Интересное тут

Гуляла я зі своїм сином на дитячому майданчику і там познайомилася з 41-річною жінкою, яка має 3-річну доньку. Тільки по обличчю можна визначити приблизний вік цієї жінки, а так у неї чудова фігура, одягнена стильно та має молодіжні захоплення. В принципі, все як у всіх.

Ми якось непомітно почали розмовляти про те, що їй виповнився 41 рік, а її чоловікові – 51. Софія – це перша дитина цієї жінки. Народжувати більше дітей вона не має наміру, оскільки після народження доньки їй зробили складну операцію.

Жінка поділилася зі мною, що все ж таки шкодує про те, що народила дитину в такому віці. Їй досить важко доглядати дитину, адже вона вже не така активна, як раніше, а чоловіку взагалі 51 рік. У такому віці багато чоловіків уже няньчать онуків. Чоловік не хоче займатися донькою, навіть ходити з нею гуляти.

А от що я думаю про цю ситуацію

Я хочу просто поділитися своїми думками щодо народження дітей у пізньому віці. На звання експерта я не претендую.

Я вважаю народжувати у такому віці категорично не можна. Я знаю, що зараз у нас йде пропаганда європейської моделі поведінки, що до 30-35 років потрібно займатися кар’єрою. І лише після цього вже думати про сім’ю.

Добре, але скажіть мені, коли займатись дітьми? Свою молодість ви витратите на те, щоб заробляти гроші, які не зможете забрати на той світ. А не на те, щоб ростити дітей, потім допомагати з онуками. Адже саме сім’я є найважливішою складовою життя, а не робота та гроші.

Гроші вам не допоможуть, а сім’я завжди підтримає. Сім’я має бути віковою. У дитини мають бути молоді батьки, а не люди похилого віку, які навіть не хочуть з нею погуляти.

Дитина, у якої батьки вже у старшому віці, страждає від цього. Вона навіть може їх соромитись у школі. А ось до університету, весілля та онуків своєї дитини такі батьки у віці навряд чи взагалі доживуть.

Тому я вважаю, що після 35 років краще взагалі не народжувати, не треба мучити себе, а тим більше дітей. Щоб потім не шкодувати про своє рішення і не жалітися чужим людям.

Гуляла я зі своїм сином на дитячому майданчику і там познайомилася з 41-річною жінкою, яка має 3-річну доньку. Тільки по обличчю можна визначити приблизний вік цієї жінки, а так у неї чудова фігура, одягнена стильно та має молодіжні захоплення. В принципі, все як у всіх.

Ми якось непомітно почали розмовляти про те, що їй виповнився 41 рік, а її чоловікові – 51. Софія – це перша дитина цієї жінки. Народжувати більше дітей вона не має наміру, оскільки після народження доньки їй зробили складну операцію.

Жінка поділилася зі мною, що все ж таки шкодує про те, що народила дитину в такому віці. Їй досить важко доглядати дитину, адже вона вже не така активна, як раніше, а чоловіку взагалі 51 рік. У такому віці багато чоловіків уже няньчать онуків. Чоловік не хоче займатися донькою, навіть ходити з нею гуляти.

А от що я думаю про цю ситуацію

Я хочу просто поділитися своїми думками щодо народження дітей у пізньому віці. На звання експерта я не претендую.

Я вважаю народжувати у такому віці категорично не можна. Я знаю, що зараз у нас йде пропаганда європейської моделі поведінки, що до 30-35 років потрібно займатися кар’єрою. І лише після цього вже думати про сім’ю.

Добре, але скажіть мені, коли займатись дітьми? Свою молодість ви витратите на те, щоб заробляти гроші, які не зможете забрати на той світ. А не на те, щоб ростити дітей, потім допомагати з онуками. Адже саме сім’я є найважливішою складовою життя, а не робота та гроші.

