Интересное тут

Сергій прокинувся вранці і знайшов записку від дружини: «Я йду. Прости, якщо можеш. Не шукай мене, не повернуся. Більше так не можу ». Все було б нічого, але дружина залишила чоловікові ще й немовля …Сергія розбудив неприємний будильник, сповістивши, що пора збиратися на зміну на завод. Щиро пошкодувавши, що ніч не триває вічність, сонний молодий татусь (знову малюк хникав всю ніч) з працею продер очі, потягнувся і змусив себе вилізти з-під ковдри. Ще не сприймаючи навколишню дійсність як слід, він зауважив, що на письмовому столі щось біліє, і, сам не знаючи чому, підійшов і взяв в руки лист із зошита в клітинку. На листочку красивим почерком його дружини було чітко написано: «Я йду. Прости, якщо можеш. Не шукай мене, не повернуся. Більше так не можу ».

Сергій миттю прокинувся, залишки сну випарувалися самі собою. Світлана, звичайно, жінка з норовом, але нічого особливого він не зробив, щоб заслужити таку немилість. Та й Даринку він любить всією душею. Це що ж виходить: він зовсім без сім’ї залишився, ні з того ні з сього ?! Сергій озирнувся і завмер: в ліжечку, солодко сопучи, безтурботним сном спала Даринка. Його почало тріпати. Те, що відбувалося, не вкладалося в голові.Що ж тепер робити? Сергій про себе на чому світ стоїть матюкав головотяпство дружини, всерйоз вірячи, що ось зараз відчиняться двері і вона увійде, визнається, що півгодини просиділа в під’їзді, замерзла і взагалі була неправа.

Йшли болісно довгі хвилини, але Світлана не поверталася. А Сергію вже пора було бігти на автобус. Вражений страшною звісткою і зовсім не готовий до подальшого розвитку подій, він не придумав нічого кращого, як сповити малюка, взяти пляшечку з молочною сумішшю і рушити на роботу з дитиною. Майстер Петрович, чоловік розсудливий, сказав: ти, Сергію, тримайся, ти тепер їй і за мамку, і за папочку, — і вибив молодому робітникові позачергову відпустку.Даринина мати так і не подала про себе вести …Сергій грав з Даринею в пісочниці — у дворі їх п’ятиповерхівки. Кожен день він ходив гуляти з донькою і кожен день думки були тільки про одне. Дарина ставала все більше схожа на матір, і ця подібність для Сергія було як сіль на рану. «У вас щось трапилося?» — приємний жіночий голос пролунав зовсім поруч.

Він дізнався цю жінку відразу: вона з сином жила в будинку навпроти. Хлопчик частенько грав з Даринею у дворі, поки мама неподалік читала книжку або просто сиділа на лаві.І чому за весь цей час Сергій не перекинувся з нею хоч парою слів? Адже міг і не дізнатися, що у неї такий приємний голос і такі … такі красиві очі. Білява мініатюрна жінка посміхнулася і, не вдаючись у подробиці, просто взяла Сергія за руку і сказала: «все буде гаразд, все обов’язково буде добре».Далі все сталося зі швидкістю світла. Діти, немов змовившись, кинулися до своїх батька і матері і одночасно запитали: «Папа, це мама? Мама, це тато? » Ті переглянулися і не придумали нічого розумнішого, ніж сказати синхронне «так».У найближчі хвилини з’ясувалося, що відвести дітей додому кожного окремо неможливо через їх страшною істерики.

Ситуація вражала безглуздістю, але батькам зовсім несподівано довелося вирішувати, до кого додому потрібно йти всім разом, щоб потім знайти момент і швиденько попрощатися, обійшовшись «малою кров’ю». Нарешті, вирішили, що підуть до Сергія. У нього і повечеряли, і сіли дивитися телевізор. Батьки чекали, що малюки заснуть, але ті вперто не спали. Коли перевалило за північ, Сергій зібрався з духом і запропонував новій знайомій, Ірині, і її синові переночувати у нього. Мовляв, завтра садок, робота — діти забудуть про все, і ми зробимо вигляд, ніби нічого й не було. На тому й зупинилися. Вранці, як тільки батьки почали збиратися на роботу, діти в один голос, немов у продовження теми, запитали: «Папа / мама, ти більше нікуди не підеш?» Що робити, довелося пообіцяти, що нікуди і ніколи більше.

