Коли я виходила заміж, то чудово знала, що моя свекруха не буде такою, якою я очікувала. Я познайомилася з нею, коли їй було 46 років. Я думала, що вона згодом буде більш відповідальною. Але Марта Степанівна мала тільки фарбоване волосся, високі підбори і довгі червоні нігті. Колись вона розлучилася, взагалі не намагаючись зберегти сім’ю, і виховувала двох синів одна. Після нашого невеликого весілля ми переїхали до неї. Я уявляла, як ми готуватимемо і спілкуватимемося, але вона завжди була зайнята роботою, фітнесом, побаченнями та друзями, нехтуючи домашніми справами та сім’єю.
Коли я завагітніла, всі були в захваті – окрім свекрухи. Вона заявила, що ми мали ще насолоджуватися часом без дитини. Я сподівалася, що вона зміниться, коли народиться наш син, але вона майже не звертала на нього уваги. Якось, коли я робила прання, мій син заплакав, а свекруха, одягнувши навушники, не звернула на нього уваги. Мені довелося бігти, щоб заспокоїти його. Остаточно розчарована, я запитала її: чому вона досі бігає за побаченнями?
Вона спокійно відповіла, що все ще може вийти заміж – що й зробила за півроку. Вона ніколи не сиділа з онуком, наполягаючи на тому, що це наш обов’язок. Моя власна мати, хоч і живе далеко і страждає від проблем зі здоров’ям, з радістю допомагає за будь-якої можливості. Однак моя свекруха досі ставить своє особисте життя вище за сім’ю, і я, напевно, більше ніколи не зможу її зрозуміти .