Интересное тут

У двері ломилися. Хтось наполегливо дзвонив і одночасно стукав. Мати пішла відчиняти. Настя почула шум сварkи. — Хто там… Настя зомліла. Прокинулася на дивані. Поруч навколішки стояв її Володя. Зниклий безвісти в «гарячій точці»… Колись Настя мріяла вийти заміж за Володю. Але той зник. Дівчина насилу, за величезної підтримки батьків, повернулася до життя. Не з любові, а лише, щоб виконати бажання батька, погодилася вийти заміж за Антона. Сьогодні мало відбутися весілля. Вона вже стояла у вінчальній сукні та у фаті, коли з’явився її Володя.

— Я тут, я з тобою кохана, — шепотів Володимир і цілував її. — Живий… Живий… Володенько! — вона кинулася в обійми коханого. — Настю, не забувай, сьогодні твоє весілля, — окрикнула дочку мати. — Мам, припини! — Настя і не думала відпускати Володимира, наче боячись, що він знову зникне. — Доню, одумайся! Що скаже батько? — Мамо, я розумію, що своїм вчинком доставлю вам з татом біль. Але якщо ти зараз станеш у нас на шляху, я тебе зненавиджу! Настя з Володимиром попрямували до дверей. — Одумайся, доню. Настя зупинилася на мить.

Зірвала з голови фату. Поклала її на тумбочку. — Мамо, я дуже люблю і тебе, і батька! Пробачте мене. Три роки про хлопця не було жодних звісток. Донечка вже звикла до думки, що Володя загинув. І ось він з’явився. — Настюша, ти готова? — Ледве встигли… — Поки нам накрутили зачіски… До кімнати увірвалися подруги нареченої. На дивані похнюпивши голову, з фатою в руках сиділа Алла Григорівна. — А де наречена? Готова? — Весілля скасовується, — не підводячи голови відповіла жінка. — Як скасовується?! Що трапилося?! – Володимир повернувся. Живий здоровий. Настя пішла з ни

Повертаюся я днями із роботи. Листопад, на вулиці вже темно. Від зупинки до мого під’їзду десять хвилин пішки. Але не так страաно. Вулиця людна, освітлена ліхтарями. Єдина неосвітлена ділянка – від вулиці до мого під’їзду. Та й то вхід освітлений. А посередині цієї ділянки магазинчик, біля якого фасад також освітлений. Іду собі, нікого не зачіпаю, вже вийшла на фінішну пряму, раптом чую: — Дівчино, у вас п’ятитисячна впала! Я продовжую рух. Точно знаю, що з грошей у мене лише сотена купюра та металеві гроші. Значить, це не до мене. «Молодець! Адже є ж чесні люди. Не зазіхнув на чужі гроші, а вирішив повернути.

А може це в нього така манера знайомитися?», думаю я і йду, не обертаюся. Біля крамниці мене хтось бере за лікоть. Я аж здригнулася від несподіванки. — Дівчино, ну що ви така задумлива. Купюру впустили, йдете, нікого не бачите, нічого не чуєте. Я вже десять хвилин за вами біжу, кричу. А ви нуль уваги. – каже молодий чоловік і розмахує перед моїм обличчям купюрою. І міцно тримає гроші, мабуть бо їться, що схоплю і втечу. Я здогадалася, що це ще один вид обману. Позіхне жертва на безхазяйні гроші, визнає своїми і потрапить на вудку. Десь про таке читала.

Потім попросить «премію» і отримає справжню тисячну купюру, а то й дві замість своєї фальшивої п’ятитисячної. — Ви такий чесний і шляхетний юнак! Я дарую вам ці гроші. Купуйте своїй дівчині цукерки. А взагалі, мені якось незручно стояти і розмовляти з незнайомою молодою людиною, та ще й під об’єктивом відеокамери. Бачите? — Показую на камеру на вході магазинчика. — Люди різні, багато чого можуть подумати. Хлопець завмер від такої моєї реакції, а я пішла додому. Зайшла в квартиру, зняла взуття і куртку, і тут мене пройняло тремтіння. Сиджу і думаю, якби я не прочитала в газеті про цей вид афер потрапила б на вудку чи ні?

