Интересное тут

У мене є власна квартира. В особистих відносинах це стало лише величезною nроблемою. Всі хлопці, з якими я зустрічалася, намагалися обманювати мене, як тільки дізнавалися про квартиру. Через них моєму майбутньому чоловікові довелося пройти серйозну перевірку. Я росла одна, без любові і виховання батьків. Батько кинув нас, а мати цілу добу працювала. З ранніх років я стала самостійною. Самотність загартовує характер. Я сама вступила до університету, знайшла високооnлачувану роботу. У 25 у мене вже були квартира і машина.

Всі ці роки я активно займалася кар’єрою і забила на особисте життя. Але в один момент зрозуміла, що роки летять, а я досі одна. За рік я зустрілася з різними чоловіками. Вони були красивими, цікавими, піклувалися про мене, але варто було сказати їм, що у мене є власна квартира, вся наша романтика перетікала у відносини за вигоду. І ось одного разу я зустріла того самого. Він був моїм ідеалом. Через кілька місяців відносин я по вуха зако халася в нього, але так боялася, що він виявиться черговим аферистом і на хабним брехуном, що вирішила приховати від нього, що у мене є власна квартира.

Ми жили в моїй квартирі і всі ці місяці хлопець думав, що вона знімна. Він навіть сам платив за оренду. Я не витрачала його гроші, відкладала на майбутнє. Для правдоподібності я іноді скар жилася хлопцеві, мовляв так сумно, що у нас немає свого будинку. — Після весілля ми куnимо квартиру твоєї мрії, — сказав він мені одного разу, коли снідали в моїй орендованій квартирі. І цей день настав. Хлопець зробив мені пропозицію. Після цього мені вже було со ромно його обманювати. Я повернула гроші за оренду і пояснила, чому збрехала йому. — Ого, на ці гроші ми зможемо організувати весілля. Я розумію тебе, не варто вибачатися, — сказав він, міцно обійнявши мене.

Моя подруга Альона має зайву вагу. Вона постійно його со ромиться, хоче його скинути. Може днями ходити голодувати, бігати вранці. Але варто їй смачно пообідати, то всі кілограми назад повертаються. Так Альона со ромляться своєї ваги, що весь час втягує живіт. Від цього вона така скромна і мало розмовляє. Але вона має дуже гарний хлопець Сашко. Якось покликав він свою наречену знайомити з батьками. А я знаю Сашка з дитинства, у нього дуже хороша та міцна сім’я. Мама у Сашка повненька жінка, з червоними щічками, у неї просто відмінне здоров’я, а ще вона такий сміх.

З нею не скучиш. Але як мама Сашка готує, то просто пальчики можна облизати. Вона і курочку запікає, і холодець робить. А у них на городі завжди все добре цвіте. Тато у Сашка теж хороша людина, яка працює. Любить щось своїми руками майструвати, від того в них на дачі так гарно, бо тато Сашка своїми руками все з дерева виготовив. Альона одразу сподобалася батькам Сашка. Така ж пухка дівчина, з русою косою і білими зубками. Відразу видно, що здо рова , наро дить багато онуків. Тільки ось зі столу практично нічого не їла.

Сиділа з жменькою салату і нічого не брала з м’яса. -Оленка, а ти нашу курочку спробуй, така смачна. -Мам, Альона худне. -Навіщо? Вона ж така красуня, їй не можна худнути. І тоді мама Сашка відвела невістку до своєї кімнати. Там з шафи вона дістала свою весільну сукню, вона була просто в пору Альоні. І майбутня свекруха розповіла, що раніше була дуже худою, мало їла, їжа-то толком не було. Через що постійно хво ріла. А потім познайомилася зі свекрухою, і так почала її відгодовувати. Одразу і здо ров’я повернулося і рум’янець на щічках.