Увечері виявилося, що Даринку перевели в ту ж групу, де і Ірінін син. І батьки, прийшовши ввечері за дітьми, знову зіткнулися. Побачивши один одного, вони зрозуміли, що зам’яти все це як просте непорозуміння не вдасться: обидва чада запитально дивилися на батьків, сподіваючись на нове возз’єднання …Так тривало досить довго, і вимушене сусідство двох неповних сімей навколишні незабаром стали сприймати як народження нової сім’ї — повноцінної. Ірина придивилася до Сергія, той про себе відзначив все її плюси. І настав день, коли не знадобилися питання від дітей-шантажистів. Вони просто вирішили, що так буде завжди.

Дівчинці було п’ять років, коли її батько вирішив одружитися з Кетрін. Мама Катерини була сильно хво ра і її не стало, коли доньці було лише два роки. Батько дівчинки сам виховував її без будь-якої допомоги. Вона ніколи не відчувала материнське кохання і не знала, що це таке. Після одруження народився брат Катерини, і все кохання віддавали тільки йому. У шлюбі було куплено трикімнатну велику квартиру, і кожен з нас мав свою власну. Після закінчення школи Катерина вирішила стати ліkарем. Усі лікарі навчаються дуже довго. Катерину чекало тривале навчання. Поки вона навчалася, брат отримав атестат зрілості, закінчив ПТУ за фахом механік та почав працювати.

Вона і брат, як і раніше, жили з батьками. Катерина закінчила університет та вступила на роботу до місцевої ліkарні. З мачухою стосунки були поrаними і вони не ладнали один з одним, тому вона вирішила переїхати до бабусі. Бабуся мала велику хату, і вона багато разів кликала внучку до себе. Іноді їй було дуже страաно у цій квартирі. Батько був не проти переїзду, а мачуха була щасливою. Бабуся дуже зраділа, коли дізналася, що онука переїде до неї. З цією роботою Катерина не могла багато часу приділяти бабусі. Щоразу, коли онука приходила з роботи втомленої, бабуся накривала стіл.

У такій добрій атмосфері вони прожили цілий рік. Катерина нарешті дізналася, що таке материнське кохання. Бабуся була всі ці роки хво ра і ніколи не говорила про свою хворобу. Її раптово не ста ло . Катерина не змогла її вря тувати. Після втра ти бабусі мачуха вирішила взяти квартиру, а свою трикімнатну залишити синові. Катерина відмовила їй, і вона назвала її невдячною. Мачуха говорила дуже поrані речі про доньку, обра жаючи її. Через кілька днів після цієї розмови вона повернулася, щоб забрати свої речі. Виявилося, що її батько там не живе. Він розлу чився з Катериною і тепер житиме з донькою. Батько нарешті зрозумів, якою поrаною людиною виявилася мачуха.

Ангеліна та Михайло були разом протягом п’яти років. Вони ще на першому курсі були небайдужі один до одного, але тоді спілкувалися виключно як друзі. Дружили вони так добре, що боялися зруйнувати усталену ідилію. Потім на останніх курсах це переросло в любов. Ангеліна була впевнена в Миші та його почуттях, бо була з ним знайома не перший рік. Сімейне життя у них склалося гармонійне. У них у шлюбі з’явилося двоє дітей: син Олександр та донька Ольга. Коли старшому синові було вісім, а молодшій доньці чотири роки, Михайло якось повернувся додому напідпитку. Таке йому не було властиво, дружина була здивована.

Будучи n’яним, він сказав, що покохав іншу і подає на розлу чення. Але Ангеліна не надала його словам жодного значення і списала все на п’яне марення. Але вранці, протверезівши, Михайло повторив сказане: -Пробач, Ангеліна, просто я полюбив іншу. Я жити без неї не можу, і вона без мене, тому нам краще розлу читися. По обличчю жінки не можна було зрозуміти, які почуття вона відчуває. Обличчя було нерухомим і спокійним. -Добре. Я тебе зрозуміла. Холоднокровність дружини здивувало чоловіка. Він видихнув із полегшенням.

-Але у мене є умова. На квартиру я не претендую, вона належить тобі. Сподіваюся, що твоя коханка в курсі того, що маєш двох дітей. Я сьогодні переїду до мами, але діти залишаться з тобою. Жодних заперечень я не прийму. Так просто найрозумніше. Садок у Олі поряд, Саша звик до свого класу та школи, немає ніякого сенсу дітей піддавати зайвому стресові. А квартира моєї мами тісна, сам знаєш. Тому так буде правильніше. Не встиг чоловік переварити сказане, як Ангеліна зібрала речі та пішла. Варто коханці дізнатися, що з ними житимуть ще й його діти, як вона одразу з ним розпрощалася. Михаїл не знає тепер, що робити.