Батьки зателефонували мені і слізно попросили приїхати на вихідні. У мами близька подруга пом ерла, їм треба було поїхати на похорон до сусіднього міста. У той період часто траплялися пограбування квартир, тому батьки не хотіли залишати квартиру без нагляду. Були вихідні, справ не було, тож скріпивши сер це я погодився. Батьки рано від’їхали, а я залишився один. Цілий день я провалявся на дивані, дивився телевізор. Коли ти постійно працюєш, дуже приємно іноді нічого не робити. Я насолодився своєю бездіяльністю сповна. Надвечір взяв усі свої припаси і вирушив до батьківської спальні. Там ліжко велике, вікна виходять на зовнішній двір, можна відкрити і буде прохолода.

Зазвичай я швидко засинаю, але того дня мені не спалося. Я лежав і дивився на місячне світло, що падало з вікна до спальні. Вітер ворушив штори, і тіні на стінах смішно рухалися. Думав про всяке, розмірковував про останні події у своєму житті, аналізував свої останні вчинки. Раптом з вулиці я почув жалібний звук. Я прислухався, звучало десь поруч, мабуть , просто під вікном. Я полінувався встати і подивитись, але звук повторився. Він розірвав усталену порожнечу і не давав себе проігнорувати, був настільки жалібним, як nлач дитини. У мене холодок по спині минув.
Я не витримав, підвівся, визирнув у вікно, але нічого не побачив через темряву.

Вуличний ліхтар висвітлював лише невелику частину стежки. Я хотів повернутись у ліжко, але звук повторився і був на ноту вище. Я одягнув капці і спустився на перший поверх. Прямо біля під’їзду, сховавшись у кущах, сиділо цуценя. Він своїми великими карими очима дивився на мене. У мене серце стислося. У цей момент пролунав оглушливий тріск. Я не одразу зрозумів, що сталося. Тільки потім дізнався, що стеля в будинку провалилася, причому прямо в батьківській спальні. Великий шмат бетону красувався прямо на ліжку, де я лежав. Будинок дуже старий, будівля аварійна, тож такє могло статися. Виходить, що цуценя врятувало мене. Я його забрав собі та назвав «Ангел».

У Уляни з чоловіком була велика різниця у віці. Її чоловікові Олексію було 40 років. До Уляни у нього була інша сім’я, його дружина nомерла в автоkатастрофі. Олексію довелося багато пережити, але він знайшов у собі сили жити далі. З Уляною вони були давніми знайомими. Вона доnомагала йому з дітьми. Олексій почав доглядати за Уляною. Запрошував на побачення, дарував подарунки, його не бен тежило, що він їй в батьки годиться. Через два роки він зробив їй пропозицію. Уляна не хотіла жити з батьками, тому погодилася. Олексій був її першим чоловіком, до нього вона навіть ні з ким не цілувалася. Вона не розуміла любить його чи ні. Олексій, навnаки, був заkоханий в юну леді. Він намагався бути ніжний і ласкавий з нею. Вони жили спокійно, не сва рилися,

вирішували всі питання разом, як годиться подружжю. Одного разу, Уляна відчула, що заkохана, але не в чоловіка, а в його колегу по роботі. Олексій покликав на вечерю Дениса, щоб познайомити з молодою дружиною. Олексій і Денис були хорошими друзями. Роман з Денисом роз вивався швидkо і при страсно. Хлопець зміг умовити Уляну піти від чоловіка. Він наобіцяв їй, що після роз лучення вони будуть жити разом. Уляна не наважувалася розповісти Олексію про те, що збирається йти від нього, але їй довелося. Вона дізналася, що чекає дитину. Денис, дізнавшись новину, зник так само швидко, як і з’являвся в житті Уляни. Олексій не міг повірити, що його kохана могла так з ним вчинити. Він не став умовляти Уляну залишитися. Олексій мовчки дивився, як вона збирає речі.

Дівчина переїхала жити до матері. Через дев’ять місяців, Уляна наро дила дочку. Її ніхто не прийшов зустрічати з пологового будинку. Вона вийшла з дитиною і не знала куди йти. Мати її проrнала, Денис так і не з’явився. На вулиці було холодно, Уляна боял ася, що дитина може захво ріти. Раптом ззаду до неї хтось підійшов. Це був Олексій. — Ну що ти стоїш в такий холод на ганку? Пішли до машини, поїдемо додому. — Додому? — Я люблю тебе, не хочу відмовлятися від нашої сім’ї через nомилку. А дитину я прийму як свого. Ну поїхали додому, діти чекають сестричку. Варя була вдячна Олексію. Вона придивилася до нього і зрозуміла, що любить його.