Гроші вам не допоможуть, а сім’я завжди підтримає. Сім’я має бути віковою. У дитини мають бути молоді батьки, а не люди похилого віку, які навіть не хочуть з нею погуляти.Дитина, у якої батьки вже у старшому віці, страждає від цього. Вона навіть може їх соромитись у школі. А ось до університету, весілля та онуків своєї дитини такі батьки у віці навряд чи взагалі доживуть.

Тому я вважаю, що після 35 років краще взагалі не народжувати, не треба мучити себе, а тим більше дітей. Щоб потім не шкодувати про своє рішення і не жалітися чужим людям.

Здрастуйте.Ми з дружиною у шлюбі вже багато років. З батьками з обох сторін у нас склалися дружні стосунки, яким ми завжди допомагаємо як фінансово, так і по господарству.

Забезпечення нашої родини повністю лежить на моїх плечах. Дружина вже понад сім років ніде не працює. Вона займається домашнім господарством, і мені подобається, як вона справляється зі своїми обов’язками. Зарплата у мене гідна. І якщо розумно її витрачати, нам на все вистачає.

Кошти, які я зміг відкласти, вважаються загальними, оскільки ми одна сім’я. Тому я називаю ці гроші сімейними заощадженнями.Минулого року ми збирали на поїздку на море. Але через ситуацію у світі, вирішили відкласти свою відпустку на кращі часи.

А нещодавно дружина заявила мені, що її батькові стало важко добиратися самому на дачу, тому ми повинні купити йому автомобіль. Але я з цим не згоден. До електрички пішки не більше 10 хвилин, 60 хвилин триває сама поїздка, а потім йому потрібно пройтися 15 хвилин до самої дачі.

Але дружина почала апелювати тим, що йому важко нести речі, які він везе на дачу. Це стосується необхідних інструментів для роботи, продуктів тощо. Але, він і так їх не тягне сам, всі речі я привожу сам на своєму особистому автомобілі.

А коли у нас була сімейна вечеря на дачі, дружина сказала батькові, що на його ювілей ми подаруємо йому автомобіль. Я був незадоволений її одноосібним рішенням. Добре, що тато перевів цю розмову на жарт і змінив тему розмови.

Вдома я спробував з’ясувати у дружини, чому вона не порадилася зі мною, перед тим, як щось обіцяти батькові. Повторив, що мені не подобається її ідея. І запропонував, у такому разі, поміняти свій автомобіль на більш нову модель.

Дружина у відповідь звинуватила мене в егоїзмі, небажанні допомагати її батькам, і сказала, що дотримається обіцянки, даної її батькові. Інакше вона подасть на розлучення.

Я ледве стримував свої негативні емоції, і спокійно їй пояснив, що не піду на поводу її примх. А для достовірності ще й зібрав трохи речей. Це ще більше образило дружину і, зрештою, вона пішла.

Звичайно, я до кінця не впевнений, чи правильно я вчинив у цій ситуації. Але я не хочу, щоб моя дружина приймала важливі рішення без мене. У цій ситуації вона була не права.

Чекаю на Ваші коментарі!

Коли Жанна вирішила повернутися додому, вона була переконана, що чоловік до неї досі її кохає. І це незважаючи на те, що минуло вже п’ять років з моменту, коли вона пішла з сім’ї до однієї багатої людини. Тоді чоловік падав їй у ноги і присягався, що любить її всім серцем. Жанна вчинила дуже негарно, але їй здавалося, що чоловік зможе її пробачити.

Вона мала причини, щоб повернутися.Багатий обранець покинув Жанну, коли вона стала йому не потрібна. Він знайшов собі нову жінку.Жанні було дуже боляче. Вона намагалася не думати про те, що колись завдала чоловікові такого ж болю.На порозі свого будинку вона зустріла незнайому дівчинку.
– Тут якась тітка! – крикнула та.
До Жанни вийшов чоловік.

