Интересное тут

Христина любила серпень. Це був місяць стиглих персиків, густого меду і пронизливо-синього неба. У дитинстві вона часто проводила канікули у бабусі на селі і цілими днями бігала полями. Особливо любила збирати букети з польових квітів. Саме у серпні вона познайомилася з Андрієм. Їхня зустріч відбулася на книжковому ярмарку: обидва потяглися до однієї і тієї ж книжки, погляди зустрілися, і час ніби зупинився. Вони проговорили весь вечір і з того часу не розлучалися. Андрій був чоловіком, якого Христина завжди уявляла поряд з собою. Уважний, дбайливий і з прекрасним почуттям гумору. Він підтримував її у всьому: допомагав з навчанням, знайомив зі своїми друзями. Андрій працював реставратором раритетних музичних інструментів.

Його майстерня була наповнена запахом дерева та лаку, здавалася для Христини чарівним місцем. Вона любила спостерігати, як під його чуйними пальцями оживають скрипки та флейти. Андрій годинами міг розповідати про кожний інструмент та його історію. Одного серпневого вечора він знову привів її в майстерню. За вікном шумів дощ, у приміщенні горіла тільки настільна лампа, наповнюючи простір м’яким світлом. На робочому столі лежала стара скрипка, вкрита тріщинами. Андрій узяв її до рук і почав грати. Христина, як завжди, заслухалася. Коли останній акорд стих, Андрій усміхнувся, дбайливо поклав скрипку у футляр, а потім дістав з кишені невелику оксамитову коробочку. — Христино, ти стала музикою мого життя. Ти вийдеш за мене? Христина не могла стримати сліз радості. — Звичайно, так! Андрій одягнув обручку із сапфіром їй на палець. Вони обійнялися. Почалася підготовка до весілля. Христина мріяла про церемонію просто неба. Вони знайшли затишну садибу з великим садом, запросили струнний квартет.

Андрій готував для неї особливий подарунок – потай реставрував старовинну арфу, знайдену на аукціоні. Він хотів зіграти мелодію, яку сам написав для своєї нареченої. У день весілля Христина у білій сукні виглядала, як казкова принцеса. Андрій не міг відвести від неї захопленого погляду. Церемонія була зворушливою та красивою. Єдиним, що затьмарювало радість Христини, були стосунки зі свекрухою. Маргарита Сергіївна від початку зустріла її холодно. Вона все хотіла робити по-своєму і регулярно давала непрохані поради. Христина терпіла, намагалася бути чемною, але часом це було дуже складно. Якось Христина вирішила приготувати вечерю для Андрія та його матері. Вона вперше готувала різотто і дуже старалася. Але коли Маргарита Сергіївна скуштувала страву, вона невдоволено скривилася. — І що це? Якась розмазня. Рис має бути розсипчастим. А тут клей якийсь! Андрюша, як ти це їси? Христина почервоніла. Адже вона витратила стільки часу, перечитала десятки рецептів, щоб зробити все ідеально. — Мамо, — спокійно, але твердо сказав Андрій, — мені дуже подобається. Маргарита Сергіївна зневажливо відсунула тарілку.

— На смак і колір товаришів немає, як то кажуть. Але тобі, Христиночко, ще вчитися і вчитися. Весь вечір свекруха продовжувала відпускати їдкі зауваження. Христині було неприємно, але вона промовчала. — Не звертай уваги, — заспокоював її Андрій. — Мама в мене така, любить покритикувати. Але в глибині душі вона добра. Маргарита Сергіївна вважала, що Христина не пара її синові. Вона була впевнена, що Андрію потрібна дівчина з багатої родини з добрими зв’язками. Христина ж була з сім’ї вчителів. Незважаючи на це, Христина не впадала у відчай і сподівалася, що з часом свекруха її прийме. До дня народження Маргарити Сергіївни Христина довго вибирала подарунок і в результаті купила вишукану антикварну брошку зі смарагдом. В день свята Христина прийшла до свекрухи трохи раніше. Андрій ще був на роботі. Двері виявилися відкритими, і вона увійшла в квартиру. Раптом з вітальні вона почула розмову свекрухи і свекра і зупинилася, почувши своє ім’я. — Андрій зовсім забув про все з цією своєю дружиною, — роздратовано казала Маргарита Сергіївна. — Я йому казала: «Подивися довкола, скільки гідних дівчат!». Але ж ні! Закохався, як хлопчисько. Дурниця це все.

