Вчора приготувала рибу на пару. Вийшло дуже смачно, я вирішила поділитися із сусідкою, яка теж часто пригощала мене смаколиками. Я взяла трохи риби та пішла до Насті. Ми з нею дуже близькі, кілька разів на день заходимо один до одного на чай, на каву, ділимося секретами, плітками, новими рецептами. Коли я зайшла, Настя пекла млинці. Вона вже цілу гору встигла напекти, але залишалося стільки ж. Побачивши мене, вона попросила: — Ой, Маша, ти вчасно! Допоможи, а, зпеки решту за мене. Мені за півгодини виходити, а я ще душ не прийняла.
— Куди ти збираєшся? Тут млинців на два тижні вистачить. Куди тобі стільки? – я була щиро здивована, адже млинців було дуже багато. — Та я не собі… Сестра святкує день народження. Попросила мені млинців випекти. — А-а… замість подарунка? Розумно! — Ні, звісно, я й подарунок підготувала. Млинці ми на спільний стіл поставимо. Її сім’я їх любить, і попросила. Я витріщила очі, Настя це помітила. — Слухай, вона мешкає з дітьми у батьків чоловіка. Перед святами в них — вдома справжня метушня.
Тому вона зазвичай у нас, у родичів, просить певних страв перед святами. Пізніше вона розповіла, що сестра готує максимум картопляне пюре, решту отримує від гостей. Я й не знала, що відповісти Насті. Хто міг би подумати, що можна так робити? Я не могла кинути подругу в такий момент, бо вона мала встигнути за півгодини прийняти душ, укласти волосся, нафарбуватися, одягнутися і вийти. Звичайно, допомогла Насті, але в голові весь час крутила ситуацію. Думала, чому тоді я готую всі різновиди страв на свої свята, якщо можна попросити всіх гостей принести з собою по одній страві!