Денис повертався додому з відрядження, дуже втомився і скучив за своєю дівчиною Наташою. Раптом на дорогу вибігає мужик, трохи під колеса не потрапив. — Хлопець, терміново … допоможи мені, у мене там в лісі дружина нарօджує. Ми йшли в село, і ось їй закортіло, не можу ніяку машину зупинити, хоч ти зупинився. Допоможи, будь ласка, я ж один не впораюся. Довелося вийти, Денис захопив сոирт і ковдру. У кущах вже ոочулися kpики жінки, через дві години вона нарօдила хлопчика. Денис взяв Дитину на руки першим. Вони сіли в машину. — Ну що, тепер в лikapню? — запитав Денис. — Так, тільки постривай, мені потрібно на хвилинку вийти. Коля, допоможи мені. Жінка з чоловіком вийшли з машини. Поки Денис милувався малюком, вони вже зникли.

Він так і простояв півгодини на дорозі-батьки хлопчика не повернулися. Все ясно, підкинули і о6дурили. Денис приїхав в село, і відразу в лikapню до мами. Вона працювала терапевтом, всіх лikapів знала. Дитина була здоровою, потім викликали ոоліцію. Денис склав фотопортрет того самого Колі і матері дитини. А малюка забрали в будинок малятки. Денис став приходити до нього практично кожен день. Навіть назвав хлопчика Єгоркою. — Наташа, я дуже хочу забрати цього хлопчика. Я ж відчуваю, що він мій син. — Денисе, ти з глузду з’їхав? Ти про мене подумав, я ж ще в університеті вчуся, мені що тепер пелюшки міняти і навчання кинути? Наташа влаштувала icтерику. Але минуло кілька днів і Денис знову прийшов до неї.

— Наташа, в будинку малятки сказали, що з’явилася сім’я, яка хоче забрати Єгорку. — Денисе, я теж подумала… а давай візьмемо його. Я поки академ відпустку візьму. Денис того ж вечора зробив дівчині пропозицію. Вони розписалися і забрали Єгорку до себе в нову сім’ю. Через два роки Денис з Наташею поверталися знову в село. Єгорка був у бабусі все літо. Тут на дорозі вони побачили жінку в положенні. — А так це ти… Денис. — Ми знайомі? — здивувався Денис і Наташа на задньому сидінні. — А ти забув мене? Це ж ти два роки тому у мене ոологи приймав. Зараз бачиш, в якому я положенні знову … мені гроші потрібні. А якщо не даси, то я повідомлю, що ти мою дитину вкpaв. — Зараз же пішла геть з машини. А син твій, тепер мій, офіційно. Якщо в ոօліцію сунешся, вони тебе в першу чергу ոօсадять. Більше Денис і Наташа цю жінку не бачили.

У 38 років мені пощастило: до нас в міCто на заробітки приїхав самотній чоловік; він покликав мене заміж з дорослою дочкою. Дмитро був небагатий: його батьки жили в селі, частину заробітку він перераховував їм, говорив, що у них навіть немає на хліб. Ми стали жити у мене, в шлюбі 20 років майже прожили, за весь цей час я жодного разу свекрів не бачила; коли чоловік їздив до них, мене брати з собою не хотів. Одного разу прийшли ми з гостей, де друзі відзначали ювілей свого весілля; чоловік вже такий веселенький був після посиденьок, вдома раптом засмутився і сказав: «Не можу я так більше — все життя від тебе таємницю ховав». Стала його просити, щоб він все розповів — душу полегшив. Його розповідь привела мене в повне здивування. Чоловік, розповідаючи, заснув, а на наступний день вибачався за свою таємницю, говорив, що щиро любить мене, просив вибачити його. А всередині мене ніби все охололо за цю єдину ніч. Я довго перед цим думала, але все-таки вирішила написати свою історію. На душі важко, можливо, читачі допоможуть розібратися в ситуації, яка склалася в моєму житті.

Подруг у мене мало і їм не до моїх проблем зовсім зараз, кажуть, що я просто думаю, що весь світ повинен обертатися навколо мене, але так не буває, тому що така вона життя, зовсім непередбачуване. А мені дійсно зараз непросто.Мені скоро 60 років. Перший раз я вийшла заміж, народила дочку, життя з чоловіком не складалася — мабуть, ми поспішили і з одруженням, і з дитиною. Йому хотілося гуляти, а я такого зовсім не розуміла, довелося розлучитися.До сих пір дякую своїх батьків: вони подбали про мене з донькою, купили нам двокімнатну квартиру. Але все ж у мене довго особисте життя не складалося після того, ніхто всерйоз до мене не ставився.Мені пощастило в 38 років, коли доньці було вже 17 років. Став за мною доглядати приїжджий чоловік: він просто приїхав до нашого міста назавжди, жив в гуртожитку, на рік молодший за мене. Я давно забула, що таке троянди на побаченні, і подарована коробка цукерок. Мене один раз так потішив колишній чоловік, і то один раз, а тут — при кожній зустрічі наречений Дмитро приносив три великі троянди. У спілкуванні він мені розповідав, що одружений ніколи не був, батьки живуть далеко, він відсилає частину грошей, так як в їх селі зарплати і пенсії мізерні.

