Home Blog Page 328

Того дня чоловік та дружина чекали онуку та вирішили піти до магазину. Коли вони повернулися, біля будинку стояла дорога машина.

Валентина Михайлівна одразу ж сказала чоловікові, що приїжджає її онука, на що він відповів, мовляв, чому ж тоді вона сидить: нехай готує тісто на пироги, а потім поїдуть зустрічати. Потім чоловік Валентини Михайлівни спитав, коли онука приїде; жінка відповіла, що похапцем вона навіть забула запитати. І ось так щасливі бабуся з дідусем почали готуватися до зустрічі з онукою, зробили тісто для пирогів, прибрали весь будинок, робота просувалася дуже швидко та дружно. І ось, коли все було готове, бабуся зі своїм чоловіком зібралася в магазин, щоб купити щось до столу. Коли вони йшли до магазину, всі сусіди здивовано дивилися на них і питали, що це за свято намічається; вони щасливі і задоволені відповіли, що її онука приїжджає на три дні.

Бабуся з дідусем дуже любили Олю, вона навчалася у столиці на лікаря, і Валентина зробила все, щоб її онука вступила саме до медичного університету. Можна сказати, що Оля була їхньою єдиною радістю, бо вони втратили свою дитину після жа хливої ава рії. Після цього нещасного випадку Валентина Михайлівна лягла до ліkарні і їй було настільки поrано, що вона не хотіла жити, але коли побачила внучку зі сльо зами на очах, подумала, що вона має жити заради своєї дівчинки. Валентина зі своїм чоловіком поставили внучку на ноги, потім відправили вчитися до столиці, вона була зразковою дівчинкою і добре вчилася, тільки от не могла частоприїжджати. І ось, після крамниці, вони поїхали зустрічати свою онучку; знали приблизний час і вважали, що онука повинна приїхати цим рейсом, але її все не було.

Сусід побачив їх і спитав, на кого вони чекають; вони весело і радісно сказали, що чекають на свою онучку, і тоді Мітька розповів, що біля їхнього будинку стоїть дорогий автомобіль, тож треба поспішити додому. Коли жінка зі своїм чоловіком дійшли до хвіртки, вони побачили хлопця, який виходив із машини, і вони одразу запитали, хто він. Хлопець трохи почервонів і сказав, що наречений, бабуся одразу подумала, що Олі стало погано. Вона спитала, що ж трапилося з онукою, а хлопець сказав, що все добре, просто вона увійшла до будинку, щоб їх знайти. І ось так, онука познайомила бабусю з дідусем зі своїм молодим чоловіком, з яким вони одружилися за кілька тижнів. З приїжджали вони до села, щоб запросити бабусю з дідусем на весілля.

День наро дження пройшов просто відмінно, але в кінці всі захмурилися, коли бабуся заявила, що ніхто з гостей не піде, поки не nрибереться

У п’ятнадцятирічної внучки був день народження, і вона запросила всіх в свій будинок. Бабуся сиділа на кухні і в’язала. Вона не брала участь у цьому святі. Вона була привітною з усіма. Подруги внучки завжди зізнавалися, що її бабуся дуже хороша. Кожен мріяв би мати таку бабусю. Батьків у цей день не було вдома. Вони були в театрі. Бабуся попередила, що батьки швидкого повернуться і свято мало наближатися до кінця. Дівчатка збиралися і запропонували іменинниці з ними погуляти, так як на вулиці була гарна погода. Бабуся не була проти, але стіл не був прибраний і посуд був брудним.

Внучка дуже сильно хотіла погуляти з друзями. Але ж не можна все так залишати, треба забиратися за собою! Що подумають дівчатка? Це неправильно, коли ти веселишся, а за тобою прибирають інші. Батьки були розуміючими людьми, і вони спеціально пішли з дому, щоб дочка насолодилася своїм святом, а подругам було комфортно. І цим хорошим батькам було б неприємно бачити в будинку такий бардак. Це ж неправильно по відношенню до батьків! Бабуся наводила різні приклади зі своєї юності. Вони теж веселилися з подругами, влаштовували вечірки і гуляли допізна.

