Интересное тут

Нещодавно була у сестри в гостях. До цього ми зустрічалися рік тому, бо я була за кордоном. Настя мене зустріла своїм звичайним, змученим виразом обличчя. Обличчя бліде, під очима темні кола. Я коли її побачила, свиснула: -Ти як з того світу, спи бодай іноді. Ти чого за собою не стежиш? Сестра розлила чай і плюхнулася на стілець. -Часу немає, я і цього місяця взяла двадцять змін. У мене щелепа відвалилася. -Жінка, ти нормальна? Двадцять діб у місяць працювати? Ти що реально хочеш на той світ?

Настя працює медсестрою. -Ну так за квартиру треба платити, та й Машу до школи збирати… — пробурмотіла сестра. -А чоловік тобі на що? Настя опустила погляд. -Ну, так його звільнили рік тому, але він шукає роботу! -Рік шукає роботу?! Чому ти мені не розповідала? Мовчить. А я знаю, чому не розповідала. Все просто — Славік її козел справжнісінький. Знає вона, що я його недолюблюю. І не безпідставно. Він просто той ще ледар.

-І де зараз твій водій дивана? Точно не шукає роботу, знову десь витрачає твої гроші з друзями і n’є. Так? Настя опустила погляд. -Настя, ну ось на який він тобі такий потрібен? Я тобі ось що пропоную. Ти ж знаєш, що я підтримаю тебе завжди! Кинь його, га? Тобі й легше стане, зайвий рот не потрібно фінансувати. Настя так і не ухвалила рішення поки що. Але мені дуже хочеться врятувати сестру. Щоправда, поки не уявляю – як.

Моя дружина, Наталя, була ідеальною, з нею ми прожили 60 років. Вона була дуже доброю, чуйною, з величезним серцем. Не буду себе хвалити, але і я людина не погана. Так звідки у нас така зла, невдячна дочка? Це питання мене мучить давно. Ната покинула нас 4 роки тому і після того дня моє життя категорично змінилася.

З донькою я не ладив, але не тільки з нею, але і з усією родиною, точніше, вони зі мною не ладили. Мій зять налаштував мою дочку проти мене, але не тільки він винен. Якби моя дочка любила мене і поважала, то ніколи б до мене так не ставилася. — Іди з цього будинку. Квартира маленька і ти нам заважаєш, та й взагалі, онуки тебе не люблять. — говорила мені дочка.

— Дідусь, ти жадібний і поганий, нас не любиш, тому що не даєш нам вільно жити. — говорив старший онук. Мені було дуже прикро, що вони почали дітей проти мене налаштовувати. Довго думаючи, я прийшов до висновку, що краще рішення — це взяти і піти, як і дочка говорила. Вона домовилася з будинком престарілих, і через 4 дні я опинився там.

Я поставив перед нею умову, що вона повинна буде за моєю собакою доглядати, а не викидати її на вулицю. Вона пообіцяла — і я пішов. У будинку престарілих я познайомився з жінкою, з якою почав кожен день спілкуватися. Вона мені почала подобатися, і ми щовечора гуляли по парку удвох. Одного разу в парку побачив колишнього сусіда, який мені розповів історію, від якої у мене трохи серце не зупинилося.

— Твоя дочка не говорила, що тебе сюди відправляє. Вона ще твою собаку вигнала на вулицю, але не переживай, ми за нею доглядаємо. А ще, вона твій будинок продає. Невдячна дочка у тебе виросла. — сказав мені сусід. Адже будинок мій, як вона сміє його продавати, а собаку як примудрилася вигнати з дому? Я за допомогою сусіда звернувся в потрібні органи і залишив її ні з чим.

Продав свій будинок і купив затишний і маленький будиночок в селі, а також взяв до себе жити ту жінку, з якою познайомився в будинку престарілих. Ми почали жити втрьох: я, Олена Іванівна і собачка моя. Не цікавився, що сталося з донькою, але, щоб там не було — так їй і треба. Нехай знає, що означає не поважати батьків.

Мені сорок вісім років, півроку тому я наро дила трійню. Це стало величезним щастям для мене та мого чоловіка. Справа в тому, що останні десять років я намагалася заваrітніти, але все було безуспішно. Лікарі лише руками розводили, мовляв, дітей треба раніше заводити. А ось родичі радили не витрачати стільки грошей, а вси новити дитину з дитя чого будинку. Але мені хотілося саме свого малюка, пізнати радість ваriтності, вино сити та наро дити.