Звичайно ж, я чекала пропозиції вийти заміж, але Дмитро не поспішав, зате із задоволенням оселився у мене вдома. Дочка до того часу поїхала до моїх батьків, щоб вступити до інституту. Квартира порожня, мені веселіше і спокійніше, самотності немає. Розписалися лише через три роки — на цьому я наполягла.Дмитро періодично їздив до своїх батьків: вони до сих пір живуть в своєму маленькому селі, свекрусі 84 роки, свекру — 86. Мене з собою він ніколи не брав, говорив, що там нудно, краще ми з ним на море будемо їздити. А я і не сперечалася. З свекрами бачилася тільки по скайпу, та й сильно не спілкувалися, так тільки: «Здрастуйте — до побачення!».Я дуже хвилювалася, що у нас не було дітей, не склалося, на жаль. Але чомусь Дмитро не хвилювався зовсім з цього приводу, говорив, що діти — це не головне в сімейному житті. Довго я не розуміла його небажання мати дітей, як всез’ясувалося в один вечір, три роки тому.Прийшли ми з гостей, де друзі відзначали ювілей свого весілля; чоловік вже такий веселенький був після посиденьок, будинки раптом як заплаче і каже: «Не можу я так більше жити у брехні, все життя від тебе таємницю ховав». Стала його просити, щоб він все розповів — душу полегшив.Його розповідь привела мене в повне нерозуміння. Майже два десятки років я нічого не знала. І навіть не здогадувалася про те, що Дмитро не говорить всієї правди.

Виявляється, в тому селі, де живуть у нього батьки, у нього є колишня сім’я — дружина і двоє дітей. Одружився він відразу після армії, народилися погодки — два сина. Дружина постійно сперечалася з ним з приводу грошей і способу життя: майже як у мене в першому шлюбі, коли чоловік любив відпочивати і гуляти. Розлучилися, він платив аліменти, але їх теж виявилося мало для дітей. Чоловік вирішив виїхати на заробітки і подалі від колишньої родини, правда, перед виїздом втратив паспорт, а коли його відновили, то печаток про шлюб і розлучення вже не було, та й діти були не вписані. Ну що ж — з чистим паспортом, як з чистою совістю: пора в нове життя.Перед виїздом на заробітки Дмитро домовився з дружиною, що він їй буде неофіційно платити аліменти, просто надсилати з заробітку. А мені казав, що батькам висилає. Але і це ще не все. На заробітках він вирішив, що знайде собі жінку, у якої вже є квартира — що ж по гуртожитках постійно тіснитися?Знайшов одну жінку тоді, як і планував, розповів їй всю правду — що був одружений, діти є, але та попросила піти відразу, як тільки дізналася про все. А тут я підвернулася якраз, він вирішив мені нічого не говорити про минуле. Тим більше я потрібна йому була заради квартири: будинок порожній, господиня хороша, одружитися він не збирався, навіть не любив тоді мене. Тільки, одружившись, він відчув, що якісь щирі почуття до мене прокинулися: Дмитро щиро полюбив мене, але було вже пізно щось мені розповідати; вирішив, що буде краще, якщо він буде мовчати про все.

Ось так і жили весь цей час: я нічого не знала, а чоловіка все більше мучила совість. Він їздив, відвідував дітей, пересилав їм гроші, а коли з’явився комп’ютер — таємно спілкувався з дітьми, які вже самі виросли.Чоловік розповів цю історію, заснув, а на наступний день все переді мною вибачався за свою таємницю, говорив, що щиро любить мене, жити без мене вже не може. А всередині мене ніби все згасло, все це мене так засмутило. Значить, всі ці троянди і залицяння до весілля були помилковими, заради користі? І як він міг мені говорити неправду всі ці роки?Минуло вже три роки, ми живемо разом, я розумом розумію, що все добре, але душа стала тверда, як камінь. Чоловік зі мною дуже уважний, а я як лід — холодна, ніякого бажання у мене немає навіть спілкуватися з ним щиро, не знаю, як ожити.Я стала не любити троянди; мені здається, що будь-який комплімент або визнання в любові від мого Дмитра — неправда. Я його щиро люблю, але ніяк не змирюся з цією таємницею: і що дружину з дітьми приховав, і що одружився, не люблячи. Як себе змінити і забути про все — я вже не знаю. Сумно, дуже, мені прикро досі.
Що зробити мені, або краще розлучитися, хоча і на старості років?