Але після кожного свята подруги допомагали їй прибиратися. Дівчаткам стало соро мно, і вони вирішили все-таки допомогти подружці прибратися будинку. Вони пропилососили, прибрали все зі столу і помили посуд. Бабуся дивилася на них із захопленням і продовжувала в’язати. Дівчатка хотіли швидко все закінчити, щоб встигнути погуляти на вулиці. Після того, як вони все завершили, подякували бабусю за смачну їжу і пішли гуляти. Коли батьки повернулися додому, то все було прибрано і в будинку була повна чистота.

Всі запитували у Даші, чому у них з чоловіком немає дітей. Одного разу вона не змогла більше терпіти і вона дала їм всім таку відповідь, що після цього ніхто не смів про це говорити або питати

Я насправді не знаю, хто і навіщо це все встановлює, але була у мене одна знайома, яка вже втомилася боро тися з родичами і друзями… Справа в тому, що вона присвятила свою молодість тому, що будувала кар’єру, і коли вже вирішила вийти заміж, їй було 35, чоловік був старше на 7 років. Коли вони тільки одружилися, Даша сказала чоловікові, що вона не хоче дітей. Взагалі, чоловік її був не проти, не відчував особливої приязні до дітей, теж хотів жити вільно. Вони проводили час просто відмінно:

багато подорожували, робили самі божевільні вчинки. Свекруха, звичайно ж, не підтримувала їх ідею: дуже хотіла няньчити онуків — але все одно вони її не слухали. Даша говорила, що кожен раз, коли вони збиралися зі своїми друзями де-небудь, ті постійно запитували, коли вони збираються завести дітей. Спочатку Даша жартувала, говорила, що вони хочуть побути молодими і вільними, і нехай вони заздрять мовчки. Потім всі питання зводилися до того, що потрібно завести дітей, мовляв, так не можна.

Коли їм говорили, що потрібно мати в житті сенс, а не тільки жити для себе, вона просто затикала їм рот. Вона це все розповідала мені, і я взагалі була в жаху: дивно, що люди дозволяють собі таке, вільно втручаються в чуже життя. Я дала Даші пораду, щоб вона просто жила і насолоджувалася життям, адже суспільство завжди буде засу джувати за те, що ти робиш. Вона більше не спілкується з тими знайомими, які при кожній зустрічі дозволяли собі такі питання; добре, що свекруха хоч адекватна — вже змирилася і не питає.

Бабуся Сиділа На Узбіччі, І Не Хотіла Йти, Бо Вона Ще Нічого Не Продала. Раптом Поряд Зупинилася Дорога Іномарка, А Звідти Вийшов…

Бабуся, що сиділа на узбіччі дороги, продавала шкарпетки та хустки. Повз проїжджали машини, але жодна з них не зупинялася. Вже почало вечеріти, але бабуся не хотіла йти — нічого не продавши. Раптом поруч із нею зупинилася величезна чорна машина, з якої вийшов чоловік років 40. У руках у нього був величезний гаманець. Чоловік підійшов до бабці і запитав: -А за якою ціною у вас хустки? -50 Але віддам за 40. -А чому так дешево? Це ж ручна робота! -Синку, мені б хоч якусь копійку. -Беру шкарпетки та хустки. Але по 50. Роздам усім колегам та знайомим. До речі, ви далеко живете? -Ні, синку. Он там, за поворотом. -Тоді я вас довезу. Темніє вже, а ліхтарів, як я бачу, нема.

Чоловік посадив бабусю на переднє сидіння, пристебнув її, увімкнув підігрів – і вони поїхали, розмовляючи по дорозі. -А де живуть ваші діти? Поїхали столицю підкорювати? -Ні, онучок. Вони на небесах, вже 20 років. Чоловіка також не стало, вдома одні фотографії. Мені вже за 80, а я досі ходжу до них на могилку щовечора. Всю ніч в’яжу шкарпетки та хустки, а вдень продаю їх тут. Поки слухав, чоловік на мить перенісся у своє дитинство. Згадав свою бабусю, яка варила йому смачну гречку – бо грошей ні на що інше не вистачало – читала йому казки, обіймала та лягала спати… -Ой, все, ми доїхали. Далі я сама. Спасибі тобі величезне… Коли вона вийшла з машини, чоловік не від’їжджав.

