vЯ робив усе можливе і неможливе заради дружини, але вона була неза доволена. А коли вона відкрила мені причину, я відчув себе останнім ду рнем.

0
23

Ми з дружиною зареєстрували наші стосунkи два роки тому, коли обидва вже були людьми. І в моральному, і матеріальному плані. Моя дружина постійно займалася самовдосконаленням: у спорті, у вивченні іноземних мов, у роботі. А я втратив себе сьогоднішнього і вів як вісімнадцятирічний, заkоханий хлопчик. Мчав з роботи додому, щоб встигнути приготувати для неї вечерю, навести лад у будинку, вигуляти її собаку. Словом, робив усе, щоб вона не витрачала свого часу на різні дрібниці. Я, таким чином, намагався добитися ще більшої уваги. Але, вийшло з точністю навпаки. Вона змінила своє ставлення до мене.

Але аж ніяк не на краще. Вона замкнулася в собі, відвилювала від мене, часто була не в дусі. У вихідний погода розлютилася. Йшов проливний дощ. Коли я за звичкою піднявся, щоб почати прибирання, дружина попросила мене залишитися з нею в ліжку. Коли я все ж підвівся і вже хотів взятися за прибирання, вона не витримала: — Стасе, та що з тобою сталося?! Ми лише два роки одружені, а ти став якимсь розмазненим, який тільки й думає, як догодити дружині! Де той доблесний чоловік, який лише поглядом міг привести мене до тями?! Куди ти його діл?! Навіщо ти готуєш?

Я сама можу собі готувати. Чому ти забираєшся в домі? Я що, каліка? Зрештою існує доставка їжі та клірингові компанії. Тобі що, нема чим зайнятися?! Ми полюбили одне одного як сильні та незалежні особи. Але зараз я одна. Я не бажаю жити з чоловіком слабаком… Добу я обмірковував її слова. Адже вона має рацію. Я розчарувався б у ній, якби вона стала домогосподаркою. Неважливо, що мої дії я спрямовував, як я думав, на благо їй. Важливо, що це не потрібно. Я справді відійшов від своїх захоплень та від свого кола заради дружини, втратив себе і цим розчарував її. А це робити не можна.