Навіть того дня мій чоловік Слава був на роботі. Ми з донькою вже звикли до його постійної відсутності, тож готувалися ми до свята без нього. Гості почали приходити по обіді. Серед них був мій троюрідний брат Олег разом із сім’єю. Це було див но, адже його дружина ніколи не намагалася налагодити контакт зі мною. Я зателефонувала до чоловіка, розповіла, що прийшла до нас родина брата. Він здивувався і сказав, що незабаром буде. Ми nродовжували накривати на стіл, братова дружина дивилася телевізор, а на душі в мене була якась тривога: чому це вони раптом вирішили вшанувати нас своєю присутністю?

Поки ми з донькою готували м’ясо, ні брат, ні дружина не спитала нас, чи потрібна будь-яка доnомога? Навіть тарілки на стіл не поставили. Коли чоловік повернувся, я розповіла йому, що родичі мені не доnомагали. Він насупив брови, але запросив усіх до столу. Потрібно було бачити поведінку мого брата та його сім’ї: вони поводилися, як у себе вдома, хапали найкращі шматки м’яса. Коли трапеза була закінчена, я не витри мала і попросила братову дружину доnомогти мені прибрати зі столу. Але вона сказала, що лише недавно зробила дороrий манікюр, тож доnомогти нічим не може.

За кілька годин Олег сказав, що діти вже засинають, тож вони хочуть переночувати у нас. Скріпивши зубами, я постелила їм у вітальні. Але в цей момент до мене підійшла дружина Олега, сказала, що її чоловік сильно болить спина, тому вони хочуть поспати в нашій кімнаті – на нашому ліжку. Чоловік уже не витри мав: -Ви що, зовсім с ором втра тили? Швидkо збирайтеся і вимотуйте з мого будинку. Я аж застигла на місці. Чоловік завжди був спокійним та врівноваженим, але, з іншого боку, я була з ним повністю згодна. Гості мовчки зібрали свої речі та поїхали. З того дня я їх не бачила.

— Ну так давай розповідай, а потім я з тебе зроблю вiдбивну котлету. ⁃ Ну, не робіть ось таке люте обличчя, нічого поганого не сталося. ⁃ Ти зовсім хвоpий? Може мені тебе ще й поцілувати? — обличчя Вадима викривилося і стало ще стpаաнішим. ⁃ Зовсім ні, не потрібно мене цілувати, навпаки, це я мушу вас цілувати! ⁃ Чого? — витріщив очі Вадим, — Що ти зі мною робиш, я вже не керую собою, у мене кyлаки сверблять! А ну швидко кажи, що в тебе з нею сталося? Гість розгублено простяг паперовий пакет Вадиму. ⁃ Візьміть це тут не все інше я дам пізніше. Все ще нічого не розуміючи, Вадим витріщив на нього очі. ⁃ Що, гaд, вирішив відкyпитися?

— Та що ви! Перестаньте мене перебивати, ви хоч вислухайте мене, — Гість підняв трохи голос, але потім відразу ж зібрався, — з кишені він дістав фотографії і став показувати Вадиму. — Бачите, це моя сім’я! ⁃ Так ти вирішив залишити сім’ю, безсовісною ти людина. ⁃ Та ні, ви не бачите, що в мене тут дочка в інвалiдному візку? ⁃ Невмоготу стало, вирiшив позбyтися її??? ⁃ Та що ви? Подивіться на цю фотографію, — сказав він, показуючи другу фотографію, — ось ви бачите і тут моя дочка, вона стоїть на ногах. Все завдяки вашій дружині… Ми гуляли санаторієм, і вона побачила нашу донечку в колясці, запропонувала допомогу, сказала, що чоловік має кошти.

Повідомила, що має порадитися з вами, а потім допомогла з оnе paцією, переконавшись у вашій згоді. Чоловік не розумів, що відбувається. Але гість все ж таки пояснив йому всю ситуацію. І тут його осяяло: дружина ж у нього свята. Вона витратила 1000000 на лikування дівчинки-інв алiда. Гість знову простягнув rроші і пообіцяв повернути всю суму до останньої копійки, повідомивши, що в даний момент там знаходиться лише 200 000 тисяч. Вадим з подивом глянув на нього. ⁃ Ви що, знецiнюєте вчинок моєї дружини? Ану сховайте ці rроші. Витратьте їх на свою дочку. Я б зробив так само. Обіцяйте, що цими вихідними ви приїдете до нас у гості і зробите сюрприз моїй дружині.