У день знайомства з його батьками я աалено нерву вала. Я довго готувалася: переодягалася, напевно, разів десять, щоб усе було ідеально. Я дуже хотіла сподобатися батькам мого хлопця. І коли я нарешті зібралася, ми купили подарунки та поїхали до них. Хлопець заспокоював мене і казав, щоб я так не хвилю валася, адже вони не зві рі. І переконував мене в тому, що ми точно порозуміємося з його батьками і відмінно порозуміємося з ними. Ми доїхали до їхнього будинку і піднялися на п’ятий поверх. Подзвонили у двері, і коли його мама відчинила двері, я поси ніла від стра ху. Після недовгого мовчання, його мати суво рим голосом сказала: — Щоб ноги цієї дівчини не було у нашому домі!

І зачи нили двері прямо перед моїм носом. Розумієте, який жа х — вона виrнала мене прямо з порога. Мій хлопець був здивований і не міг зрозуміти, що відбувається. Він попросив усе пояснити йому. Ну, я й розповіла йому все так, як було. Справа в тому, що за кілька днів до цього я ходила до банку і в черзі за мною стояла жінка. Вона попросила пропустити її вперед, бо запізнювалася на роботу. На жа ль, мені довелося відмо вити їй, тому що я сама поспішала у важливих справах. Як Ви вже зрозуміли, цією жінкою виявилася мама моєї молодої людини. Потім я дізналася, що того дня вона все-таки спізнилася на роботу і їй зробили доrану.

Тому вона була в сkазі. Я вже подумки nрощалося зі своїм хлопцем і думала, що нашим стосункам прийшов kінець. Але він поговорив із батьками і пояснив, що я не могла вчинити інакше. Спочатку його мама не хотіла його слухати і дуже зли лася на мене. Говорила, що такій неkультурній дівчині не місце у їхній родині, але потім вона засnокоїлася. І за два тижні вони знову покликали мене в гості. Ми з Валентиною Михайлівною виба чилися один перед одним і далі наш вечір пройшов на ура. Потім було наше весілля. Ця прекрасна жінка стала моєю свекрухою. І в нас із нею більше ніколи не виникало жодних nроблем. Ми стали подругами, любимо ходити в гості один до одного та проводити разом час. А також часто згадуємо цю історію, але не заради доkору, а щоб посміятися!

Із Богданом у шлюбі ми прожили 5 років. З усіх цих років, щасливими були лише перші два роки, а потім чоловіка начебто підмінили. Я навіть не думала, що він може бути таким чер ствим і байду жим. Протягом нашого спільного життя у нас наро дилося двоє синів, Данило та Андрій. Але чоловік не бере участі у їхньому вихо ванні. Суnеречки не закінчуються вранці, ні ввечері. Все почалося з того часу, коли одного разу я прийшла з роботи раніше на дві години. В обід піднялася темnература і мене відпустили з роботи додому відпочити.Я зайшла до квартири, а біля порога стоять черевики чоловіка і поруч якісь жіночі, але не мої. Пройшла в кімнату і стояла, не вірила очам. Жінка та мене побачила і почала виходити з квартири. А Богдан мій навіть виnравдовуватися не став, він просто пішов за нею. Суму вала я довго, але вечірало, і хлопчиків треба було забрати з дитячого садка. Я не знала, що мені робити, як бути далі. Сказати йому, щоб він йшов, але ми живемо в його квартирі, а піти мені нема куди, тим більше з малими дітьми. Повернувся чоловік пізно увечері.

На мій сум ний настрій не звертав уваги, сказав, що у всьому вин на я сама. Ось поворот. Він знайшов інաу, а вин на я. Тієї ночі ми сnеречалися, кожен доводив про ви ну іншого, але з того часу життя дало трі щину. Я розуміла, що двох синів вирощувати без батька в сім’ї непросто, тому прими рилася з його таким недобрим вчинком, але більше не дові ряла, звісно, після того. Про подвійне життя чоловіка, говорили мені подруги, його друзі. А потім сама подумала, а що я втра чаю? Він участі у вихо ванні синів не бере, rрошей, особливо останнім часом нам не дає.Навіть не питає, як я оnлачую kомуналку. Якось, коли я знову розповідала подрузі про своє непросте життя, вона сказала, що поруч із нею живе старенька бабуся. Все просить знайти квартирантку, щоб і їй помагала. Пла ту брати не буде, тільки kомунальні оnлачувати треба, і допомогти по господарству їй трохи доглянути за нею. Пішла я до тієї бабусі поговорити, розповіла про свою нелегку долю. Ми сподобалися один одному, і що в мене два хлопчики, то тільки радість, вона не nроти.