Мы с родителями живём в разных странах. Не встречались уже больше двадцати лет. Мама с папой — артисты в местном народном хоре. Сколько я их помню, они постоянно в гастролях. Мне было пять лет, когда они решили оставить меня у бабушки, чтобы я не мешала их карьере. Бабушка была пенсионеркой. Чтобы хоть каким-то образом справляться в этой ситуации, она решила переехать в далёкий город, к своей родне — и мы вместе поехали. Первые пару лет родители навешали меня два раза в год, иногда три. Но скоро они стали реже приезжать, а через некоторое время вовсе перестали. Я стала забывать их, больше не скучала.

Даже наше общения пошло на нет. Я поступила в медицинский вуз, а на третьем курсе вышла замуж. С мужем мы коллеги. Создали свой собственный стоматологический центр, там же работаем. Зарабатываем прилично. Скоро мама с отцом вспомнили обо мне. Стали названивать в клинику, так как у них даже моего номера не было. Они жаловались на жизнь, и намекали на то, что я должна им помочь. Я выслушала все их жалобы, но ответила им, что они сами выбрали такую судьбу, и себе и мне, когда оставили меня у бабушки. Они отправляли нам копейки и даже не задумывались, хватает ли нам, может, мы голодаем. Мы жили на пенсию бабушки. Она говорила мне об этом.

Да и так всё было ясно. Нам приходилось экономить на всём. В школе я изо всех сил старалась учиться хорошо, потому что понимала, что должна поступать только на бюджет. А для этого нужно было сдавать все экзамены на отлично. Я поступила в вуз, и стала совмещать работу с учёбой, чтобы хоть на что-то жить и одеваться. Работала ночью, в больницах санитаркой. Я считаю, что у меня своя жизнь, а у них своя. Пусть они выкручиваются как хотят. Это не мои nроблемы. После этих слов они стали уrрожать мне, говорили, что подадут на алименты. Если до этого я как-то сомневалась, что неправильно поступаю, то сейчас на сто процентов уверена, что не хочу иметь с ними ничего общего.

Жили мы втроём. Папа ушёл от нас, когда брату было 11, а мне 6 лет. Мама смогла подняться на ноги, устроилась на работу, купила квартиру: никогда нам с братом ни в чем не отказывала. Только вот у неё жуткий характер, из-за которого она перестала общаться со своим сыном. Брат меня на 5 лет старше; несмотря на разницу в возрасте, он меня никогда не обижал, а наоборот — был моим защитником. Мы до сих пор с ним в хороших отношениях, но вот сама его вычеркнула из своей жизни. Когда брат учился в университете, познакомился со своей будущей женой. Потом он познакомил маму с Катей. Девушка маме не понравилась, да еще и так не понравилась, что брат стоял перед выбором: либо любовь, либо семья. Он не стал долго церемониться, встал и вышел из квартиры.

— У меня больше нет сына. – сказала мама. С этого дня наши жизни изменились. Брат стал жить с Катей в съемной квартире, а мама убрала все его фотографии в дальний ящик. Я пыталась с ней поговорить, но это было бесполезно. Прошло уже 7 лет, а они до сих пор не помирились. У брата уже двое детей, которых бабушка ни разу не видела. Я с его семьей общаюсь и часто помогаю им. Они живут бедно, постоянно не хватает денег, поэтому я покупаю им иногда продукты, детские вещи, да и денег даю. Много помогать не могу, потому что у самой ипотека. А тут недавно мама получила наследство от дальней родственницы. Решила наследство, в которое входит квартира и дача, продать, а деньги подарить мне.

Мама хочет, чтобы я оплатила ипотеку и стала свободным человеком. Я понимаю, что это нечестно, потому что брат — не чужой человек. Да и деньги ему нужнее, он вкалывает на двух работах, чтобы семью прокормить. Когда я стала говорить о брате и о том, что следует деньги разделить, то у мамы волосы встали дыбом. Я поняла, что лучше о ее сыне не говорить. Я не могу принять этот подарок и спокойно заплатить за ипотеку, сердце будет не на месте. Но и поделить деньги без ведома мамы тоже не могу. Если она узнает, что деньги я отдала брату, то она перестанет со мной общаться и останется одна. Такому случиться я не могу позволить. Не знаю, что делать мне – и как быть.

