– До кінця місяця поживеш у нас, а потім збирайся, – сказала мені Анна, дочка синьйора Роберто, якого я доглядала останні три роки. Італійця не стало тиждень тому. Я розуміла, що тепер мені доведеться шукати нову роботу. Я почала питати у знайомих працюючих жінок, але, як на зло, нічого не було. Будинок у Роберто був великий, ми жили вдвох. А Анна з братом заходили нечасто. У Анни був не найкращий характер, я завжди переживала через її візити, тому що вона постійно знаходила привід для невдоволення. Своє розчарування вона висловлювала голосно, і мені завжди діставалося. Синьйор Роберто завжди ставився до мене добре і просив не звертати уваги на Анну, говорячи, що вона завжди була такою імпульсивною та емоційною. А ось син Олександро був зовсім іншим. Він завжди був уважний і ввічливий, ніколи не робив зауважень. Але він жив у іншому місті, тож приїжджав рідко. Я майже нічого не знала про нього. Коли синьйора Роберто не стало, Анна сказала, що до кінця місяця я маю покинути їхній будинок.
Вона з Олександро вирішили продати будинок батька та розділити гроші. Я не збиралася повертатися додому, але, оскільки не змогла знайти нову роботу, вирішила, що поїду додому на свята, а навесні знову повернуся до Італії. У мене двоє дітей: син та дочка. Доньку я залишила вдома, а син одружився в нашому селі та переїхав до сватів. Діти – це все для мене. Заради них я і поїхала до Італії, щоб забезпечити їм краще майбутнє, адже в дитинстві не змогла дати їм усе, що хотіла. Жили ми бідно: одна маленька хата, завжди не вистачало грошей. Я часто казала чоловікові, що треба щось міняти, а він відповідав: «Тобі потрібно – ти й думай». Коли я вирішила поїхати за кордон, він тільки сказав: «Давно час». Але як тільки я поїхала, через кілька місяців він пішов до іншої, ось таке було його кохання.
Я не засмучувалась через це, тому що в мене не було ні часу, ні бажання переживати. За те я виявилася в гарному місці, де можна було заробити гроші. Я намагалася працювати, допомагала дітям. Донька вийшла заміж, і я відправляла гроші на будівництво будинку, тож через кілька років вони привели нау хату в порядок. Син попросив у мене 12 тисяч євро, коли вони будувалися. Спочатку мені здалося неправильним вкладатися у чуже майно, адже все було на ім’я тестя і тещі. Але син переконав мене, що у них з батьками чудові відносини, і він не боїться вкладати гроші до їхнього будинку. Я вирішила, що це правильно і дала гроші, які він вклав у будинок. Останні три роки, поки я працювала у Роберто, я не приїжджала додому і не відправляла гроші дітям, бо хотіла трохи накопичити, не знаючи, на що їх витрачу. В автобусі по дорозі додому мені спало на думку, що в мене якраз є потрібна сума для покупки однокімнатної квартири.
Я вирішила, що щоб не жити з донькою та зятем, куплю собі квартиру. Однієї кімнати буде більш ніж достатньою. Коли я приїхала, то зібрала дітей у себе вдома. Хотілося трохи поспілкуватись, відзначити мій приїзд, адже я довго не була вдома. Все було добре, доки не почалася тема про гроші. – У дочки будинок великий, а синові лише 12 тисяч. Це несправедливо. Купіть йому хоча б однокімнатну квартиру, – сказала невістка. Син мовчав, але я бачила по його обличчю, що він з дружиною згоден. Дочка, почувши це, образилася.
Вона явно не була задоволена, адже вважала, що всі гроші мають дістатись їй, бо я буду жити з нею. Про свої плани щодо грошей я дітям нічого не сказала, пообіцяла синові з невісткою подумати. Мені було неприємно, я пішла до своєї кімнати. Там я побачила пропущений дзвінок від Олександро. Я вирішила передзвонити. – Куди ти зникла, Марино? – стривожено спитав він. – Я приїхав, а Анна сказала, що ти вже поїхала. Ти так швидко вирішила? Я викупив у неї половину будинку, тепер він мій. Я хочу, щоб ми мешкали тут разом. Ти вийдеш за мене? Я була приголомшена. Я знала, що Олександро до мене добре ставиться, але не чекала такого повороту. Він ніколи не говорив про свої почуття. Тепер мені потрібно вирішити, що робити: віддати гроші синові та погодитися на пропозицію Олександро, бо він мені теж дуже подобається, чи купити квартиру для себе та подивитися, що з цього вийде?