Поживуть рік-другий, тоді й подивимося, де його кохання виявиться. А я постараюсь, щоб ця казка швидко закінчилася. — Рито, ну перестань, — спробував урізати її Віталій Петрович. — А що?! Знайшла собі найвигіднішу партію. Я одразу зрозуміла, що від неї добра не чекай. Ще пошкодує наш Андрій. У Христини перехопило подих. Вона більше не могла мовчати. Різко відчинивши двері, вона увійшла до кімнати. — Ой, Христино, ти вже тут? — посміхнулася Маргарита Сергіївна. — Я все чула, — холодно сказала Христина. Вона підійшла до столу та поставила на нього подарунок. — Це вам. З днем народження. Маргарита Сергіївна взяла подарунок, та не встигла нічого сказати. — Мені шкода, що ви так до мене ставитеся. Це ваші проблеми, а не мої, — твердо промовила Христина і вийшла з квартири. Коли Андрій повернувся з роботи, Христина розповіла йому все. — Я з нею поговорю, — пообіцяв він. — Не варто. Я сказала їй все, що хотіла. Маргарита Сергіївна намагалася виправдатись перед сином, але її слова не допомогли. Згодом вона зрозуміла, що своїми діями лише віддалила Андрія. У Андрія та Христини народилася дочка. Життя йшло своєю чергою.

Ми з чоловіком уже майже десять років працюємо за кордоном у Німеччині. 2015 року обоє залишилися без роботи, зарплату нам так і не виплатили, окрім жалюгідних кількох тисяч гривень. Але у нас на руках були діти, яких треба було годувати, одягати та ростити. Іншого виходу не було, окрім як виїхати на заробітки. Чоловік, Петро, влаштувався водієм фури, мандруючи всією Європою, а я почала працювати фасувальницею на заводі. Спочатку думала, що це тимчасово – рік-два, накопичимо грошей і повернемося. Але зрештою розтяглося все на довгі десять років. Ми звикли до такого ритму життя. Але й про дітей ми ніколи не забували. Старшій дочці купили квартиру, зробили гарний ремонт. Син залишився жити у нашому домі, привів туди дружину. Невістка Христина виявилася чудовою господинею та матір’ю.

Як і багато інших заробітчан, ми передавали дітям гроші, продукти, а для онуків – гостинці. Зараз у нас уже два дорослі сини, які служать. Петро через стан здоров’я може виїжджати за кордон. Нещодавно Андрій та Микола, син та зять, взяли відпустку, а ми з чоловіком вирішили приїхати до України на свята. Привезли подарунки, солодощі та велику суму грошей – 10 тисяч євро. Хотіли розглянути варіанти купівлі житла чи вкладення у бізнес, щоб гроші почали приносити дохід. Коли ми приїхали, Христина та Іра приготували чудову вечерю, і до нас зайшла сестра Петра, Ольга. Наші стосунки з нею завжди були напруженими. Вона не прагне стабільності, працює касиром, живе у квартирі покійної матері і ніколи не відрізнялася відповідальністю. Петро відмовився від частки у спадку, щоб зберегти відносини з сестрою, але це не допомогло. — Ти так погарнішала на заробітках! — одразу почала Ольга, обсипаючи мене компліментами.