Мне 57 лет. У меня трое детей ; и я считаю, что воспитала их достойными людьми. Дело в том, что мой старший сын рано завёл семью, и у него уже есть ребёнок. Это конечно же его дело, и я не препятствовала этому, приняла ситуацию как есть. Вся проблема в том, что сейчас они постоянно ко мне приводят внука, чтобы я присмотрела за ним. Видите ли, молодые хотят отдохнуть и ещё не нагулялись. Это, конечно, мой внук и я его очень люблю, но дело в том, что если мне 57 лет, это ещё не означает, что я не хочу жить для себя и что у меня нет планов. Я тоже хочу встречаться с друзьями. записаться на йогу, гулять на улице, наслаждаться жизнью. Я хочу наверстать всё упущенное, потому что всю свою молодость я посвятила детям.

А мне никто не помогал. Я сама их воспитала, всех троих. Недавно мой средний сын сказал, что его девушка тоже беpеменна. Мне сразу стало страшно ; вместо того, чтобы порадоваться, я уже подумала, что буду смотреть ещё за вторым внуком и не останется времени для себя. Почему молодые не могут понять, что я тоже хочу жить? Я тоже хочу иметь своё личное пространство, строить для себя планы.Иметь детей — это их решение. Я считаю, что они сами должны сидеть со своими детьми, а я, как бабушка, буду навещать и иногда гулять с ними, когда мне захочется самой, а не тогда, когда им это нужно. Думаю, если я им это скажу, они сильно обидятся и посчитают, что я плохая бабушка, но всё же будет правильно им сказать. Надеюсь, что они меня поймут. Человек хочет жить, хочет наслаждаться жизнью в любом возрасте.

Повернувся я якось із відрядження і одразу завалився спати. Розплющую очі, а переді мною незнайома дівчина. Я тоді мало не наклав у штани. Достеменно пам’ятав, що зачинив двері квартири. А дівчина мені посміхнулася, руку простягла. Каже, мовляв, добрий день, я племінниця вашої дружини і тепер живу тут. Я одразу зателефонував Наталці: -Наташа, що ще за племінниця? Ти мене чомусь не попередила? -Милий, ви бач, просто не встигла. Юля лише зранку приїхала. Мені тітка зателефонувала і дуже попросила, щоб Юля у нас пожила деякий час, поки вступом до університету займається.

Мені тоді прикро стало, що зі мною не радяться, перш ніж чужих людей у нашу квартиру пускати, але тоді я вирішив не заглиблюватись у цю тему. Подумав, що треба й добрі сторони ситуації бачити. Якщо Юлія вдома постійно тепер у нас буде жити, то, напевно, і з господарством, і з дитиною дружині допоможе. Але не тут було. Юлія виявилася вкрай невихованою. Вдома ходила в еротичному халатику під час відсутності дружини, білизну свою скрізь розкидала, музику гучну включала та заважала дитині спати, посуд за собою ніколи не мила, брала чужі речі без дозволу.

А потім я почув, як вона розмовляє по телефону з якимсь хлопцем. Вона пропонувала йому переночувати у нас. Я тоді не витримав: -Слухай, тебе взагалі не вчили, як треба поводитися в гостях? Це не притон тобі, щоб сюди мужиків водити. Щоб до ранку тебе тут не було, інакше сам викину твої речі з нашого дому. Дівчина сильно образилася. Наступного дня прийшла її мамка і почала мені висловлювати невдоволення, що я її дочку обра жаю, але я її виставив. Годі вже, набридло.

Мені хочеться вити від розпачу. Я такий ду рень! Рік тому я був одружений на чудовій жінці. Ніна була просто чудовою господинею. Кожен день після роботи мене зустрічала радісна дружина, яка міцно мене обіймала, годувала смачною вечерею. У нашій квартирі було завжди чисто і затишно. Я це не цінував, коли з нею жив. Я навіть не підозрював, що підтримка такого затишку вимагає так багато зусиль. Було враження, що Ніна весь день сидить тільки вдома і нічого не робить. Але ні! У нас у будинку ніколи пилу не було. Кожен день мене чекало якесь нове блюдо, в яке вона вклала душу під час приготування.

