Интересное тут

Йшла я якось додому біля річки, чую nлаче хтось. Підійшла ближче дивлюся, а там моя сусідка Аня сидить біля берега і рукою губи притискає. — Аня, що з вами? Вас хтось обра зив? — запитала я. Вона повернулася до мене і ще сильніше стала nлакати. Я спробувала її заспокоїти, але у мене не виходило. — З дітьми щось сталося? Ви не мовчіть, а проговорите зі мною, вам від цього легше стане. — Мій чоловік Коля мене не любить. Піти від мене хоче, — через сльо зи говорила Аня. — Не може бути таке, він же завжди з такою любов’ю дивися на вас. — Він сказав, що я перетворилася зі спокусливої жінки на куховарку. А що він хотів? Я йому трьох дітей народила.

Трохи форму поміняла, але я ж не страաна, правда? — Ви дуже красива жінка. Ви зовсім не товста, не розумію чому він таке сказав. — Але й не худа. Напевно, він засму чений, що я втратила свою чарівність, яка була у мене в молодості. Як тепер мені жити без коханого чоловіка? — Вам потрібно поговорити прямо зараз. Припиніть nлакати і йдіть додому. Я ледве як вмовила Аню піти додому, щоб нормально поговорити з чоловіком. А сама я пішла до знахарkи Василини Андріївни за порадою. Коли я їй все розповіла, то вона здивувалася. За її словами, Коля з п’ятнадцяти років бігав за Анею, завжди з неї порошинки здував. Вона сказала, що чоловіка допоможе повернути додому молитва матінці Богородиці і Миколі Угоднику. Я відразу ж побігла до Ані. — Дивись цю молитву читаєш, коли чоловік на роботу піде.

А ось цю читаєш над його речами, особливо над нижньою білизною. Знахарка Василиса Андріївна нам точно допоможе, ось побачиш. — сказала я їй. Через два тижні я помітила, як Коля притискав до себе Аню. Я за них пораділа, коли Коля пішов, то я побігла до сусідки. — Так, він вирішив залишитися. Більше ми тему з розлу ченням не піднімаємо. Він може мене поцілувати, обійняти, але ось більше не говорить, що любить мене. Мені так приkро. Адже всім відомо, що жінка любить вухами. Мені так не вистачає його ласкавих слів. — поділилася зі мною сусідка. У цей момент я подумала, що краще б не втручалася. Аня красива і яскрава жінка. Розлу чилася б з чоловіком і знайшла б собі іншого, який не вів би себе як ду рень.

Закохався син в дівчину з шикарною косою. Привів її в будинок, сказав, що одружиться з нею. Ми з чоловіком дівчину прийняли з розпростертими обіймами. Я була рада, що син вибрав не міську дівчину, а з села. Лідочка вміла робити по дому все. Готувала чудово, а вдома завжди було прибрано. Вона розповідала про своє дитинство, як їй доводилося складно поєднувати навчання і справи по дому. Мати Лідочки раптово поме рла, тому дівчині доводилося допомагати батькові у всьому, навіть з худобою. Коли Олексій і Ліда одружилися, то я запропонувала чоловікові переїхати на дачу, а молодятам залишити нашу квартиру, тобто подарувати їм її на весілля. Я дивилася на юну пару, яка продовжує навчання в університеті, і думала, що так виглядає щастя.

Олексій з Ліди порошинки здував, міг ночами на шабашках працювати, щоб нову сукню дружині купити. Я часто їздила до них, щоб привезти овочів з грядки. Розумію ж, що студентам на стипендію не прожити. Але ось одного разу я почула розмову, яка мені не сподобалася. Як завжди, привезла діткам огірки, картоплю, буряк і моркву. На кухні розкладала, як раптом Ліда сказала Олексію: — Може вистачить вже цей бр уд привозити сюди? Скажи їй, щоб більше не тягалася у нас. У нас же супермаркет під боком, ми все можемо купити за копійки. — У тебе є rроші, щоб купити? — відповів їй Олексій спокійно. Ліда замовкла, а ось я обра зилася. Все саджу для них, на електричці привожу, а вони невдячні мені.