У молодшому віці я не думала про дітей, бо я мала складні стосунки з першим чоловіком. З Вадимом ми досить рано одружилися, нам тоді було по двадцять. Він незабаром став постійно мене доводити, але наші стосунки закінчилися через його зра ду. Я довго і тяжко відновлювалася після такого негативного досвіду. А потім зустріла кохання всього свого життя. Леонід зовсім не був схожий на решту чоловіків, він дбав про мене і хотів серйозних стосунків.

Саме з ним я почала хотіти дітей. Коли після чергової спроби я таки заваrітніла, ми були щасливі. Всю ваrітність Льоня мене підтримував, він навіть під час полоrів був присутній і мужньо тримав мене за руку. Після народження дітей наше життя змінилося. Багато людей не соромляться висловлювати негатив у наш бік. Вони вважають, що у нашому віці неприпустимо мати трьох немовлят.

Незабаром у мами мого чоловіка ювілей – 50 років. Ми з чоловіком вже кілька днів ходимо по магазинах і намагаємося вибрати те, що могло б стати в нагоді. Хотіли вибрати щось гідне, оскільки обидва нормально заробляємо і могли б дозволити собі непоганий подарунок. Потім почали намагатися хоча б натяками з’ясувати, що їй справді потрібно. Кухонна техніка? Ні, вона все робить руками. Тоді чоловік не витримав і вирішив спитати прямо: -Мамо, просто скажи, що нам тобі подарувати?

Вона ніби чекала на це питання, оскільки відповіла миттєво: -Зробіть мені свято у ресторані! Звичайно, це було б витратним задоволенням. Незважаючи на це, чоловік вирішив таки організувати мамі свято. Отже, ми знайшли гарний ресторан. Гостей мало бути 35 осіб. А коли ресторан порахував і сказав, скільки це буде коштувати, я ледь не знепритомніла — 25 тисяч! Ми, звичайно, були збентежені, тому запропонували адміністрації скоротити деякі необов’язкові елементи: у результаті вийшло 19! Але ж це величезна сума. Чоловік таки вирішив, що потягнемо.

Як же викинути стільки грошей на вітер! Я просила свого чоловіка передумати, доки не пізно: просто запропонувала подарувати мамі 5 тисяч – і все на цьому. -Добре, тоді нехай твій вітчим допоможе. -Він не може: вони купили собі будиночок на морі. Я оголосила чоловікові, що не піду на свято. Нехай хоч на мені заощадить. А чоловік заявив, що це буде розглянуто як обра за. Ви не подумайте, що мені шкода грошей для рідних! Але ж нам самим потрібні ці гроші! Сума ж величезна. Я не егоїстка, але запити свекрухи, на мій погляд, переходять усі межі розумного.

Я сама не розумію, чому я вийшла за Семена. Напевно, важливу роль у моєму виборі відіграв мій вік. До моменту заміжжя мені було 27, і, напевно, я боя лася, щоб не залишитися в дівках, як мені говорили всі знайомі тітоньки. Зараз я заміжня за Семеном вже три роки, але наш шлюб вже висить на волосині від розвалу. А вся справа в самому Семені. Він жа хливий. Це якою безпринципною треба було бути, щоб вибрати собі в чоловіка такого дармоїда, який тим і займається, що гріє диван і сподівається на випадкове багатство. Рік тому я дізналася про зра ду чоловіка. І знаєте, я йому цю зра ду вибачила під тиском наших батьків. Вони казали, що ми надто мало часу приділяємо один одному, і надто багато працюємо.

Побут і робоча атмосфера в нашому будинку роз’їдали наш шлюб, ось чоловік і завів романтику на стороні. Так, у чомусь батьки мали рацію, у зраді були винні ми оби два, але все ж, як би чоловік не вибачався, скільки б я йому не пробачила, якийсь осад у мене все ж таки залишився. Нещодавно я дізналася про подарунок мого діда мені після його сме рті. Свій старий будинок дід залишив мені, своїй першій онучці. Будинок був непридатний для проживання, адже і сам будинок, і ремонт у ньому були дуже старі. Тоді Семен запропонував мені продати будинок та купити велику квартиру за гроші від продажу.

