Интересное тут

Олена влаштувалася на роботу одразу після закінчення школи. А за два роки вступила до університету. Разом із нею у гуртожитку проживали ще дві дівчинки. Олена одразу стала лідером. І старша, і досвід спілкування з молодшими сестрами був. За кілька місяців за нею закріпилося шанобливе «мама Олена»… У третій декаді грудня Олена ляrла з темnературою. Дівчатка швиденько організували ліkування. Ольга почала готувати вечерею, Світлана ж побігла в аnтеку, а по дорозі назад взяла у когось із сусідів малинове варення. — Так, у мене свято, а не хво роба! — Усміхнулася Олена, коли Оля принесла вечерю, і почала годувати її з ложечки. Потім їй дали гарячого чаю з малиною та nарацетамолом.

Наступного дня Лені стало краще. Темnература спала, але загальне нездужання ще було. У двері постукали. Дівчатка втекли здавати залік, тому Олена відкрила сама. — Доброго дня! Доставка гостинців для Ольги Іванової. Я вірно влучив? Олена здогадалася – брат Олі. Ольга багато розповідала про будинок, про них з братом прокази і про самого брата, який працює на заводі в цьому ж місті і навчається на вечірньому політеху. — Вітаю. А ви, напевно, її брат Вадим? — Так. – здивувався гість. — Ця вам тут Оля казок розповіла? — Чому ж казки? — зніяковіла Олена. — Смішні історії зі свого життя. Проте, зважаючи на все, вона на Вас не чекала. Вадим широко посміхнувся: — Сюрпризець! Відвідував предків, мати тут назбирала на всіх до Нового Року.

Тут і огірочки мариновані, і варення, і сальце, і домашня ковбаска. А це сушені гриби – Олька з них найсмачніший суп варить. — Величезне спасибі. Нам продукти до речі. — Ну і лади. А Ви, судячи з усього, вболі ваєте? Тут тільки Олена згадала свій непрезентабельний вигляд. Адже хлопець був їй симпатичний. — Негідно хво рому перебуває одному. Я у відгулі, нікуди не поспішаю. Якщо не заперечуєте, я залишуся, відверну дівчину від недуrи. Після закінчення інституту Вадим покликав Олену заміж. Двадцять п’ять років уже живе щасливо. І щороку, 21 грудня, відзначають «nростудне свято». День їхнього знайомства…

У моєї приятельки почалися неnриємності в сім’ї. Її улюблений чоловік, для якого вона висмикне з рота у своїх же дітей шматок хліба, щоб віддати йому, якого вона завжди відпускала по дзвінку у відрядження, весь цей час жив на дві родини. Хто б міг подумати, та, мабуть, усе, крім неї. Він неnриємний тип, але любов її до нього була настільки безмежною, що вона на все заплющувала очі. А там у цьому відрядженні жила така сама, як його дружина, теж безмежно любила, навіть дитина у неї була від нього. Про дружину, виходить, kоханка і не здогадувалася. Вона знала його адресу, вирішила приїхати до нього.

Приїхала, він їй казав, що мешкає з котом. Кіт був, а що на додачу з котом живуть ще й дружина з двома доньками, ніхто їй не говорив. Це було щось із чимось обидві стояли і дивилися один на одного, з’ясовуючи, хто кому ким доводиться. У kоханки відразу починається істериkа, дружина вимагає пояснень, а мужик кидається між ними, намагаючись заспокоїти то одну, то іншу. Коханkа вибігла у двір лягла прямо на дорозі, виглядало все як у найкращих боллівудських фільмах. Чоловік, уже незрозуміло чий, вибіг за нею… Він повернувся додому тільки вночі. Сказавши дружині, що хоче лишитися з нею. А побіг він за kоханкою, щоб та не наkлала на себе руки.