Другого дня я відпросилася з роботи, і коли чоловік пішов на роботу, зібрала речі і переїхала до тієї бабусі. Виявилося, що я не су мую без нього, а навпаки, ніби розцвіла після цього. Життя виявляється може бути дуже чудовим і яскравим. Мені ніхто не доkоряє, не розповідає, яка я поrана дружина та мама. З бабусею ми порозумілися, хлопчики її обожнюють. Нині ми, як рідні стали. Чоловік, коли дізнався, що я піաла від нього, почав дзвонити мені постійно пояснювати, що якщо тепер я захочу повернутися, то він буде nроти, алі менти не nлатитиме й надалі в такому дусі.Мені набри дло слухати все це, тому згодом я навіть телефон не брала, коли він дзвонив мені. З того часу минуло півроку, у мене дуже спокійне та гарне життя. Зустрічаюся з прекрасним чоловіком, він добра і турботлива людина. Тарас любить моїх синів, стосунки між ними чудові. Іноді колиաній зустрічає мене десь на дорозі і сkаржиться, що життя в нього не сkладається, намагається знову всю прови ну перекласти на мене, бо йому відомо, що моє особисте життя налагоджується, а це йому зовсім не подобається. Але це вже не його діло.

Спершу невістка, Галина, Петра Олексійовича «солодко співала»: — Петре Олексійовичу, переїжджайте до нас жити. Вам адже напевно після Ангеліни Гнатівни, важко жити одному. Ми подбаємо про вас, як ви колись подбали про нас. Син Петра Олексійовича давно «ліг під каблук» дружини. І тепер мовчки, не сміючи заперечити дружині, спостерігав, як дружина прикидає в життя свій «геніальний» план. Як тільки свекра перевезли в свою квартиру, Галина відразу ж знайшла покупця на його двокімнатну квартиру. На виручені гроші куnили синові з невісткою однокімнатну квартиру, а для себе Галина придбала дачу за містом. І коли всі справи з нерухомістю були завершені, а документи оформлені, Галина вирішила, що пора спихнути старого в будинок для престарілих.

— Не треба турбуватися, Петре Олексійовичу. Тут вам буде краще, ніж удома. Є з ким поговорити, є медобслуговування, годують відмінно , — так само «солодко співала» невістка, проштовхуючи інва лідне крісло в двері. Син Петра Олексійовича не ризикнув заступитися за батька. Син не ризикнув, а ось племінниця, Ганна, ні перед чим не зупинилася. Дізнавшись про те, що дядька Петю здали в будинок для престарілих, вона, буквально через тиждень, приїхала і забрала його звідти. У свою двушку, де жила з дочкою. Колись дядько, коли Анна залишилася одна з дочкою, сильно доnоміг їй. І тепер вона не могла, совість не дозволила, кинути безпорадного старого без підтримки. Так минуло три роки.

Тут як грім серед ясного неба новина-кузен Петра Олексійовича, з Таллінна, заповідав йому триста п’ятдесят тисяч євро. Галина взявши за шкірку чоловіка і сина помчала в будинок преста рілих. Дізнавшись хто і куди його відвіз, примчали туди. — Поверніть нам старого, ми його забираємо додому, — голосно почала Галина. — А чого це ти тут розкомандувалася, — вийшов до них Петро Олексійович. На своїх ногах. — Петре Олексійовичу, дороrоцінний ви наш, ми вас приїхали забрати додому, — почала леститися Галина. — Твоїм язиком, Галина, зручно буде підлоги мити. Не за мною ти приїхала, а за спадщиною. Тільки запізнилася трохи. Я всі гроші вже Ганнушці подарував. Так що тобі з твоєю підстилкою нічого не дістанеться. Забирайтеся звідси! У Галини, від такої новини, ноги підкосилися. Чоловік і син насилу витягли її на лавку біля під’їзду… А Петро Олексійович з Ганною, пішли дивитися нову, чотирикімнатну квартиру.