– Що тебе сюди привело? – Запитав він. – Це Варя, моя дочка, познайомся. А це моя дружина. Її звуть Олена.
– Яка дружина? Яка дочка? Ти ж запевняв мене, що тобі ніхто, крім мене, не буде потрібний до кінця твоїх днів!
– Так уже роки минули. Я трохи постраждав, а потім усвідомив, що моє життя не закінчено. Я зустрів чудову жінку і знову зміг покохати. І дочка у нас просто чудова.
– Але як же… а я?

– Олено, йдіть з Варею в будинок. Мені треба поговорити з Жанною наодинці.

Коли домочадці пішли, чоловік продовжив:

– Тебе п’ять років не хвилювало, де я та що зі мною. Тебе спокусили гроші. Ти взагалі ні про що не думала, просто побігла, як собачка, до нового життя в Москві. Так, ми ніколи не були багатими. Але твоєму вчинку немає виправдання. А тепер ти приходиш і кажеш таке? А я маю зрадіти і побігти до тебе?

– Я була такою дурепою. Вибач… Я тебе кохаю!

– Це смішно. Якась комедія. Іди геть, я не бажаю більше ніколи тебе бачити. Кинув залицяльник? Тож вирішила повернутися? Мене від тебе нудить. Пішла геть!
– Вибач мені…
– Забирайся! Я не дозволю тобі влазити в моє щасливе життя.
Жанна не змогла стримати сліз. Сергій же тішився з того, що отримав шанс розквитатися з жінкою, яка завдала йому стільки болю колись.

На своїй дачній ділянці мені був потрібен сарай. Я вирішила, що не звертатимуся до жодних компаній, які займаються будівництвом. Подумала, що достатньо буде й одного слюсаря, який знається на основах будівництва.

Сусідка порекомендувала знайомого, який раніше працював на будівництві, тому зі звичайним сараєм повинен був точно впоратися.

Мені пощастило, і цей чоловік виявився якраз вільним. Він відпочивав після того, як у нього закінчився проект, який тривав півроку. Йому не хотілося витрачати свій час на сарай, але мені все ж таки вдалося його вмовити.

Він сказав, що за тиждень упорається, а мене це влаштувало. У суботу сказав, що приїде і все огляне, а наступного дня придбає всі необхідні матеріали для сараю.

Те, що стосувалося важкої роботи, ми також обговорили. Слюсар сказав, що йому кілька разів знадобиться помічник і він сам знайде, кого взяти, адже знайомих у нього вистачає.

Основним моментом було те, що весь тиждень я буду в місті, тому що у мене робота, тому при будівництві не зможу бути присутньою. Тому я віддала ключі від дачі до наступних вихідних.

Віталій же пообіцяв, що з усім упоратися, адже він добрий фахівець. Тому оплату за свої послуги він попросив відповідну, досить високу. Я була згодна.

До суботнього вечора сарай був готовий, і я приймала роботу. Все було супер, як я й хотіла, зауважень у мене жодних не було. У Віталія за цей час не виникало жодних проблем.

Єдине, що мені не сподобалося те, що Віталій за тиждень з’їв усі мої запаси їжі, які знаходилися в холодильнику. Наприклад, два кіло свинячого ошийка, з якого він разом з помічником приготував шашлик.

Ще не було двох десятків яєць, кількох упаковок молока, соусу та випитої пляшки вина. я вважаю таку поведінку неприпустимою. І тут справа не в тому, що мені шкода, а в тому, що в мене ніхто не запитав, чи можна взяти продукти. Просто поставили перед фактом, коли приїхала на дачу.

Я підрахувала, скільки коштували всі продукти і з принципу відняла 2800 з оплати слюсаря. Очевидно, що це крапля від загальної суми, але це для мене стало важливим.

Віталію це зовсім не сподобалось. Він почав сперечатися зі мною з цього приводу. Пояснюючи тим, що будівельників завжди годують, і це вважається нормальним. Ще додав, що в процесі будівництва були різні моменти, коли він витратив трохи більше сил і коштів, але підсумкову суму не змінював.

З одного боку, я хотіла погодитись. Але з іншого, все ж таки вважаю, що всі умови, які ми обговорили, я виконала, а про всі нюанси треба було попереджати. Отак ми й розійшлися.А як ви вважаєте, правильно я вчинила чи ні?

