Мама з вітчимом дуже обурюються, що зараз я доnомагаю дядькові, татовому братові, а не їм. Але у мене є на те вагомі причини.

0
61

Коли мені було 8, мого тата не стало. Це був дуже сильний уда р для нашої сім’ї. Мама змогла з ним впоратися тільки через 2 роки. Тоді мама познайомилася з іншим чоловіком. Вони одружилися і став вітчим жити з нами. Мама тоді не працювала – потрапила під скорочення, і єдиним добувачем в сім’ї залишився вітчим. Через це він поводився жахливо по відношенню до нас. Мама цього не помічала або закривала очі, але мені доводилося несолодко. Вітчим відчитував мене за кожен куплений батончик і резинку для волосся. Одного разу він мені такий скандал влаштував через мою нову курточку, яку я куnила, тому що виросла зі старої. Він і мамі нічого толком не дозволяв, але мама його терпіла, тому що він приносив rроші в сім’ю.

Які-ніякі, але, все ж, rроші. Перед моїм 18-річчям батьки сказали, що починаючи з цього віку, я можу робити все, що хочу, в тому числі і жити, де хочу. Так я і вчинила. І переїхала я до бабусі по татовій лінії. До 22 років бабуся дбала про мене. Вони з дядьком дали мені можливість вчитися в університеті моєї мрії, дядько заміняв мені батька, а його дружина приймала мене, як рідну дочку. Коли мені виповнилося 22, бабусі не стало. Вона не залишила заповіту, але дядько сказав, що квартира повинна залишитися мені, а він зі своєю сім’єю жив у квартирі дружини.

З мамою я говорила від випадку до випадку і по телефону, особистих зустрічей у нас не було. З вітчимом, звичайно, і дзвінків не було. Потім я зустріла Андрія. Ми зустрічалися рік, коли він зробив мені пропозицію. Замість батька, до вівтаря пішла з дядьком. Мама і вітчим, яких я запросила в останню секунду, були вкрай обурені моїм вибором. А хто звертав на них уваги? Точно не я! Після весілля ми майже перестали спілкуватися. Зідзвонюємося тільки у свята. Дядько зі своєю сім’єю-мої найближчі люди. У племінниках я душі не чаю, а моя дворічна дочка зараз дядька з його дружиною називає бабусею і дідусем.