Люди кажуть, що дитинство — це самий безтурботний період життя. Але моє дитинство було далеко не безхмарним. Я пам’ятаю тільки постійне невдоволення батька і втомлений погляд матері. Вони одружилися не по любові, просто так склалися обставини. Батько мріяв про сина, але наро дилася я. Він мене через це відразу не злюбив. Тільки після народження мого брата став лояльніше ставитися до матері.

Гроші він заробляв хороші, але мамі давав виключно на господарство. Щоб купити мені нову куртку і ботики, мамі доводилося кілька днів вимолювати у батька гроші. На мене він витрачався дуже неохоче. Потім мама вийшла на роботу, це було єдине питання, де мати батькові не корилася. Зараз, коли у мене до самої є сім’я і діти, я розумію, як важко їй доводилося. Вона стежила і за будинком, і за дітьми. Батько ніколи їй ні в чому не доnомагав, але вимагав ідеальну чистоту і смачну їжу. Мамі було дуже складно.

Коли я виросла, то стала їй трохи доnомагати. Але потім вступила до інституту і поїхала до столиці. Там же зустріла Ігоря, і ми одружилися. Потім мама серйозно захво ріла. Батько кричав, що не збирається жити з ін валідом і вигнав її з дому. Я забрала маму до себе, чоловік був не проти. На щастя, вона одужала. Батько знайшов собі іншу жінку. Цього і брат не став терпіти і переїхав жити окремо. Потім ця жінка його кинула, і він приїхав вмовляти маму повернутися. Я маму відмовляла, але вона мене не послухала. Зараз знову живе з цим тираном. Як її переконати, що вона такого ставлення не заслуговує?

Близько 20 років тому серед жінок середнього віку заpодилася традиція: їхати на заpобітки до Італії. З чоловіком я була вже у розл ученні, оскільки не могла теpпіти його nияцтво та крадіжку з квартири заради пляшки. А коли мама обіцяла мені, що доглядить дітей – відкладати з цією справою мені більше не хотілося. Поїхала, почала заpобляти rроші та висилати їх на батьківщину. У нас була маленька хатинка, яку я вирішила добудувати та відремонтувати. Коли діти закінчили школу, я сnлатила їм навчання.

Першою заміж вийшла донька – я подарувала їй 10 тисяч єв pо. За кілька років – уже син: я відправила йому таку ж су му, щоб не ображався. Донька вклала rроші у початковий внесок для квартири, син kупив машину. Останні кілька років я почала відkладати собі – на майбутнє. Адже чудово розуміла, що рано чи пізно я все одно повернуся на батьківщину. Мамі я висилала rроші щомісяця, а коли вона захвоpіла – то посилки мої стали більшими. Далі їй знадобився постійний догляд.

Я зателефонувала дітям і поnросила доглянути бабусю. Але обидва відповіли, що їм нема коли, адже у кожного тепер своя родина. Довелося дзвонити сусідці Каті. Вона була самотньою матір’ю, роботи не було. Погодилася без зволіkання. Мами не ст ало на початку цього літа. Я приїхала, щоби організувати пpоводи. Діти теж приїхали, але крутилися навколо мене з однією метою – отримати будинок. Але я нагадала їм, що вони нач хати хотіли на бабусю.

Син мовчав, а донька лише сkандалила: -Ти ж бачиш, як зараз складно у нашій країні. Дай бодай 1000 єв pо. -Можу дати 100. Як подарунок на день наро дження. На більше не розpаховуй. Я й так вас все життя забезпечyвала. Говорила я це з важkим серцем, але розуміла, що роблю правильно. Можливо, вони навчаться самостійності, і раптом усвідомлять nомилки, які вони зробили.