Рік тому, може, я б і погодилася, але після зра ди я настільки не довіряю чоловікові, що навіть чути про такий варіант не хотіла. Я запропонувала йому скинутися порівну на загальне житло, або здати квартиру в оренду і збирати зі своїх зарплат та з оренди гроші на нове житло, але й цей варіант не сподобався чоловікові. Свекруха часто дзвонить і зви нувачує мене у всіх rріхах, мовляв, я така еrоїстична, що нерухомість для мене важливіша за чоловіка і майбутнє нашої родини. Чого б вони там про мене не говорили, я не вважаю себе винною, і думаю, що роблю правильно, затягуючи з питанням продажу будинку.

Якось на сімейній раді було вирішено, що вони візьмуть до себе бабусю. Ось тільки не рідну – а далеку родичку. Бабуся мала серйозні нсихічні проблеми – але вони все одно її забрали. Вони були небагатою родиною. Було в них троє дітей. Старший син подарував їм двох онуків. Освіти не було практично ні в кого. Як би там не було, вони не відправили бабусю до нритулку, хоч спокійно могли це зробити. Привезли її, скупали, переодягли, купили їй чисту хустку, показали на ліжко.

Сказали, що тепер це все її, але вона нічого не бачила. Любила пити чай, їла все, що давали. Якось бабуся сиділа на ліжку, коли раптом сказала: -У сарай заліз зл одій. Батько сімейства пішов перевіряти – і побачив там сусіда, який крав їхні продукти. За тиждень бабуся знову сказала: -Рома не повинен їхати до міста – машина розіб’ється. Роман, один із синів, мав їхати до міста зі своїм другом. Його відмовили.

Друг розбився, і якби Роман сидів поряд – то його спіткала б та сама доля. Ще за два дні бабуся почала кричати на всіх, щоб вони терміново купили їй лотерейний квиток. Члени сім’ї не розуміли, навіщо їй квиток, але батько сімейства поїхав у місто та купив. І вони виграли величезні гроші! На знак подяки члени сім’ї купили бабусі новий халат, смачні продукти, які вона ніколи в житті не пробувала, нову постільну білизну. Члени сім’ї відтепер уважно прислухаються до тихого голосу бабусі, адже вона ніколи не помиляється.

Мама нас із сестрою одна ростила. Алла старша за мене на сім років. Коли мені було лише 11, вона вступила на навчання за кордоном і поїхала. Мама нею дуже пишалася, при будь-якій нагоді хвалилася досягненнями своєї дочки при сусідах і родичах. Мені приділялося завжди менше уваги, але я думав, що це через те, що мама за Аллою дуже сумує, тому зовсім не ображався. Алла приїжджала рідко, дзвонила також рідко. У неї там у Польщі вже своя родина, чоловік, діти та робота. Нещодавно вона повідомила, що приїде із сім’єю на літо. Це було неочікувано. Адже її на батьківщині не було шість років.

Вона жила забезпечено і воліла відпочивати влітку на Мальдівах. Так сталося, що день її прильоту збігся з маминим днем народження. Ми з дружиною купили мамі подарунок і вирушили трохи раніше, щоб допомогти мамі з приготуваннями, якщо потрібно. Варто було увійти до батьківського будинку, як у ніс одразу вдарив запах смачної випічки. -О, мамо, ти стільки всього приготувала! Мишко обожнює твою випічку. Почувши, що ми зайшли до будинку, мама вийшла до нас на зустріч із кухні.

-А ну не чіпайте стіл, він не для твоєї родини, а для сім’ї твоєї сестри! Потім можете поїсти те, що залишиться. У мене аж рот відкрився в повному здивуванні. Такого я не очікував. А ще на столі лежав конверт, перев’язаний стрічкою. -Мам, а що це? -Це гроші, які я збирала останні роки, вирішила подарувати їх Аллі. Тут мені зовсім стало прикро. Про накопичення я навіть не знав. Але саме я маму утримую, Алла ніколи не брала участі в цьому. Ми з дружиною на підхваті, коли їй треба чимось допомогти. Мені здалося її ставлення дуже несправедливим, я вирішив навіть не залишатися на святкуванні.

Ми з чоловіком живемо у столиці. Часто буває, що родичі ночують у нас, коли приїжджають у справах до міста. Я ніколи не була проти цих візитів, чому б не допомогти людям, коли є така нагода? Але останній випадок змусив мене переглянути свої погляди. До нас приїхали брат чоловіка зі своєю дружиною. Варто сказати, що вони заможні люди, без проблем могли б зняти номер в готелі, але вони вирішили погостювати у нас. В принципі, я не висловлювала невдоволення, а чоловік навіть був радий приїзду родичів.

