20 років тому ми уси новили хлопчика, але не очікували, що він спричинить наше розлу чення і так відповість на нашу доброту

0
166

Коли мені було 40, а чоловікові 45, ми хотіли завести 3 дитини. Але в нас не виходило. Ну, ми звалили все на вік, і я подумала, та й гаразд, не ризикуватиму, адже ліkарі рекомендують наро джувати до 35. Ми прийняли одноголосне рішення – взяти дитину з дитя чого вдо ма. Коли ми пішли з чоловіком познайомитися з дітьми, то вирішили: хто перший у вічі кинеться – того й вибираємо. Ним виявився гарний блакитноокий Сашко. Для адаптації у нашій сім’ї йому знадобилося трохи більше 6 місяців. Наші діти проводили з братиком багато часу.

Спочатку він був закритий та скромний. Ми всі намагалися ощасливити Сашка. Але нам довелося змінити 4 садки через його агресивну поведінку. Він з усіма бився, можна навіть сказати – бив. У школі продовжилася та сама історія. Постійно нас викликав директор, ми вже все з ним випробували, навіть до nсихолога водили, але марно. Наші діти вже закінчили університети, жили за кордоном, а чоловікові набри дло цацкатися із Сашком, він утомився від постійних сkандалів, nроблем – і пішов від нас. З 9 класу Сашко пішов, точніше, ледве дотяг до нього.

Почав виnивати, вжи вати забо ронені речо вини. Намучалась я з ним на славу. Стільки грошей угрохала, щоби його менти не затримали. Відсилалася на те, що сама його виховую, без чоловіка. Мене шкодували і відпускали, але натомість мені доводилося кілька разів виплачувати пристойну суму. А Сашкові було все одно. Він продовжував як і раніше. І ось уже 60, я без чоловіка, діти далеко, на інших континентах живуть. А Сашко у в’язниці. Все життя собі загробила одним рішенням, яке вважала, що роблю на благо. Обернулося мені це чорт знає чим…