Вже близько п’яти років я працюю далекобійником, заробіток хороший, ми з дружиною нічого не потребуємо.

Одружений я вже 3 роки. Познайомились ми у магазині, я прийшов купити деталі для автомобіля, а вона працювала там продавцем. І з того часу ми разом.

Мої рейси зазвичай тривають кілька тижнів, не більше. Деколи навіть менше. Цього разу я поїхав у рейс на два тижні. Однак через 13 днів після мого відходу в рейс мало виповнитися три роки, як ми разом з дружиною разом.

Тому я відразу ж вирішив, що потрібно все встигнути за 13 днів, а на 14 повернутися додому і зробити дружині сюрприз. Звичайно, я нічого їй про це не говорив, адже сюрприз на те й сюрприз.У мене вдалося вкластися в 13 днів, я повернувся до міста, здав звіт і подався додому. На годиннику була п’ята вечора, а дружина завжди з роботи приходить о шостій.

Дорогою я зайшов у квітковий магазин, де купив шикарний букет, поріг будинку переступив, коли на годиннику було 17:45.

Тоді я вирішив сховатись у шафі, щоб зробити сюрприз незабутнім.

Годинник вже показував 18:06 і ось лунає клацання в замку. Швиденько заліз у шафу.Чую вона вже заходить до кімнати і в цей момент я вже думав вистрибнути з криком «Сюрприз», але їй хтось подзвонив, і я вирішив почекати, поки вона поговорить.Зараз я думаю, що це було найкращим рішенням у моєму житті. Хто ж їй дзвонив і про що вони говорили? Ось зразковий зміст:

«Привіт, любий. Так, я вже вдома. Зараз піду в душ. Приготую швиденько щось на вечерю і можеш приїжджати за годину».
Почувши це, мій світ звалився, я ще хвилин п’ять провів під ліжком, оскільки мені все ніяк не вдавалося прийняти дійсність. Але коли я трохи прийшов до тями, я все ж таки знайшов сили, щоб вийти з шафи. Дружині дав півгодини на те, щоб вона зібрала свої речі та пішла.

Ми одружені з чоловіком уже 32 роки. У нас є син, Вадим. Ми все життя працюємо для того, щоб у нього було все. На наше щастя, це не призвело до того, що він став розпещеним і лише лежить на дивані. З того моменту, як син здобув вищу освіту, він повністю сам себе забезпечує та ще й нам допомагає фінансами.

90-ті роки для нашої родини були складними, ми припустилися багато помилок, які стали причиною того, що зараз у нас нічого немає з нерухомості, крім двійки, де ми і живемо з чоловіком. А син тривалий час орендував квартиру, але коли його відносини з Варварою стали серйозними, ми стали думати про придбання нерухомості.

А коли їхні стосунки дійшли до весілля, ми стали близько спілкуватися з батьками нареченої сина. Ми вважаємо, що діти повинні жити своїм життям, а батьки своїм. Вони займаються тим, що будують свою сім’ю, а ми їм у цьому допомагаємо, чи відкрито, чи таємно. Але батьки Варі цю ініціативу підтримали по-своєму.

Вони були в курсі того, що хочемо купити дітям квартиру. Але з усіх розмов з ними ми зрозуміли, що вони брати участь у цьому не хочуть. Отже, розраховувати ми могли лише на себе. Вони ж сказали, що допоможуть із ремонтом після придбання нерухомості.

Далі вони стали насідати на нас та нашого Вадима. Кожна зустріч проходила під гаслом «Що ви тягнете? Давайте вже одружуйтеся швидше». Мама Варі вже домовилася про банкет з приводу урочистості у якомусь кафе, а Вадима вони все ж таки «умовили», щоб вони пішли подавати заяву.