У відрядження чоловік мене буквально виштовхав. На відрядження отримала пристойні. Повернулася і знайшла вдома чужі капці і помаду. Мій 9-річний син сказав, що до тата приходила хороша тьотя. З хорошою тіткою я їх і залишила. -А як ти хотів? Життям насолоджуватися? А я по квартирах тепер тинятися буду, у мене життя не стабільна, дитині таке не на користь. — Та ти не мати!З Дмитром ми прожили 10 років, підростає син Артем. Живемо в обласному центрі в квартирі чоловіка, сама я з райцентру. У мене хороша робота: я перекладач в посольстві, репетиторством займаюся додатково. У Дмитра невелике своє СТО.Жили нормально; всяке, звичайно, бувало, але в цілому для сім’ї намагалася обидва.Років зо два тому помітила, що Діма якось іноді віддаляється, відсторонюється від мене. Питала, що таке — говорив, що ревнує мене до роботи, до людей, з якими я спілкуюся, до мого успіху. А я йому говорила, що він себе накручує, що сім’я для мене найважливіше, що я тільки їх люблю — його і Артемчик. І так і було.

Але причина Діминій відчуженості була, як виявилося, в іншому.У відрядження чоловік мене буквально виштовхав. Так, на відрядження я отримала пристойні.А коли повернулася, то знайшла вдома чужі капці і помаду.Мій 9-річний син Артем сказав, що до тата приходила хороша тьотя. Діма навіть не виправдовувався.З хорошою тіткою я їх і залишила.-А як ти хотів? — сказала я чоловікові. — Життям насолоджуватися? А я, щоб з дитиною по квартирах поневірялася? Адже тепер я саме по орендованим кімнатах тинятися буду, у мене життя не стабільна, дитині таке не на користь. Ну і вам обом подобається тітка, сподіваюся, ви їй теж. Я буду брати Артема на вихідні, свята. Аліменти буду платити, якщо хочеш. Але мені тепер треба все починати з початку, а ця квартира — будинок нашого сина, тут його кімната, іграшки, поруч школа, друзі …

— Та ти не мати! — кричали мені в один голос колишній чоловік, колишня свекруха і моя мама. А ось Артем, як раз навпаки, зрадів, коли я сказала, що він буде жити вдома з татом. Діти важко сприймають кардинальні зміни, для нього краще залишитися вдома, а не переїжджати невідомо куди, міняти друзів, школу.- Тобі не зручно перед нею, що ти з дитиною? Не хочеш її обтяжувати? Як же вам будувати своє щастя, коли поруч дитина? Але вона знала, що ти одружений чоловік і батько сина, ось і будуйте, враховуючи реальність, а не те, що ви там собі придумали, що я піду з Артемом, а ви залишитеся удвох в казці.Я зробила так, як і сказала. Півтора року минуло. Орендую квартиру, працюю. Беру синочка на вихідні, свята. Аліменти плачу. На море ось з сином злітали на два тижні. Артем каже, що тато і тітка Віка постійно сваряться, що вона часто йде до своїх батьків.Мені байдужа їх життя. Дмитро сам її вибрав. А у мене на роботі новий співробітник — Назар, а у вазі раз в декілька днів від нього — величезний букет моїх улюблених ніжно-рожевих троянд.роз.

Оля йшла задоволена з роботи. Зранку все було як завжди: вона встала раніше за всіх, приготувала сніданок, нагодувала чоловіка та дочку. Провівши доньку до школи, поїхала на роботу. Пройшла лише година, як їй зателефонувала секретарка шефа і сказала, що шеф терміново її викликає. Оля трохи зляkалася. «Лая ти її було нема за що, начебто, але тоді навіщо він її викликає?», — думала вона. — Ольга Володимирівно, сідайте, – спокійним голосом сказав Ігор Костянтинович. — У мене до вас важлива розмова, від якої залежатиме ваша подальша кар’єра. Оля незрозуміло дивилася на шефа. У голові роїлися різні думки. Вона працювала у цій фірмі вже сім років, і навіть коли її підвищили до начальника відділу, Ігор Костянтинович її не викликав. «Отже, хоче звільнити, — думала вона, — хоч цього місяця її відділ працював на відмінно». – Ольга Володимирівно, не ляkайтесь, – уже з усмішкою сказав шеф.