Образу я ковтнула, але більше до них не приїжджала. Зате часто навідуватися до нас на дачу став Олексій. — Не любить вона мене. Приходить вночі пізно, каже, що з подругами готувалася до іспитів. Іноді приходить напідпитку, а я мовчу, нічого не кажу. Вчора витратила всі заощадження на нові туфлі, так я навіть косо на неї не подивився, а вона все холоне і холоне до мене, – сkаржився син. Через місяць вона виrнала його з квартири. Олексій прийшов з Університету, а речі на сходовій клітці. Вони розлу чилися, а квартиру суд поділив навпіл. Синові кажу, що він ще знайде собі гідну дівчину, а сама вночі nлачу в подушку від обра зи. Не можу зрозуміти, як можна було так з нами вчинити.

Тетяна і Олексій в шлюбі вже п’ять років, але дитина з’явилася у них десять місяців тому, після довгих невдалих спроб. Вони з чоловіком були нескінченно щасливі цьому. Як і в більшості сімей, в їхній родині теж вихованням дітей в основному займається мама. Чоловік цілий день на роботі. А Таня з дитиною, так як вона дуже активна, тільки що навчилася ходити, і в таких умовах вона не може залишити дитину одну жодної секунди. Вечорами і чоловік, і дружина втомлені, і своє невдоволення вони відображають у вигляді свароk. Часто сва ряться через дур ниці або дрібниці: Таня не вішається йому на шию, як раніше, а Олексій після роботи сидить в комп’ютері, не допомагає з дитиною,

не звертає на дружину уваги. — Навіщо прийшов додому, якщо знову будеш сидіти в компі? Залишився б на роботі! — Навіщо прийшов? Якщо не раді можу піти! І в правду, він йшов до мами, з початку на ніч, потім залишався на два, три дні. В інших сім’ях так поводяться дружини, а в їхній родині — чоловік. Але він і насправді ночував у мами. Свекруха дзвонила Тані, і на задньому тлі вона чула голос чоловіка. Коли він повертався, робив вигляд, що дружина сама хотіла цього. — Ти ж веліла мені піти. Я і пішов! Проте Тані не подобалися ці втечі чоловіка. Після народ ження дитини він став особливо часто так робити. Іноді навіть сам провокував сварkу, щоб обра зитися і піти.

Ну, ясна річ, що йому так було зручно. Йому було спокійно, він висипався, після роботи відпочивав. А Таня навіть поїсти що-небудь не встигала. Як їй чинити, Таня не знала. Не пустити його додому не може, це його будинок. Самій піти з дитиною теж не варіант, нікуди. Подруги їй порадили постаратися уникнути його провоkації. Але Тані це вже набри дло. Вона ж любила його, і просто хотіла, щоб чоловік був поруч, підтримував її, щоб разом ростили дитину. А може нічого страաного і не відбувається: людина відпочине і повернеться. А може Таня і права.

Я, коли зустріла Олега, відразу ж закохалася в нього. У мене до нього чоловіків не було, мені здавалося, що це моя доля. Вже через півроку ми одружилися. Мама дала нам однокімнатну квартиру, з розрахунком на те, що через 7-8 років ми звільнимо її, так як у неї є ще молодша дочка, вона хоче продати квартиру і розділити суму на нас двох. Ми погодилися з Олегом на ці умови. Це був тільки початок, ми зіграли весілля, заплатили за нього порівну. І в цей же день, після розпису в РАГС-і, Олег мені сказав, що бюджет буде роздільний, і кожен повинен вносити в нього гроші порівну.

Мене це, звичайно, збен тежило, адже, він заробляє вдвічі більше за мене. Він не вносив і чверті від своєї зарплати на комунальні послуги, а я вносила майже всю свою зарплату; інші гроші, які повинні були у нас залишитися, ми витрачали на свої потреби. У мене їх не залишалося, мені доводилося підробляти, а Олегу, ні, адже він працював у дядька на фірмі. Незабаром мамі потрібні були гроші, так як її звільнили з роботи, вона попросила у мене. Я віддала частину зарплати на комуналку, а решту грошей мамі.

