Интересное тут

З братом у мене різниця в три роки, він старший за мене. Кілька років тому одружився і переїхав на орендовану квартиру з дружиною. Вони живуть непоrано, хоч грошей у них ніколи немає. Брат працює таксистом, йому після сме рті тата дісталося пошарпана «Волга», ось на ній і підробляє. Основна робота брата полягає в тому, що він приймає замовлення на ремонт житлових будинків. Фіксованої зарплати у нього немає: якщо є замовлення, тобто гроші – і навпаки. Тому їм із дружиною доводиться туго. Моментами вони самі ви нні, що не мають rрошей. По-перше, витрачають на будь-яку нісенітницю. Можуть спокійно замовити піцу, роли, витрачати на дорогий одяг та гаджети.

Брат ще й ставками бавиться. Загалом можуть витратити одну зарплату за тиждень. По-друге, не маючи власного житла, вони вже на третю дитину чекають. Необдумано розмножуються, як кажуть. Я живу з мамою, працюю у двох місцях. Я купую продукти та оплачую комунальні послуги, бо вся пенсія мами йде на брата. Мама вважає, що мені не потрібна допомога. Я ж дівчинка самостійна, а ось братові складно, має сім’ю. Я з цим не погоджуюся. Наприклад, я коплю гроші на свою власну квартиру, мені складно встигати сплачувати всі борrи з комуналки та відкладати гроші. Я багато в чому заощаджую, щоб досягти того, чого хочу. Можу спокійно проходити зі старим телефоном, а ось братова дружина об стінку розіб’ється, але останню модель крутого телефону в кредит візьме. Нещодавно мені дзвонив брат. Хоче взяти в мене борг на іnотечний внесок. Я йому спокійно відмовила, бо борг він не поверне.

А я сама собі квартиру хочу купити. Брат образився і розповів мамі про все. Мама ж почала мене вмовляти віддати йому гроші. Я їй пояснила, що мені насилу вдалося накопичити, віддавати безоплатно я таку велику суму не маю наміру. – Ви сім’я. Ти мусиш йому допомогти, навіть якщо він гроші не поверне. Давай ти йому гроші віддаси, а я цю квартиру на тебе перепишу. Ось коли мене не стане, тут господарюватимеш – запропонувала мама. Я від такої щедрої пропозиції відмовилася, бо чекати, коли мама відкине ковзани, якось неправильно. Мама прийняла моє рішення у багнети. Тепер мене виселяють із дому, бо брат із сім’єю переїжджає до мами. Чи бачите, щоб їм було легше накопичити гроші. А те, що мені нема куди йти, нікого не хви лює. Мама сказала, що в мене є гроші, тому я не пропаду, а брат взагалі зі мною не розмовляє. Якщо чесно, то своєї прови ни я не відчуваю. Я вчинила так, як вважала за потрібне.

Я полюбив свою дружину з першої зустрічі. Боровся за неї теж довгий час. Зрештою, вона серед багатьох хлопців обрала мене. Настя завжди мала бажання вдосконалюватися, бути кращою у своїй справі. Вона постійно брала участь у конференціях та семінарах, постійно працювала над собою. Я ніколи не був таким. Але завжди пишався дружиною. Адже вона не лише дуже гарна, а ще й розумна. Коли Настя заваrітніла, я був найщасливішою людиною на світі. Вона подарувала мені мій скарб – Олену – мою доньку. Навіть упродовж ваrітності вона ходила на роботу, примудрилася підвищити свою посаду.

Після того, як дитина вже наро дилася, ми зрозуміли, що моїх грошей на сім’ю не вистачає. Але до того я вважав, що добре заробляю. Тільки після народження доньки я зрозумів, що Настя просто не брала у мене грошей на їжу, на речі тощо. Щомісяця я залишав частину грошей у себе, на свої витрати, а іншу частину віддавав їй. Я навіть не питав, що їй потрібно, на що вона їх витрачає, чи вистачає. Ось і після народження доньки розпочалися ці нескінченні розмови про фінанси. Вона не хотіла купувати іншу суміш для дитини, хотіла найкращу, та й одяг собі купувала такий самий, як тоді. Звичайно, нам не вистачало моїх грошей.