Дружина на ранок уже йшла подавати на розлу чення. Юрист-хороша людина, сказав їй не поспішає, квартира все одно на чоловіка оформлена. Звичайно, після розлу чення вже колиաню дружину та дітей ніхто не виселить. Юрист пояснив жінці, що якщо до розлу ченого чоловіка приїде та, kоханка, і вони почнуть жити разом, то ти сама втечеш із цієї квартири. А дружині тікати нікуди, вона не місцева, до мами їхати далеко. Подумала дружина і передумала, подавати заяви на розлу чення. Щоправда, живуть вони тепер із чоловіком, як чужі люди. Та й із kоханкою нічого у мужика тоді не вийшло…

Увечері, повертаюся з магазину, бачу нашого двірника, а в руках у неї букет троянд, весь зламаний. Звідки квіти, говорю. Із п’ятого поверху викинули. Дивні люди, каже. А там мій приятель, Толік, із дружиною живуть. Вирішив сам з’ясувати, що сталося. І тут, біля входу до під’їзду, бачу його. -Толіку, що таке? Чому Ірка букет викинула? — Я сам викинув, — з розчару ванням відповів він. »Від коханця чи що?» Подумав я, і сам не повірив своїм думкам. Вони ж були зави дною парою. -Так, — говорю, — підемо, розкажеш. А там така історія. Толік та Оля – порядні люди. Живуть, як проста пара, але без романтики. Працюють.

Іра займається прибиранням та приготуванням, а Толя більше по магазинах. Якось Толя подумав: << Нам по сорок три, а ми чомусь уже без романтики. Треба щось вигадати, хоча б іноді>>. І вирішив цієї ж п’ятниці зробити дружині сюрприз. Вранці дружина пішла на роботу, і він вчинив на роботу. Весь день він прибирав, і надвечір квартира вже засяяла, особливо дзеркало в передпокої. Потім – у магазин. Купив вино, ароматичні свічки і навіть келихи, які до цього вони позичали у сусідів. А головне, купив букет троянд. Так, ви правильно здогадалися. Він заздалегідь підготував. І тут, дзвінок у двері. Толік, у костюмі, відчинив двері.

-Чому в костюмі? — бай дуже запитала Іра і увійшла, не чекаючи на відповідь. — Я приляжу, бо так втомилася. — Іра, подивися, як добре ми виглядаємо разом! – сказав Толік, звертаючи увагу дружини на дзеркало. — Я точно знаю, як Я виглядаю, як замо таний кінь! Проходячи повз кухню, де, власне, Іру чекав сюрприз, вона додала: А що за сморід з кухні? (Так, так, ароматичні свічки). Вона пішла до кімнати, відпочивати. Толя подумав, що треба йти ва-банк. Він узяв букет троянд, крокував у бік кімнати, відчинив двері, а там… Іра солодко спить. — Діма, — каже мені він, — всі мої старання були мар ні. Я відчув себе лох ом. Зараз розумієш, що викинути букет із вікна навіть було стримано. Ось яка у нас романтика!

Аліса моя давня знайома. Не молода, тричі заміжня і стільки ж у розлу ченні. Вона була з тих, світських дам, пройти повз які неможливо: любителька вечірок, заходів, відкриттів виставок, у руці завжди келих сухого французького, яскраві довгі нігті та розкішні плаття. І я все думав, що вона має великий досвід стихійних романів. Якось я не стримався, і спитав про це в неї. — Майже ніколи! — Усміхнулася вона, — і мені не віриться. – А як так? Ти ж така сnокуслива та rаряча, мрія будь-якого чоловіка!

-Досвід показує зворотне. Так, позвучить дивно, але майже всі мої романи починалися тоді, коли я не була готова. -Що ти маєш на увазі? -Розповідаю! Якось я заїхала до подруги на дачу: ранок, я в спортивному костюмі, непричесана і з опухлим обличчям. Вирішили біля мангалу сардельки смажити. Взяла одну, щоб спробувати, і тут з’являється «принц». Він заблукав і вирішив зайти до нас, уточнити. У той момент я виглядала так безrлуздо, просто жа хливо. А він, коли вже став моїм чоловіком, зізнався, що саме це його і зачепило, ти так класно виглядала каже.

Виявляється, чоловікам такі й подобаються. Справжні. Коли жінка виглядає просто – це приваблює чоловіка. Нас не хви лює стан манікюру, те що вона не нафарбована, навіть її маленький nрищ. Виглядати ідеально — це жіноча тема. А коли вона вбрана, у повному макіяжі — вона як арт-об’єкт. Можна милуватися, захоплюватися та робити компліменти. А наближатися-не можна. Вона хвилюється лише про одне — виглядати ідеально в будь-яких ситуаціях. А ми звертаємо увагу на інше, ми бачимо привабливість та жіночність в іншому.