Він помітив, що старенька підійшла до хатини, стіни і дах якої ледь трималися рівно. Наступного ранку бабуся прокинулася від того, що хтось стукав їй у вікно. Визирнула — а там стояв той чоловік. -Ой, синку, що трапилося? Невже шкарпетки не сподобалися? -Ні, бабусю, я привіз вам дещо… Коли старенька вийшла на ґанок, чоловік підійшов до неї, тримаючи в руках кілька сумок із продуктами, ліками та теплим одягом. -Це на перший час. Сьогодні приїдуть майстри, відремонтують вам дах. А інша бригада привезе котел і встановить його. Бабуся плакала і не могла повірити своєму щастю. Тремтячими руками вона обняла чоловіка і зрозуміла, що на світі таки залишилися янголи — просто не всі вони з крилами.

Ди вний звук змусив мене одягнутися і спуститися на перший поверх, а потім почувся гуркіт саме в моїй квартирі

Батьки зателефонували мені і слізно попросили приїхати на вихідні. У мами близька подруга пом ерла, їм треба було поїхати на похорон до сусіднього міста. У той період часто траплялися пограбування квартир, тому батьки не хотіли залишати квартиру без нагляду. Були вихідні, справ не було, тож скріпивши сер це я погодився. Батьки рано від’їхали, а я залишився один. Цілий день я провалявся на дивані, дивився телевізор. Коли ти постійно працюєш, дуже приємно іноді нічого не робити. Я насолодився своєю бездіяльністю сповна. Надвечір взяв усі свої припаси і вирушив до батьківської спальні. Там ліжко велике, вікна виходять на зовнішній двір, можна відкрити і буде прохолода.

Зазвичай я швидко засинаю, але того дня мені не спалося. Я лежав і дивився на місячне світло, що падало з вікна до спальні. Вітер ворушив штори, і тіні на стінах смішно рухалися. Думав про всяке, розмірковував про останні події у своєму житті, аналізував свої останні вчинки. Раптом з вулиці я почув жалібний звук. Я прислухався, звучало десь поруч, мабуть , просто під вікном. Я полінувався встати і подивитись, але звук повторився. Він розірвав усталену порожнечу і не давав себе проігнорувати, був настільки жалібним, як nлач дитини. У мене холодок по спині минув. Я не витримав, підвівся, визирнув у вікно, але нічого не побачив через темряву.

Вуличний ліхтар висвітлював лише невелику частину стежки. Я хотів повернутись у ліжко, але звук повторився і був на ноту вище. Я одягнув капці і спустився на перший поверх. Прямо біля під’їзду, сховавшись у кущах, сиділо цуценя. Він своїми великими карими очима дивився на мене. У мене серце стислося. У цей момент пролунав оглушливий тріск. Я не одразу зрозумів, що сталося. Тільки потім дізнався, що стеля в будинку провалилася, причому прямо в батьківській спальні. Великий шмат бетону красувався прямо на ліжку, де я лежав. Будинок дуже старий, будівля аварійна, тож такє могло статися. Виходить, що цуценя врятувало мене. Я його забрав собі та назвав «Ангел».

Інні було зручно, що свекруха все робить замість неї. Але як тільки наро дилася дитина, вона усвідомила чим загрожує така» турбота » свекрухи

Коли мама Ігоря познайомилася з його дівчиною Інною, то тут же зробила все, щоб весілля швидше відбулося. Ігор був радий, адже до цього він знайомив з мамою не менше 10 дівчат, і всі їй не подобалися. Як мама говорила, вони просто хочуть роздобути їх квартиру або були дуже ненадійні, або з довгим язиком. А Інна була ідеальною кандидаткою. Вона народилася в хорошій сім’ї, закінчила вищу освіту, сама заробляла. Мама тут же взялася за приготування до весілля. Молоді не планували одружуватися так рано, але якщо вже мама все підготувала, то чому б і ні. Коли молодята повернулися з медового місяця, то мама стала говорити, як варто зробити ремонт в їх двійці. Якщо ігор чи Інна намагалися вставити своє слово, то мама тут же їх переривала, говорила, що вони молоді, поки не знають, що і як правильно зробити.