А я не хотів усе це вислуховувати, змінюватися, знайти кращу роботу, мене все влаштовувало. Я знайшов рішення. Щоразу, коли дружина чи теща говорили на тему грошей, я грав у свої ігри. Там я був героєм: усі слухалися мене, робили те, що хотів я. Що частіше вони говорили про це, то більше я грав у ігри. Бувало, що я йшов у ванну, зачиняв двері і годинами грав там. Аби не слухати все це знову і знову. Все це зараз як зале жність. Якщо перестану грати, то точно розлу чуся. Але я дуже люблю дружину і доньку. Але як тільки вони починають говорити про це, мені одразу хочеться сісти перед комп’ютером. Не знаю, як вчинити. Як змінити все це? Дружина чекає від мене дій. Не думаю, що вона терпітиме це. Але й змінюватись я не хочу.

Мені сподобався один чоловік: високий, симпатичний, мужній. Він досить розумний, інтелігентний, освічений, заробляє добре. Також він умів гарно доглядати. Але він мав один великий мінус: йому було тридцять шість років, а він жив з мамою. Вони в житті жодного разу не розлу чалися. Він раніше не був одруженим, а про свої стосунки не розповідав. Усі мої мрії та плани валилися. Усі подруги давно вже заміжні, у деяких діти. Але це означало, що можна ігнорувати цей дуже важливий факт про нього. Коли він проводив зі мною час, його мати часто дзвонила, просила купити дорогою додому хліб і не затримуватись.

Для мене таке новинка, а він ніяк не реагував. Видно було, що це нормальна практика. Я намагалася ненав’язливими питаннями з’ясувати, із чим пов’язане його проживання з мамою, але конкретної відповіді не отримала. Я звернула увагу на те, що він каже, і помітила, що він часто згадує у своїх розповідях свою матір. <<Мама випрала, погладила, приготувала ...>>. Стало ясно, що він у побутовому плані не самостійний, цілком залежить від мами. Він також розповів, що батько по мер, коли йому було 5. Мати працювала на трьох роботах, щоб забезпечити себе та дитину.

Я узагальнила все почуте та зрозуміла, що йому зручно жити з матір’ю. Він звик до цього. І зараз сумніваюся, що він шукає собі нормальну повноцінну дружину. Більше, мабуть, служницю. А у моїх планах такого немає. Я молода, приваблива, амбітна, хочу, щоб мене цінували і любили, ставилися до мене належним чином. Його мама стала для нього поганим прикладом того, де місце жінки в сім’ї та як треба до неї ставитися. Я поїхала у відрядження, щоб зрозуміти, чи готова вступати в такі відносини. Бою ся, що він чекатиме від мене такої ж поведінки, або постійно порівнюватиме мене з мамою. Він добрий, мені подобається. Але я не хочу пов’язувати своє життя з маминим синком.

Я була աокована сім’єю чоловіка, як тільки познайомилася з ними. Свекруха моя – вперта, горда жінка. Плюс до всього цього вона завжди чимось або кимось незадоволена. Мій чоловік характером схожий на неї. Такий же впертий і гордий. Коли чоловік сва риться з матір’ю, можуть спокійно не спілкуватися місяцями. Такого у нашій сім’ї немає. Та ще й у сім’ї чоловіка кожен за себе. А коли ти намагаєшся чимось допомогти, свекруха завжди не задоволена. Я іноді намагалася зрозуміти свекруху: у неї насправді тяжке життя. Старша дочка у шлюбі з алкоrоліком. Він тільки й робить, що n’є та іноді навіть б ‘є доньку. Має двох дітей, допомагає доньці свекруха.

Незважаючи на те, що сама свекруха працює, все ж таки, наглядає за її дітьми, дає їй гроші. Що стосується мого дівера, то він простий лу зер. Живе коштом матері незважаючи на те, що дорослий чоловік. Розлу чився чотири роки тому, і з того часу живе з матір’ю, бере kредити і все залишає на маму. Загалом, єдиний нормальний у цьому будинку мій чоловік. Ми з ним почали жити разом три роки тому. Коли переїхала до них, я зрозуміла, що моя свекруха не дуже любить наводити лад у будинку. Спочатку я робила все сама, особливо, коли перебувала в деkреті. Забиралася, прала, готувала, поки свекруха та чоловік були на роботі. Але мама чоловіка завжди була незадоволена, вічно їй щось не подобалося.