— Дякую, — коротко відповіла я, передчуваючи, що піде далі. — Ну, звісно, у Німеччині живеш, як у раю. Єврики сиплються прямо в руки! А я тут за копійки горбачусь. Після недовгих скарг Ольга перейшла до суті: — Мені потрібно трохи грошей. Адже зима на носі, світло відключають, а я замерзну. — І що ти хочеш купити? — спитала я, хоч уже здогадувалася. — Генератор. Такий добрий, потужний. Коштує лише 35 тисяч гривень. Ми могли б дозволити собі допомогти їй, але вирішили, що вистачить потурати її капризам. — Можемо дати 10 тисяч, — сказала я. — Цього вистачить на непогану модель. Подивися у Христини – цілком вистачає на кілька годин роботи. — Вам що, для сестри шкода? – обурилася Ольга. — Справа не в жалості, — спокійно відповіла я. — Просто нема рації переплачувати. Та й ми знаємо, що ти ці гроші не повернеш. Ольга почервоніла від злості і кинула мені в обличчя: — Ось як заробітки вас зіпсували! Вже рідній сестрі допомогти не можете! Я не витримала: — А що тебе тут тримає? Поїхали з нами до Німеччини, побачиш, як там ці гроші заробляються!

Ми з чоловіком живемо у місті, у нас свій невеликий бізнес. У сім’ї двоє дітей: старший син Олег, який уже має свою сім’ю та маленького сина, та донька Іра, яка цього року закінчила школу. Мені 45 років. Наш сімейний бізнес приносить хороший дохід, але потребує часу та зусиль. Ми з чоловіком і сином активно працюємо, у кожного свої обов’язки, тому якщо хтось випадає з процесу, стає важко. Батьків чоловіка вже давно нема, а мої живуть у селі. Їм обом за 70, але, незважаючи на вік, вони продовжують господарювати: тримають курей і доглядають невеликий город. На щастя, ми нарешті вмовили їх продати корову, оскільки сил у них вже не так багато. Але вони не можуть сидіти без діла та продовжують знаходити собі заняття. Щороку мама просить нас приїхати допомогти посадити чи викопати картоплю, а також по господарству. У селі завжди знайдеться робота.

Але я не завжди можу це зробити: через роботу часу дуже мало, а єдиного вихідного хочеться відпочити, а не проводити день, зігнувшись на сонці. Я неодноразово говорила батькам, щоб вони зменшили кількість роботи або взагалі відмовилися від городу, адже ми можемо купити їм все необхідне. Але вони не слухають мене. У мене є сестра Марія, але вона живе в Канаді. Ми допомагаємо батькам фінансово, але, оскільки вона далеко, основна допомога лягає на мене. У селі, де живуть мої батьки, у нас багато родичів. Коли ми приїжджаємо, з кожним треба поговорити, а іноді й зайти в гості. На минулих вихідних у онуки баби Галі, сестри моєї матері, був день народження – дівчинці виповнився рік. Її батьки вирішили відзначити цю подію в ресторані. Мама цілий тиждень дзвонила мені, вмовляючи приїхати та привітати іменинницю. Я відповіла, що якщо вийде, то приїдемо, а якщо ні, то ні.

Зрештою у нас не вийшло. У наш єдиний вихідний чоловік вирішив залишитися вдома та відпочити, а я з ним погодилася. Так ми провели день. Наступного дня мені зателефонувала тітка Галя: – Чому ви не приїхали? Ми на вас чекали, дочка за місце в ресторані сплатила. – Я ж не казала, що точно буду, – відповіла я. – Як не казала? Твоя мати сказала, що ви приїдете. Якщо не збиралися, треба було попередити. Після цього я була в люті. Мені стало прикро, що зі мною розмовляють, як з дитиною. Якщо ми не приїхали, то так склалися обставини. Ніхто не має права вказувати мені, що робити. Я вирішила, що коли ми поїдемо до батьків наступних вихідних, віддам ці 2000 за місце в ресторані, щоб тільки більше не порушували цієї теми. Чому люди не розуміють, що інші можуть мати свої плани? Невже обов’язково робити те, що вони за тебе вирішили?

