— Бачити не можу цього Павлика, Люд, ти не уявляєш, як я від усього цього втомилася – Катя ледве стримувала емо ції. — Не смій говорити йому таке: Він же дуже хороший. І дочку твою виростив, і молодше тебе на 4 роки. — Я говорила йому про це. 12 років живемо під одним дахом, а він на мене дивиться як вір на собачка. Набрид. — Ти ж сама в цьому вин на. — Він сам завалив мене своєю любов’ю. То кави в ліжко принесе, то ма саж запропонує. Пам’ятаю свого Льошу, він не таким був-справжній чоловік. А від цього ну дить іноді. — Ти серйозно? Який він чоловік? Зробив тобі дитину — і поминай, як звали.
Думаєш, добре бути самотньою? Я-то знаю, що це таке, і Маринка знає. У цей момент в залі з’явився завідувач, нагадав Людмилі, що вона тут працює офіціанткою, і попросив приступити до своїх обов’язків. Прийшовши додому, Катя знову зловила на собі турботливий погляд Павла. Він навіть печеня приготував. Але Катю це не цікавило. — Мені піти? Зараз або коли? — Навіть тут ти не можеш прийняти рішення. Ганчірка. Розлучуся я з тобою! Павло грюкнув дверима і пішов. Через тиждень Каті зателефонувала подруга і ресторану, і схвильованим голосом вимовила: — Ти уявити собі не можеш, хто у нас тут в закладі.
Твій Павло, з якоюсь красунею. -Плювати. У нас же сьогодні вихідний. Забронюй нам столик, скоро приїдемо з подругами, повеселимося з хлопцями. Але очікування жінки не виправдалися. Якщо і до кого підкочували, то тільки на молодих. Жінки у віці нікому не були цікаві. — Ну що, Катя, як без Пашки живеться, добре все? — Я дзвонила йому і благала, щоб він повернувся. Але він відповів, що не буде цього робити, і що у нього вже є інша жінка. — А я тебе попереджала, подруга. Твій Пашка був кращим. Чи не буде у тебе більше справжніх чоловіків. Забудь. Катя все розуміла. Повертаючись додому на самоті, думала і повторювала собі тільки одну думку:»Ось я дур на».