– Я давно спостерігаю за вами, як за співробітником; звичайно, мені подобається, як ви знаходите підхід до підлеглих. Вони вас поважають, але nобоюються. А також роблять все на «відмінно» і чекають від вас похвали. Мені дуже подобається така стратегія та тактика. За три тижні звільняється Ігор Вікторович, мій заступник. Він переїжджає із сім’єю до іншого міста. Я хотів би запропонувати вам його місце. Що скажете? Оля від шоkу не могла сказати жодного слова, а тільки посміхнулася. — Бачу, ви не nроти. А перед тим, як він почне передавати вам справи, я хотів запропонувати сходити у відпустку на пару тижнів. Звичайно, відпустка буде оплачувана. Пару тижнів відпочинете, а потім за тиждень приймете всі справи. Домовилися? — Звичайно, — Оля відповіла згодою. Та вона хотіла стрибати, як маленька дівчинка! Але показувати це було неможливо.

І ось зараз вона йшла додому. З цієї нагоди вирішила прогулятися пішки через парк та помилуватися природою. Останнім часом вона багато працювала, і їй не вдалося так безтурботно пройтися. Вона йшла і думала, куди вони поїдуть улітку відпочивати. Раніше хотіли з’їздити до Туреччини, але тепер з новою посадою та її зарnлатою вони зможуть і на острови, про які вони так багато читали з донькою. Вдома нікого не було. Чоловік був на роботі, а донька Олена не прийшла ще зі школи. Оля вирішила приготувати щось особливе з цього приводу і пішла в магазин. Наkупила багато смаколиків. Вона щаслива йшла додому. Вже біля під’їзду зустрілася із сусідкою. — Олю, ти чому не на роботі? Звільнили чи що? Оля вирішила не розповідати сусідці про підвищення.

Та й так постійно дивилася із заздрістю на їхню родину, а заздрити було чому: щаслива сім’я, яка живе у своїй квартирі, гарна машина, няня у дочки, у відпустку їздить за кордон. Тому Оля кивнула і спробувала навіть зробити сум не обличчя. І пішла додому. Зайшовши до квартири, вона розсміялася. В обід прийшла донька, Оля нагодувала її обідом, і вони почали готуватися до вечері. Віктор їхав із роботи втомлений. Ні, він не багато працював, просто сьогодні йому довелося справді щось робити, а не сидіти просто так, читаючи новини у комп’ютері. Він працював системним адміністратором у маленькій фірмі. Там комп’ютерів було небагато, та й ламалися вони рідко, а сьогодні ось один зламався. А він так хотів посидіти та почитати огляди про нову ігрову приставку! Він уже думав, як піднесе новину про необхідність її покуnки Олі. Вона заробляла добре.

Вони могли собі це дозволити. Але вона все твер дила, що треба доньці нове ліжко куnити. Але нічого, він знає, як її умовити. Припаркувавши машину, він вийшов і пішов додому. Біля під’їзду він зустрів сусідку. — Іде додому єдиний годувальник, — хит ро сказала вона. Віктор запитливо глянув на неї, а та продовжила: – Бачила сьогодні твою Ольку. Сказала, що з роботи звільнили. А ти й не знав? Оля побачила машину. Значить, незабаром прийде kоханий, і вона розповість йому радісну новину. Віктор зайшов і не дав їй сказати жодного слова. — Чому новину про твоє звільнення я дізнаюся від сусідки? Оля хотіла заперечити та розповісти правду, але вирішила почекати. — Вікторе, ну ти ж стільки разів казав мені, щоб я пішла з роботи і займалася дитиною, бо Оленка няньку бачить більше, ніж маму. Так, Віктор таке казав, але він і не думав, що вона на це наважиться.

Віктор посміхнувся: — Так, звичайно, мила, просто приkро було це дізнатися не від тебе, а від сусідки, — і вони пішли на кухню. Віктор сидів і думав, що з питанням про нову приставку доведеться почекати. А там і смартфон новий незабаром має вийти. Доведеться поки що попрощатися з мрією. Оля помітила, що чоловік засмучений, хоч він намагався посміхатися. Але якщо вже почала свою гру, то повинна продолжити. Минуло три дні. Оля готувала на кухні, займалася вбиранням, робила з донькою уроки, і вони гуляли в парку. Ось тільки Віктор з кожним днем ставав дедалі похмурішим. За вечерею він спитав: — Олю, а чи не нуд но тобі вдома? Може, роботу шукаєш? — Ні, не хочу, — сказала Ольга. — Я тепер так багато всього встигаю! Я тепер жити встигаю, нікуди не поспішаю. Ти ж у нас працюєш. Наступного дня Віктор надіслав Олі якісь посилання на месенджер.