Після 35 років шлюбу я й уявити не могла, що мій чоловік може так вчинити. Випадково натрапила на листування у його телефоні. Якби не цей випадок, хто знає, скільки тривала б ця брехня. Якби я була молодша на років 15, не сумнівалася б ні хвилини: зібрала б речі чоловіка, виставила за двері, і на цьому все. Але зараз нам обом за 60. Які драми у такому віці? Розлучення в такі пізні роки здається мені нерозумним рішенням. Зараз я думаю, чи варто ставити крапку у наших відносинах. Григорій завжди був для мене найкращим чоловіком. Ми зустрілися, коли були молоді та безтурботні. Він доглядав мене, носив на руках. У нас були щирі та взаємні почуття. Потім весілля, діти – наша гордість. Дочка Ірина вже заміжня, син Олексій закінчує університет.

Останні 3-4 роки ми з Григорієм жили вдвох. Спочатку це було незвично, але потім ми звикли. Не було у й нас сварок з дрібниць, все йшло гладко. До одного моменту. Поки я випадково не побачила, що мій чоловік листується з іншою жінкою. Це сталося зненацька. Я не маю звички перевіряти чужі речі. Але тоді він залишив телефон на столі, а екран засвітився. І я побачила повідомлення від якоїсь Марини. Це повністю змінило моє сприйняття. Я не стала влаштовувати скандали, просто вирішила поговорити з ним. Григорій сказав, що це його однокласниця і між ними нічого немає. Він запевняв, що його помилка була в тому, що він не згадав про неї раніше. Начебто вона нещодавно повернулася з-за кордону, і вони почали спілкуватися. Але мені щось нагадувало, що все не так просто.

Я прикинулася, що повірила. Поступово підозри затихли, але потім все повторилося. Марина не зникала з його життя. Навпаки, вони почали зустрічатися частіше. Я вирішила дізнатися правду і поговорила з сестрою чоловіка. Те, що я дізналася, вразило мене. Жодної Марини вона не знала. Вони не вчилися разом, не мешкали в одному дворі, вони не перетиналися в університеті. Григорій збрехав. Навіщо? Екстріму на старість захотілося? Мені було прикро. Я завжди вважала, що прийняла б будь-яку правду, але брехню терпіти не можу. Що робити далі? Будь-яка розумна жінка на моєму місці зібрала б речі та пішла. Але мені нема куди йти. Залишати свій будинок я не хочу. Та й навіщо? Григорій – мій єдиний чоловік, іншого в мене ніколи не було.

Поки що я збираюся поговорити з ним ще раз. Страшно, звісно, але інакше ніяк. Якщо він справді весь цей час мені брехав, я не знаю, як переживу цю зраду. Ніколи не подумала б, що в такому віці зіткнуся з такими проблемами. Можливо, сестра помилилася, чи Марина з’явилася в інший період його життя. Не можна руйнувати все, доки стане зрозуміла правда. Якщо він зізнається, мені простіше прийняти це. Але якщо він таки зраджував… Можливо, 60 років – це не кінець. Можливо, у мене є шанс змінити свою долю. Ніколи не знаєш, де знайдеш, а де загубиш. А як би ви вчинили на місці цієї жінки? Що б ви їй порадити?

Сергій провів своє дитинство у дитячому будинку, але весь цей час мріяв знайти свою рідну матір. Коли йому виповнилося 18 років, він нарешті отримав змогу здійснити задумане. Про свого батька Сергій ніколи не згадував, а от до матері у нього було одне важливе запитання: чому вона від нього відмовилася? Він не збирався її засуджувати, але правда була йому потрібна. Від вихователів Сергій дізнався, що потрапив до дитячого будинку, коли йому був лише рік. Його здоров’я та фізичний стан були в нормі, але ніхто так і не захотів взяти його до своєї родини. З віком надія на прийомних батьків повністю згасла.