Мене це дуже засмутило, оскільки я твердо вирішила, що квартира має бути лише Вадима. Я не вчора народилася, за своє життя встигла побачити багато різних ситуацій. Щоб не сталося, але у сина має бути свій дім. Саме це стало причиною того, що я переглянула варіант з покупкою квартири в новобудові і ми придбали «хрущовку», але з непоганим оздобленням, іпотека нам вийшла всього 1 мільйон рублів, а не 2,5, як ми планували спочатку.

Для мене було дуже важливо, щоб квартиру ми встигли купити до походу в РАГС і все вийшло. Коли батьки нареченої дізналися про це, було видно, що це їм дуже не сподобалося. А я якраз хотіла побачити їхню реакцію на цю новину. Причому Варя теж засмутилася, але мені здалося, що причиною була те, що вона хотіла жити в новому будинку, а не знову в «хрущовці».

Натомість батьки, які так поспішали з весіллям, швидко припинили це робити. А ще перестали спілкуватися з нами, навіть на дзвінки не відповідають. Діти ж зіграли весілля та разом вже 3 роки. Я ніколи не хотіла лізти у їхні стосунки, адже це завжди тільки призводить до поганого. Але я зробила те, що хотіла.

Це сталося приблизно п’ятнадцять років тому. Я тоді їхала додому з відпустки. Увійшла у вагон і побачила, що на моїй полиці сидить якась жінка: років п’ятдесят на вигляд. А з нею дідусь, дуже старий, ніби сторічний.

Я спокійним тоном звернула увагу на те, що вона займає моє місце. У відповідь отримала крик.

– Ви пропонуєте моєму батькові лізти нагору? Він стара людина, як ви собі це уявляєте?! Зовсім вже знахабніли.

Прекрасно, тепер я ще й нахабна. Навіщо було брати квитки на верхні місця, якщо вам там незручно?

У результаті виявилося, що ці люди з самого початку купували свої квитки з розрахунком на те, що вдасться когось зрушити та зайняти нижні полиці. Якби жінка звернулася до мене з ввічливим проханням, я помінялася б з ними місцем, мене нічим не бентежить верхня полиця. Але натомість я отримала хамство, яке мені дуже не подобається. Тому я покликала провідника, щоб той допоміг мені у цій ситуації.

Старий у результаті зайняв місце хлопця, який їхав на сусідньому нижньому місці. Йому набридло слухати, як жінка кричить і лається. Тому він вирішив поступитися.

А ось самій скандалістці все ж таки довелося їхати зверху. Протягом усього шляху я слухала, які зухвалі зараз пішли дівчата. У мене не виходило змусити її замовкнути. Потім хлопець надіслав її на три недруковані літери дуже грубим тоном, і вона заткнулася. Через кілька годин жінка навіть вибачилася за все, що відбувається.

Я можу зробити лише один висновок: подібні зухвалі люди не розуміють, коли з ними розмовляють ввічливо. Відповідати їм потрібно різко та грубо.

Донька Наталки народилася раніше, ніж мала. Так дівчинка потрапила до боксу, в якому їй виділили спеціальний зонд для годування. Наташа турбувалася, що її мала може не вижити, але все ж сподівалася тільки на краще. Вона мріяла про день, коли зможе виїхати додому разом з дочкою.

Прогулюючись коридором, Наталка почула розмову медсестер. Ті обговорювали іншу породіллю, яка не захотіла годувати свою дитину грудьми, обґрунтувавши це тим, що хоче повернутися до колишньої фігури якнайшвидше. Звали ту жінку Інгою.

Інга завжди була неймовірно гарною, всі чоловіки були біля її ніг. Саме з цієї причини жінка не хотіла втрачати свою чарівну зовнішність. Інга відразу сказала чоловіку, що не витрачатиме свій час на дитину. Мовляв, натомість вона планує відразу ж зайнятися своїм зовнішнім виглядом: зайнятися спортом, відвідати косметолога, сісти на дієту, зробити манікюр… Де ж тут знайти час на дитину? Андрій намагався напоумити дружину, щоб та хоча б погодувала дитину грудьми, але Інга відмовилася. Наступного ж ранку вона оформила офіційну відмову від свого сина.