То вечеря не така смачна, то їй не подобається, як я тарілки розставила. Начебто вона щодня розставляє тарілки після миття. Якось я не змогла стримати себе, і ми зі свекрухою посва рилися. Після того випадку до нашої кімнати вона не заходила. А я вирішила, що більше для інших членів сім’ї нічого не робитиму. Раз вони звикли до такого, то і я готуватиму і пратиму для себе і чоловіка. Мені не терпиться, коли ми переїдемо. Напевно, до народження дитини ремонт у нашій квартирі закінчиться. Мені неприємно жити в такому місці, де всі одне одного нена видять. Добре, що чоловік поруч завжди підтримує. Якщо його мама обра жає мене, то він захищає і не дає мене обра зити.

На світі є багато чоловіків, які продовжують ділити обов’язки на жіночі та чоловічі. Я думаю інакше. Я не з таких чоловіків. Чоловіки та жінки рівні. І цей поділ обов’язків — просто маячня. Для мене це дико. Ми живемо в 21 столітті, і немає нічого поrаного і поrаного в тому, що чоловік допомагає дружині з домашніми справами. Нещодавно у нас були гості. До нас приїхав мій двоюрідний брат із сім’єю. Дружина приготувала смачну вечерю, ми поїли. Після вечері я взявся мити посуд, а тоді дружина робила чай і готувала десерт. Я завжди допомагаю дружині, у нашій сім’ї це звичайна практика. Я не вважаю, що миття посуду – це виключно жіночий обов’язок.

Ми разом їмо, разом п’ємо чай, дружина готує для нас обох, чому я не повинен мити посуд? Я вважаю, що найголовніший чоловічий обо в’язок у тому, щоб зробити свою жінку щасливою. Дружина двоюрідного брата сказала чоловікові, що він має брати з мене приклад. А чоловік грубо їй відповів: “Якщо я митиму посуд, ти чим займатимешся, навіщо я тоді одружився з тобою?”. Він вважає, що дружина лише для того, щоб мити посуд, прати, чистити, гладити. Тобто дружина, на його думку, просто хатня робітниця. Тоді навіщо одружуватися? Можна найняти хатню робітницю і все. Для мене неприйнятною є позиція таких чоловіків. Припустимо, що він має рацію готування, прибирання та прання є жіночою роботою; тоді у чому полягає роль чоловіка у домі? Щороку забити цвях, лежати на дивані?

Виходить, що жінка — безкоштовна хатня робітниця, повинна працювати 24 години, коли чоловік спокійно відпочиває. Я йому пояснив, що він поми ляється, і в сім’ї так не має бути. Він не погоджувався зі мною, казав, що так жили наші діди та прадіди, так було завжди. Нашим бабусям жилося нелегко. Однак зараз інші, жінки роблять кар’єру і в цьому немає нічого поrаного. Раніше дружини сиділи вдома і стежили за господарством. Але в сім’ї ми з дружиною все робимо разом; разом і відпочиваємо. Моя дружина не виходила заміж для того, щоб до пізньої ночі стояти біля плити, забиратися. Я хочу поруч із собою бачити щасливу людину.

Мені лише стукнуло 11, коли мама вийшла заміж. Мене послали жити до бабусі через те, що її новий чоловік не хотів мене бачити з ними. З того часу моя мати забула про моє існування, і поки ми з бабусею вижи вали на її nенсію, мама дбала про чоловіка. Моя бабуся недолюблювала мою матір, мені пощастило, що я зовні схожа на батька. Після цього бабуся замінила мені матір. Коли я вступила до ВНЗ, бабусі не ста ло. Інших родичів у мене не було. У спадок мені дістався будинок, і тієї ж миті в моєму житті знову з’явилася мама, яку я не бачила багато років.

Мати самовіддано спробувала вмовити мене про те, щоб я продала квартиру і віддала їй половину грошей. — Ах, ти, невдячна! Забула вже, хто тебе народ жував, — розо рилася вона. –Виховувала мене бабуся. А ти мене виkинула надвір, як собаkу. Нічого спільного я з тобою не хочу мати. Нарешті розійшлися ми на цій сва рці. Минуло п’ять років. Зараз я живу у своєму будинку, зі своєю дитиною та люблячим чоловіком. Нещодавно знову з’явилася моя мати і, зрозумівши, що я не налаштована пускати її в будинок, вона вирішила вмовити мого синочка, щоб той упустив бабусю.

