У пошуках стабільної роботи я пробувала себе у різних амплуа – від офіціантки до касира, від кондуктора автобуса до секретаря офісу. Незважаючи на такий різноманітний досвід, я все ще знаходилася у пошуках стабільної посади, коли Антон, колишній колега, запропонував мені роботу. Він відкрив свій бізнес і потребував менеджера з продажу, обіцяючи базовий оклад плюс комісійні. Беручи в увагу мою безробітність на той момент, я охоче погодилася.
Протягом кількох місяців все йшло добре, і я нормально заробляла, значно більше, ніж мій чоловік, який працював на будівництві. Однак добрі часи виявилися недовгими. Антон почав наймати своїх родичів, відкривати нові відділи, які не приносили прибутку, що в результаті призвело до різкого скорочення моєї зарплати. Я була єдиною жінкою в команді «чоловіків-начальників». Розчарована, я вирішила поговорити з Антоном. Він виражав свій жаль з приводу того, що дозволив своїй родині впливати на бізнес-рішення, і лише попросив мене набратися терпіння.
Однак, не витримавши зниження зарплати та динаміки на робочому місці, я вирішила звільнитися. Чоловік був незадоволений моїм рішенням, критикуючи часті зміни роботи і побоюючись втрати фінансового комфорту. Незважаючи на його побоювання, я почуваюся розбитою і не наважуюсь розпочати пошук нового місця. Але й повертатись на роботу до Антона я теж не збираюся.