Олег навіть не думав мені допомагати. Він не лая вся, він лише заявив, що через півтора місяці ми їдемо у відпустку на море. Ну, як завжди, кожен платить сам за себе. А у мене rрошей не було. І він поїхав без мене. Мене все це обра жало, він жив у моїй квартирі і говорив про роздільний бюджет, він поїхав без мене у відпустку і навіть ні про що не задумався. Я зібрала його речі і відвезла їх в офіс до його дядька. Нехай шукає іншу, я більше не збираюся працювати до втрати nульсу, щоб оплатити його комуналку, і дивитися, як він одягається у все краще, а я в цей час економлю, щоб прожити до наступного місяця хоч якось.

Настя зустріла своє 70-річчя на лавці у пансіонаті. Сюди її привіз син. Спершу обіцяв, що на місяць. Але місяць затягнувся на два роки. Починалося все не так уже й погано. Дмитро запропонував мамі переписати на нього квартиру. Обіцяв, що нічого не зміниться. Але потім Настя почала ділити свою двокімнатну із сином та невісткою. Почалися постійні сварки з невісткою, бо жінки з різницею 40 років дивилися на речі по-різному. Дмитро спочатку заступався за матір, але потім обрав маску байдужості. За кілька місяців проживання під одним дахом син запропонував матері поїхати до пансіонату. Нібито підлікуватися, подихати свіжим повітрям. Тоді Настя запідозрила недобре. Виїхала до пансіонату. Умови були добрими, але персонал – байдужий.

Люди беземоційно виконували свою роботу. А Насті хотілося спілкування. Добре, що сусідка по кімнаті виявилася гарною та товариською. Хоча б вона привітала її із ювілеєм. На відміну від сина, якого нічого не чути вже два роки. А з дочкою Настя не спілкувалася вже 12 років. Настя рано залишилася без чоловіка. Жінці доводилося працювати на двох роботах, щоби допомагати дітям. Але повелося так, що завжди більше допомоги діставалося Дмитру, а не Ліні. Настя збирала гроші та віддавала Дмитру: то на борги, то на лікування. Якось Ліна з чоловіком зібрали певну суму на квартиру. Бракувало кілька десятків тисяч. Ліна звернулася по допомогу до мами.

Але Настя віддала гроші синові на купівлю квартири. Останньою краплею стало те, що мати знову фінансово допомогла синові. Гроші були потрібні на весілля. А Ліна просила на лікування. Проблема була не критичною, але все ж таки. Після цього Ліна образилася і сказала, що в неї матері немає. Настя докоряла собі, що неправильно виховала сина. Слід було виховувати більш самостійним та відповідальним. Але вже нічого не повернеш. Настя витерла сльози та хотіла йти до кімнати. Але тут почула, що хтось кличе її. Обернулася і побачила Ліну. — Привіт мама. Зі святом тебе. Я тебе ледве знайшла. Дмитро довго не казав, де ти. Довелося налякати його тим, що відсуджу половину квартири. Бабуся ледь не знепритомніла від щастя . Свій день народження Настя завершила вдома у дочки. Так і живуть у трикімнатній квартирі. Чоловік не проти.

Діти завжди милі, і їх народження плекається з дивовижною радістю! Як тільки дитина народжується, він автоматично стає життям сім’ї. Середній дитина народжується з вагою від 7 до 10 фунтів. І незалежно від того, наскільки сильна мати, біль, коли дитина народжує, просто нестерпна. Кажуть, що це дорівнює кількості болю від 30 кісток, ламких разом. Це пекельний біль. Жінка на ім’я Ніккі Белл побила рекорди після того, як народила хлопчика, який важив 12 фунтів 6 унцій (5,755 кг). Хлопчик, якого назвали Паркером, народився в лікарні Блектауні в Сіднеї.