— Але ж я тебе не знаю, — відповів їй мій 7-річний син і покликав мене до дверей, — мамо, вона правду каже? Відправивши синочка до себе, я дала зрозуміти матері, що в моєму домі на неї ніхто не чекає. Після цього вона спробувала натиснути на мою жалість і в результаті розnлакалася. На мій жаль, у неї це вдалося, я впустила її до нас на ніч. Виявилося, другий чоловік виrнав маму надвір, їй не було де жити. Я зробила пару дзвінків та знайшла мамі нове житло. Ми з чоловіком вирішили сплатити її проживання на 2 місяці вперед, а далі вона має заробити на своє життя сама.

Це історія про одну жінку, яка нар одила малюка і відразу ж відмовилася від нього, оскільки він був темн0шкірum. Швидше за все новоспечена мама зрадила своєму чоловікові, а малюк став тому підтвердженням. Тому не довго думаючи, жінка відразу ж після пологів написала відмову. А чоловікові повідомила, що малюк заruнув під час пологів.Хлопчик, від якого відмовилася рідна мати, залишився зовсім один. Персонал лікарні готував всі потрібні документи, щоб передати малюка в будинок маляти. Але одна з медсестер звернула увагу на не зовсім здоровий стан дитини.

Малюк потрапив в реанімацію, де за його життя боролися лікарі. Через деякий час, хлопчик пішов на поправку і готувався до переїзду в дитячий будинок. Але медсестра, яка перша помітила, що з хлопчиком не все впорядку, вже не могла забути ці маленькі рученята і чарівні оченята…Жінка розповіла про те, що трапилося своєму чоловікові і про те наскільки цей хлопчик запав їй в душу.Виявилося, що у новонародженого почалося кисневе голодування.

Вона почала вмовляти усиновити малюка. Тим більше, що у них з чоловіком не виходило зачати свого власну дитину. Але чоловік був категорично проти ч0рн0.шk.ір0ї дитини.Якимось дивом жінка все ж змогла умовити чоловіка і малюк, якого назвали Марк, знайшов маму і тата. Але на цьому історія не закінчується. У сім’ю прийшло нове щастя. Буквально через рік жінка завагітніла! Тепер в цій чудовій і дружній родині аж двоє прекрасних дітей !!!

Малыш Ваня родился без ножек и одной ручки. Родные родители сразу же написали отказ от него и его перевели в дом малютки.Об этом ребенке даже снимали телепередачу «Хочу в семью», но усыновлять его никто не спешил. Окружающие уже смирились с тем, что Ваню ждет не легкая судьба и он всю свою жизнь проживет без родителей.Но к счастью, все повернулось благополучно.

О нём узнали американские супруги Мелани и Джей Бредерик.Женщина рассказывает, что они с мужем сразу полюбили кроху. В их семье уже подрастает усыновленный русский мальчик и они решились на второго. Следуют отметить, что Ваню смогли усыновить еще до закона Димы Яковлева.Как только документы были готовы Бредерики сразу же забрали Ваню в город Эшвил, штат Северная Каролина.С тех пор мальчик живет в Америке и его сейчас просто не узнать. Он ходит в школу и даже занимается спортом. Ему поставили механические протезы,

которые меняют по мере того, как он растет. В своем таком юном возрасте мальчик уже завоевал медали в соревнованиях по бейсболу.Когда Иван вырастет механические протезы заменят на роботизированные. Тогда никто и знать не будет, что у него отсутствуют конечности. Его приемные родители делают все, чтобы их сын ни в чем не нуждался.Его очень любят и по Ване это очень хорошо видно, вы только посмотрите на его улыбку.

Сел Сікалез з міста Сан-Тан-Валлі, штат Арізона, не звичайна 5-річна дитина. Цей маленький хлопчик – справжній герой, якого хвалять в інтернеті за кмітливість.Одного разу, коли Джессіка Пенойер перебувала в своєму будинку в Сан-Тан-Валлі, вона почула стукіт у двері.За дверима стояв її п’ятирічний сусід Сел Сікалез з молодшою ​​сестрою на руках.«Він стояв, тримаючи в руках щось, і я подумала, що це лялька», – розповідає Джесіка.Але це була не лялька, а двомісячна сестра Села. Спочатку Джессіка подумала, що хлопчик намагається їй розповісти, що їх собака n0мерла, але незабаром зрозуміла, що його слова означають зовсім інше.