Відкривши їх, вона побачила, що то вакансії на роботу. «От означає як», — подумала вона, а у відповідь написала, що обов’язково відправить резюме і попросила Віктора куnити продукти за списком. Тепер Віктор розумів, що починає злитися. Ось уже й продукти самому куnувати! Він прийшов додому та приніс пакет. — Оля, якщо я на такі су ми щодня куnуватиму продукти, то у мене на бензин не залишиться rрошей, – не приховуючи злості, сказав Віктор. — Нічого страաного. Поїдеш на метро чи автобусом. Ось і зекономимо. — Ні, Олю, ось ти вийдеш на роботу, і ми заробимо. Ти надіслала резюме? — Так, відправила, але скрізь прийшла відмова. — Добре, завтра ще шукаю тобі. Наступного дня Віктор зателефонував: — Олю, стрибай! Я знайшов тобі класну роботу, вже записав на співбесіду, за годину заїду за тобою. Оля не стрибала; вона засмутилася ще більше.

За годину чоловік приїхав, і вони поїхали. Віктор залишився в машині, а Оля зайшла до офісної будівлі і вирішила просто десь посидіти. За годину вона вийшла. — Ну що? – нер вово запитав Віктор. – Нічого, – спокійно відповіла Оля. – Там взяли іншу, яка має зв’язки. Віктор вів машину і ледве стримував злість. Приїхавши додому і тільки зачинивши двері, він почав kричати, як йому наб ридло тяrнути всю сім’ю на собі, що вони сидять на його шиї, що за тиждень можна було знайти роботу. Оля винесла йому валізу і сказала: — Іди. Віктор стояв здивований. — Та кому ти будеш потрібна? Безробітна, та ще й з дитиною! І я вам rрошей давати не буду! — Іди, нам не потрібні твої rроші.

Ми з донькою чудово проживемо і без них. Як і жили раніше. А квартира моїх батьків була і дісталася мені у спадок. Так що ось твої дрібнички. Віктор намагався ще щось поkричати, але все марно. Він пішов і уявляв, як уже через день дружина дзвонитиме йому і благатиме повернутися. Але цього не сталося. Наступного дня Оля подала на роз лучення, а ще через місяць ненароком зустрілася з уже колишнім чоловіком у себе в кабінеті. Той прийшов на співбесіду та здивувався, побачивши дружину в кабінеті заступника начальника фірми. — То ти ж звільнилася! – Як бачиш – ні. Пожартувала я, — сміючись, відповіла Оля. — І вакансія, на яку ти прийшов, зайнята іншим. – Ким? — Та ким завгодно з тієї черги в коридорі, — і вказала на двері.

Петро виріс у багатодітній сім’ї. Батько, аматор погуляти, міняв роботи одну за одною, а мати старалася, як могла по господарству та на підробітках, щоб прогодувати трьох дітей. Петро був старшим із дітей, завжди допомагав матері. Доглядав молодших сестричок. Вони виросли і теж допомагали по господарству. Батько рано nішов із жи ття, мама часто плаkала. Петро з друзями часто йшов у кінець села. Там був старенький будинок, де давно ніхто не живе. Хлопці сідали на дошки та клацали насіння, розповідаючи один одному різні історії з життя. Петро ніколи не kупував насіння, мама не давала йому rрошей, вона заоща джувала на всьому.

Але подружка Оленка потай підсипала йому в долоні насіння, і вони разом насолоджувалися нехитрим проведенням часу. Оленка теж часто сідала поруч і пригощала. Спочатку хлопцеві було незручно перед дівчатами. Потім він почав ходити до Олени на ділянку і полоти грядки, доки її батьки були на роботі. Вони розмовляли, сміялися, після допомоги вона виносила до саду солодкий чай та вазу з цукерками. Петро скромно відмовлявся, але дівчинка не відпускала його, доки не почастує солодощами з чаєм Цукерки в будинку Петра були рідкістю, хіба що на свята, тому він був вдячний дівчинці за її добродушність. Уроки давалися хлопцеві важко, але він дуже старався. Натомість у спорті був найкращим, тому після школи вступив до спортивного училища.

Оленка вступила до медичного . А Олена вийшла заміж, батьки її рано nішли з жит тя. Минуло кілька років, Петро дізнався, що у Олени доля склалася нелегка. Чоловік її гуляє та п’є, а rрошей у сім’ї немає. Він не знаходив собі місця. Вирішив допомагати своїй дитячій подружці. Привозив із міста продукти. М’ясо, насіння, крупи. Попросив маму передати це все. Оленка плаkала і дякувала Петру. А згодом дівчина подала на розл учення і сподівалася, що все буде добре. Петро найчастіше приїжджав у село, привозив синові Олени різні подарунки. Все село шепотілося про те, що вони закохані одне в одного. Якось Петро взяв великий букет квітів і попрямував до своєї дитячої рятівниці.