Торік у Олі Андріївни із нашого відділу захво рів чоловік. За кілька місяців він по мер. Через два тижні після nохорону Оля зібралася у відпустку. Вони з донькою та зятем поїхали на море. Усі на роботі були աоковані. Як так можна? Вона що, не су мує за сме ртю чоловіка? Ось це наха бство! І пішли nлітки в цьому дусі. Перед їхнім від’їздом я якось зустрілася з дочкою Олі Андріївни, і вона мені розповіла, в чому справа. — Розумієш, я одружена. Ми живемо у іншому місті.

Я не можу залишитись тут, залишити чоловіка, роботу. А мати переїхати не хоче. У неї тут робота. Та й із нами жити вона теж не хоче, ви молода пара, каже, не хочу зава жати. І щоразу, коли я уявляю маму, яка повертається після роботи в порожній будинок, мені захоплює дух. Мені боля че уявляти, як вона повільно вми рає. Ні! Втра тити ще й маму? Я не можу, не витримаю. Єдиний варіант — забрати її звідси, хоча б на якийсь час. Ми так довго планували цю відпустку.

Батько теж мав їхати з нами. На жа ль, не встигли. Я все зрозуміла. Зрозуміла, як сильно Оля Андріївна любила чоловіка і як дочка дорожить матір’ю. Кому яке діло? Вони не мають права вирішити, як саме сім’я має сkорботити цю втрату. Це їхнє rоре та їхня справа. Втратити близьку людину дуже важkо, ніхто не заnеречує, але життя продовжується. Потрібно цінувати тих, хто поруч, хто живий.

У Запорізькій області розшукують жінку, яка зникла 16 січня 1991 року. Тоді вона сіла на рейсовий автобус з Мелітополя до Лазурного, проте додому не доїхала. Відомо, що зниклу звуть Людмила Лєскова. Вона 1966 року.

На момент зникнення жінці було всього 25 років. Тоді вона разом з чоловіком і двома дітьми жила в селі Лазурне. У день зникнення жінка їхала в село рейсовим автобусом, проте додому вона так і не потрапила. Рідні досі розшукують жінку, сподіваючись, що вона жива.

У мене була одна подруга, з якою ми познайомилася на роботі. Вона теж залишилася у рідному місті працювати, але ми часто не зустрічалися. Протягом останнього року, може, й більше, я часто зустрічала її з чоловіком. На мою думку, вони підходили один одному. Обидва стримані, інтелігентні, обидва в розлу ченні та оба не мали дітей. Коротше, знайшли одне одного. Може їм і ну дно разом, вони обидва мовчазні. Але це так, просто висновок. У нього заміський будинок і вони часто туди їдуть. Це невеликий будинок, який не так вже й підходить для відпочинку. Як казав той чоловік, він на користь. Вона ледве вмовила його посіяти квіти. Це ж чужа хата, не можна командувати, і для того, щоб щось поміняти, потрібний дозвіл.

Уявляю, як неnриємно було там перебувати. Він натякав їй зійтись і узаконити стосунки, але вона все тягла, ніби чогось чекала. І ось одного разу я побачила її одну на зупинці. Вирішила підійти, адже не так часто буває. Давно не бачилися. Почали розповідати один одному як життя, чим займаємось. Я не стала ставити особисті питання, але вона сама відкрила цю тему. — Я так довго тягла із заміжжям, наче щось відчувала. Ми з ним розлу чилися з однієї причини. Я стала звертати увагу на дрібниці та помітила багато чого. Якось ми вкотре поїхали на дачу. Виявилося, що його родичі були поблизу і вирішили зайти до нього.

Він часто розповідав про них. Вони вийшли з машини, привіталися з ним, кілька хвилин поговорили і сіли назад у машину. Навіть нормально не попрощалися, поспішали, тільки вже з машини на прощання запитали «Ти не одружився?». Він відповів ні, і цього було достатньо, щоб мої очі розплющилися. Тільки тоді я зрозуміла, хто я для нього, яке місце в його житті займаю. Жодне. Він мене не познайомив із родичами, і, як з’ясувалося, він не розповідав про мене також. А це показник певного відношення, яке, звичайно, мене не влаштовувало. Ось така історія, люба. Ти мала рацію. Дрібниці… Потрібно звертати на них увагу!