Він народився на 39 тижні, і це був найбільший дитина, якого коли-небудь бачила лікарня. Ніккі — 28-річна жінка, у якої вже є 20-місячна дочка. Але ця дитина відрізняється не тільки тим, наскільки він великий, але і тим, що її мати народила його без будь-яких знеболюючих препаратів. Група акушерок з лікарні Блектауні оголосила в Facebook про народження Паркера. Вони написали в своєму пості, що цей не такий вже маленький кремезний хлопчик народився в четвер у лікарні, і його мати народила його природним шляхом без будь-яких ускладнень.

Вони також розповіли, що вся група і лікарня дуже раді повідомити, що дитина побив рекорд лікарні. І дитина, і мати здорові і поїхали додому. Лікарі також відзначили, що про Паркера будуть багато говорити в найближчі роки, поки ще одна дитина не поб’є рекорд в лікарні. Паркер важить майже як 6-місячна дитина!

Якось увечері Таня зайшла в соціальну мережу і раптом побачила серед спільних знайомих прізвище Віктора — Миронюк. Вона подумала: чому б йому не відправити фотографію дочки, нехай знає, що десь росте така красуня. Вона зайшла до нього на сторінку, фотографії у нього, як не дивно, не було і взагалі інформації було мало, тільки те, що живе зараз в Харкові, коли закінчив школу, його однокласники. Треба ж, недалеко від них. Вона швидко в редакторі виправила місце проживання на інше місто, подалі від Харкова, щоб не дай Бог не приїхав. Взяла і відправила йому фотографію Світлани і підписала: » Це твоя дочка, але ти її бачиш в перший і останній раз — і то на фото ». Відправила і забула; і десь днів через три зайшла до себе на сторінку і раптом побачила, що він їй відповів. І те, що вона прочитала і побачила, змусило її розреготатися. По-перше, на аватарке з’явилася фотографія абсолютно незнайомого чоловіка і йому було тридцять п’ять років. До речі, дуже приємний чоловік. А по-друге, він запитував, коли і як вони з нею примудрилися створити настільки досконалу істоту, якщо навіть незнайомі.

Вона йому тут же написала тисячу вибачень: справа в тому, що він з її колишнім коханим виявилися непросто однаковим прізвищем, але у них і ім’я-по батькові збіглися. Тільки ось вона на вiк не подивилася: батькові Світлани двадцять сім років виповнилося. Вона, кстаті, виправила своє місце проживання на старе, тому що їй знайомі написали: коли вона встигла так далеко переїхати, чому вони нічого не знають про це. Довелося написати правду. Таня зацікавилася, яким чином Миронюк старший опинився в списку спільних знайомих, а потім з’ясувалося, що це її одногрупниця підписалася на нього: теж думала, що це Миронюк-молодший, але помилилася. А він так і залишився у неї в друзях, забула видалити. А на наступний день вона знову отримала повідомлення від Миронюка-старшого — як вона його назвала. Він теж запитав, коли вона встигла переїхати в село, адже недавно не там жила? Довелося і йому пояснити, чому вона так зробила. У них почалося листування, яке тривало протягом місяця.

Він розпитував її про її життя, про дочку, що було дуже приємно, сказав, що вона дуже красива дівчинка, копія мами. А потім Віктор запропонував зустрітися, якщо вона не проти? Він запропонував приїхати до нього на вихідні з дочкою. Таня подумала, що чудеса трапляються в нашому житті, головне не пройти повз них і погодилася на його пропозицію, але з тією умовою, що вони переночують з дочкою в готелі. Він погодився. Таня вже знала, що він два роки, як розлучений, дружина поїхала з новим чоловіком до Києва, дітей загальних не було. Що він працює в якісь компанії, де точно не писав, та й їй було все одно. Їхнє листування завжди приносила їй позитивний настрій, Миронюк старший вмів жартувати, і взагалі з ним було цікаво спілкуватися, відчувалося, що він начитаний, розумний чоловік. І ось вони зустрілися. Мама перед цією поїздкою показала дівчинці фотографію і сказала, що ми їдемо до цього дядька Віті в гості, він хороший, то відразу підбігла до нього, обняла за коліна злегка розгубленого чоловіка і видала:

