Увечері ми влаштували засідку. Назар натяг дріт і прикріпив до нього кілька бляшанок, щоб вони дзвеніли під час руху. Повісили портативну камеру спостереження, яка підключалася до телефону та вела запис. Вже ближче до ночі, за третьою чашкою бабусиного чаю, ми почули брязкіт хвіртки. Я визирнула у вікно і побачила, як хтось у каптурі пробирається до сараю. Він заліз усередину і почав перебирати дрова.
Ми вирішили не чекати і вийшли надвір. — Стояти! А то буду стріляти! — крикнув Назар. Від несподіванки зловмисник зачепився за дріт, і на нього посипалися бляшанки. Шум здійнявся такий, що прокинулися навіть сусіди. — Ай! Що ж це таке? — заволав злодюга, розмахуючи руками. Виявилося, це був сусідський син Коля, який вирішив стягнути трохи дров для багаття і прихопити баночку варення. — Колю, ти зовсім з глузду з’їхав? — обурилася бабуся. — Як тобі не соромно? Я ж тебе маленьким на колінах гойдала, а ти мене обкрадаєш? Хлопець почервонів і почав щось казати, що його мама відправила, мовляв, удома немає дров. Ми розуміли, що поліція на звичайні розбирання сусідів не приїде, але Назар подзвонив їм і сказав: — Ми зловили диверсанта! Приїжджайте негайно! Поліція приїхала, ми надали докази, і Колю забрали до відділення. Наступного дня його мати прийшла вибачатися. Вона повернула майже все вкрадене і благала нас забрати заяву. Бабуся, будучи доброю душею, вибачила, але за умови, що Коля допомагатиме їй з господарством. Тепер Коля носить бабусі воду з колодязя, рубає дрова та допомагає з іншими справами. Мораль така: красти погано, а допомагати людям похилого віку завжди гідно і правильно.