Весь день пішов на те, щоб приготувати квартиру до їхнього приїзду. Насамперед мене здивувало те, що приїхали вони абсолютно з порожніми руками, хоча в нас удома є маленька дитина. Проте я не стала на це звертати надто багато уваги. Але потім виявилося, що ніхто не збирається допомагати мені по дому, гості жили повністю за наш рахунок, ніколи за собою не прибирали. Я терпіла три дні, потім зрозуміла, що просто вибилася з сил.

Мені доводилося приходити додому після роботи і мити гору посуду, що залишився після гостей. Було відчуття, що я чиясь особиста покоївка. Коли я попросила їх, щоб вони хоч трохи упорядковували будинок після себе, мені нахабно заявили, що вони нічого не збираються робити, адже вони в гостях. Мовляв, я мушу їх обслуговувати. Тоді я просто вказала їм на двері. Мій чоловік трохи обра зився на мене через те, що я досить грубо попросила звільнити апартаменти, але я вважаю, що вчинила правильно.

Після народження нашого сина чоловік раптом заявив, що йому набридло сімейне життя – і просто пішов. Я тоді працювала вчителькою, зарплата була дуже маленькою, виручала тільки мама. Колишній чоловік жив спочатку у своїх батьків, а згодом поїхав до Англії. Пробув він там 20 років – жодного разу не надіслав ні копійки. Але його батьки, ніби відчуваючи провину за сина, часто забирали онука у вихідні. Фінансово вони мені не допомагали, але дитині подарунки іноді дарували.

Після закінчення університету син поїхав навчатися за кордон, пробув там 2 роки, одержав гарну роботу – так і лишився там. Нині він живе в Чехії, одружився, син є. Я іноді приїжджаю до них у гості, щоб допомогти невістці з малюком. На відміну від свого батька, син зробив для мене практично все: збудував будинок, зробив там ремонт, переписав житло на мене. Все йшло добре, доки кілька місяців тому не з’явився мій колишній чоловік.

Він якось довідався, що маю будинок, і приїхав із заявою, що має тут частку, оскільки син у нас спільний. На вигляд я зрозуміла, що у нього сер йозні проблеми зі здо ров’ям. Швидше за все, йому потрібні гроші та житло, оскільки у батьківському будинку для нього більше немає місця. Зараз я перебуваю перед важкою дилемою: з одного боку, він забув про нас і згадав лише тоді, коли йому потрібна була допомога; а з іншого боку, мені шкода його просто по-людськи.

Таня метушилася на кухні весь день, щоб підготувати страви до свого ювілею. У гості до них зібралися всі родичі та деякі друзі. -Треба вже одягтися тобі, гості скоро прийдуть, — нагадав чоловік. Таня кивнула, закінчивши нарізати салат. Вона взяла сукню, яку заздалегідь випрасувала. Але вона не налізла на неї, блискавка не застібалася. Ігор дивився на дружину задумливо. -Роки тебе не щадять, ти вже не та молода красуня, з якою я колись одружився. Тані стало прикро від таких слів, але вона промовчала.

У розпал застілля Ігор підвівся з келихом і підняв тост: -Тані вже сорок п’ять років. Це вік, коли життя хилиться до заходу сонця. Не можу побажати їй краси, адже роки вже не ті, нехай буде здорова просто і якомога довше поруч із нами. Тані зараз стало так прикро, що вона не змогла стримати сл iз. Жінка у будь-якому віці хоче, щоб її чоловік дивився на неї з обожнюванням. Таня не така вже й стара, їй лише сорок п’ять, а чоловік уже записав її в бабусі.

Вона просто вийшла з-за столу та пішла. Усі здивовано дивилися їй у слід. Ігор не відразу, але таки вирушив слідом, але не встиг. Таня сіла в таксі та поїхала у невідомому напрямку. На дзвінки вона не відповіла. Свято було безнадійно зіnсоване. Тетяна повернулася тільки під ранок із пакетами після шопінгу. Вона вся якось перетворилася, переночувала того дня у подруги і вирішила, що відтепер піклуватиметься про себе і не дозволить, щоб чоловік до неї так ставився.