Ця історія торкнулася серця Наташі. Жінка сходила подивитися на сина Інги, після чого почала відвідувати і його, а не лише свою дочку. Маля постійно плакало і просило їжі. Наташа не змогла залишитися осторонь, вона запропонувала медсестрам свої послуги як годувальниці. Їй дозволили допомогти дитині. Наталка почала приходити кілька разів на день і годувати чужого малюка.

Коли Андрій приїхав відвідати сина, він був неймовірно зворушений тим, як Наташа піклується про його дитину. Чоловік мало не заплакав.

Інга ж, збираючись на виписку, фарбувалась і зачісувалась, щоб чоловік побачив її гарною, незважаючи на недавні пологи.

Водночас до виписки готувалася й Наталка. Вона втратила дочку, незважаючи на всі надії, лікарі не змогли врятувати дитину. Жінка не могла стримати сліз. Вона втратила свою дитину, а чужу, до якої вона вже встигла прив’язатися, їй треба було покинути.

*****

Інга побачила Андрія у вікно. Той стояв у дворі і тримав у руках квіти та кулі. Інга вирішила не поспішати, щоб чоловік зачекав на неї довше. Але її чекало потрясіння, адже Андрій приїхав зовсім не за нею.Наталя вийшла з будівлі лікарні разом з сином. Андрій забрав у неї дитину, поцілувавши жінку, після чого вони поїхали вдвох.Шокована Інга запитала медсестру, що відбувається. Та відповіла їй: “Тепер ви можете бути завжди красивою для самої себе “.

Усього кілька тижнів залишалося до початку новорічних канікул. Тоді класний керівник 2-го “Б” Алла Вікторівна повідомила батьків про те, що треба здати гроші на подарунки. Сума була невелика, всього 350 рублів, проте зараз для багатьох батьків це може бути проблемою, особливо для матерів, які виховують своїх дітей самі.

Така мати була в класі, де навчався її син Діма. Вчора Інна заплатила кредит за нову пральну машину і в гаманці залишилося лише 1000 рублів, а ось до зарплати – десять днів.

«Дімо, скажи вчительці, що я не здаватиму грошей. Ти тільки, будь ласка, не переймайся. Я тобі обов’язково пізніше подарую щось сама, просто зараз я не маю такої можливості» — спробувала пояснити синові Інна, але під час розмови дивилася на свої кімнатні капці.

Діма наступного дня у школі сказав класному керівнику, що його мама не здаватиме грошей на подарунок. На це Алла Вікторівна сказала, що всі батьки вже здали, крім його мами. Ці слова повністю зіпсували хлопцеві настрій.

І ось настав день, коли у школі святкували новий рік. Всі зібралися у класі – діти, їхні батьки та звичайно вчителька.

Вона почала дарувати подарунки. Всі діти раділи, окрім Діми. Усі 24 учні, окрім його одного, отримали подарунки. Однокласники відкрили пакети і почали їсти солодощі. Діма спостерігав за тим, що відбувається, і сумував.

Це помітив один з однокласників і крикнув на весь клас: «Діма, а чого ти такий сумний? Де твій подарунок?»

«А я не маю подарунка… Мама не здала гроші. У нас їх зараз немає», — сумно відповів Діма.Звісно, це почули всі у класі. Після цього всі діти переглянулись і перший вирішив діяти. Хлопчик підійшов до Діми зі своїм пакетом цукерок, засунув у нього руку, дістав звідти цілу купу солодощів і поклав Дімі на парту.

За кілька секунд другий однокласник зробив те саме. Ще через кілька секунд так вчинив ще один однокласник, який поділився з Дімою своїми цукерками. Таким чином усі однокласники дали Дімці по горсті солодощів.

Вчинок дітей здивував усіх батьків та класного керівника. Деякі з батьків навіть розплакалися.Ця історія показує, що у світі ще є добро і нічого немає кращого, ніж його творити!