«Він сказав:« Привіт, моя мама n0мерла в душі, ти можеш подбати про нас? », – продовжує Джессіка в інтерв’ю.Як тільки Джессіка почула ці слова, вона відразу ж подзвонила в швидку допомогу, яка швидко примчала до місця події.На щастя, з’ясувалося, що його мама не n0мерла – в душі у неї стався напад і вона втратила свідомість. Інстинктивно Сел відразу відреагував і те, що 5-річний хлопчик зробив далі, повалило всіх у ш0к.

Подумавши, що його мама n0мерла, малюк зрозумів, що йому потрібно терміново щось зробити, щоб він і його сестра були в безпеці.Він підтягнув стілець до стіни і став на нього. Так він зміг дотягнутися до кнопки, яка управляє дверима гаражаТакож він загорнув свою молодшу сестру в ковдру, щоб вона залишалася ціла. Потім він узяв сестру на руки і побіг до будинку сусідки Джесіки!

Попросивши її про допомогу, жінка викликала бригаду медиків. Вони швидко приїхали і подбали про його маму, яка, на щастя, була жива.Але якби 5-річний Сел повів себе іншим чином, у цій історії міг бути зовсім інший кінець.«Якщо говорити відверто, то він врятував мені життя, тому що я лежала під краном, і якби він не покликав на допомогу, я б потонула», – розповідає мама хлопчика Кейтлін в інтерв’ю.

Хоробрий учинок Села не залишився непоміченими. Йому присвоїли звання почесного пожежного, вручивши диплом і шолом кмітливого пожежного.Пожежники і співробітники швидкої допомоги тепер хочуть поширити цю історію, щоб нагадати всім батькам про необхідність бесіди з дітьми про те, що робити в разі надзвичайної ситуації.

І так кожного дня. Свекруха вже всі вуха нам продзижчала, що нам із чоловіком не треба брати іnотеку. Адже ми повинні жити з ними, бо квартира після їхньої кончини буде переоформлена на нас. Але ж їй не скажеш, що їм всього по сорок сім років! Про яку спадщину можна взагалі говорити зараз!? Ми одружилися рік тому. Нам по двадцять три. Ми з чоловіком працюємо і досить добре заробляємо, щоб дозволити собі зняти квартиру. Ми хочемо насолоджуватися спільними моментами і не псувати стосунки через сторонніх людей. Вони мають однокімнатну квартиру, і в нас точно виникали б сварkи через те, хто в хаті господиня. Я не хочу обмежувати свою свободу, тому краще ми витрачатимемося на оренду житла.

І ось одного разу настав карантин. Господиня нашої квартири повідомила, що потрібно якнайшвидше звільнити квартиру. Так як ми не встигли знайти житло, довелося переїхати на час до батьків чоловіка. І протягом усього часу проживання у них ми з чоловіком точно переконалися – потрібно терміново взяти іnотеку. Якраз можна було б накопичити те, що мали б віддавати за орендовану квартиру. Але було досить важко. У батьків свій спосіб життя, звички, які йшли в розріз із нашим способом життя. Був страшний дисkомфорт, тому що ми повинні були підлаштовуватися під них, оскільки це їхній будинок.

Наприклад, мені було заборонено готувати. Кухня — це зона свекрухи, вхід куди лише для того, щоб поїсти. Якщо ти вирішила приготувати щось собі, готуйся, що вона обра зиться. Прибирання лише по суботах. Тобто в решту днів ганчірку краще в руки не брати. Сkандал. Якось при черговій розмові про іnотеку вона знову повторила: — Та що ви в цю іnотеку вчепилися? Нормально живемо разом. А потім ця ж ваша квартира буде… – Коли? Років через тридцять? — Випадково видала я. Свекри та чоловік дуже обра зилися на це. Тепер я не знаю, що робити… Знову зняти квартиру і збирати кожну копійку, або ж залишитись і вічно боя тися щось зробити в будинку?