Перед тим, як піти на той світ, бабуся залишила нам з сестрою свою квартиру, запропонувавши самим розібратися з нерухомістю. Все дитинство ми були сиротами, і бабуся ростила нас у цій квартирі. У результаті ми з сестрою домовилися прожити разом 5 років, накопичити грошей, а потім продати квартиру та розійтися у своїх справах. Якийсь час все йшло за планом. Кожна з нас мала свій простір у трикімнатній квартирі: ми уникали побутових конфліктів і мирно співіснували. Однак через півроку моя сестра вирішила з’їхати, знайшовши собі чоловіка. Вона перестала сплачувати за комунальні платежі, заявляючи, що нічим у квартирі не користується, залишивши мене одну покривати витрати.
Ця несподівана зміна означала, що мені довелося скоротити свої заощадження, але я не засмутилася. Моєю головною турботою було зберегти квартиру. Але незабаром моя сестра захотіла негайно продати квартиру для свого весілля, до чого я не була готова. Незважаючи на наші початкові плани, сестра поспішала з продажем, бо їй терміново знадобилися гроші. Щоб не втратити свій будинок через потенційних сумнівних покупців, яких вона могла залучити, я вирішила викупити
її частку, залазячи у борги та кредити, щоб швидко зібрати гроші. Це був стресовий період, коли доводилося жонглювати кількома роботами, щоб звести кінці з кінцями. Через роки, коли моя сестра, тепер уже розлучена і маюча фінансові труднощі, попросилася переїхати назад, пославшись на своє упущення, я не могла погодитися. На той час квартира належала тільки мені. Її прохання не змінювало того факту, що я сприймала її вже не як сім’ю, а як людину, яка значно ускладнила моє життя.