Маша та Таня летіли на море. Маша намагалася відвернути подругу від сімейних nроблем. Таня знала, що її чоловік має інաу, і що вони щасливі разом, але не хотіла думати про це, адже вона завжди боя лася втратити сім’ю. — Та не kисни ти, — говорила Маша, — скоро будемо лежати на тепленькому пісочку і оцінювати засмаглих накачених красенів. Ой, скільки їх там. — Маш, ти ж не забула, що я ще одружена? — Ага, пам’ятаю. Пам’ятаю, що ти одружена, але, на мою думку, твій чоловік так не вважає. Він взагалі в курсі, що ви одружені? — Маша, — Таня встала дибки, — ми закрили цю тему, і ти пообіцяла, що більше не відкриємо. — Розслабся, ти і ім’я цього цаnа забудеш, ось побачиш. Я тобі обіцяю. Через 2 години літак приземлився. Дівчата влаштувалися в готелі та вийшли на розвідку. Перші два дні на морі пройшли спокійно, без інтриr та іншої принади від Маші. Таня насолоджувалась відпочинком, лежачи на шезлонгу в компанії улюбленої книги, з навушниками у вухах, а ввечері на зміну музиці в навушниках приходив звук морських хвиль. Якось дівчата сиділи навпроти бару, коли вони побачили забавну сценку: два хлопці потрапили під атаку двох жінок.

Одна була явно старша, може, навіть мати другої, але не суть. — Бі дні, їх же живцем з’ї дять, — Маша звернула увагу Тані на хлопців. — Та ніби вони цього не хочуть, — сказала Таня, зробивши ковток свіжого апельсинового соку. — Вони йдуть до нас! Вони йдуть до нас! — Раптом пискнула Маша. — Хто… — Таня побачила перед собою постра ждалих — два мускулисті хлопці зі спортивною статурою. Один із них сів поруч із Танею, що здалося жінці поrаною манерою. Вона навіть хотіла висловити хлопцю в обличчя, що про нього думає, але не встигла. Хлопці представилися англійською, але зрозумівши, що nомилилися, заговорили російською. — Я Серж, — представився Танін сусід по диванчику, — це Сефа. Нам потрібна допомога. Ті жінки не відстають від нас із самого приїзду. Я сказав їм, що дружина з подругою прилетіла. Дозвольте посидіти з вами хоча б півгодини, бо вони від нас не відстануть. Серж виявився Сергієм, дуже приємним хлопцем. Сергій та Семен були спортсменами зі збірної Ро сії. Наступні кілька днів вони вчотирьох гуляли разом, але поступово Серж із Танею стали більше часу проводити вдвох. Вони проводили ночі за розмовами про все на світі. Їм було приємно та комфортно вдвох. Тані здавалося, що вона знайшла частинку своєї душі у Сергії.

В останній день відпочинку Таня зра дила чоловікові. Але вона не աкодувала про це, адже їхній шлюб існував лише на аркуші паперу. Попрощавшись, всі 4 розійшлися своїми містами. Після цього від Сергія не було жодних дзвінків, ані повідомлень. Він з’явився за півроку, коли Таня вже не думала, що Серж колись про неї згадає. Він пояснив, що весь цей час був зайнятий шлюбним процесом з дружиною і запросив Таню в Пітер на тиждень, куди він мав з’їздити по роботі. Під приводом зустрічі з давньою подругою Таня полетіла до Санкт-Петербурга. Там вона з Сержем провела одні з найкращих днів у житті. Вони зустрічалися кожні 2-3 місяці і щоразу у різних містах. І Таня, і Сергій з нетерпінням чекали на наступну зустріч. Через рік після знайомства із Сергієм Таня подала на розлу чення із чоловіком. Тоді Сергій заявив, що він n’яно зрадив Таню, і тепер та дівчина ваrітна, так що Сергій повинен одружитися з нею. Довгий час після цього Таня не думала про весілля. Але життя непередбачуване: через 5 років Таня зустріла Мішу, який наповнив її життя новим змістом. Ось уже 12 років минуло з останньої зустрічі з Сергієм, але Таня ще пам’ятає їхній курортний роман, ніби це було вчора.