— Ви не хвилюйтеся, я сама з усім впораюся. А їм особливо і не хотілося займатися ремонтом, так що мама, як і з весіллям все зробила сама. А потім, коли молоде подружжя повернулося з медового місяця, то мама стала говорити, як варто зробити ремонт в їх дівчині. Якщо ігор чи Інна намагалися вставити своє слово, то мама тут же їх переривала, говорила, що вони молоді, поки не знають, що і як правильно зробити. — Ви не хвилюйтеся, я сама з усім впораюся. А їм особливо і не хотілося займатися ремонтом, так що мама, як і з весіллям все зробила сама. А потім Інна заваrітніла. Так мама Ігоря стала піклуватися про неї більше, ніж рідна мати.

І вітаміни принесе, і прогуляється з нею по парку, до всіх ліkарів разом піде, смачні обіди приготує. Коли Інна народила хлопчика, то свекруха вирішила сама зайнятися всіма документами, щоб молода мама не пере живала. Ігор з Інною вже давно вирішили, що потрібно сина назвати Петром. Тільки от мама повернулася з документами на ім’я Дмитро. — Ну а що, добре ім’я, так мого прадіда звали. Інна потроїла істериkу, але свекруха все перевела на її rормони. А потім свекруха стала по-своєму виховувати і доглядати за онуком. Вона краще знала, як дитину годувати, коли з ним гуляти, як його купати, як з ним грати.

Інна бачила свекруху частіше, ніж чоловіка і сина. Коли приходили батьки Інни в гості, щоб побачити онука, так свекруха після їх відходу все демонстративно відмивала, мовляв вони мікроби і заразу принесли, а у них вдома дитина маленька. Інні це все набридло. Її вже лякала така турбота свекрухи, яка нічого не дає зробити їй самостійно. Якось Інна просто взяла і змінила всі замки в квартирі, щоб свекруха не прийшла. Але свекруха стояла біля під’їзду, била двері. Ігор провів серйозну розмову з дружиною, але Інна стояла на своєму. З цих пір свекруха повинна буде приходити до них тільки, коли її самі покличуть в гості.

50-річний Юрій Іванович kупив Юлі квартиру і там же раз на тиждень відвідував її на годину. Але незабаром про все дізналася дружина

У свої двадцять років Юля через багато пройшла. Спочатку пережила втрату батьків, залишилася на вулиці, потім потрапила в погану компанію. Вона поневірялася по гуртожитках, ночувала у друзів. Іноді чоловіки давали їй гроші, допомагали продуктами за відповідні послуги. А потім Юля витягла щасливий квиток. Вона познайомилася в п’ятдесятирічним Юрієм Івановичем, який займав хорошу посаду в міському управлінні, був людиною забезпеченою. Шлюб не заважав йому дивитися по сторонах. Став він дівчину обходити. Юля спочатку думала, що все обмежиться однією ніччю,

але дівчина чоловікові сподобалася, став він її обходити. Спочатку просто давав гроші на всякі необхідні речі. А потім, по вуха закохавшись, купив їй квартиру. Юлія ставилася до ситуації, що склалася двояко. З одного боку, Юрій Іванович був їй неприємний. Він відвідував її раз на тиждень, залишався приблизно годину. Вона це терпіла насилу. З іншого боку, завдяки його спонсорству у неї налагодилося життя. Вона навіть вступила заочно до університету і знайшла непоганий підробіток.

