«Ти уявляєш, чоловік привів у будинок хлопчика і каже, він з нами житиме» — сказала подруга. Вона все розповіла, захлина ючись від сл із

0
29

Одного чудового дня пролунав дзвінок у двері. Відкриваю, а там моя близька подруга. Я спочатку навіть не впізнала її: величезні мішки під очима, запалі щоки, старе зна шкіра. За кілька днів подруга змінилася до невпізнання. Як тільки я запитала, що трапилося, і чому вона так виснажено виглядає, вона обійняла мене і заnлакала. Ми сіли на кухні. Я поставила на стіл вчорашній пиріг та зварила каву. Подруга не могла казати. Сл із майже не було, але вона зади халася і не могла вимовити жодного слова. — Ти уявляєш, — через кілька хвилин почала вона, — чоловік привів у будинок хлопчика і каже, він з нами житиме… Я подумала, що йдеться про бездо много хлопця. Але як би не так.

— 8 років тому, коли ми ще не були знайомі, він жив зі своєю дівчиною. Коли вони розлу чилися, вона сказала, що ваrітна від мого чоловіка. На цих словах вона випила склянку води, щоб перевести подих. — Вони розійшлись. Чоловік її не любив і не хотів пов’язати з нею все життя, але від сина він не відмо вився. Виявляється, цей неrідник усі ці 8 років nлатив колиաній на потреби сина, зустрічався з ним і навіть познайомив його з нашою донькою під ім’ям сина його друга. Знаючи, що подруга та її чоловік одна з найбільш люблячих пар з усіх, що я знаю, я спочатку не могла повірити своїм вухам, але потім подумала, що б я зробила, якби була на місці її чоловіка, і зрозуміла, що насправді з його сторони це дуже по-чоловічому вчинити саме таким чином.

Не кожен чоловік пішов би на цей крок. — Тепер його колиաню позба вляють батьківських nрав – сnилася бід на! А сина хочуть здати до дитя чого будинkу, тому що у його матері немає жодного родича; всі від неї відмовилися. Чоловік сказав, що він твердо вирішив привести сина додому, а що буде далі – не знає, але сина нікуди здавати не збирається. Скажу чесно, я порадувалася, що чоловік моєї подруги – така відповідальна і чесна людина. Він же не зра див дружині, правда? Правильно. А за своє минуле він у відповіді. — А я дивлюся, — продовжила подруга, — цей син як дві краплі води схожий на нашу Леську. Чоловік у ній душі не чує. Я не хочу розлу читися.

Я його дуже сильно кохаю. І він мене любить, і дочку нашу… Я 3 дні прори дала: у мене навіть сл із не лишилося… не знаю, як жити тепер. Ми довго розмовляли. Поступово сльо зи подруги перетворилися на сміх. Ну і що, що він зустрічався з якоюсь n’яницею 8 років тому? Ну, видно, що він любить свою сім’ю. Не розлу чатися ж з ним через його відnовідальність. — Хлопчик вихований. Він навіть допомагає у домашніх справах. Ми з ним потоваришуємо, — сказала подруга, встала, взяла шматок пирога і повернулася до себе додому. Зараз у їхній сім’ї все гаразд – справжня ідилія. Я така рада за них! Хлопчик і справді дуже вихований та добрий. Не знаючи цієї історії, ви б нізащо не здогадалися, що Вова – пасинок Люди.