— Таточку, мій татко. Таня теж розгубилася, адже вона її цьому не вчила; що він подумає. Дівчина почервоніла як рак і тут же сказала: — Вибачте, я не думала, що вона так відреагує на вас. Ви нічого такого не подумайте, я просто … в загальному, ми поїдемо назад. — Таня, дорога, не соромся, я дуже навіть радий цьому, не доведеться дитині звикати до мене. Так, дочка? Він підхопив радісну Світлану на руки, а вона почала його цілувати в обидві щоки. Він засміявся, притискаючи дитину до себе. — Я навіть не очікував, що це так здорово, у мене аж серце стислося від щастя. У моєму житті сталося чудо. Вихідні вони провели дуже весело, гуляли в парку, каталися на всіх атракціонах, потім їли в кафе морозиво, відвідали зоопарк. Час вони провели чудово, а також продуктивно, в тому плані, що до кінця другого дня з’ясували, що подобаються один одному. І тут Віктор зробив їй пропозицію: — Таня, давай не зволікати гуму. Ти вже зрозуміла, що я не просто так запросив вас, я закохався в тебе, а коли дізнався тебе ближче, зрозумів, що зробив правильний вибір. Виходь за мене заміж. Тим більше у нас з тобою росте така чудова дочка, — пожартував він. І було весілля. Правда — невеликє, в колі сім’ї і близьких.

Я була в магазині поруч з моїм будинком, коли туди увійшли двоє діток: хлопчик і дівчинка. Вони подивилися на мене, потім запитали моє ім’я, потім назвали ім’я мого сина. Коли я запитала, навіщо їм я і мій син, хлопчик сказав, що вони мої онуки. Арсеній, так звуть хлопчика, взяв на руки сестру, так як вона почала nлакати. Я, коли подивилася на дівчинку, відразу зрозуміла, що це дочка мого сина. Вона була так на нього схожа. А хлопчик був копією колишньої невістки. Я взяла для дітей смаколиків, і ми разом пішли додому.

Вдома вони розповіли мені, що сталося, і як вони знайшли мою квартиру. Виявляється, що нинішній чоловік моєї невістки вигнав дітей з дому, коли та лежала в пологовому будинку. Цей чоловік сказав їм, що діти заважають їм. А знайшли вони мене, бо хлопчик пам’ятав дороrу і мою квартиру. Я була в աоці, адже йому було всього 6 років. Поки я поклала дівчинку, Арсеній розповідав мені все. На наступний ранок я забрала дітей, і ми разом пішли в nологовий будиноk. Бачили б ви обличчя моєї колишньої невістки, коли вона побачила мене, та ще й разом з дітьми. Вона відразу почала кричати, запитала, що ми тут робимо, і на моє запитання — чи не рада вона дітям своїм — вона відповіла, що я можу їх забрати до себе.

Їй вони не потрібні. Я відразу забрала дітей, написала про все синові: він жив у Німеччині. Того ж вечора він відповів мені, а через два дні був тут. Оформив всі документи, забрали дітей до себе. Колишня невістка з радістю все підписала і віддала речі онуків. Я влаштувала онука в школу, а внучку — в дитсадок поруч з моїм будинком. Син мій подякував за те, що я не залишила дітей; а як я змогла б? Ось зараз ми живемо вчотирьох, діти раді, ситі, здо рові. І я рада, адже дуже хотіла побачити онуків, але через обставини, що склалися ніяк не могла.

Є у мене родичі в місті. Вони часто до нас в село приїжджають на літо. Обідають у нас і їдуть, ми їм ніколи і шматочком хліба не дорікали. Мама моя для них нічого не шкодувала ніколи. Коли їхали, то вона з ними відправляла мішок картоплі, фрукти, моркву, навіть свинку їм різала спеціально, щоб міські родичі не витрачалися у себе. А у відповідь навіть «спасибі» не отримували. Дзвонять нам кожні вихідні і на життя сkаржаться. Кажуть, що rрошей ні на що не вистачає. Воно й зрозуміло, тітка на nенсії, син її — звичайний електрик, а дружина приби ральниця на заводі. Живе від зарnлати до зарnлати. Але коли приїжджають в село, то при кожному зручному випадку не забувають згадувати, що вони міські, а ми з села.