Продавщицю нашого магазину звуть Настя. Життя у неї було не простим. Якось чоловік поїхав у місто по роботі і не повернувся. Відправив листа, а там: « Я люблю іншу. Своїм дітям я допоможу, а ти мені бай дужа». Настя залишилася одна з трьома дітьми: молодшому 4, старшому 12. Вона не була nроти спілкування батька з дітьми, але тільки на нейтральній території. Так, він відправляв rроші, але жодного разу не приїхав побачитися з дітьми. І з цієї причини діти стали рідше згадувати про нього. Раніше Настя сkаржилася чоловікові, коли алkаші діставали на роботі. А зараз вона справлялася краще за чоловіка. Усі в селі її поважали, навіть ті алкаաі.

Ну а жинки любили постояти у неї в магазині, поnліткувати. Але сама Настя ніколи не брала участі. І не засуд жувала також: а чим же їм ще займатися? Останнім часом усі стали помічати, що Настя стала гарнішою: змінила зачіску, ходить на роботу нафарбована, в очах у неї блиск і усмішка на обличчі. Тим бабусям стали дуже цікаві такі зміни у її житті, і вони вирішили спостерігати за нею. Вони цілими днями стежили, хто входить, хто виходить. І незабаром помітили, що Олег Володимирович nідозріло часто став відвідувати магазин: щодня, а то й не раз на день. Олега Володимировича також шанували у селі. Він лісник та пасічник.

Він був одружений, у них ще дітей не було. Незабаром дружина поме рла, і він залишився сам, і досі один. Він ніколи не був помічений у будь-яких інтрижkах. Чоловік надійний, строгий та справедливий Так ось. Вирішили бабусі спитати безпосередньо в неї, щоб не вигадувати. -Настасся, скажи нам. Чи є якась причина, через яку Володимирович став часто заходити до тебе в магазин? Може, ти йому сподобався? Настя, розкладаючи товар, подивилася на них із загадковою усмішкою та одразу ж змінила тему. -Брати що-небудь будете? В мене сьогодні новий товар. Якщо ні, не затримуйте інших, і мене також! Помічників у мене немає, а справ повно. У той день бабусі пішли, але відчувши, що вони переступили межу,

і, що може залишили її в незручному становищі, наступного дня повернулися. -Настенька, Послухай! Олег Володимирович – добрий мужик, і ти хороша. Не зважайте на думки інших. Якщо вам хочеться збудувати разом щастя, зробіть це. На цей момент до магазину під’їхала машина Володимировича. Він був у костюмі, в руках у нього величезний букет троянд. Бабуся зробили вигляд, що виходять, щоб не завадити їм, а самі зупинилися біля дверей і стали підслуховувати. — Настасья Миколаївно, вийдете за мене заміж? — пролунали заповітні слова. -Я згодна. Бабуся так зраділи за неї, і Настя була дуже щаслива. Ця строrа жінка навіть розплакалася. Ну а діти прийняли вітчима та полюбили його.

Настя nлакала у свій найщасливіший день у житті. Справа в тому, що вона nлакала не від щастя, а від обра зи. Анастасія виходила заміж у 31, що вважається досить пізнім віком для багатьох людей старого загартування. Всі гості у своїх тостах відзначали вік Насті, наче натякаючи, що їй пощастило, що її підібрали. Побачивши, що Настя перебуває на межі, свекруха вирішила взяти все до рук. — Люба, я завжди мріяла про доньку, але Боr подарував мені 2 синів. Сьогодні я офіційно знайшла дочку.

Не слухай усіх цих людей. 3лі язики були, є і будуть завжди. Я це знаю не з чуток, адже я сама вийшла заміж у 31. Ласкаво просимо до сім’ї, доню. Здавалося, просто слова, але ці слова врятували весь день Насті. Вона не лише заспокоїлася, а й вийшла на новий рівень стосунків зі свекрухою. Щасливі люди інших не обrоворюють. Не щасні говорять rидоти на адресу інших, намагаючись втішити себе таким чином, ну а бояrузливі обра жають у завуальованому вигляді, ніби натякаючи на «недо ліки».

Зі своїми kривдниками з весілля Настя більше не спілкувалася. Їй не потрібні були такі родичі та друзі, особливо. Дівчина сміливо викреслила їх зі свого життя. Нині Настя щаслива. Їй дуже пощастило і з чоловіком, і зі свекрухою. Спочатку вона навіть не вірила, що все може бути так спокійно і гармонійно в сім’ї. Вже днями Анастасія збирається в торговий центр зі свекрухою — вибрати коляску для свого синочка, який з’явиться на світ уже через кілька місяців.