Їду потягом «Ужгород-Львів». Півшляху їхала одна в купе. На черговій зупинці двері відчиняються, і заходить дівчина з дитиною. Вона одразу невдоволено оглядає мене, ніби обурена тим, що тут уже хтось є. Починає розкладати візок, повністю перекриваючи мені доступ до моєї сумки. Я вирішила допомогти, притримати коляску, щоб їй було зручніше, і запитала: – Скажіть, де ви виходите? Може, сумку переставити, щоб вам було зручніше? Вона кинула на мене зарозумілий погляд і відповіла: – Я вам не зобов’язана нічого відповідати! Я подивилася на неї, спокійно відпустила коляску і дала їй можливість справлятися самій.
За кілька секунд вона кинула: – Допоможіть опустити сидіння. Я: – А як ви думаєте, у мене є право відповісти вам у вашій манері? Ну, про «не зобов’язана»? Вона, з викликом: – Ну, відповідайте! Помовчала трохи, опустила погляд і додала: – Допоможіть, будь ласка. Я допомогла. Вона навіть не вибачилася, але чомусь мені стало її шкода. Така злість і роздратованість не з’являються на порожньому місці. Попросила провідницю зафіксувати коляску, допомогла покласти її на другу полицю. Тепер вона дивилася на мене з-під лоба і намагалася заговорити. Шкода її стало. Upd: Вечір стає все цікавішим. Наші «діалоги» (переважно її монологи): – На малого не дивіться. Він все одно спати не буде. – Ми до Почаєва їдемо, до монастиря. Батюшка сказав, що у штанах тільки не нормальної поведінки ходять, тож я собі спідницю купила.
А ви, бачу, у штанях? – Вона кинула погляд на мій спортивний костюм. – Андрійко вашу пляшечку примітив. Може, ви ще маєте? Вона дорога? Скільки коштує? – А навіщо ви на ліжко гроші витратили? Ми не купували. Ці гроші можна й на інше витратити. – А у Львові далеко живете? Як поїдете? На таксі? А скільки це коштує? А автобуси до вас не ходять? То навіщо вам таксі? Пройшло всього 40 хвилин нашої спільної подорожі. Цікаво, вона думає, що я зобов’язана їй здавати звіти? Upd2: Наприкінці поїздки вона залишила використаний памперс на підлозі, поскаржилася, що її чоловік не встиг сплатити за електрику, і їм її відключили на кілька днів. Тепер начебто повернули. Вона вийшла з купе та з мого життя. Шкода її, звичайно, але тепер уже якось інакше…