Колись я пошила ошатний костюм для доньки на свято у садок, а саме костюм східної принцеси. Штани-шаровари, топ з об’ємними рукавами, головний убір та ще багатошарове намисто зробила. Три дні витратила на пошиття костюма, все розшила паєтками вручну.Спочатку одна донька в ньому виступала, а потім і друга. Потім я його акуратно склала в коробку і залишила як історію.
Зайшла до мене в гості багатодітна матуся, яка мешкає поблизу. Я їй багато разів віддавала пакети з одягом, бо знала, що чоловік у неї не хоче працювати і живуть вони дуже скромно.
У результаті випросила вона надіти наше вбрання в садок. Мені було не шкода, адже костюм уже п’ять років полежав у коробці як якась реліквія.
Після цього справ навалилося багато, а сусідка, мабуть, забула дорогу до мого дому. І вже не пам’ятала, що вона має нам дещо повернути. Поки один раз я не підійшла до сміттєвих контейнерів, щоб викинути сміття.А там наполовину порожньому баку лежав він – костюм, який я шила своїми руками. У мене навіть дар мови пропав!
Його викинули! Звичайно, я не полізла на смітник, але мені стало так прикро! У мене багато разів просили його віддати до дитячого садка. Адже завжди є діти, у батьків яких немає грошей на купівлю вбрання чи немає часу шити. І вони хотіли його собі у вигляді чергового костюму.
Багатодітна сім’я бідна, але це лише на половину виправдовує низькій дохід. Друга половина полягає в тому, що вони небережні і неакуратні. Зрозуміло, що ми більше не підтримуємо спілкування. І хочеться відзначити, що всі бідні, які мешкають з нами поряд, самі винні в цьому, оскільки п’ють чи не хочуть працювати. А всіх, хто п’є, виганяють з роботи за п’янку.
Тепер я знаю, що віддавати речі треба обдумано. І не через жадібність, а тому що нема чого метати бісер перед свинями.