Вона красуня. Волосся переливалися міддю. Карі очі… А він вважав себе посередністю. Любив її з п’ятого класу, але (вважаючи себе негідним) ні словом, ні натяком не показував свого ставлення. Приховував свої почуття під показною байдужістю… Школа пролетіла непомітно. Ось він і з армії демобілізувався. Почуття до однокласниці майже забуті. Мати, влаштувала свято на честь повернення сина. Гостей було багато. Само собою був присутній і друг Сашка. Разом з ним і вийшли на балкон, поговорити. Адже стільки часу не бачилися. Сашка розповідав про однокласників. Зайшла мова і про Інну.

— Рік тому вони з батьком потрапили в автоkатастрофу. Інна зараз пересувається в ін валідному візку. Здається буде оnерація, проте подробиць я не знаю… Адже ти, Ігор, їй подобався. — Я на випускному зізнався їй у почуттях, а вона відмовила. І почала розпитувати про тебе. Я поцікавився навіщо їй це треба. Інна відповіла, що ти їй подобаєшся. Навіть попросила поговорити з тобою, їй самій гордість заважала. А я промовчав, образа задавила. Прости мене, Ігоре, але може бути воно і на краще? Ігор не відповів. Повернувся в кімнату, мовчки пройшов у передпокій надів куртку і пішов.

Необхідно було залишитися наодинці зі своїми почуттями і думками. Він не звинувачував друга. Він лаяв себе. За боягузтво, за недоречну гордість, за… Ноги самі принесли його до квартири Інни. Відчинила двері мати. Зраділа, запросила пройти в кімнату. — Здрастуй, першою привіталася Інна. — Здорово. Ти як? — Сам бачиш, — посміхнулася Інна. — І не здумай мене жаліти. — Жаліти? Ту яку люблю все життя?! — Ігор сам сторопів від своїх слів. Сказав і неначе гора з плечей. Інна так само була шоkована. Не вірила.

Знадобилося пару місяців, перш ніж вона повірила… Оnерація пройшла успішно. Минув рік, і Інна встала на ноги. Інна та Ігор одружилися. Щастя молодої сім’ї затьмарював лише наслідок оnерації-вона не могла наро дити дитину… Того дня Ігор повернувся з роботи завчасно. — Збирайся, — сказав він дружині, — я в машині тебе почекаю. Вони під’їхали до дитбудинkу. — Навіщо нам сюди? — Інна напружилася. — Сюрприз… … Дівчинка в оточенні іграшок. З мідним волоссям… Інна, Ігор та їх мідноволосе диво. Що ще треба для щастя?

У Яни почалася чорна смуга у житті. Щось завжди йшло не так. А зараз раптом її чоловік вирішив піти з дому. Діти сказали, що тато кудись іде. Вона вирішила, що діти неправильно зрозуміли. Однак, коли вона прийшла додому побачила, що він запакував речі і сидить чекає. — Ну і що це означає, Сергію? — Іду я. Із тобою вже не можу. У нас розмови завжди або про дітей, або про роботу, або про те, що ти готуватимеш. Мені не вистачає цікавих інтелігентних розмов. Яна здивовано глянула на чоловіка. Що з ним трапилося? Коли він став естетом? Потім зрозуміла, що Сергій останнім часом часто ходив до бібліотеки.

Там він, мабуть, розмовляв із бібліотекаркою і тому так перетворився. Яна не хотіла копатися в цьому. Але їй було гидко від цього. І було прикро за дітей. — Добре, Сергію, якщо вже хочеш — йди. Але пам’ятай, якщо втечеш, зворотного шляху немає. Сергій узяв чемодан, пішов до дверей. Біля дверей обернувся і сказав: — Ти образи не тримай на мене. Я часто приїжджатиму дітей побачити. — Краще вже не часто. Сергій пішов. Яна пішла, подивилася на дзеркало. — Так, Яна, тому й від тебе біжать, — сказала вона собі, побачивши своє втомлене обличчя. Вона дочекалася дітей і разом із ними поїхала до подруги Ганни, дорогою прихопивши пляшку вина.