Проте за кілька місяців пошуків Сергію вдалося знайти будинок своєї матері. З внутрішнім хвилюванням та переживаннями він підійшов до її дверей. За дверима почулися кроки, і ось за мить вони відчинилися. У голові Сергія роїлося безліч думок, але він не знав, що сказати і як поводитися. Тому побачивши жінку, він просто мовчав. – Ви з комунальної служби? – Запитала незнайомка. Хлопець кивнув у відповідь. – Нарешті. Я на вас довго чекала. Проходьте, – відповіла вона. Сергій переступив поріг та оглянув будинок. Усередині був старий ремонт, поламані меблі, обдерті шпалери. Він спитав: – Які у вас проблеми? – У ванній труба протікає, – пояснила жінка. Сергій полагодив трубу. Поки він займався цим, остаточно переконався, що перед ним його справжня мати. Її зовнішній вигляд, ситуація в будинку та квитанції на столі говорили про те, що вона була інвалідом. Це пояснювало, чому вона залишила сина.

Коли він закінчив роботу, жінка подякувала йому і запропонувала чашку чаю. Вони разом пройшли на кухню, а Сергій, оглядаючи моторошні умови, в яких вона жила, запитав: – У вас що, зовсім нема нікого, хто міг би допомогти з ремонтом? Де ваші діти? – У мене був син, але його забрали соціальні служби. Сказали, що я не зможу його виховувати. У дитинстві я з мамою потрапила в аварію. Мені дивом вдалося вижити, але про повноцінне життя довелося забути. З того часу я одна, – відповіла жінка. Сергій зрозумів і пробачив свою матір. Він не відчував до неї образи. Проте не наважився одразу зізнатися, хто він. Він вирішив дочекатися слушного моменту, щоб розповісти правду. Тим часом Сергій ухвалив рішення допомогти матері з ремонтом та покращенням умов у її будинку.

Коли моя дочка представила свого майбутнього чоловіка, я, колишній слідчий, сумнівалася в його щирості, хоча він справляв приємне враження. Після весілля він швидко розкрив свої наміри, заявивши, що йде до іншої жінки через занадто велике втручання в особистий простір.

Незважаючи на його відхід, дочка відмовлялася від розлучення, що виявилося пов’язаним з її вагітністю. Це змусило чоловіка повернутись.Через роки, після того, як він перетворився на дбайливого батька, історія повторилася: він знову вирішив піти, цього разу через «сімейну рутину». Використовуючи свої зв’язки, я досягла його повернення, погрожуючи значними аліментами.

Дочка прийняла його назад, але зараз, відзначаючи п’ятиріччя сина, вона знову турбується, що чоловік піде. Мене це засмучує, адже дочка молода і заслуговує на краще, але онук дуже прив’язаний до батька. Як допомогти дочці зробити правильний вибір? Що ви зробили б на нашому місці?

Я перебуваю в декретній відпустці трохи більше року. Раніше я працювала юристом, а також мала диплом з дошкільної освіти. В умовах всесвітньої кризи мій партнер втратив роботу, і я насилу її знайшла, тому тимчасово влаштувалася вихователем у приватний дитячий садок. Спочатку мою роботу хвалили, і в мене склалися добрі стосунки як з дітьми, так і з колегами.

Однак атмосфера змінилася, коли мій керівник став ставитись до мене холодно, хоча безпосередньо він не висловлював жодних претензій. Нещодавно я дізналася, що мені знайшли заміну, і, незважаючи на запевнення, що мене це не торкнеться, при ознайомленні з новим розкладом я помітила скорочення кількості занять – що природно зменшить мій заробіток.

Незважаючи на мою прихильність до дітей, я не можу дозволити собі працювати на знижену зарплату, оскільки моє фінансове становище і так залишає бажати кращого, а моя дитина вдома дуже сумує за мною. І тепер я розриваюся тим часом, щоб піти з гідністю або чекати, коли мене просто викинуть. І ця дилема не дає мені спокою.

Ми з чоловіком одружені вже більше 5 років, у нас двоє дітей: спільна дочка та мій син від попередніх стосунків. Коли моєму синові було 5 років, я знову вийшла заміж, і мій новий чоловік з ентузіазмом взявся за його виховання разом зі мною. Він зблизився з моїм сином ще до того, як ми одружилися, водив нас у парки та розважальні центри, щоб він відчував себе причетним до нашої історії. Після 8 місяців стосунків ми одружилися, і, незважаючи на мої сумніви, чоловік умовив мене завести ще одну дитину.

