Моя мати працювала в Іспанії 20 років. Коли вона виїжджала, я була самотня, але тепер у мене є чоловік та троє дітей. Ми жили у нашому сімейному будинку, який мама допомагала відбудовувати, доки була за кордоном. Я ніколи не просила її про допомогу: це було її рішення. У нашому селі жінки часто спочатку відбудовують свої будинки, а потім купують квартири.Моя мама купила дві квартири: велику для мого брата та маленьку для себе. Вона завжди говорила, що вважає за краще жити сама, і планувала гарно обставити своє житло. Вона відкладала гроші на ці цілі.
Однак після ремонту та обстановки вона сказала нам, що хоче жити у селі, незважаючи на гарну квартиру.Чесно кажучи, я дуже не хотіла жити з мамою, тому що з роками ми віддалилися одна від одної. Вона часто критикувала моїх дітей, чоловіка та мене. Тому я прямо сказала їй, що ми не можемо жити під одним дахом.
Мама стверджувала, що будинок належить їй, бо вона фінансувала його ремонт і наполягала на тому, щоб жити у селі. Натомість вона запропонувала мені перевезти всю сім’ю до її квартири, якщо нам з нею не сподобається.Наступного ранку після нашої розмови приїхали майстри, щоб побудувати для неї прибудову з окремим входом. Ми з чоловіком були приголомшені. Мені здалося неповажним приймати такі рішення, не порадившись з нами.Тепер я не знаю, як ми співіснуватимемо в одному дворі…