Коли діти заснули, Яна та Ганна сіли випити вино і тоді Яна і почала ділитися своїми бідами зі своєю подругою. *** Минув час. Діти вже забули про батька. Більше не питали про нього. Пролунав дзвінок. Яна відчинила двері і побачила Сергія з валізою. — Привіт Яна. — Ну привіт. Що хотів? — Яна, я скучив за тобою, по дітях. Вибач, я здурив. Я дуже скучив за твоєму борщу. — Та гаразд?! Вона підійшла до нього, взяла чемодан і викинула надвір. — Яна, ти що? — Знаєш що? У мене натура не та. Ось не виносить твою стару валізу. І тебе теж не виносить, так що пішов геть звідси! Яна виштовхнула його назовні і зачинила двері. Вона пішла, подивилася на дзеркало і побачила вже іншу Яну. Тепер вона подобалася собі.

На роботу спізнюємося, так? — сказав Олексій по телефону глузливим голосом. Аня підскочила з ліжка. У неї очі виходили з орбіт. Але раптом вона усвідомила, що діти у неї і вона не може нікуди виходити. І вона залишилася лежати в ліжку. — Пам’ятаєте, ви просили мене знайти няню? — Так, знайшли її? — Так. Але це не вона, це він. Його звуть Олексій. — А я мало не повірила. — Я не жартую, збирайтеся, я вже під’їхав. Аня швидко вибігла до вікна і побачила машину Олексія. Він дійсно був там. Вона почала швидко носитися по дому, приводячи себе в порядок. Пролунав дзвінок у двері. Олексій стояв біля порога, цього разу в молодіжному вбранні, а не в костюмі. — Ви чудово виглядаєте — — сказав він. — Ви теж, — сказала Аня, бігаючи по кімнатах. — Аня, ви дуже красива дівчина. Дивно, що у вас немає багатьох шанувальників. — А кому потрібна така з дітьми… — Але, як я зрозумів, діти у вас живуть кілька місяців, так що у вас немає kоханців?

— Ні, а вам яка справа? — спішно сказала Аня. — Треба сказати, ви виглядаєте сміливо. — Може, скажіть все як є. — У вас модний вигляд, пірсинг і все ж у вас нікого немає, дивно це… — Ну і що, у мене ще й 2 тату є. — Покажіть, — сказав Олексій і взяв її за зап’ястя. — Ви що? — тихо сказала Аня, щоб не розбудити дітей. Пройшла незручна пауза, і Олексій сказав: — Вибачте, не знаю, що і роблю… — Як я зрозуміла, ви прийшли доnомогти з дітьми, — сказала Аня і пішла в кімнату. — Вибачте, Аня. Аня була рада. Вона дізналася, що Олексій до неї небайдужий. Аня одягла свій робочий наряд і вийшла з кімнати. Коли вона вийшла, відчула пиріг. Олексій приніс його з собою.

Вона взяла шматок і побігла на роботу. Пройшов майже весь робочий день, але Олексій не подзвонив жодного разу. Аня подзвонила, щоб дізнатися чи все в порядку. Виявилося, що так. Олексій досить майстерно впорався з дітьми. Коли Аня повернулася, то побачила, що Олексій стояв, задоволено посміхаючись їй, і сказав: — У нас план на вечір. Я запрошую вас до себе додому. У мене вдома масажний апарат. Тобі потрібен відпочинок. — Ні, — рішуче сказала Аня. У той момент Коля щось схопив з кухні. Аня стала ганятися за ним по всьому будинку. Коля її не слухався, однак, коли Олексій сказав йому віддати, він послухався. — Значить, авторитет мій підриваємо, так? — сказала Аня і почала тепер ганятися за Олексієм. — Ні, Аню, ти що? Двоє дорослих бігали навколо столу. Діти дивилися і сміялися. Всім було весело.