Все начебто йшло на краще, але тут несподівано про пригоди Юрія стало відомо дружині. Вона подала на розлу чення. Коли Юлія дізналася, що дружина kоханця дізналася про їх зв’язок і збирається з ним розлу читися, вона впала в паніку і почала думати про те, як повернути його сім’ю. Юрій навіть зрадів, зібрав речі і переселився до Юлії. Терпіти його годину раз на тиждень одне, але жити з ним зовсім інше. Юлія не хоче з ним жити, але не знає як від мужика позбутися.

Коли батьки довідалися, що я ваrітна, вказали мені на двері. Був лише один вихід – поїхати до бабусі. Був ст рах, що вона мене не прийме

Мені було сімнадцять років, коли я в першє втратила голову від кохання, об’єктом мого обожнення став мій однокласник Сергій. Він був надзвичайно гарний собою, було дуже важко не піддатися чарівності. У результаті я не могла зосередитись на навчанні. Оцінки швидко поповзли вниз. Але це було далеко не найгіршим, найгіршим було те, що в результаті наших стосунків я заваrітніла. Коли про це дізнався Сергій, він одразу мене поkинув, він дуже злякався відповідальності. Своїм батькам я довго боя лася розповісти, боя лася їхньої реакції, але в результаті мама сама про все здогадалася, коли знайшла використаний тест для ваrітності у смітнику.

Батьки були в жаху від цього. -Ти що зовсім дурна чи що? Як ти могла таке припустити? На мене рівно півгодини просто кричали, а потім оголосили, що не мають наміру терпіти таку ганьбу і вказали на двері. -Мамо, куди ж я піду? – nлакала я. -Куди хочеш. Її погляд був холодний. Я пішла з дому, не бачачи дороги через сльо зи. Був один вихід – поїхати до бабусі. Був страх, що й бабуся мене не прийме, але він був марний. Бабуся мене обійняла і пригорнула до себе. -Не переживай все буде добре.

У результаті я залишилася жити у селі. У мене з’явився син Остап. Бабуся допомагала мені його доглядати. Я була їй за все безмежно вдячна. Батьки після вищеописаних подій так і не спробували зв’язатися зі мною. І ось Остапу вже десять років. Ми все ще живемо в бабусиному будинку, вона нам його заповідала. На жаль, три роки тому її не стало. Нещодавно мені зателефонувала мама. Цей дзвінок був дуже несподіваним, вона говорила , як ні в чому не бувало, цікавилася нашим життям та онуком, просила про зустріч. Але я не маю наміру їх прощати і відновлювати спілкування з батьками.

Даша не стала лагодити замок від сараю, так як там kрасти було нічого. Але одного разу вночі жінка почула ди вні звуки звідти

У їхньому селі жив один дядько Коля, який любив випити. А як тільки Коля вип’є, так відразу втрачає голову. Починає ходити по чужих городах, переставляє речі без попиту господарів. А на ранок нічого не пам’ятає. Так ось одного разу дядя Коля випадково зламав у Даші замок в сараї. Але вона його лагодити або купувати новий не збиралася. Все одно в сараї тільки візок та лопати, у всіх в селі повно цього добра. Одного разу вночі Даша почула якийсь шурхіт, але було так лінь вставати з ліжка, адже весь день в городі пропрацювала, так що вона не стала надавати особливого значення — так і заснула. На ранок Даша зрозуміла, що у неї в сараї речі не так лежать. Це не міг був дядько Коля, бо до нього приїхали племінники, а коли вони у нього ночують, він не п’є.

Даші навіть стало страաно, містика якась. Вночі Даша вирішила перевірити, що ж відбувається у неї в сараї. Вона безстрашно взяла ліхтар і пішла перевіряти сарай о третій годині ночі. Відкриває двері, і тут на підлозі лежить якийсь хлопець. — Е, ти хто такий? Ти що тут забув? Я зараз граблями тебе зашибу, — почала Даша. — Вибачте, будь ласка … я зараз піду, — став підніматися з підлоги хлопець. — Ти як у мене в сараї опинився? — Та мені ночувати ніде було, ось… Даша придивилася. Хлопець виглядав цілком пристойно і черевики нові, і сорочка. Якщо так одягнений, значить він не з села.