Після народження нашої дочки мій чоловік був на сьомому небі, повністю зачарований нею. Однак дуже скоро я помітила зміни у його поведінці по відношенню до мого сина. Він став ігнорувати його, перервавши відносини між батьком і сином, які вони вже майже побудували. Мій зростаючий син, який потребує чоловічого спілкування, теж відчув докір від зневаги і став ревнувати до сестри, якій явно віддававалася перевага.

Мої свекри відбивали цей фаворитизм, щедро обсипаючи нашу дочку дорогими подарунками, а синові дарували щось незначне. Син відчайдушно намагався домогтися схвалення вітчима, що призводило лише до ще більшого душевного болю. Зараз я розриваюся. Якщо я піду від чоловіка моя донька буде рости без батька, але якщо залишусь, то, схоже, продовжуватиму шкодити синові. Як справитися з цією делікатною сімейною ситуацією?

Протягом п’яти років після весілля мої родичі не приховували сумнівів у виборі мого чоловіка Ігоря, постійно порівнюючи його з більш багатими чоловіками. Незважаючи на їхнє ставлення, ми з чоловіком намагалися самі влаштувати своє життя, навіть коли довелося зіткнутися з фінансовими труднощами та коли Ігор втратив роботу. Родичі пропонували свою допомогу, яка частіше була нав’язливою та принизливою, ніж корисною.

Ситуація покращилася, коли Ігор знайшов роботу з гарною зарплатою. Накопичені гроші ми планували витратити на розширення житла та планування сім’ї. Однак, на ювілеї тітки, коли я принесла їй у подарунок косметику та чайник, вона відкрито висловила невдоволення, заявивши, що ми повинні дарувати гроші. Її коментарі про фінансову підтримку, яку вона надавала, викликали в мене розчарування, особливо з огляду на те, що її «допомога» колись полягала у передачі непотрібних речей.

Тітка навіть припустила, що чоловік мене обділяє, і що це є підставою для розлучення, що підтримали й інші родичі. Вона очікувала отримати від мене значну суму грошей на ремонт, що я виявила неприйнятним. Після цього інциденту я вирішила розірвати зв’язки з ріднею, заблокувавши їхні контакти та звільнившись від впливу токсичних відносин.

У нас з Веронікою планується весілля. Ми зустрічалися кілька років і після цього я зробив їй пропозицію. У мене немає сумнівів у своєму виборі, але друзі кажуть, що мені слід бути уважнішим. Справа в тому, що я з забезпеченої сім’ї, маю квартиру, автомобіль і бізнес, а батьки Вероніки — звичайні робітники. Мої батьки не одразу прийняли мій вибір, але згодом зрозуміли, що наші стосунки з Веронікою серйозні.

Однак друзі продовжують запевняти мене, що її цікавлять лише мої гроші та матеріальні блага, а до мене в неї почуттів немає. Якоїсь миті, піддавшись впливу друзів, я вирішив перевірити свою наречену. За два тижні до весілля я повідомив Вероніці, що на роботі у мене почалися проблеми. За кілька днів приголомшив її ще більше: сказав, що через борги довелося закрити бізнес. Вероніка одразу заявила, що святкувати весілля не варто. Розписатися, звичайно, потрібно, але краще пустити гроші на погашення боргів, а не витрачати їх на урочистість.

Її відповідь мене втішила, хоча я й не сумнівався, що вона залишиться поруч, незважаючи ні на що. Пізніше я зізнався Вероніці, що насправді жодних проблем не маю. Однак її сильно зачепила моя перевірка. Вона зібрала речі та поїхала до батьків. Тепер я не знаю, що робити. До весілля залишився всього тиждень, і мені доведеться просити пробачення. Не хочу, щоб наш шлюб зруйнувався через непорозуміння. Ось до чого можуть призвести перевірки на чесність та порядність… Як ви вважаєте, чи варто перевіряти свою другу половинку?