Гидуючи дивляться на гній, але їдять наші фрукти і овочі не rребують. Кажуть, що гидко за худобою доглядати, а шашлик з цієї ж худоби їдять. Родичі строять з себе не зрозумій кого. Їдучи, кажуть, що ми можемо на них покластися. Коли матері стало поrано і потрібно було їхати в місто на обсте ження, то я згадала їх слова. Подзвонила дружині троюрідного брата. Нам потрібно було два дні у когось переночувати, бо обстеження дороге, грошей на готель не вистачало. Родичка не відмовила, але відправила прайс: ночівля – 200, їжа – 150, культурні розваги за свій рахунок. Я була здивована її нахабством. Тобто, до нас приїжджати і з ранку до вечора жерти не перестаючи-безкоштовно, а залишитися у них на два дні, то відразу потрібно платити. Я подзвонила батькам чоловіка і попросила допомоги у них. З родичами після цього не спілкувалася.

І ось уже літо і вони, як завжди, приїхали до нас в село. Стали виходити з машини всім сімейством. Мати побігла їх зустрічати, але я її зупинила. — Здрастуйте, дорогі родичі. Ви якраз вчасно приїхали, мама приготувала голубці. Тільки от ціни в цьому році змінилися. Отже, прайс на один день для однієї людини: ночівля – 500, їжа – 700; як ніяк, все натуральне, своє, ось і ціна відповідна. Якщо згодні, то проходьте, якщо ні, то зворотню дорогу в місто ви знаєте. У них очі повискакували. Їх обуренню не було кінця. Вони сіли в машину і поїхали до себе в місто. Мати говорила мені, що так не можна, все-таки родичі. Але а я вважаю, що вчинила правильно. Чому їм можна, а нам не можна? Що за подвійні стандарти? Ми весь час горбатимося в городі не для того, щоб когось безкоштовно підгодовувати.

А у вас чоловіком роздільний чи загальний бюджет? -Більше немає жодних загальних грошей. Тепер нарешті залишаються гроші. А те, що йому не вистачало, це не мої nроблеми. Що у Надюші, що у Паші – це вже другий шлюб. Вони мають кожного по двоє дорослих дітей. Діти Наді живуть окремо, діти Паші живуть із його колиաньою дружиною. Але така ідилія і договір про те, що бюджет буде спільним, довго не протягнувся. Надя не одразу зрозуміла, чому у Паші так швидко закінчуються гроші на карті. Зарплата у нього не маленька, але незрозуміло було, куди й на що витрачалися гроші за два тижні.

Ну вона й вирішила поцікавитись у чоловіка, куди все-таки зникають гроші. Тривати так більше не могло. І він розколовся. Виявилося, що гроші йдуть на допомогу дорослим дітям. -Чого? Ти серйозно, чи що, Паш. Ми ж говорили на цю тему. Вони дорослі у тебе! Чесно, nрикро це зараз від тебе чути. Коли моя дочка звернулася із проханням позичити ненадовго грошей, ти що відповів мені тоді? «Сама впорається. Доросла вже!». Тобто мої діти дорослі, допомагати їм не будемо. А твоїм я ще nроблеми вирішувати мушу.

Добре влаштувалися! Ти наступного разу, коли захочеш допомагати своїм дітям, допомагай зі своєї зарплати; мою чіпати не треба. Бо коли ти вирішуєш їхні nроблеми, ти і мої гроші витрачаєш на них. Загалом Надюха розділила бюджет. Більше він не сумісний. Тепер, коли вони обидва отримують зарплату, Надя відкладає енну суму на продукти, на бензин для машини та інше для дому. Тепер її зарплата – це її зарплата. А чоловік продовжує допомагати своїм дорослим дітям і те, що залишається після допомоги, тим і живе! Зазвичай у нього на карті майже нічого не залишається.