Стало його шкода, Даша сказала йому сидіти в городі на лавочці, сама пішла і принесла йому трохи супчика. Хлопець став розповідати, що прокинувся в лісі, голова сильно паморочилася. Він став йти і в підсумку набрів на їх село. Наступного дня відвела Даша хлопця до дільничного, бо сам він не міг згадати, як його звуть. До вечора поліція вже визначила особу, виявилося, що хлопця звуть Денис. Рідних у нього немає, тому ніхто і не шукав. У Дениса є пристойний стан, свій заміський будинок, дві спортивні машини, рахунок у банку. Так за свій порятунок він Дашці червону машину подарував. З’явився у сільської дівчини багатий друг.

Тамара Іванівна думала, що робить Насті поrано, розповідаючи про кожну дрібницю начальнику. Але до такого результату вона точно не була готова

Часто у жіночих колективах завжди щось відбувається, не буває нудно. Особливо коли є представниці різних вікових груп. Так само було в нашому випадку. Колектив складався із шести жінок. Найстарша — Тамара Іванівна, любила командувати, ввела себе як начальниця, хоча не була нею. Вона давала всім поради і була справжньою чоловіконенависницею. Хоча, коли до відділу заходив якийсь чоловік, вона поправляла зачіску і фліртувала з ним. У колективі були троє жінок віком 35–45 років. Одна з них була заміжня, а дві інші були розлу чені і в активному пошуку. Ну який колектив, без молоді. Їм було по 25 років. Вони викликали у колег змішані емоції, адже були тусовщицями, часто запізнювалися на роботу, спілкувалися лише один з одним. Колектив жінок чекав на поповнення. І ось вона прийшла. — Здрастуйте, я Настя. — Я Тамара Іванівна, а це… — і почала представляти інших.

Насті було 33, з вищою освітою, з досвідом роботи, розлу чена , дитина живе у селищі з батьками. – А що, чоловік не платить алі менти? Усі такі. Зробити дитину вони вміють, а утримувати — відмовляються, — заявила чоловіконанависниця. — Ні, колишній мій добрий, просто ми не притерлися з ним, у цьому є вина обох. Ми обидва надсилаємо гроші для утримання дитини, — відповіла Настя. Тамарі Іванівні одразу не сподобалася Настя. Вона не спілкувалася з ними, як і молодь. І незважаючи на те, що Настя була старша за Олю та Юлю на 7 років, вони порозумілися і потоваришували. Невдовзі на посаду начальника знайшлася кандидатура. — Здрастуйте, я Микола Петрович, новий керівник відділу. Тамара Іванівна втрутилася і почала розповідати подробиці їхньої роботи та дещо про співробітників. Після роботи Микола Петрович залишився попрацювати з Тамарою Іванівною, як із головною з відділу.

— Що розповісте про наш колектив? — Запитав начальник. Тамара Іванівна почала розповідати всі подробиці про всіх, кому скільки років, хто заміжня, хто в розлученні. Про Настю та інших дівчат вона говорила погано. – Вони весь час тусуються, спізнюються, приходять на роботу з головним бо лем. Ладно Юля та Оля, але Настя… Вона старша за них і в неї дитина. У Тамари Іванівни залишилася звичка розповідати і пліткувати про Настю у начальника. А той викликав Настю до себе, і щоразу вона виходила з його кабінету з опущеною головою та червоними щоками. Жінки раділи цьому. Але, якось Настя та начальник запізнилися на роботу, а заявилися з шампанським та квітами. – Ми розписалися. Коли вони пішли, всі пані, особливо Тамара Іванівна були здивовані. Як так? — Молодь, ваша подружка таємничою виявилася, все приховувала від нас усіх. — Ви помиляєтесь. Ми про все знали, навіть запрошені на весілля. Ми навіть знаємо, що ви доносили про нас. Начальник теж тусовщик у нас. Ви, щоразу пліткуючи про Насту, тільки добро робили їй.