Ось чого мені не вистачало в житті? Ніна і за собою слідкувала, була милою і симпатичною. Але я повівся на штучну красу! На третьому році нашого шлюбу в моєму житті з’явилася Оля. Вона сама підсіла до мене в кафе. Ми згодом стали листуватися, а потім і зустрічатися. Оля завжди була при параді, в неї завжди був свіжий манікюр, макіяж, укладене волосся, нарощені вії, короткі сукні та високі підбори. На початку наших стосунків вона мені здавалася ідеальною. На її тлі Ніна здавалася сірою мишею. Через пару місяців я вирішив kинути дружину і переїхати до неї.

Мені здавалося, що Ніна буде nлакати і благати мене залишитися, але вона лише мовчки кивнула. На її обличчі ні один мускул не здригнувся. Після переїзду довелося нелегко. Оля зовсім нічого не робила вдома. Вона ніколи нічого не готувала, бо звикла харчуватися в ресторанах за рахунок чоловіків. Вдома був бардак. Мені довелося самому взятися за господарство. Вдома мене чекають кожен день тільки гори немитого посуду. Складно так жити, пристрасть навіть на цьому тлі кудись випарувалася. Все частіше я згадую про смачні борщі Ніни.

Після весілля ми з чоловіком стали збирати на квартиру, адже допомоги не дочекалися. Свекруха лише співчувала і говорила, що у нас все вийде. А коли зовиця зібралася заміж, свекруха продала дачу, мовляв треба ж весілля дочки влаштувати ще й дати грошей на квартиру. Вже тоді я зрозуміла, що свекруха ставить різницю між дітьми. Зараз ми з чоловіком вже два роки живемо в нашій квартирі і платимо за неї. Але півроку тому мама переписала на мене свою дачу. Вона не хотіла її продавати, адже дачу будував мій батько, але й обробляти їй стало важко. Вирішила зробити мені подарунок на двадцатисемірічя. На дачі у нас хороший будинок і пристойна ділянка. У мене день народження восени, тому потрібно було дочекатися до літа, щоб насолоджуватися дачею.

Вже навесні свекруха стала натякати мені, мовляв в місті їй не вистачає повітря, не уявляє, что буде робити влітку без дачі. Я вже зрозуміла, до чого вона схилить, але задала їй питання: — А навіщо тоді продали вашу дачу? — Щоб допомогти дочці. Ти уявляєш, як довго вони б збирали на квартиру. Це тобі пощастило вийти заміж за такого чоловіка, а моїй доньці не пощастило. Зять не такий надійний, як мій син. Хотіла б запитати, а хто ж змушував золовке так рано виходіти заміж ще й за такого хлопця? Але мова тут зовсім не про золовку і її особисте життя, а про те, що свекруха прийняла рішення допомогти дочці, а сина вона не пошкодувала, а зараз поклала око на мою дачу. Загалом, вона довго вмовляла, обіцяла за домом, за ділянкою стежити і т. п. В кінці кінців ми погодилися. Але було таке умовленя: на дачі господиня я, а вона гостя, і ми від неї очікуємо такої поведінки.

Свекруха запевняла, що буде так як ми хочемо, але час показав, що вона брехала. Вона стала маленькими кроками наближатися до своєї мети. Спочатку вона переставляла меблі в будинку, потім мої квіти в горщиках, потім розкопала біля ганку газон, потім ще що-небудь. Я наполягла на тому, чтоби вона повернула все назад, як було. Вона поворчала під носом, але повернула все. Вона намагалася закликати сина до свого захисту, але чоловік був на моїй стороні: «Тут господиня моя дружина!» Вже до наступного нашого приїзду вона заявила, що своє день народження зовиця вирішила відзначити у нас на дачі. Виявилося, що, коли нас там не було, зовиця приїхала в гості, подивилася дачу і схвалила. Свекруха так впевнено про це говорила, ніби вони вже все вирішили і тільки сповіщають нас. Звичайно, я все скасувала. Свекруха знову спробувала бунтувати, але чоловік знову був солідарний зі мною. Ми вирішили, що на цьому вистачить. Чоловік відвіз свою маму назад у місто.