У мене була одна подруга, з якою ми познайомилася на роботі. Вона теж залишилася у рідному місті працювати, але ми часто не зустрічалися. Протягом останнього року, може, й більше, я часто зустрічала її з чоловіком. На мою думку, вони підходили один одному. Обидва стримані, інтелігентні, обидва в розлу ченні та оба не мали дітей. Коротше, знайшли одне одного. Може їм і ну дно разом, вони обидва мовчазні. Але це так, просто висновок. У нього заміський будинок і вони часто туди їдуть. Це невеликий будинок, який не так вже й підходить для відпочинку. Як казав той чоловік, він на користь. Вона ледве вмовила його посіяти квіти. Це ж чужа хата, не можна командувати, і для того, щоб щось поміняти, потрібний дозвіл.
Уявляю, як неnриємно було там перебувати. Він натякав їй зійтись і узаконити стосунки, але вона все тягла, ніби чогось чекала. І ось одного разу я побачила її одну на зупинці. Вирішила підійти, адже не так часто буває. Давно не бачилися. Почали розповідати один одному як життя, чим займаємось. Я не стала ставити особисті питання, але вона сама відкрила цю тему. — Я так довго тягла із заміжжям, наче щось відчувала. Ми з ним розлу чилися з однієї причини. Я стала звертати увагу на дрібниці та помітила багато чого. Якось ми вкотре поїхали на дачу. Виявилося, що його родичі були поблизу і вирішили зайти до нього.
Він часто розповідав про них. Вони вийшли з машини, привіталися з ним, кілька хвилин поговорили і сіли назад у машину. Навіть нормально не попрощалися, поспішали, тільки вже з машини на прощання запитали «Ти не одружився?». Він відповів ні, і цього було достатньо, щоб мої очі розплющилися. Тільки тоді я зрозуміла, хто я для нього, яке місце в його житті займаю. Жодне. Він мене не познайомив із родичами, і, як з’ясувалося, він не розповідав про мене також. А це показник певного відношення, яке, звичайно, мене не влаштовувало. Ось така історія, люба. Ти мала рацію. Дрібниці… Потрібно звертати на них увагу!
